Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 428/12596/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.08.2019.
Дата набрання законної сили: 05.08.2019
Номер судового провадження: 61-2610ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 серпня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 428/12596/16-ц
		провадження № 61-2610 св 19 
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русичука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач  Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області, 
		третя особа  Рубіжанський міський відділ кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області,
		 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області на постанову Луганського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року в складі колегії суддів Коновалової В. А., Коротенка Є. В., Луганської В. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним його звільнення з посади фахівця з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області, поновити на роботі з 22 серпня 2016 року та стягнути з УДПС України в Луганській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18676,92 грн.
		 
		В обґрунтування позову зазначав, що 27 листопада 2015 року він призначений на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації Рубіжанського МВКВІ УДПС України в Луганській області.
		 
		25 липня 2016 року він уклав з Міністерством оборони України в особі військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 контракт на проходження служби у Збройних Силах України строком на три роки. 
		 
		22 серпня 2016 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 3 статті 36 Кодексу законів про працю України.
		 
		Уважає, що його звільнення відбулося з порушенням вимог статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 119 КЗпП України, оскільки на час укладання контракту між ним і Міністерством оборони України в Україні діяв особливий період.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2017року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не був призваний на військову службу під час мобілізації, контракт був укладений не в період виникнення (наявності) кризової ситуації або воєнного стану в Україні, а тому звільнення з посади здійснене з дотриманням вимог трудового законодавства.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово.
		 
		Постановою апеляційного суду Луганської області від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено, визнано звільнення ОСОБА_1 із посади фахівця з питань соціальної роботи з суб`єктами пробації Рубіжанського міського відділу кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України незаконним, поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді та стягнуто з Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області на користь ОСОБА_1 156182,36 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 
		 
		Постанову в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
		 
		Апеляційний суд виходив із того, що позивач уклав контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, він, як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпПУкраїни.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		23 січня 2019 року Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та клопотання про зупинення їх виконання до завершення розгляду касаційної скарги управління на дане судове рішення.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі, зупинено виконання постанови Луганського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що не стосується негайного виконання.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі  ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та з порушенням норм процесуалнього права дійшли безпідставного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в даній справі. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу
		 
		У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення  без змін. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що наказом УДПС України в Луганській області від 27 листопада 2015 року № 66 о/с ОСОБА_1 із 27 листопада 2015 року призначений на посаду фахівця (з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації) Рубіжанського міського відділу кримінально-виконавчої інспекції.
		 
		25 липня 2016 року він уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України строком на три роки. 
		 
		Одночасно з укладенням контракту Рубіжанський МВКВІ УДПС України в Луганській області та УДПС України в Луганській області повідомили  ОСОБА_1 про призов його з 25 липня 2016 року на військову службу за контрактом у Збройні Сили України на посади осіб офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, направлення його для проходження військової служби до Рубіжансько-Кремінського об`єднаного міського військового комісаріату Луганської області. 
		 
		Наказом УДПС Укарїни в Луганській області від 22 серпня 2016 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.
		 
		Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», ЗакономУкраїни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
		 
		За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період  період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		 
		Мобілізація  це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту  на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Демобілізація  це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		 
		Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, із 18 березня 2014року по теперішній час в Україні діє особливий період.
		 
		Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
		 
		Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року 
		№ 113- VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі 
		статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 
		2015 року «Про часткову мобілізацію»).
		 
		Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
		 
		Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
		 
		Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України  у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		 
		Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		 
		Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
		 
		Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника  фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
		 
		За змістом статті 119 КЗпП України в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1769-VIII на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку.
		 
		Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
		 
		За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		 
		Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 577/203/17-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 631/1919/16-ц, від 25 липня 2018 року в справі № 761/33202/16-ц, від 04 лютого 2019 року в справі № 426/11214/17.
		 
		Обґрунтованим є висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення позову в даній справі, оскільки позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, він, як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпПУкраїни.
		 
		Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду. 
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьоюстатті 401 ЦПК Українипідстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішеннь  без змін.
		 
		Керуючись статтями389, 400,401ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу Управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області залишити без задоволення.
		 
		Постанову Луганського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання постанови Луганського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді: Н. О. Антоненко
		 В. І. Журавель
		 М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...