Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 810/2791/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано для оприлюднення: 08.08.2019. Зареєстровано: 09.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2019.
Дата набрання законної сили: 28.07.2020
Номер судового провадження: П/810/2791/17

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		07 серпня 2019 року справа № 810/2791/17
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними та скасування наказів, переліку змін до штату, поновлення на посаді, зобов`язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення та про стягнення моральної шкоди,
		 
		Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України, у якому позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т.1, а.с.231-236), просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального штабу Збройних Сил України від 15.07.2014 №181 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника юстиції ОСОБА_1 ";
		- визнати протиправним та скасувати пункт 15 параграфу 6 наказу (по особовому складу) начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2013 №763 про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України;
		- визнати протиправним та скасувати перелік змін до штату №02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, що є додатком до листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 30.08.2013 №322/1/4981 в частині, що стосується виведення зі штату посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань)  начальника відділу, виведення зі штату юридичного відділу у повному складі з озброєнням та технікою та введення до штату посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з правової роботи  начальника служби, введення до штату юридичної служби;
		- поновити ОСОБА_1 на військовій службі у Збройних Силах України на посаді помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України з 06 листопада 2013 року;
		- зобов`язати Генеральний штаб Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, встановлене статтею 9 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей з індексацією грошових коштів за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2013 року по дату винесення відповідного судового рішення у справі, виходячи з грошового забезпечення, яке підлягає виплаті ОСОБА_1 , як військовослужбовцю у відповідності з діючим законодавством, в склад якого входить: посадовий оклад, оклад по військовому званню; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премію); одноразові додаткові види грошового забезпечення та з урахуванням того, що на 06 листопада 2013 року ОСОБА_1 мав допуск до державної таємниці по формі 2 і отримував надбавку за роботу з таємними документами (15%), щорічну матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, щорічну допомогу на оздоровлення з урахуванням раніше виплачених сум;
		- стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 350 (триста п`ятдесят) тисяч гривень.
		Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 03.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №810/2791/17, витребувано докази по справі від сторін, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 витребувано докази по справі від відповідача та Державної служби статистики України, викликано свідків, провадження у справі зупинено до 03.11.2017.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2017 поновлено провадження в адміністративній справі.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2017 витребувано докази по справі від відповідача, Міністерства оборони України та Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України, викликано свідків, провадження у справі зупинено до 22.11.2017.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 поновлено провадження в адміністративній справі.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 витребувано докази по справі від відповідача, Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України, Дніпровського районного у місті Києві військового комісаріату, викликано свідків, провадження у справі зупинено до 14.12.2017.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 поновлено провадження в адміністративній справі.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 витребувано докази по справі від відповідача, Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , викликано свідків, провадження у справі зупинено до 17.01.2018.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2018 поновлено провадження в адміністративній справі.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2018 постановлено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", витребувано докази по справі від відповідача, Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України, Обухівського районного військового комісаріату, викликано свідків, відкладено розгляд справи до 29.01.2018.
		24.01.2018 на адресу суду від Військової прокуратури Київського гарнізону надійшли копії матеріалів службового розслідування щодо ОСОБА_1 . 
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2018 витребувано докази по справі від відповідача та Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, відкладено розгляд справи на 16.02.2018.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 витребувано докази по справі від Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, відкладено розгляд справи на 23.02.2018.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2018 витребувано докази по справі від Галузевого державного архіву Міністерства оборони України та відповідача, викликано свідка, відкладено розгляд справи на 26.03.2018.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2018 витребувано докази по справі від Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, викликано свідка, відкладено розгляд справи на 16.04.2018.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2018 витребувано докази по справі від відповідача та Міністерства оборони України, викликано свідка, відкладено розгляд справи на 14.05.2018.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 витребувано докази по справі від Міністерства оборони України, викликано свідка, відкладено розгляд справи на 23.05.2018.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 15.07.2014 №181 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника юстиції ОСОБА_1 » було накладено на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани за несвоєчасне повернення з відрядження та порушення правил поводження у відрядженні.Проте, позивач не погоджується з правомірністю прийняття спірного наказу, оскільки відповідачем порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення.Так, зокрема, позивач зазначив про те, що з ним після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування не було проведено бесіду, що не відповідає положенням Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.Крім того, позивач зазначив про те, що відповідачем порушено строки накладення дисциплінарного стягнення.Також позивач не вважає, що в його діях наявні ознаки порушень вимог чинного законодавства, які зумовили застосування до нього на підставі спірного наказу дисциплінарного стягнення.
		Так, позивач зазначав про те, що відповідно до телеграми першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 07.03.2014 №300/1/С/608 позивача було відряджено до Генерального штабу Збройних Сил України на один місяць.Позивач повідомив про те, що 10.03.2018 він вибув у відрядження згідно посвідчення про відрядження, а 12.03.2014  після прибуття до пункту призначення, з`явився до виконуючого обов`язки Міністра оборони України ОСОБА_2 , повідомив командування військової частини НОМЕР_1 про прибуття, став на облік і виконував на підставі наказу Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182 обов`язки директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України.
		Крім того, позивач не погоджується з правомірністю прийняття начальником Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України наказу від 06.11.2013 №763 про звільнення полковника юстиції ОСОБА_1 з посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України.
		Так, позивач зазначив про те, що у спірному наказі здійснено посилання на спільну директиву Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 №Д-322/1/02, відповідно до якої посаду помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань)  начальника юридичного відділу, яку обіймав позивач, - скорочено з 06.11.2013.Позивач наголосив на тому, що відповідно до Плану проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2013 році будь-яких організаційних заходів в частині, що стосується виведення зі штату чи скорочення юридичного відділу і посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Силах України (з правової роботи) - начальника юридичної служби не визначено, що свідчить про безпідставність прийняття спірного наказу в частині звільнення позивача з посади та зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України.
		Крім того, позивач вважає перелік змін до штату №02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, що є додатком до листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 30.08.2013 №322/1/4981 в частині, що стосується виведення зі штату посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань) - начальника відділу, виведення зі штату юридичного відділу у повному складі з озброєнням та технікою та введення до штату посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з правової роботи - начальника служби, введення до штату юридичної служби таким, що не відповідає вимогам спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 № Д-322/1/02.
		Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що за результатами проведення службового розслідування щодо ОСОБА_1 було встановлено порушення позивачем вимог абз.2,3,4,5 та 7 ст.11, абз.2,3 ст.37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абз.2,6 ст.4, абз.1 ст.6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та абз. 2 п.146, абз.1,2 п.147, абз.1 п.148 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України.
		Так, зокрема, відповідач зазначив про те, що наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 08.03.2014 №42 позивач вибув у відрядження для виконання службового завдання до Генерального штабу Збройних Сил України (м.Київ) на термін з 10.03.2014 по 08.04.2014, проте, позивач не прибув у відрядження до Генерального штабу Збройних Сил України.Відповідач повідомив про те, що у період з 17.03.2014 по 03.04.2014 позивач відповідно до наказу Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182 тимчасово виконував обов`язки директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, однак після 03.04.2014 позивач не прибув до Генерального штабу Збройних Сил України.
		На думку відповідача, вказані обставини свідчать про правомірність застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани.
		Присутній у судових засіданнях 19.10.2017, 03.11.2017, 22.11.2017, 14.12.2017, 17.01.2018, 29.01.2018, 16.02.2018, 03.03.2018, 26.03.2018, 16.04.2018, 14.05.2018 та 07.06.2018 позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
		Присутній у судових засіданнях 03.11.2017, 22.11.2017, 14.12.2017, 29.01.2018, 16.02.2018, 03.03.2018, 26.03.2018, 16.04.2018, 14.05.2018, 07.06.2018 та 11.06.2018 представник відповідача проти адміністративного позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Присутній у судовому засіданні 07.06.2018 позивач подав суду клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.
		Частиною 3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Протокольною ухвалою суду від 11.06.2018 року постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.
		06.12.2018 на адресу суду надійшла заява щодо зміни відомостей в імені позивача ОСОБА_1 , зокрема, зазначено, що усунуто розбіжність між написанням імені позивача в паспорті громадянина України та його свідоцтві про народження та в новому паспорті зазначено як в свідоцтві про народження без апострофа. До заяви додано копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 № НОМЕР_2 від 31.10.2018 та копію картки платника податків ОСОБА_1 № НОМЕР_3 від 22.11.2018.
		Суд приймає до уваги дану заяву та враховуючи зміни в написанні імені позивача зазначає, що позивачем по справі є ОСОБА_1 . 
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		 ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, паспорт серії НОМЕР_5 , з 05.08.1984 року проходить військову службу:
		з 05.08.1984 по 08.07.1988 курсант Київського вищого військово-морського політичного училища;
		з 08.07.1988 по 31.08.1988 позивач перебував у розпорядженні командувача Чорноморським флотом;
		з 31.08.1988 по 17.09.1990 - секретар колишнього комітету ВЛКСМ Другої школи молодших спеціалістів (електромеханічна) 7 учбового загону Чорноморського флоту;
		з 17.09.1990 по 31.07.1991  секретар комітету ВЛКСМ ракетного крейсеру «Слава» Чорноморського флоту;
		з 31.07.1991 по 12.11.1991  старший інструктор з комсомольської роботі 150 бригади ракетних кораблів Чорноморського флоту;
		з 12.11.1991 по 06.04.1992  помічник командира радіотехнічного дивізіону по роботі з особовим складом радіотехнічної БЧ Великого протичовнового корабля «Керч» Чорноморського флоту;
		з 06.04.1992 по 12.05.1994  офіцер з правової роботи 21 бригади протичовнових кораблів Чорноморського флоту;
		12.05.1994  виключений зі списків особового складу Збройних Сил Російської Федерації та відряджений у розпорядження Міністерства оборони України;
		з 05.08.1994 по 12.09.1994  начальник юридичної групи тилу штабу тилу ВМС;
		з 13.09.1994 по 28.09.1994  юрисконсульт 1 бригади надводних кораблів;
		з 29.09.1994 по 14.08.1995  офіцер відділення підбору і розстановки кадрів (офіцерського складу) відділу підбору і розстановки кадрів Управління кадрів ВМС України;
		09.09.1994  зарахований на службу до Збройних Сил України;
		з 14.08.1995 по 09.07.1996  юрисконсульт Юридичного відділення командування ВМС України;
		з 09.07.1996 по 17.06.1997  юрисконсульт (з норм міжнародного морського права) Юридичного відділення командування ВМС України;
		з 17.06.1997 по 26.12.1998  юрисконсульт Юридичної служби Військово-Морських Сил України;
		з 26.12.1998 по 27.09.2004  начальник Юридичної служби Командування ВМС України;
		з 27.09.2004 по 21.07.2006  начальник Юридичної служби Командування ВМС ЗС України;
		з 21.07.2006 по 19.12.2007  помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань)  начальник юридичної служби Командування ВМС ЗС України;
		з 19.12.2007 по 06.11.2013  помічник командувача Військово-Морських Збройних Сил України (з правової роботи)  начальник юридичного відділу Командування ВМС ЗС України;
		з 06.11.2013 по 03.07.2014  перебував у розпорядженні начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, що підтверджується послужним списком позивача та витягом з послужного списку (т.1, а.с.171-173, т.4, а.с.18-31).
		Відповідно до пункту 15 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 № 763 відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, полковника юстиції ОСОБА_1 , помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України звільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України. 
		До матеріалів справи надано архівну довідку Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 22.03.2018 №179/1/3438 у вигляді витягу з даного наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 № 763, оригінал якого перебуває в Галузевому державному архіві Міністерства оборони України (т.4, а.с.202-204).
		Суд зазначає, що згідно засвідченої фотокопії останнього аркушу наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 № 763 докази ознайомлення позивача з даним наказом відсутні (т.4, а.с.204).
		12.11.2013 засобами АСУ «Дніпро» було направлено телеграму №300/1/С/3804 від 12.11.2013 тимчасово виконуючого обов`язки першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенанта ОСОБА_3 на адресу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України, в якій повідомлено, що з метою безумовного виконання вимог пункту 116 Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України та вирішення питання подальшого службового використання полковника юстиції ОСОБА_1 начальник Генерального штабу  Головнокомандувач Збройних Сил України вимагає:
		- утримувати полковника юстиції ОСОБА_1 у списках особового складу та на всіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 ,
		- виконання обов`язків військової служби офіцером здійснювати за рішенням командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України,
		- виплачувати позивачу грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення) (т.1, а.с.218).
		06.03.2014 директор Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України генерал-майор ОСОБА_4 звернувся на адресу начальника Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майора Ніколаєва С.Т. із листом від 06.03.2014 №226/2/894, в якому відповідно з рішенням Міністра оборони України просив організувати направлення у відрядження до Генерального штабу Збройних Сил України полковника юстиції ОСОБА_1 , колишнього помічника Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Термін відрядження - 1 місяць (т.1, а.с.167).
		Телеграмою №300/1/С/608 від 07.03.2014, направленою засобами АСУ «Дніпро», перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковник ОСОБА_5 просив Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України на виконання рішення Міністра оборони України відрядити полковника юстиції ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України з 10 березня 2014 року на 1 місяць (т.1, а.с.119).
		08.03.2014 Командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України контр-адміралом ОСОБА_6 було видано полковнику юстиції ОСОБА_1 посвідчення про відрядження №154/11/1-128, з якого вбачається, що полковник юстиції ОСОБА_1 відряджений до м.Києва в Генеральний штаб Збройних Сил України для виконання службового завдання, термін відрядження складає 30 діб від 10.03.2014 по 08.04.2014 (т.1, а.с.29).
		Як вбачається зі зворотного боку посвідчення про відрядження, оригінал якого був оглянутий судом, полковник юстиції ОСОБА_1 прибув до пункту призначення 12.03.2014, що підтверджується гербовою печаткою Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України.
		Як встановлено судом печатка на посвідченні про відрядження від 08.03.2014 №154/11/1-128 про прибуття полковника юстиції ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України 12.03.2014 зроблена особисто начальником Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України  начальником юридичної служби Збройних Сил України полковником юстиції ОСОБА_7 , що підтверджується листом останнього від 17.07.2014 № 316/1/663 (т.5, а.с.223).
		Суд зазначає, що в матеріалах службового розслідування, наданих на вимогу ухвали суду про витребування доказів Військовою прокуратурою Київського гарнізону, наявна копія наказу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України контр-адмірала ОСОБА_6 від 08.03.2014 №42, відповідно до якого вважати таким, що вибув у службове відрядження полковника юстиції ОСОБА_1 , колишнього помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з правових питань  начальника юридичного відділу, посада якого скорочена, який допущений до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою заступника начальника юридичної служби командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України для виконання службового відрядження. Термін відрядження  з 10 березня 2014 року по 08 квітня 2014 року (т.3, а.с.164).
		Будь-яких доказів ознайомлення позивача з даним наказом матеріали справи не містять, позивач категорично заявляє про те, що з даним наказом ознайомлений не був. Доказів зворотного відповідачем не надано. 
		Судом встановлено, що 17.03.2014 виконуючим обов`язки Міністра оборони України Тенюхом І.Й. було видано наказ №182 від 17.03.2014, яким на полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України (за згодою) покладено тимчасове виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України з 17.03.2014 (т.1, а.с.55).
		Згідно з наказом тимчасово виконуючого обов`язки директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України полковника юстиції Школяра В.І. (по стройовій частині) від 17.03.2014 №39 відповідно до наказу Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182 «Про тимчасове виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України» з 17.03.2014 полковник юстиції  ОСОБА_1  приступив до тимчасового виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України (т.5, а.с.216).
		Наказом виконуючого обов`язки Міністра оборони України генерал-полковника Коваля М.В. від 02.04.2014 №218 визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182 «Про тимчасове виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України» (т.1, а.с.56).
		Пунктом 2 вказаного наказу визначено полковнику юстиції ОСОБА_1 повернутися у розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України.
		Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 23.05.2014 №135 «Про призначення службового розслідування» з метою встановлення причин та умов, що призвели до неприбуття у відрядження до Генерального штабу Збройних Сил України 10 березня 2014 року, неприбуття у розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України з 02 квітня 2014 року та неналежного виконання обов`язків військової служби полковником юстиції ОСОБА_1 з 10 березня 2014 року до цього часу та ступеня вини, призначено службове розслідування, проведення якого доручено комісії у визначеному складі, всього шість посадових осіб.
		Голову комісії зобов`язано до 23 червня 2014 року провести службове розслідування, а до 24 червня 2014 року подати акт та матеріали службового розслідування в установленому порядку (т.1, а.с.25).
		Судом встановлено, що на підставі вказаного наказу в період з 26.05.2014 по 23.06.2014 комісією Головного управління військової служби правопорядку Збройних Сил України було проведено службове розслідування, за результатами якого складено Акт службового розслідування від 24.06.2014, затверджений начальником Генерального штабу - Головнокомандувачем Збройних Сил України генерал-лейтенантом ОСОБА_8 (т.1, а.с.100-110). 
		В акті службового розслідування від 24.06.2014 зазначено, що наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 08.03.2014 №42 полковник юстиції ОСОБА_1 був відряджений до Генерального штабу Збройних Сил України, м.Київ з 10 березня по 08 квітня 2014 року для виконання службового завдання.
		З пояснень полковника юстиції ОСОБА_1 встановлено, що документи на відрядження (посвідчення від 08.03.2014 №154/11/1-128) йому було вручено близько 23:00 години 09.03.2014 військовослужбовцем Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України майором юстиції ОСОБА_9 .
		Полковником юстиції ОСОБА_1 було прийнято рішення про убуття до м.Києва на власному автомобілі з врахуванням ситуації, яка склалася на той час в Автономній Республіці Крим, щоб не допустити його викрадення або пошкодження під час перебування у відрядженні.
		Під час перетину блок-посту поблизу м.Армянська, близько 10:00 години 10.03.2014 полковника юстиції ОСОБА_1 було затримано невстановленими особами і під загрозою застосування зброї насильно поміщено у підвальне приміщення, де він перебував до 23:00 год. Після того як його відпустили він продовжив рух до материкової частини України. Враховуючи зазначені обставини та необхідність відпочинку, позивач міг прибути у м.Київ тільки ввечері 11.03.2014. Тому прийняв рішення на ніч зупинитися у матері у с.Германівка Обухівського району Київської області.
		В акті службового розслідування зазначено про те, що ОСОБА_1 у поясненнях повідомив про те, що 12.03.2014 він прибув до начальника Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України - начальника юридичної служби Збройних Сил полковника юстиції ОСОБА_7 , який поставив печатки у посвідчення про відрядження про прибуття (і убуття) військовослужбовця до Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України.
		Полковник юстиції  ОСОБА_7 в своїх поясненнях зазначив про те, що посадові особи Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України приймали участь у заходах щодо визволення полковника юстиції ОСОБА_1 після захоплення його невстановленими особами, надавали допомогу за його проханням щодо підготовки заявки на отримання перепустки до Генерального штабу Збройних Сил України та зустрічі його 12.03.2014 на бюро перепусток і супроводження до Генерального штабу Збройних Сил України. Після прибуття полковника юстиції ОСОБА_1 до Управління правового забезпечення він помилково поставив печатки при прибуття військовослужбовця в одному примірнику посвідчення, але після того побачив місце прибуття військовослужбовця і уточнив полковнику юстиції ОСОБА_1 , що він повинен прибути не в Управління правового забезпечення, а до Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України, тому офіцеру потрібно прибути до місця відрядження встановленим порядком і поставити печатки Адміністративного управління. При цьому підпису свого на печатках не ставив, дату прибуття не зазначав. Про мету відрядження полковника юстиції ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України полковник юстиції ОСОБА_7 не знав, до директора Департаменту кадрової політика Міністерства оборони України не супроводжував.
		В акті службового розслідування зазначено про те, що з пояснень підполковника  ОСОБА_10 начальника відділу комплектування офіцерами Повітряних Сил та Військово-Морських Сил Кадрового центру Збройних Сил України, встановлено, що вранці, 12.03.2014 ОСОБА_1 прибув до Кадрового центру Збройних Сил України. Підполковник ОСОБА_10 провів з вказаним військовослужбовцем бесіду та надав роз`яснення стосовно подальших дій полковника юстиції ОСОБА_1 , зокрема, щодо відновлення втрачених документів та необхідності надання посвідчення про відрядження до Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України. При цьому підполковник  ОСОБА_10 посвідчення про відрядження у полковника ОСОБА_1 не брав.
		Після цього полковник юстиції ОСОБА_1 спілкувався із заступником начальника Кадрового центру Збройних Сил України капітаном 1 рангу ОСОБА_11 , і самостійно убув з Кадрового центру. Подальше переміщення полковника юстиції ОСОБА_1 їм невідоме. Відповідно до відміток у Книзі відвідувачів Кадрового центру Збройних Сил України (робочий зошит №536) 12.03.2014 полковник юстиції ОСОБА_1 перебував у Кадровому центрі ЗС України з 11:20 год. до 12:30 год.
		Того ж дня полковник юстиції ОСОБА_1 прибув до директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України генерал-майора ОСОБА_4 , який, в свою чергу, представив його виконуючому обов`язки Міністра оборони України ОСОБА_2 . Останній запропонував полковнику юстиції ОСОБА_1 тимчасове виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України (далі - Департамент) на період перебування на лікуванні полковника юстиції ОСОБА_12 , на що полковник юстиції ОСОБА_1 погодився.
		Службовим розслідуванням встановлено, що полковник юстиції ОСОБА_1 , в порушення вимог пункту 146 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, до начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, посадової особи, до якої був відряджений, не з`явився, в установленому законом порядку на облік в Адміністративному управлінні Генерального штабу Збройних Сил України не став.
		Наслідком зазначеного стало те, що у Генеральному штабі Збройних Сил України не було видано наказ по стройовій частині про прибуття військовослужбовця у відрядження, не визначено полковнику юстиції ОСОБА_1 порядок виконання завдань під час відрядження та посадових осіб, які б здійснювали контроль за виконанням цих завдань.
		В період з 13.03.2014 по 16.03.2014 ОСОБА_1 за рішенням Міністра оборони України вивчав стан справ у зазначеному Департаменті. З 17 березня 2014 року відповідно до наказу Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182 на полковника юстиції ОСОБА_1 було покладено тимчасове виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, який відповідно до розрахунку розсилки надійшов до Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України.
		Службовим розслідуванням встановлено, що в Адміністративному управлінні Генерального штабу Збройних Сил України контроль за виконанням телеграми першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 07.03.2014 №300/1/С/608, наказу Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182 та Міністерства оборони України від 02.03.2014 №218 «Про втрату чинності наказу Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182» належним чином не було організовано, відповідальних службових осіб за контроль в частині, що стосується прибуття полковника юстиції ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, направлення його до Міністерства оборони України для тимчасового виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України та повернення у розпорядження до начальника Генерального штабу Збройних Сил України визначено не було.
		Стосовно виконання полковником юстиції ОСОБА_1 обов`язків військової служби з 03.04.2014 службовим розслідуванням встановлено, що після ознайомлення під особистий підпис 03.04.2014 з наказом Міністерства оборони України від 02.04.2014 №218 «Про втрату чинності наказу Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182» полковник юстиції ОСОБА_1 до начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, як посадової особи, в розпорядження якого він повинен був повернутися, не прибув.
		З наданих військовослужбовцем пояснень встановлено, що з 03.04.2014 він перебуває у матері, за адресою: АДРЕСА_1 .
		В акті службового розслідування вказано, що протягом періоду з 03.04.2014 по 20.06.2014 полковник юстиції ОСОБА_1 перебував на території Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України всього 7 разів, у середньому по 3 години кожного разу.
		Крім того, в акті службового розслідування вказано, що полковник юстиції ОСОБА_1 в порушення вимог наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 08.03.2014 №42, згідно якого термін відрядження його до м.Києв закінчувався 08.04.2014, в порушення вимог ст.ст. 11, 12, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України по закінченню відрядження не прибув.
		У висновках Акта службового розслідування за результатами службового розслідування встановлено порушення установленого порядку обліку полковника юстиції ОСОБА_1 під час прибуття його у відрядження до Генерального штабу Збройних Сил України, та факт неналежного виконання обов`язків військової служби з боку полковника юстиції ОСОБА_1 з 03.04.2014 по теперішній час (т.1, а.с.100-110).
		Судом встановлено, що на підставі матеріалів службового розслідування Генеральним штабом Збройних Сил України було прийнято наказ від 15.07.2014 №181 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника юстиції ОСОБА_1 », яким за порушення вимог абз. 2, 3, 4, 5, 7 ст.11, абз. 2, 3 ст.37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абз. 2, 6 ст.4, абз.1 ст.6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які зобов`язують кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок та абз.2 п.146, абз. 1, 2 п.147, абз.1 ст.148 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, несвоєчасне повернення з відрядження та порушення правил поводження у відрядженні на колишнього помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, який перебуває у розпорядженні начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, на полковника юстиції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення  сувора догана (т.1, а.с.97-99).
		Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаного наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
		Відповідно до ст.1 Внутрішнього статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі  Внутрішній статут №548, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) Збройні Сили України - військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
		Відповідно до ст.3 Внутрішнього статуту №548 порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно зі ст.11 Внутрішнього статуту №548 необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
		Відповідно до ст.26 Внутрішнього статуту №548 військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, визначені Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі  Положення №1153/2008, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин).
		Відповідно до абз.1 п.145 Положення №1153/2008 військовослужбовці можуть бути направлені у відрядження самостійно або у складі військового підрозділу (команди) з метою: навчання на курсах, проходження зборів, вступу до вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів; участі у заходах, пов`язаних із підготовкою військ (сил); забезпечення охорони, супроводження і доставки військових вантажів, озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів; супроводження нарочних з таємними документами і матеріалами або як нарочні; супроводження (за потреби) окремих військовослужбовців, хворих або команд військовослужбовців та конвоювання заарештованих і засуджених; отримання нагород; участі в засіданнях судів або прибуття за викликом органів дізнання та досудового слідства; участі в планових заходах (збори, семінари, засідання, наради тощо); ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; в інших випадках за викликом (розпорядженням) старших командирів.
		Згідно з абз.3 п.145 Положення №1153/2008 військовослужбовці направляються у відрядження за рішенням командирів (начальників) військових частин або старших командирів (начальників), про що видається наказ командира (начальника) військової частини по стройовій частині.
		Пунктом 146 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовцям, які направляються у відрядження, видається посвідчення про відрядження встановленого зразка. 
		Військовослужбовці після прибуття до пункту відрядження зобов`язані в установлений строк з`явитися до посадової особи, в розпорядження якої вони відряджені, повідомити командування своєї військової частини про прибуття, стати в установленому порядку на облік і виконувати поставлені завдання.
		Відповідно до абз.1-2 п.147 Положення під час прямування до місця відрядження та повернення з нього військовослужбовцям заборонено відхилятися від зазначеного у посвідченні про відрядження маршруту або здійснювати самовільні зупинки в проміжних пунктах. 
		У разі затримки в дорозі з незалежних від військовослужбовця причин він повинен отримати відповідну позначку в посвідченні про відрядження або довідку про причини затримки у військового коменданта на транспорті або начальника органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи військового комісара, а в разі їх відсутності - в адміністрації шляхів сполучення або місцевій державній адміністрації чи органі місцевого самоврядування, а також повідомити про затримку командира (начальника) військової частини, в якій він проходить військову службу.
		Пунктом 148 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовець за наявності поважних причин, що перешкоджають йому своєчасно вибути з пункту відрядження до місця постійної служби (навчання), повинен повідомити про це командира (начальника) військової частини через начальника органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або військового комісара, а в разі їх відсутності - через посадових осіб місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування із зазначенням причин затримки. 
		Поважними причинами затримки військовослужбовця у відрядженні понад строки, зазначені в посвідченні про відрядження, є хвороба, що позбавила його можливості своєчасно повернутися з відрядження, стихійне лихо, інші надзвичайні ситуації. Причини затримки повинні бути підтверджені відповідними документами.
		Відповідно до абз.1 п.1.1 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил України витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 29.08.2011 №530 (далі  Інструкція №530, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) службовим відрядженням (далі - відрядження) вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу.
		Згідно з п.1.2 Інструкції №530 у відрядження в разі дійсної потреби та за наявності коштів на відрядження військовослужбовці можуть направлятися такими посадовими особами, зокрема, з Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України - заступниками Міністра оборони України, заступниками начальника Генерального штабу Збройних Сил України, директорами департаментів та начальниками головних управлінь (управлінь) Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
		Пунктом 1.3 Інструкції №530 передбачено, що відрядження військовослужбовців у вищі штаби та управління дозволяються на строк не більше 5 днів, не враховуючи часу перебування в дорозі, за письмовим викликом відповідних командирів і начальників із числа зазначених у пункті 1.2 цієї Інструкції.
		У надзвичайних випадках строк відрядження продовжується, але не більше ніж на 5 днів, за письмовим дозволом таких посадових осіб: у департаменти та головні управління (управління) Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України - директорів департаментів та начальників головних управлінь (управлінь).
		Відповідно до п.1.6 Інструкції №530 направлення військовослужбовця у відрядження здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 1.2 цієї Інструкції, та оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування військової частини або підприємства, куди відряджений військовослужбовець, строку та мети відрядження.
		Отже, військовослужбовець, який направлений у відрядження, зобов`язаний після прибуття до пункту відрядження з`явитися в установлений строк до посадової особи, в розпорядження якої він відряджений, повідомити командування своєї військової частини про прибуття, стати в установленому порядку на облік і виконувати поставлені завдання.
		Згідно зі ст.1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV(далі  Дисциплінарний Статут в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
		Відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. 
		За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
		Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.Усі дисциплінарні стягнення, крім позбавлення військового звання, накладені на військовослужбовців і не скасовані до дня звільнення їх у запас чи відставку, втрачають чинність з дня звільнення.Статтею 69 Дисциплінарного Статуту визначено, що на вищих офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г)попередження про неповну службову відповідність; д) пониження у посаді.Відповідно до ст.83 Дисциплінарного Статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Згідно зі ст.84 Дисциплінарного Статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
		Абзацами 1-3 ст.85 Дисциплінарного Статуту передбачено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині). Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.Статтями 86-87 Дисциплінарного Статуту визначено, що після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 15.07.2014 №181 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника юстиції ОСОБА_1 ", суд встановив таке.
		Як вбачається з матеріалів справи, спірним наказом на ОСОБА_1 було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани з підстав несвоєчасного повернення з відрядження та порушення правил перебування у відрядженні.Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив про те, що він 12.03.2014 повідомив про факт прибуття у відрядження згідно посвідчення про відрядження, а 12.03.2014  після прибуття до пункту призначення, з`явився до виконуючого обов`язки Міністра оборони України ОСОБА_2 , повідомив командування військової частини НОМЕР_1 про прибуття, став на облік і виконував на підставі наказу Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182 обов`язки директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України.Відповідач під час розгляду справи, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що дата про прибуття позивача у відрядження та печатка у посвідченні про відрядження були проставлені не уповноваженою особою Генерального штабу Збройних Сил України, що, на думку відповідача, свідчить про те, що позивач не прибув до пункту відрядження.
		Дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.
		Відповідно до п.3.7.12 Інструкції з діловодства в Міністерстві оборони України та Генеральному штабі Збройних Сил України, затвердженою Наказом Міністерства оборони України 21.11.2012 № 777 (далі  Інструкція №777) взяття документа на контроль здійснюється на підставі резолюції керівництва Міністерства оборони, Генерального штабу або структурного підрозділу.Згідно з п.3.7.2 Інструкції №777 контроль здійснюється за виконанням усіх зареєстрованих документів, в яких встановлено завдання, а також виконання яких підлягає обов`язковому контролю. Обов`язково контролюється виконання завдань, передбачених в актах органів державної влади та дорученнях вищих посадових осіб, надання відповідей на запити, звернення, а також кореспонденцію Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, розпорядчі документи та доручення керівництва Міністерства оборони, запити на інформацію (рішення колегії). Організацію контролю за виконанням завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб та керівництва Міністерства оборони, здійснює заступник Міністра оборони України  керівник апарату. Організацію контролю у структурному підрозділі здійснює його керівник. 
		Абзацом 2 пп.2.4.5.3 Інструкції №777 визначено, що відмітка на посвідченні про відрядження особи, яка прибула до організації за викликом, засвідчується гербовою печаткою або печаткою Для відряджень за наявності підпису посадової особи, на виклик якої вона прибула, після реєстрації в журналі.
		Отже, відмітка на посвідченні про відрядження особи, яка прибула до Генерального штабу Збройних Сил України за викликом, засвідчується гербовою печаткою або печаткою Для відряджень за наявності підпису посадової особи, на виклик якої вона прибула, після реєстрації в журналі.
		Як вже встановлено судом, телеграмою №300/1/С/608 від 07.03.2014, направленою засобами АСУ «Дніпро», перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковник ОСОБА_5 просив Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України на виконання рішення Міністра оборони України відрядити полковника юстиції ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України з 10 березня 2014 року на 1 місяць (т.1, а.с.119).08.03.2014 Командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України контр-адміралом ОСОБА_6 було видано полковнику юстиції ОСОБА_1 посвідчення про відрядження №154/11/1-128, з якого вбачається, що полковник юстиції ОСОБА_1 відряджений до м.Києва в Генеральний штаб Збройних Сил України для виконання службового завдання, термін відрядження складає 30 діб від 10.03.2014 по 08.04.2014 (т.1, а.с.29).
		Як вбачається зі зворотного боку посвідчення про відрядження, оригінал якого був оглянутий судом, полковник юстиції ОСОБА_1 прибув до пункту призначення 12.03.2014, що підтверджується гербовою печаткою Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України.
		Як встановлено судом печатка на посвідченні про відрядження від 08.03.2014 №154/11/1-128 про прибуття полковника юстиції ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України 12.03.2014 зроблена особисто начальником Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України  начальником юридичної служби Збройних Сил України полковником юстиції ОСОБА_7 , що підтверджується листом останнього від 17.07.2014 № 316/1/663 (т.5, а.с.223).
		З вказаного посвідчення вбачається, що позивача відряджено до Генерального штабу Збройних Сил України строком 30 діб від 10.03.2014 по 08.04.2014.
		Суд зазначає, що посвідчення про відрядження містить підпис відповідальної особи в/ч НОМЕР_1 про вибуття позивача до відрядження, у відповідній графі про прибуття особи до пункту призначення підпис відсутній, проте проставлений відбиток гербової печатки Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України.
		В акті службового розслідування від 24.06.2014 вказано про те, що 12.03.2014 позивач прибув до начальника Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України - начальника юридичної служби Збройних Сил полковника юстиції ОСОБА_7 , яким було поставлено печатки у посвідчення про відрядження про прибуття (і убуття) військовослужбовця до Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України.
		Полковник юстиції ОСОБА_7 у своїх поясненнях зазначив про те, що після прибуття полковника ОСОБА_1 до Управління правового забезпечення він помилково поставив печатки при прибуття військовослужбовця в одному примірнику посвідчення, але після того побачив місце прибуття військовослужбовця і уточнив полковнику юстиції ОСОБА_1 , що він повинен прибути не в Управління правового забезпечення, а до Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України, тому офіцеру потрібно прибути до місця відрядження встановленим порядком і поставити печатки Адміністративного управління. При цьому підпису свого на печатках не ставив, дату прибуття не зазначав.
		Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що печатка про прибуття позивача у відрядження у його посвідченні про відрядження була проставлена посадовою особою Генерального штабу Збройних Сил України.
		При цьому суд наголошує на тому, що неналежне оформлення посвідчення про відрядження полковнику юстиції ОСОБА_1 було здійснено з підстав порушення посадовими особами Генерального штабу Збройних Сил України правил здійснення діловодства, встановлених Інструкцією №777, а не з вини позивача.
		Про наведене свідчать й висновки самого Акту службового розслідування від 24.06.2014, в якому зазначено, що порушення установленого порядку обліку полковника юстиції ОСОБА_1 під час прибуття його у відрядження до Генерального штабу Збройних Сил України, та факт неналежного виконання обов`язків військової служби з боку полковника юстиції ОСОБА_1 з 03.04.2014 по теперішній час стало можливим, зокрема, внаслідок неналежної організації роботи у Генеральному штабі Збройних Сил України щодо контролю за прибуттям у відрядження військовослужбовців, та їх обліком, щодо визначення службових завдань військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні (відрядженні), і контролю за їх виконання (т.1, а.с.107).
		Позивач у позові стверджує, що 12 березня 2014 року після прибуття до пункту відрядження, з`явився до виконуючого обов`язки Міністра оборони України ОСОБА_2 , повідомив командування військової частини НОМЕР_1 про прибуття, став на облік і виконував поставлені завдання. 
		З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, у судовому засіданні 03.11.2017 був допитаний в якості свідка ОСОБА_13 , який був попереджений про кримінальну відповідальністю за надання завідомо неправдивих показань.
		Свідок ОСОБА_13 повідомив про те, що зі ОСОБА_1 знайомі з жовтня 2013 року по службі. Свідок зазначив про те, що 03.03.2014 він був призначений на посаду тимчасово виконуючого обов`язки начальника Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, має звання генерал-майор. На вказаній посаді свідок перебував до 03.07.2015, а в даний момент ОСОБА_13 звільнений у запас і виключений зі списків частини.
		Свідок ОСОБА_13 повідомив суду про те, що ОСОБА_1 очолював до листопада 2013 року юридичний підрозділ Командування ВМС в м.Севастополі. За результатами організаційних заходів позивач був звільнений з посади і виведений в розпорядження начальника Генерального штабу ЗСУ та фактично перебував у м.Севастополі.
		Свідок ОСОБА_13 зазначив про те, що посада, яку обіймав позивач, перестала існувати, а замість неї введена іншу посаду. Так, замість посади начальника юридичного відділу введено посаду начальника юридичної служби, яка по статусу стала вищою посадою.
		Свідок ОСОБА_13 зазначив про те, що в Генеральному штабі ЗСУ на виконання спільної директиви Міністра оборони України, на той час ОСОБА_14 , та начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України був розроблений в Генеральному штабі перелік змін до штату, за яким посаду начальника відділу перейменовано на посаду начальника служби.
		Свідок ОСОБА_13 зазначив про те, що наприкінці жовтня 2013 року надійшло подання Командувача ВМС ЗСУ про виведення позивача в розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Свідок показав, що начальник Генерального штабу видав наказ по особовому складу №763 від 06.11.2013, відповідно до якого максимальний термін перебування позивача у розпорядженні був два місяці. Під час цього періоду кадрові органи були зобов`язані розмістити позивача на посаду. За свідченням ОСОБА_13 , оскільки ОСОБА_1 набув максимального терміну перебування на посаді начальника юридичного відділу, який становить 6 років, а позивач перебував на цій посаді більше 10 років, зокрема, а саме майже 18 років, у зв`язку з чим Командувач ВМС ЗСУ мав клопотати про призначення позивача на вищу посаду. Однак про це Командувач ВМС ЗСУ не клопотав, а клопотав про зарахування позивача у розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України, у зв`язку чим й був розроблений та виданий наказ №763.
		Свідок ОСОБА_13 зазначив про наявність телеграми від 12.11.2013, в якій Генеральний штаб шукав посаду позивачу, але в Збройних Силах України не було підходящої вакантної посади. Як зазначив свідок, в січні 2014 року закінчився двохмісячний строк перебування позивача у розпорядженні начальника Генерального штабу. Щоб не допустити ситуацію залишення військовослужбовця без належного грошового забезпечення свідок ОСОБА_13 щомісяця особисто клопотав про повне здійснення матеріального грошового забезпечення позивача і до червня 2014 року ОСОБА_1 отримував повне грошове забезпечення, але з липня 2014 року свідок перебував на території проведення антитерористичної операції, тому подальші обставини щодо грошового забезпечення свідку не відомі.
		Свідок ОСОБА_13 зазначив про те, що питання відрядження це адміністративне, а не кадрове питання. Свідок підтвердив, що 06.03.2014 отримав клопотання №226/2. У зв`язку з чим  ОСОБА_13 підготував доповідну Першому заступнику начальника Генерального штабу ЗСУ, а саме телеграму на адресу Командувача ВМС ЗСУ від 07.03.2014 про відрядження ОСОБА_1 до Генерального штабу ЗСУ. Свідок зазначив про те, що письмового рішення Міністра оборони України він не бачив і до кола його обов`язків не входило здійснення перевірки існування такого рішення.
		Свідок ОСОБА_13 зазначив про те, що підписана Першим начальником Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковником ОСОБА_5 телеграма від 07.03.2014 про відрядження позивача була передана в Адміністративне управління Генерального штабу Збройних Сил України (канцелярію).
		Свідок ОСОБА_13 наголосив на тому, що через підлеглих дізнався про прибуття 12.03.2014 полковника ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, свідку також відомі обставини потрапляння полковника ОСОБА_1 на кордоні з окупованим Кримом в полон. Як відомо свідку позивача 12.03.2014 зустріли на КПП та спочатку провели до начальника юридичного підрозділу Генерального штабу Збройних Сил України полковника юстиції ОСОБА_7 .
		Свідок ОСОБА_13 зазначив про те, що у посвідченні позивача про відрядження були проставлені печатки, що на думку свідка свідчить про виконання ОСОБА_1 телеграми про прибуття до Генерального штабу Збройних Сил України.
		 ОСОБА_13 зазначив про те, що позивача мали внести до Книги обліку тимчасово прибувших, але йому не відомо чи були вчинені такі дії.
		Свідок ОСОБА_13 повідомив про те, що йому було відомо, що в той же день, тобто 12.03.2014 ОСОБА_1 прибув до Міністра оборони України ОСОБА_2 , а з 17.03.2014 на позивача було покладено тимчасове виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України. При цьому свідок повідомив суду, що особисто готував подання про призначення ОСОБА_1 на посаду директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України.
		Свідок зазначив про те, що у зв`язку з призначенням позивача до тимчасового виконання обов`язків за вказаною посадою позивач став перебувати в розпорядженні Міністра оборони України ОСОБА_2 , хоча й окремого рішення про перехід ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України в видано не було. 
		Крім того, свідок наголосив на тому, що ОСОБА_1 після 12.04.2014 не міг повернутись у розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України, оскільки така процедура не передбачена чинним законодавством.
		Так, за твердженням свідка ОСОБА_13 , Генеральним штабом Збройних Сил України мав бути прийнятий окремий наказ про зарахування у розпорядження військовослужбовця, проте такого наказу щодо ОСОБА_1 . Генеральним штабом Збройних Сил України видано не було, а тому позивач не був зобов`язаний повертатись до Генерального штабу Збройних Сил України. 
		На питання суду щодо чинності наказу №763, свідок повідомив, що наказ від 06.11.2013 № 763 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України втратив чинність зі спливом строку в січні 2014 року, а відтак було невідомо як виконувати п.2 наказу виконуючого обов`язки Міністра оборони України Коваля М.В. від 02.04.2014 №218, яким визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182 «Про тимчасове виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України», відповідно до якого полковник юстиції ОСОБА_1 повинен був повернутися у розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України. При цьому свідок ОСОБА_13 зазначив, що особисто доказував кадровому підрозділу Міністерства оборони про те, що ОСОБА_1 зарахований у розпорядження Міністра оброни України. 
		Саме у зв`язку з невизначеністю службового становища позивача свідком ОСОБА_13 було організовано службове розслідування. Як зазначив свідок, під час службового розслідування йому не було відомо про проставлення печатки ОСОБА_7 на посвідченні про відрядження позивача. За твердженням свідка щодо накладеного на позивача дисциплінарного стягнення вважає, що якщо ОСОБА_1 був у розпорядженні Міністра оборони України, то відповідно начальник Генерального штабу Збройних Сил України не вправі був накладати на позивача дисциплінарне стягнення. Свідок зазначив, що позивач не міг повернутися до в/ч НОМЕР_1 , оскільки 19.03.2014 року 80% Командування ВМС ЗСУ перейшло на сторону РФ, а тому позивач не міг повернутися до в/ч НОМЕР_1 .
		Свідок ОСОБА_13 зауважив, що фактів дисциплінарних правопорушень ОСОБА_15 йому не відомо, повідомив, що ОСОБА_1 не ухилявся і постійно доповідав свідку про своє становище. Характеризує полковника ОСОБА_1 як офіцера з підвищеним почуттям чесності та порядності.
		У судовому засіданні 14.12.2017 як свідок був допитаний ОСОБА_16 , який був попереджений про кримінальну відповідальністю за надання завідомо неправдивих показань.
		Свідок повідомив про те, що станом на березень 2014 року ОСОБА_16 обіймав посаду начальника Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України. Свідок ОСОБА_16 повідомив суду про те, що телеграма від 07.03.2014 №300/1/С/608 про відрядження полковника юстиції ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил на контроль у Генеральному штабі Збройних Сил України поставлена не була, а в Книзі тимчасово прибулих позивач зареєстрований не був.На питання суду про те, який саме з структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України повинен здійснювати контроль за надходженням та виконанням телеграм про відрядження військовослужбовців, свідок зазначив про те, що на його думку, таким структурним підрозділом є відділ кадрів Генерального штабу Збройних Сил України.
		Свідок ОСОБА_16 зазначив про те, що виконати п.3 Акту службового розслідування, відповідно до якого свідок був зобов`язаний забезпечити належний контроль за виконанням наказів Міністра оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, що стосується прибуття військовослужбовців у відрядження до Генерального штабу ЗСУ та здійснення відповідного обліку і підготовки відповідних проектів наказів начальника Генерального штабу Збройних Сил України по стройовій частині йому перешкоджала відсутність позивача у період з 17.03.2014 по 02.04.2014, коли він був призначений т.в.о. директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України.
		Також у судовому засіданні 14.12.2017 в якості свідка був допитаний ОСОБА_10 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.Свідок ОСОБА_10 повідомив суду про те, що у 2014 році він обіймав посаду начальника відділу комплектування офіцерами Повітряних сил та ВМС Кадрового центру Збройних Сил України.Свідок повідомив про те, що його підрозділ готував текст телеграми від 07.03.2014 про виклик позивача у відрядження.
		ОСОБА_10 зазначив про те, що підставою для підготовки тексту телеграми від 07.03.2014 був лист від 06.03.2014 №226/2/894, підписаний ОСОБА_4 , в якому відповідно до рішення Міністра оборони України містилося прохання організувати направлення у відрядження до Генерального штабу Збройних Сил України полковника юстиції ОСОБА_1 . Термін відрядження зазначено - 1 місяць.
		Свідок ОСОБА_10 пригадує, що  ОСОБА_1 прибув до нього, розповів про захоплення на блок-посту з окупованим Кримом, і ОСОБА_10 порекомендував йому зареєструватись в Адміністративному управлінні Генерального штабу Збройних Сил України, оскільки посвідчення про відрядження позивача збереглось. В той час як посвідчення особи офіцера, перепустка, документи, що посвідчують особу, були втрачені під час захоплення позивача на блок-посту. 
		ОСОБА_10 зазначив про те, що на територію Генерального штабу Збройних Сил України ОСОБА_1 фізично прибув. Свідок зазначив, що начальник Генерального штабу Збройних Сил України мав визначити, в якому структурному підрозділі позивач повинен бути проходити службу. На думку свідка позивач повинен був подати рапорт на адресу начальника Адміністративного управління Генерального штабу Збройних Сил України про втрату документів.
		У судовому засіданні 17.01.2018 був допитаний як свідок ОСОБА_4 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.
		Свідок ОСОБА_4 повідомив суду про те, що з липня 2012 року по жовтень 2014 року він проходив службу в Центральному апараті Міністерства оборони України на посаді директора Департаменту кадрової політики, а до цього часу ОСОБА_4 проходив службу в Генеральному штабі Збройних Сил України.Свідок ОСОБА_4 повідомив про те, що з позивачем він познайомився у 2013 році.Свідок ОСОБА_4 зазначив про те, що коли ОСОБА_1 вийшов з АР Крим, він приїхав до м.Києва в 2014 році. В АР Крим ОСОБА_1 був начальником юридичного відділу Командування ВМС ЗСУ. Під час зустрічі зі ОСОБА_1 в 2014 році свідок дізнався від ОСОБА_1 про його захоплення в полон на кордоні із окупованим Кримом, і про те, що в нього забрали всі документи. Свідок спитав у ОСОБА_1 про бажання проходити службу. Була складена довідка і зроблена доповідь Міністру оборони України ОСОБА_2 в усній формі про прибуття ОСОБА_1 .
		Свідок ОСОБА_4 повідомив про те, що Міністр оборони України ОСОБА_2 планує призначення ОСОБА_1 на посаду директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, у зв`язку з чим свідок доповів Міністру оборони, що на цей момент ця посада є зайнятою і підстав для її звільнення свідок не вбачає.
		Враховуючи, що Міністр оборони України ОСОБА_2 наполягав, було викликано Дем`яненка, який на той час обіймав посаду директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, якого було направлено на ВЛК. Міністр оборони ОСОБА_2 викликав свідка  ОСОБА_4 для підготовки наказу про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, що і було зроблено.
		Свідок зазначив про те, що ОСОБА_2 підписав вказаний наказ та особисто викликав ОСОБА_1 для ознайомлення з вказаним наказом.
		Свідок ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_1 був в розпорядженні начальника Генерального штабу Збройних Сил України, з якого часу свідок точно не пригадує, але приблизно з листопада 2013 року. На думку свідка перебування у розпорядженні може тривати і декілька років. Як пригадав свідок ОСОБА_1 виїхав з окупованого Криму за власною ініціативою, це було пов`язано із анексією кримського півострова Російською Федерацією. 
		З приводу зазначення у листі Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 06.03.2014 №226/2/894, який був підписаний свідком ОСОБА_4 , про направлення у відрядження до Генерального штабу Збройних Сил України полковника юстиції ОСОБА_1 , фрази «відповідно до рішення Міністра оборони України», свідок зазначив, що це було усне рішення виконуючого обов`язки Міністра оборони України ОСОБА_2 , яке було надано за 5 або 6 днів до підготовки цього листа. 
		Свідок ОСОБА_4 зазначив, що оскільки ОСОБА_1 проходив службу в одному з підрозділів Збройних Сил України - Командуванні ВМС, яке підпорядковане Генеральному штабу Збройних Сил України, тому ОСОБА_1 прибув в Міністерство оборони України, а не до Генерального штабу Збройних Сил України. Свідок повідомив суду, що з 17.03.2014 впродовж двох тижнів ОСОБА_1 очолював Департамент правового забезпечення Міністерства оборони України.
		Свідок повідомив про те, що оскільки ОСОБА_17 вийшов на службу після ВЛК, підстав для його звільнення чи усунення від посади не було, тому був виданий наказ Міністра оборони України від 02.04.2014 №218 про втрату чинності наказу про призначення ОСОБА_1 , який своєю чергою був підписаний вже виконуючим обов`язки Міністра оборони України ОСОБА_18 . 
		На підставі вказаного наказу №218 від 02.04.2014 на думку свідка ОСОБА_4 позивач повинен був повернутись до Генерального штабу Збройних Сил України.
		При цьому на уточнююче питання суду свідок ОСОБА_4 повідомив, що Міністр оборони України ОСОБА_2 не ставив завдання про відрядження ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, а лише щоб ОСОБА_1 прибув з метою призначення на посаду директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України. Як показав свідок, лист Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 06.03.2014 №226/2/894, який був підписаний свідком ОСОБА_4 , був підготовлений і свідок погодився з наведеним у ньому формулюванням про організацію направлення у відрядження до Генерального штабу Збройних Сил України полковника юстиції ОСОБА_1 , колишнього помічника Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Термін відрядження зазначено - 1 місяць, оскільки Командування ВМС перебувало у розпорядженні Генерального штабу Збройних Сил України. При цьому свідок повідомив суду, що не знав про сплив терміну перебування ОСОБА_1 у розпорядженні начальника Генерального штабу Збройних Сил України, а якби знав про це, то дав би розпорядження про усунення цього порушення і прийняття рішення по особі, наприклад, про призначення на якусь посаду в Генеральному штабі Збройних Сил України.
		У судовому засіданні 28.01.2018 в якості свідка був допитаний ОСОБА_2 , який був попереджений про кримінальну відповідальністю за надання завідомо неправдивих показань.
		Свідок ОСОБА_2 повідомив про те, що у період з 27.02.2014 по 25.03.2014 ОСОБА_2 виконував обов`язки Міністра оборони України. В квітні 2010 року був звільнений з військової служби з етично-моральних причин, оскільки не мав бажання проходити службу за часів Президента України ОСОБА_19 .
		Свідок ОСОБА_2 зазначив про те, що зі ОСОБА_1 він знайомий особисто ще з 1987 року по військовій службі. Зазначив, що посаду ОСОБА_1 в 2013 році з організаційно-штатних причин було скорочено, тому він знаходився у розпорядженні начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
		Свідок ОСОБА_2 повідомив про те, що 27.02.2014 він був призначений Верховною Радою України на посаду виконуючого обов`язки Міністра оборони України, а тому, як зауважив свідок, кадрова політика мала головне значення, тому директором Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України повинна бути призначена людина, яка бачить тільки закон, надпорядна та професійна. У зв`язку з чим свідок ОСОБА_2 викликав директора Департаменту правової політики Міністерства оборони України Борисюка С.Л. і видав наказ негайно викликати з розпорядження ОСОБА_1 з подальшим його призначенням на посаду виконуючого обов`язки директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України.
		Свідок ОСОБА_2 зауважив про те, що перед призначенням позивача на вказану посаду, ним було проведено співбесіду із колишнім начальником юридичного департаменту Дем`яненком, який особисто запропонував подати документи на ВЛК.
		Свідок ОСОБА_2 зазначив про те, що з прибуттям ОСОБА_1 до Міністерства оборони України весь штат Міністерства оборони був приведений в повну бойову готовність.
		Свідок ОСОБА_2 зауважив на тому, що він особисто представив позивача перед особовим складом Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України.Свідок зазначив про те, що з метою приведення в законне русло діяльності Міністерства оборони ОСОБА_1 був призначений на посаду директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України тимчасово, і після здійснення всіх перевірок він повинен бути призначений на цю посаду постійно. Пізніше вже після своєї відставки з посади Міністра оборони України 25.03.2014 свідок ОСОБА_2 дізнався про те, що позивача в березні 2014 року було викликано до Генерального штабу Збройних Сил України у відрядження. При цьому свідок ОСОБА_2 зауважив на тому, що не видавав наказу про відрядження ОСОБА_1 , що було підготовлено ОСОБА_4 .
		Отже, матеріали справи та показання свідків підтверджують те, що 12.03.2014 позивач прибув до Генерального Штабу Збройних Сил України, про що свідчать матеріали справи, зокрема, на посвідченні про відрядження позивача від 08.03.2014 №154/11/1-128 у графі прибув проставлено дату  12.03.2014 р. та проставлено печатку Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України, а також факт прибуття полковника юстиції ОСОБА_1 до Генерального Штабу Збройних Сил України саме 12.03.2014 підтвердили всі допитані у справі свідки, при чому затримка у прибутті позивача до м.Києва була пов`язана саме із захопленням та утриманням позивача озброєними особами у камуфляжній формі без знаків розрізнення під час прямування позивача у відрядження на контрольно-пропускному пункті міста Армянськ Автономної Республіки Крим на кордоні з окупованою вже на той час територією АР Крим.
		Крім того, позивачу була оформлена перепустка №09267 Міністерством оборони України, яка використовувалась для проходу на режимний об`єкт (т.1, а.с.30), факт видачі якої 13.03.2014 підтверджено листом Департаменту інформаційно-організаційної роботи та контролю Міністерства оборони України (т.1, а.с.40). 
		Вирішуючи питання щодо належного визначення відповідачем службового становища позивача, який прибув 12.03.2014 у відрядження до Генерального штабу Збройних Сил України, суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши свідків, вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність у питанні належного оформлення службового становища позивача, виходячи з такого.
		Відповідно до ч.1 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: 
		1) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців; 
		2) якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури нижчої посадової особи і не є вакантною, а також до номенклатури командира військової частини НОМЕР_6 ; 
		3) пониження у посаді, якщо неможливо відразу призначити їх на нижчу посаду; 
		4) повернення депутатів, які є військовослужбовцями, після закінчення строку їх депутатських повноважень; 
		5) повернення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ і організацій; 
		6) повернення військовослужбовців, які направлені за кордон без виключення зі списків особового складу військових частин, в яких вони проходили службу до направлення, якщо їх військові посади внаслідок організаційно-штатних заходів у військовій частині скорочено; 
		7) підпункт 7 пункту 116 виключено
		7-1) закінчення строку перебування військовослужбовців на посадах науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів та необрання їх на ці посади за результатами нового конкурсу;
		8) якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовано таке покарання, як арешт;
		9) якщо військовослужбовці відсутні більше десяти днів, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими; 
		10) якщо військовослужбовці перебувають у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення; 
		11) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, які займають військовослужбовці-жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками), за відсутності можливості перемістити таких жінок на вакантні посади, - до закінчення відпустки по догляду за дитиною. 
		Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади (ч.2 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України). 
		Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду) (ч.5 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України). 
		Відповідно до п.117 вказаного Положення призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 8 - 10 пункту 116 цього Положення.
		Відповідно до пункту 15 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 № 763 відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, полковника юстиції ОСОБА_1 , помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України звільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України. 
		Виходячи з приписів п.117 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України термін перебування позивача у розпорядженні начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України сплив 06.01.2014 року, а відтак саме не пізніше 07.01.2014 начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України був зобов`язаний вирішити питання щодо призначення на посаду військовослужбовця, який перебував у його розпорядженні, проте цього зроблено не було.
		Сторонами не заперечується, що термін відрядження полковника юстиції ОСОБА_1 згідно телеграми №300/1/С/608 від 07.03.2014 першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-полковника ОСОБА_5 на адресу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України на виконання рішення Міністра оборони України про відрядження полковника юстиції ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України становив один місяць з 10 березня 2014 року, у зв`язку з чим позивачу було видано посвідчення про відрядження на період з 10.03.2014 по 08.04.2014. 
		Позивач, вибувши з в/ч НОМЕР_1 (командування ВМС ЗСУ) 10.03.2014 на власному автомобілі з міста Севастополь, повинен був прибути до пункту призначення до міста Києва до Генерального штабу Збройних Сил України 11.03.2014, проте на контрольно-пропускному пункті м.Армянськ, близько 10:00 години 10.03.2014 полковника юстиції ОСОБА_1 було затримано озброєними особами і під загрозою застосування зброї насильно поміщено у підвальне приміщення, де він перебував до 23:00 год. Після того як його відпустили позивач продовжив рух до материкової частини України. 
		Факт захоплення та незаконного утримання позивача 10.03.2014 під час прямування у відрядження на контрольно-пропускному пункті міста Армянськ АР Крим підтверджується матеріалами службового розслідування та, зокрема, листом Командування ВМС ЗСУ від 19.08.2017, передислокованого в 2014 році до міста Одеси, та відповідачем не заперечується (т.1. а.с.41). 
		З матеріалів справи вбачається, що після прибуття позивача до Генерального штабу Збройних Сил України 12.03.2014 виконуючим обов`язки Міністра оборони України ОСОБА_2 прийнято рішення про відкликання позивача з розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України у зв`язку з призначенням позивача на посаду виконуючого обов`язки директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, що й було зроблено.
		Вказані обставини підтвердили допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 , який з 27.02.2014 по 25.03.2014 виконував обов`язки Міністра оборони України, а також свідок ОСОБА_4 , який з липня 2012 року по жовтень 2014 року обіймав посаду директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони.
		Враховуючи той факт, що у зв`язку з виданням 17.03.2014 виконуючим обов`язки Міністра оборони України Тенюхом І.Й. наказу №182 від 17.03.2014 про покладення на позивача тимчасового виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України з 17.03.2014, та приймаючи до уваги, що позивач приступив до тимчасового виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, про що свідчить наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України полковника юстиції Школяра В.І. (по стройовій частині) від 17.03.2014 №39, суд приходить до висновку про те, що позивач, у зв`язку з покладенням на нього обов`язків за посадою директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України з 17.03.2014 вибув із розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України та був зарахований у розпорядження Міністра оброни України. 
		Проте, як свідчать матеріали справи жодних дій з приводу вибуття позивача із розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України з метою зарахування позивача у розпорядження Міністра оброни України відповідачем вчинено не було.
		Натомість, не зважаючи на те, що відповідач достеменно був обізнаний в тому, що з 17.03.2014 позивач приступив до виконання обов`язків директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, то й після цього відповідач наполягає на тому, що позивач продовжує перебувати у розпорядженні начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, що прямо суперечить вимогам пунктів 116 та 117 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України).
		Так, у відповідності до вимог ч.5 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України позивач, як військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебував у розпорядженні начальника Генерального Штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, з дня, що настає за днем звільнення (07.11.2013), та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (17.03.2014, тобто до дня зарахування у розпорядження Міністра оборони України, який має право призначення на посаду). 
		Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2017, 17.01.2018 від відповідача були витребувані письмові пояснення щодо службового становища позивача після спливу терміну перебування у розпорядженні начальника Генерального штабу Збройних Сил України згідно наказу №763 від 06.11.2013, тобто за період з 07.01.2014 по 15.04.2014; та письмові пояснення про обов`язки військової служби для полковника юстиції ОСОБА_1 , що мають бути визначені начальником Генерального штабу  Головнокомандувачем Збройних Сил України відповідно до п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, за період з 06.11.2013 по 15.07.2014.
		На виконання зазначених ухвал суду відповідачем надані письмові пояснення від 29.01.2018 №316/1/123, в яких відповідач послався на рішення начальника Генерального штабу  Головнокомандувачем Збройних Сил України від 12.11.2013 №300/1/С/3804 командувачу Військово-Морських Сил Збройних Сил України про утримування полковника юстиції ОСОБА_1 у списках особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (на цей час знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ).
		Посилаючись на п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, який вказує, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України, відповідач зауважив, що в період з 06.11.2013 по 03.07.2014 жодних наказів (по особовому складу) щодо зміни службового становища ОСОБА_1 не видавалося, тому позивач на підставі наказу №763 та рішення від 12.11.2013 №300/1/С/3804 перебував у розпорядженні начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України та на термін перебування у розпорядженні був залишений на всіх видах забезпечення та у списках Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України з виконанням обов`язків військової служби в межах, визначених командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України (т.4, а.с.37-38).
		Також на виконання зазначених ухвал суду відповідачем надані письмові пояснення від 29.01.2018 №316/1/120, в яких відповідач зазначив, що в період з 06.11.2013 по 12.11.2013 та з 13.11.2013 по 08.03.2014 позивача було допущено до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою заступника начальника юридичної служби Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
		Розглянувши надані пояснення, суд зазначає, що відповідач самостійно визнав, що не дотримався передбаченого п.117 Положення строку призначення на посаду військовослужбовця, який перебуває у розпорядженні відповідного начальника, а саме не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади.
		Як встановлено матеріалами справи позивача звільнено з посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України згідно з пунктом 15 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 № 763. 
		Отже, призначення позивача на іншу посаду мало відбутися не пізніше ніж 07.01.2014, проте призначення позивача на іншу посаду до моменту звільнення позивача з військової служби - не відбулось.
		Жодних пояснень щодо неможливості використання позивача як кадрового офіцера з 30-річним досвідом військової служби в період з 06.11.2013 по 15.07.2014 відповідач суду не надав.
		На виконання п.117 Положення відповідач був зобов`язаний вирішити питання щодо призначення на посаду військовослужбовця, що передбачає видання відповідного наказу, проте сам відповідач підтвердив у своїх письмових поясненнях, що в період з 06.11.2013 по 03.07.2014 жодних наказів (по особовому складу) щодо зміни службового становища ОСОБА_1 не видавалося.
		Досліджені судом матеріали справи переконують суд в недотриманні відповідачем вимог пунктів 116 та 117 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України щодо перебування позивача у розпорядженні начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, що не може перекладати на позивача обов`язок доводити правомірність своєї поведінки. 
		З приводу посилання відповідача на те, що позивач, перебуваючи у розпорядженні начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, тимчасово виконував обов`язки за вакантною посадою заступника начальника юридичної служби Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних доказів покладення на позивача певних обов`язків за вказаною посадою, а саме наказами начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, у розпорядження якого було зараховано позивача, службові обов`язки за вакантною посадою з 06.11.2013 на позивача не покладались, доказів зворотного відповідачем не надано. 
		Крім того, в наказі від 15.07.2014 №181 зазначено про те, що ОСОБА_1 з 03.04.2014 після закінчення терміну відрядження (09.04.2014) не прибув до військової частини НОМЕР_1 , і тим самим порушив вимоги п.147, 148 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, з приводу чого суд зазначає таке.
		Як вже встановлено судом, на підставі наказу начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 №763 позивача зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України та залишено у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 .
		Позивач на підставі наказів Міністерства оборони України від 17.03.2014 №182 та від 02.04.2014 №218 у період з 17.03.2014 по 02.04.2014 (включно) виконував обов`язки директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України.
		Суд, досліджуючи питання правомірності перебування позивача у розпорядженні Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України після прибуття 12.03.2014 до міста Києва, прийшов до висновку про те, що позивач, у зв`язку з покладенням на нього обов`язків за посадою директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України з 17.03.2014 вибув із розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України та був зарахований у розпорядження Міністра оброни України. 
		Відтак на позивача не може бути покладений обов`язок щодо повернення з відрядження, оскільки позивач вже не повинен був перебувати у розпорядженні начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, на чому протиправно наполягає відповідач. 
		Крім того, суд, з`ясовуючи у відповідача питання про те, куди саме повинен був повернутися позивач із відрядження, в умовах того, що місцем дислокації в/ч НОМЕР_1 - Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України була окупована Російською Федерацією територія міста Севастополя, встановив таке. 
		Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
		Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ч.2 ст.1 вказаного Закону).
		Згідно з ст.3 вказаного Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.
		Отже, з 20.02.2014 року територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій є тимчасово окупованою територією.
		Відповідно до листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 19.10.2017 №322/1/5273 станом на 01.01.2014 військова частина НОМЕР_1 (ік. НОМЕР_7 ) розміщувалась у м.Севастополь, Автономна Республіка Крим.
		Станом на 12.05.2014 відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 30.04.2014 №Д-322/1/05 військова частина НОМЕР_1 передислокована у м.Одеса (донесення в/ч НОМЕР_1 , вх.№1364 від 14.05.2014) (т.1, а.с.122).
		Отже, у період з 20.02.2014 по 11.05.2014 військова частина НОМЕР_1 перебувала на тимчасово окупованій території міста Севастополя, що в свою чергу, свідчить про те, що станом на 09.04.2014 (дата закінчення відрядження позивача за даними відповідача) позивач фактично був позбавлений можливості повернутись до військової частини НОМЕР_1 , яка станом на 09.04.2014 офіційно не змінила місце своєї дислокації.
		В судовому засіданні представник відповідача не зміг відповісти на поставлене судом питання про те, куди саме на думку відповідача повинен був повернутись позивач після закінчення терміну його відрядження 09.04.2014 року.
		Надаючи оцінку даним обставинам, суд не може не звернути увагу на те, що відповідач, нехтуючи нормами чинного законодавства і вдаючись до беззмістовних заперечень, робить висновок про те, що позивач був зобов`язаний повернутися із відрядження, термін якого сплив 09.04.2014, на тимчасово окуповану державою-агресором територію, що є неприпустимим.
		У зв`язку з цим, суд вважає, що відповідач дійшов безпідставних та необґрунтованих висновків про порушення позивачем вимог пункті 147, 148 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
		Таким чином, матеріали справи свідчать про відсутність в діях позивача ознак порушення військової дисципліни та відсутність підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани на підставі спірного наказу.У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ Генерального штабу Збройних Сил України від 15.07.2014 №181 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника юстиції ОСОБА_1 ".
		При цьому суд не приймає до уваги заперечення відповідача про відсутність предмету спору стосовно позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 15.07.2014 №181 з огляду на положення частини четвертої статті 45 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, згідно з якою усі дисциплінарні стягнення, крім позбавлення військового звання, накладені на військовослужбовців і не скасовані до дня звільнення їх у запас чи відставку, втрачають чинність з дня звільнення.
		Як встановлено судом відповідно до витягу з наказу Міністра оборони України генерал армії Полторака С.Т. (по особовому складу) від 25.10.2016 №970 відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, колишнього полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника Генерального Штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, колишнього помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України звільнено з військової служби у запас за пунктом «ж» (у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) та виключено зі списків особового складу Збройних Сил України з 24 вересня 2016 року (т.1, а.с.92). 
		Відповідно до витягу із наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил (по стройовій частині) від 07.11.2016 №225 ОСОБА_1 , колишнього помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу, який перебував у розпорядженні начальника Генерального Штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, звільненого наказом Міністра оброни України (по особовому складу) від 25.10.2016 №970 у запас за пунктом «ж» (у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) з 24 вересня 2016 року виключено зі списків Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, знято зі всіх видів забезпечення та направлено до Обухівського РВК Київської області (т.1, а.с.93). 
		Суд зазначає, що на час видання оспорюваного у даній справі наказу від 15.07.2014 №181 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника юстиції ОСОБА_1 " позивач проходив військову службу і тому для позивача могли настати певні правові наслідки матеріального або морального характеру у зв`язку з виданням даного наказу. Право позивача на оскарження не залежить від того, що відповідач скасував даний наказ самостійно або цей наказ втратив чинність з інших підстав.
		Визнаний у судовому порядку незаконним або неправомірним правовий акт індивідуальної дії однозначно втрачає свою силу з моменту його прийняття, тобто не породжує юридичних наслідків. У випадку скасування такого акта або втрати ним чинності виходить, що цей акт в період часу з моменту його прийняття і до моменту його скасування або втрати чинності суперечив законодавству, але при цьому діяв і породжував певні правові наслідки, і скасовується лише на майбутнє, без зворотної дії.
		Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в постанові від 25.09.2018 у справі №821/142/17.
		Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 15 параграфу 6 наказу (по особовому складу) начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2013 №763, суд зазначає таке.
		Відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення) зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: 1) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців; 2) якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури нижчої посадової особи і не є вакантною, а також до номенклатури командира військової частини НОМЕР_6 ; 3) пониження у посаді, якщо неможливо відразу призначити їх на нижчу посаду; 4) повернення депутатів, які є військовослужбовцями, після закінчення строку їх депутатських повноважень; 5) повернення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ і організацій; 6) повернення військовослужбовців, які направлені за кордон без виключення зі списків особового складу військових частин, в яких вони проходили службу до направлення, якщо їх військові посади внаслідок організаційно-штатних заходів у військовій частині скорочено; 7-1) закінчення строку перебування військовослужбовців на посадах науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів та необрання їх на ці посади за результатами нового конкурсу; 8) якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовано таке покарання, як арешт; 9) якщо військовослужбовці відсутні більше десяти днів, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими; 10) якщо військовослужбовці перебувають у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення; 11) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, які займають військовослужбовці-жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками), за відсутності можливості перемістити таких жінок на вакантні посади, - до закінчення відпустки по догляду за дитиною.
		Відповідно до абзацу п`ятнадцятого пункту 116 Положення, військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1-6, 7-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають.
		Суд зазначає, що у пункті 15 параграфу 6 наказу (по особовому складу) начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2013 № 763 не зазначено конкретного підпункту пункту 116 Положення, хоча пункт 116 Положення містить одинадцять підпунктів. 
		У примітці до пункту 15 параграфу 6 наказу (по особовому складу) начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2013 № 763, як підставу для видання, зазначено спільну директиву Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 № Д-322/1/02.
		Пунктом 1 спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 № Д-322/1/02 Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2013 році, підписаної Міністром оборони України ОСОБА_14 та начальником Генерального Штабу  Головнокомандувачем Збройних Сил України генерал-полковником Заманою В.М., на виконання Замислу реформування Збройних Сил України у 2013 році, затвердженого Міністром оборони України 11 червня 2013 року, затверджено План проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України у 2013 році (т.1,а.с.216).
		Планом проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2013 році установлено до 31.12.2013 року внести зміни до штату Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (місто Севастополь), що утримується за штатом № 02/212-51 (01), чисельністю 460 військовослужбовців та 63 працівники, щодо виключення управління з виховної та соціально-психологічної роботи, включення управління по роботі з особовим складом, управління надводних та підводних сил, управління кораблебудування, пошуково-рятувальної служби та введення окремих посад, згідно з переліком змін до штату (т,1, а.с.217).
		Тобто вказані організаційні заходи не стосувалися юридичного відділу та посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи) - начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, яку до 06.11.2013 обіймав ОСОБА_1 .У зв`язку з цим, суд вважає, що зазначення у пункті 15 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 № 763 в якості підстави звільнення позивача з посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи) - начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України Спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 № Д-322/1/02 є безпідставним та необґрунтованим.
		Відповідно до пункту 7 вказаної Спільної директиви контроль за виконанням директиви покладено на начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України. 
		Таким чином, пункт 15 параграфу 6 наказу (по особовому складу) начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2013 № 763 виданий з порушенням законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
		Щодо вимоги позивача про поновлення у Збройних Силах України на посаді помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України з 06 листопада 2013 року, суд зазначає наступне.
		Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
		Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Відповідно до п. 232 Положення у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.
		Відповідно до п.7 Положення військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
		Як вже встановлено судом, відповідно до пункту 15 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 № 763 відповідно до пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, полковника юстиції ОСОБА_1 , помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України звільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (т.4, а.с.202-204).
		Як свідчать матеріали справи, відповідно до витягу з наказу Міністра оборони України генерал армії Полторака С.Т. (по особовому складу) від 25.10.2016 №970 відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, колишнього полковника юстиції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника Генерального Штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, колишнього помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України звільнено з військової служби у запас за пунктом «ж» (у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) та виключено зі списків особового складу Збройних Сил України з 24 вересня 2016 року (т.1, а.с.92). 
		Відповідно до витягу із наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил (по стройовій частині) від 07.11.2016 №225 ОСОБА_1 , колишнього помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу, який перебував у розпорядженні начальника Генерального Штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, звільненого наказом Міністра оброни України (по особовому складу) від 25.10.2016 №970 у запас за пунктом «ж» (у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) з 24 вересня 2016 року виключено зі списків Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, знято зі всіх видів забезпечення та направлено до Обухівського РВК Київської області (т.1, а.с.93). 
		Судом встановлено, що 5 грудня 2016 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу від 25.10.2016 р. № 970, поновлення на військовій службі та включення до списків особового складу Збройних Сил України. 
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі № 810/3978/16. 
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 року у справі №810/3978/16 зупинено провадження в адміністративній справі №810/3978/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на військовій службі та включення до списків особового складу Збройних Сил України до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі № 810/3535/16.
		Судом встановлено, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа №810/3535/16 за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування наказу від 24.09.2016 № 361 Про результати службового розслідування, провадження в якій ухвалою суду від 25.01.2018 року зупинено до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 810/2791/17. 
		Отже, на час розгляду справи № 810/2791/17 справа № 810/3978/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про оскарження наказу від 25.10.2016 № 970, яким позивача звільнено з військової служби у запас, Київським окружним адміністративним судом не розглянута. 
		Враховуючи, що станом на час ухвалення рішення в даній розглядуваній справі Київським окружним адміністративним судом не розглянута справа № 810/3978/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про оскарження наказу від 25.10.2016 № 970, яким позивача звільнено з військової служби у запас, суд виходить з того, що позивач звільнений з військової служби.
		З урахуванням викладеного, вимога позивача про поновлення у Збройних Силах України на посаді помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України з 06 листопада 2013 року, є передчасною, адже не може бути вирішено питання про поновлення позивача на посаді, якщо він звільнений з військової служби.
		Отже, у зв`язку з передчасністю заявленої вимоги про поновлення у Збройних Силах України на посаді помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України з 06 листопада 2013 року, суд відмовляє у її задоволенні.
		Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування переліку змін до штату №02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, що є додатком до супровідного листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 30.08.2013 №322/1/4981 в частині, що стосується виведення зі штату посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань) - начальника відділу, виведення зі штату юридичного відділу у повному складі з озброєнням та технікою та введення до штату посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з правової роботи - начальника служби, введення до штату юридичної служби, суд зазначає таке.
		Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі-Закон №2232) військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів.
		Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №2232 перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців - Міністерством оборони України.
		Пунктом 1.18 Інструкції з розробки штатів і табелів до штатів органів військового управління, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, затвердженої наказом Міністра оборони України від 23.12.2011 № 808 ДСК визначено, що підставою для відпрацювання переліків змін (внесення змін) до штатів є накази або організаційні директиви Міністра оборони України, начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України. 
		Головне управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України супровідним листом від 30.08.2017 № 322/1/4981 було направлено, зокрема, начальнику штабу ВМС ЗС України перелік змін до штату № 02/212 для внесення змін до штату № 02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України та доповіді про виконання заходу начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України через Головне управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України з метою виконання Указу Президента України від 13.08.2013 № 422/2013 та Спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 № Д-322/1/02 (т.1, а.с.175-192).
		Однак, Указом Президента України від 13.08.2013 № 422/2013 «Про внесення змін до додатка № 1 до Указу Президента України від 21 березня 2002 року № 277» та Спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 № Д-322/1/02 зміни до штату Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України щодо юридичного відділу та посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України не вносилися. 
		Так, аналізуючи Перелік змін до штату № 02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, суд зазначає, що посада помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальник юридичного відділу не була виведена зі штату переліком змін до штату № 02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
		Посада помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань)  начальник, що виводиться переліком змін до штату № 02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України має розбіжність у найменуванні до посади помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальник юридичного відділу, на яку позивача призначено пунктом 4 параграфу 1 наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.12.2007 № 570, тобто перелік змін не стосувався посади позивача (т.4, а.с.177).
		На виконання ухвали суду про витребування доказів Галузевим державним архівом Міністерства оборони України суду надано архівну довідку, з якої слідує, що в наказі начальника Генерального Штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) м.Київ від 19 грудня 2007 року №570 значиться: «§ 1 Нижчепойменованих осіб офіцерського складу Збройних Сил України увільнити від займаних посад та призначити у Військово-Морські Сили України: 4. Полковника юстиції ОСОБА_1 , помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань)  начальника юридичної служби Командування Військово-Морських Сил, - помічником командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальником юридичного відділу цього ж Командування (т.4, а.с.202).
		Більш того, наданий суду переліком змін до штату № 02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України свідчить, що виведена зі штату № 02/212 посада помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань)  начальник містить дописку ручкою після слова «начальник», а саме дописано слово «відділу». При цьому жодного зазначення про виправлення а саме ким та коли зроблено виправлення, та чи є виправлення вірним, вказана дописка не містить.
		Представник відповідача зазначив, що навпроти дописаного слова «відділу» в крайньому правому стовпчику стоїть печатка Генерального Штабу ЗСУ, яка підтверджує правильність описки.
		Проте суд критично ставиться до таких пояснень відповідача, адже як вже встановлено судом, суду невідомо, а відповідачем не доведено того, ким та коли зроблено виправлення у вигляді дописаного слова «відділу» після слова «начальник», та чи є таке виправлення вірним.
		Відтак наявність проставленої печатки Генерального Штабу ЗСУ у колонці, що містить виправлення в Переліку змін до штату №02/212 сама по собі не свідчить про правильність виправлення. 
		Наведене дає суду підстави стверджувати, що найменування посади помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань)  начальник не відповідає вимогам чинного законодавства.
		Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. 
		Відповідно до статті 99 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, помічник командира полку з правової роботи (юрисконсульт полку) у мирний і воєнний час відповідає за організацію і стан правової роботи в полку.
		Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1040 (далі  Загальне положення).
		Згідно абзацу першого пункту 2 Загального положення, юридична служба органу виконавчої влади, підприємства утворюється як самостійний структурний підрозділ, вид якого залежить від обсягу, характеру та складності правової роботи (департамент, управління, а також іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з пунктом 4 Загального положення, основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органом виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов`язків, а також представлення інтересів органу виконавчої влади, підприємства в судах.
		Тобто, юридичний відділ Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, як вид самостійного структурного підрозділу, відповідає абзацу першому пункту 2 Загального положення, а посада помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальник юридичного відділу за найменуванням в частині з правової роботи не має розбіжностей з посадою помічника командира полку з правової роботи (юрисконсульт полку), установленої статтями 99, 100 Статуту внутрішньої служби.
		Таким чином, перелік змін до штату № 02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України за супровідним листом Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 30.08.2013 № 322/1/4981 в частині виведення юридичного відділу, виведення посади помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань)  начальник відділу та введення юридичної служби та введення посади помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальник юридичної служби виданий з порушенням законодавства та розпорядчих актів Міністерства оборони України.
		Суд критично відноситься до твердження відповідача про скорочення посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України
		Так, посада помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальник юридичного відділу не виводилася зі штату Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України як Спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 № Д-322/1/02, так і переліком змін до штату № 02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України за супровідним листом Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 30.08.2013 № 322/1/4981.
		Переліком змін до штату № 02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України виводиться юридичний відділ та вводиться юридична служба без зміни загальної чисельності, тобто основне завдання, функції самостійного структурного підрозділу, зокрема, організація правової роботи відповідно до пункту 4 Загального положення, залишилися без змін, що є ознаками реорганізації структурного підрозділу та посади керівника структурного підрозділу, а не їх скорочення.
		Пунктом 118 Положення визначено, що під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, до кадрового органу номенклатури призначення не пізніше ніж за два місяці до встановлених строків проведення таких заходів подається список військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо їх дальшого службового використання.
		Відповідачем не надано доказів про включення позивача до установленого пунктом 118 Положення списку військовослужбовців, які вивільняються, з пропозиціями щодо їх дальшого службового використання. 
		Таким чином, перелік змін до штату № 02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України за супровідним листом Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 30.08.2013 №322/1/4981 в частині виведення юридичного відділу, виведення посади помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань)  начальник та введення юридичної служби та введення посади помічник командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальник юридичної служби виданий з порушенням законодавства та розпорядчих актів Міністерства оборони України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині  задоволенню.
		Щодо вимоги позивача про зобов`язання Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, встановлене статтею 9 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей з індексацією грошових коштів за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2013 року по дату винесення відповідного судового рішення у справі, виходячи з грошового забезпечення, яке підлягає виплаті ОСОБА_1 , як військовослужбовцю у відповідності з діючим законодавством, в склад якого входить: посадовий оклад, оклад по військовому званню; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премію); одноразові додаткові види грошового забезпечення та з урахуванням того, що на 06 листопада 2013 року ОСОБА_1 мав допуск до державної таємниці по формі 2 і отримував надбавку за роботу з таємними документами (15%), щорічну матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, щорічну допомогу на оздоровлення з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		Відповідно до абзацу третього пункту 2 статті 8 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі-Закон №2011) у разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.
		Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
		Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
		Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
		Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі  Постанова №1294, у редакції, чинній на момент прийняття рішення про звільнення позивача з посади) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		Як передбачено абзацом 1 пункту 2 Постанови №1294 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).
		Згідно із пунктом 1.2. розділу І Загальні положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329 (далі  Інструкція № 260, у редакції, чинній на момент прийняття рішення про звільнення позивача з посади) грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства. 
		Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Посадові оклади осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом Інструкції № 260 посадові оклади особам офіцерського складу виплачуються за займаними посадами в розмірах, передбачених у штаті військової частини.
		У пункті 4.4 розділу IV Інструкції № 260 зазначено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, посадові оклади за займаними посадами виплачуються з того дня, з якого вони стали до виконання обов`язків за посадою, але не раніше дня видання посадовими особами, яким надано право призначення військовослужбовців на посади, наказу по особовому складу про призначення їх на відповідні посади. Дата, коли військовослужбовець став до виконання обов`язків за посадою, визначається у наказі командира військової частини.
		Однак, підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є знаходження позивача на військовій службі та виконання обов`язків військової служби за певною посадою.
		Приймаючи до уваги, що станом на день ухвалення рішення в даній розглядуваній справі Київським окружним адміністративним судом не розглянута справа № 810/3978/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про оскарження наказу від 25.10.2016 № 970, яким позивача звільнено з військової служби у запас, суд виходить з того, що позивач звільнений з військової служби.
		Вказане стало підставою для висновків суду про передчасність заявленої позивачем позовної вимоги про поновлення у Збройних Силах України на посаді помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України з 06 листопада 2013 року, та відмові у позові в цій частині.
		Приймаючи до уваги, що суд відмовив у задоволенні вимоги про поновлення у Збройних Силах України на посаді помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України з 06 листопада 2013 року, у зв`язку з передчасністю її заявлення, то у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги про 
		зобов`язання Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, встановлене статтею 9 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей з індексацією грошових коштів за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2013 року по дату винесення відповідного судового рішення у справі, з відповідними надбавками.
		За таких обставин, у задоволенні вимоги про зобов`язання Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, встановлене статтею 9 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей з індексацією грошових коштів за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2013 року по дату винесення відповідного судового рішення у справі, з відповідними надбавками, у задоволенні позову слід відмовити.
		Щодо позовної вимоги про стягнення з Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 350 (триста п`ятдесят) тисяч гривень, суд зазначає таке.
		Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ч.1 та п.9 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно зі ст.237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
		За змістом означеного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
		Пунктом 13 цієї ж постанови Пленуму ВСУ визначено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
		Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. 
		Враховуючи те, що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, вимога позивача про стягнення на його користь моральної шкоди ґрунтується на нормах чинного законодавства України.
		Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом визнання протиправним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, а має самостійне юридичне значення. 
		Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 Кодексу законів про працю України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.
		Саме така правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 25.04.2012 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 24068079), яка підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
		У заяві про збільшення розміру та відповіді на запереченні відповідача про збільшення розміру позовних вимог позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, вказує, що згідно статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», здоров`я  стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад.
		Посилається на те, що позивача на військову посаду не призначено з 2013 року, залишено без грошового, матеріального, житлового забезпечення офіцера, що він є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України.
		З 2013 року позивач, керуючись статтею 110 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, систематично змушений звертатися до відповідача щодо не виконання контрактного зобов`язання про призначення позивача на військову посаду у порядку просування по службі відповідно до отриманої освіти та військово-облікової спеціальності з урахуванням ділових і моральних якостей. Позивач, змушений захищати свої права у судовому порядку, тобто займається не тією діяльністю, що визначена умовами контракту, оскільки відповідач фактично змусив звертатися за судовим захистом. Оскільки позивач був втягнутий в судові процеси то цим відповідач фактично завдав матеріальної та моральної шкоди на протязі останніх 4,5 років. Відповідачем свідомо порушуються права позивача на проходження військової служби відповідно до Закону та не виконувалися вимоги чинного законодавства України з 2013 року.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивач визначив залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та стану здоров`я, яких зазнав позивач, характеру немайнових та майнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, врахував стан здоров`я, тяжкість змін у його життєвих і трудових стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, зокрема, як особі, що переміщена з тимчасово окупованої території, без житла тощо. 
		Позивач оцінив моральні страждання у 350000,00 грн., з урахуванням тривалості порушення прав позивача, численних звернень позивача до органів військового управлення з кадрового питання та грошового і матеріального забезпечення, невжиття відповідачем заходів для повного та своєчасного вирішення питання про військову посаду, грошове забезпечення.
		Зазначений розмір відшкодування моральної шкоди на думку позивача відповідає характеру, тривалості та тяжкості моральних страждань позивача та повністю їх компенсує, відповідає принципу розумності та справедливості.
		Відповідач, заперечуючи проти цієї частини позовних вимог, у запереченнях щодо заяви про збільшення розміру позовних вимог (т.4, а.с.32-35), зазначає, що позивачем не надано жодного доказу спричинення моральної шкоди і не обґрунтовано її розмір, а тому вважає, що позовні вимоги до Генерального штабу Збройних Сил України є безпідставними і задоволенню не підлягають.
		Матеріалами справи підтверджується, що порушення законних прав позивача, яке полягає у притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення, яке позивач не допускав, а саме не призначення позивача на посаду після спливу терміну перебування його у розпорядженні начальника Генерального Штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, не визначення службового становища позивача впродовж тривалого часу та не визначення для позивача обов`язків військової служби, не вчинення дій щодо зарахування позивача у розпорядження Міністра оброни України після покладення на позивача обов`язків за посадою директора Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України з 17.03.2014 та вибуття через це із розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, безпідставне наполягання на поверненні позивача із відрядження в той час як позивач вибув із розпорядження начальника Генерального Штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, тим більше на тимчасово окуповану територію України, - призвело до моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих зв`язків і вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
		Суд звертає увагу, що розгляд даної справи має важливе значення у системі поновлення прав позивача як військового офіцера, оскільки висновки, до яких дійшов відповідач під час службового розслідування щодо позивача у розглядуваній справі, а саме несвоєчасне повернення позивача із відрядження, заклали фундамент для подальших дій та рішень відповідача, що в кінцевому результаті призвело до накладення інших дисциплінарних стягнень, позбавлення позивача військового звання офіцера та звільнення з військової служби, стаж якої складає 30 років.
		Суд враховує і те, що позивач, терміново вибуваючи у відрядження з міста Севастополя до міста Києва 10.03.2014 за обов`язком військової служби усвідомлено зробив свій вибір з дотриманням Присяги військового офіцера та патріотичних переконань на вірність Україні, в той час коли відповідач ставить йому порушення у неповерненні із відрядження в зворотному напрямку, тобто до міста Севастополя, в період його тимчасової окупації Російською Федерацією, що не може не викликати законне обурення від таких висновків.
		Безумовно, що висновки, до яких дійшов відповідач під час службового розслідування обставин щодо несвоєчасного повернення позивача із відрядження, є не тільки незаконними, а й принизливими для позивача, що не може бути компенсовано лише самим фактом визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу.
		Наведене у сукупності завдало позивачу сильних душевних страждань, а також призвело до розладів нормального стану здоров`я, спричинило відчутну тривогу, принизило його честь та гідність як військового офіцера в очах колег і потягло необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя в умовах позбавлення грошового та матеріального забезпечення, тим більше у статусі тимчасово переміщеної особи.
		При цьому суд приймає до уваги надані позивачем докази реєстрації як безробітного в Обухівському МРЦЗ з 17 серпня 2017 року в період розгляду справи в суді та виплати йому допомоги по безробіттю у розмірі 544,00 грн. на місяць, що підтверджується наданою суду довідкою від 29.05.2018 №155 за період з серпня 2017 по квітень 2018 (т.5, а.с.224). 
		Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач зазнав втрат нематеріального характеру, спричинених тривогою та переживаннями внаслідок незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності та позбавлення його можливості належно утримувати себе як тимчасово переміщену особу, як особу, яку внаслідок незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності позбавлено військового звання та звільнено з військової служби, що змушує позивача відстоювати свої права в суді в інших численних судових провадженнях.
		Так, в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувають адміністративні справи за позовами позивача до Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України:
		- № 810/3121/16 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо не виконання контрактного зобов`язання про призначення на військову посаду та зобов`язання виконати контрактне зобов`язання щодо призначення на посаду шляхом переміщення на вищу посаду у порядку просування по службі у зв`язку з закінченням строку перебування на посаді. Ухвалою суду від 17.01.2017 провадження зупинено до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду в адміністративних справах № 810/3535/16 та № 810/3978/16.
		- № 810/3978/16 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 25.10.2016 № 970, поновлення на військовій службі та включення до списків особового складу Збройних Сил України. Ухвалою суду від 14.12.2016 провадження зупинено до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №810/3535/16.
		- № 810/3535/16 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 24.09.2016 № 361 Про результати службового розслідування. Ухвалою суду від 25.01.2018 провадження зупинено до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 810/2791/17.
		- № 810/4078/16 до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування пункту 4 наказу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 07.11.2016 № 225 про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Ухвалою суду від 14.05.2018 провадження зупинено до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 810/2791/17.
		- №810/4439/16 до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати належних видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2016 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік та зобов`язання здійснити виплату належних видів грошового забезпечення, визнання протиправними дій про виключення позивача зі списків особового складу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України до проведення усіх необхідних розрахунків. Справа перебуває в провадженні Київського окружного адміністративного суду, судове засідання призначено на 24.09.2019. 
		Суд погоджується з доводами позивача, що перенесені ним моральні страждання знаходяться у прямому зв`язку з фактом незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності та тими негативними змінами, що настали в його житті внаслідок порушення його прав.
		При цьому суд вважає, що завдана позивачеві моральна шкода у контексті обставин, встановлених під час розгляду справи, не може бути компенсована самим лише визнанням порушення Закону і скасуванням наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
		Верховний Суд України в листі від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України» зазначив, що критерії визначення розміру відшкодування моральної шкоди, передбачені частиною 3 статті 23 Цивільного кодексу України, є не досить чіткими, однак визначаючи розмір та форми відшкодування моральної шкоди треба також ураховувати функції, які повинно виконувати таке відшкодування (сатисфакція, компенсаційна функція). Які б фактори не впливали в кожному конкретному випадку на розмір відшкодування, очевидним є те, що цей розмір повинен бути максимально адекватним завданій шкоді.
		На підставі цього, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує вищевикладені конкретні обставини справи, та вважає, що у даному випадку достатнім розміром компенсації моральної шкоди, з урахуванням справедливості, розумності та достатності є сума у розмірі 70000,00 грн., яка є максимально адекватною завданій позивачеві шкоді.
		Отже, суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах стягнення на користь позивача 70000,00 грн. моральної шкоди, в іншій частині цієї вимоги необхідно відмовити.
		Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
		Щодо строку звернення позивача до суду із даним позовом, суд зазначає таке.
		Щодо позовної вимоги про визнати протиправним та скасування наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 15.07.2014 №181 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника юстиції ОСОБА_1 " позивачем зазначено, що вперше результати розслідування та оскаржуваний наказ від 15.07.2014 №181 доведені для ознайомлення лише 14.07.2017 року Управлінням правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України за супровідним листом від 12.07.2017 №316/1/826, надісланим рекомендованим поштовим відправленням, на підтвердження чого до позовної заяви додано його копію (т.1, а.с.12).
		Надані суду відповідачем копії наказу від 15.07.2014 №181 та акту службового розслідування (т.1, а.с.97-110) не містять доказів ознайомлення позивача з даними наказом та актом, відповідачем двічі проігноровано вимоги ухвал суду від 03.10.2017 та від 19.10.2017 про витребування від відповідача доказів ознайомлення позивача зі спірним наказом та актом службового розслідування, витребуваних доказів відповідачем не надано.
		Відтак, відповідачем не спростовані надані позивачем докази про отримання позивачем 14.07.2017 року листа Управління правового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України від 12.07.2017 №316/1/826, до якого додано копію наказу від 15.07.2014 №181 та акту службового розслідування, які отримані позивачем 14.07.2017.
		Позивач звернувся до суду 14.08.2017, про що свідчить відтиск штампу суду про надходження позовної заяви.
		Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. 
		Згідно з частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. 
		Отже, враховуючи зазначене позивачем не пропущено строк звернення до суду щодо оскарження наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 15.07.2014 №181 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника юстиції ОСОБА_1 ".
		Щодо строку звернення до суду щодо решти позовних вимог, вказаних у заяві про збільшення позовних вимог від 14.12.2017, яка подана в судовому засіданні 14.12.2017 (т.1, а.с.231-236), зокрема, про визнання протиправним та скасування пункту 15 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.11.2013 №763 про звільнення позивача з посади, визнання протиправним та скасування переліку змін до штату №02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, поновлення позивача на військовій службі у Збройних Силах України на посаді помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правової роботи)  начальника юридичного відділу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України з 06 листопада 2013 року, суд зазначає таке.
		Позивачем в судовому засіданні 17.01.2018 подано заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду що вказаних вимог, в якій позивач зазначає, що після відкриття провадження в даній адміністративній справі та надання відповідачем витребуваних судом документів позивач 13.12.2017 вперше ознайомився з витягом з Директиви та витягом з Переліку змін до штату (т.2, а.с.20-22).
		Позивач вказує, що ознайомившись із цими документами він вперше дізнався про порушення його прав та інтересів, зокрема, щодо внесення завідомо неправдивих відомостей до офіційних документів та наявність ознак їх службового підроблення. Так, Спільна директива Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 №Д-322/1/02 є підставою для видання оскаржуваного позивачем наказу від 06.11.2013 №763, а Перелік змін до штату № 02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, що є додатком до листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 30.08.2017 №322/1/4981, був розроблений саме на виконання цієї Спільної директиви від 01.07.2013 №Д-322/1/02.
		Враховуючи, що вказані Директива від 01.07.2013 №Д-322/1/02 та Перелік змін до штату № 02/212 Командування ВМС ЗСУ, що є додатком до листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування ГШ ЗСУ від 30.08.2017 № 322/1/4981, раніше ніде не оприлюднювалися і на запит на інформацію не надаються, оскільки мають інформацію з обмеженим доступом, позивач раніше не знайомий зі змістом цих документів і не міг про них дізнатись, а отже дізнався із цими документами вперше 13.12.2017 після надання їх відповідачем до суду. 
		29.01.2018 відповідачем подано до суду клопотання про залишення вимог, викладених у заяві про збільшення позовних вимог від 14.12.2017, без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення позивача до суду, в якому відповідачем стверджується, що позивач знав про скорочення посади помічника командувача ВМС ЗСУ (з правових питань)  начальника юридичного відділу, яка скорочена на підставі Директиви від 01.07.2013 №Д-322/1/02, з 05.11.2013. На підставі спільної Директиви та Переліку змін до штату внесено подання про зарахування позивача у розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, на підставі якого видано наказ від 06.11.2013 №763, про що позивач не міг не знати.
		Розглянувши надані сторонами клопотання, суд повторює, що до матеріалів справи надано архівну довідку Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 22.03.2018 №179/1/3438 у вигляді витягу з наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 № 763, оригінал якого перебуває в Галузевому державному архіві Міністерства оборони України (т.4, а.с.202-204). Суд зазначає, що згідно засвідченої фотокопії останнього аркушу наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 № 763 докази ознайомлення позивача з даним наказом відсутні (т.4, а.с.204).
		Але навіть припускаючи, що позивачу було відомо про своє службове становище у зв`язку зі звільненням із посади помічника командувача ВМС ЗСУ (з правових питань)  начальника юридичного відділу та зарахуванням у розпорядження начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України, відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що раніше ніж 13.12.2017 позивач не був ознайомлений із текстом спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 01.07.2013 №Д-322/1/02 та Переліком змін до штату № 02/212, ознайомлення з якими й зумовило настання моменту про порушення прав та інтересів позивача. В той же час відповідач нічого не зазначив і не надав доказів того, що позивачу міг бути ознайомлений з директивою від 01.07.2013 №Д-322/1/02 та Переліком змін до штату № 02/212 раніше, ніж 13.12.2017.
		Відтак, суд виходить з того, позивач ознайомився зі змістом Директиви від 01.07.2013 №Д-322/1/02, яка є єдиною підставою для видання оскаржуваного наказу від 06.11.2013 №763, та Переліком змін до штату № 02/212 Командування ВМС ЗСУ, що є додатком до листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування ГШ ЗСУ від 30.08.2017 №322/1/4981, тільки 13.12.2017, доказів зворотного відповідачем не надано, а отже, подавши заяву про збільшення позовних 14.12.2017, суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі,1 або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС).
		Під час звернення до суду позивачем судовий збір не сплачувався на підставі п.12. ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим судові витрати відшкодуванню не підлягають.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		в и р і ш и в: 
		1. Адміністративний позов задовольнити частково.
		2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального штабу Збройних Сил України "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника юстиції ОСОБА_1 " від 15.07.2014 №181. 
		3. Визнати протиправним та скасувати пункт 15 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу  Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.11.2013 №763. 
		4. Визнати протиправним та скасувати перелік змін до штату №02/212 Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, що є додатком до листа Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України від 30.08.2013 №322/1/4981 в частині, що стосується виведення зі штату посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (з правових питань)  начальника відділу, виведення зі штату юридичного відділу у повному складі з озброєнням та технікою та введення до штату посади помічника командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України з правової роботи  начальника служби, введення до штату юридичної служби. 
		5. Стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 70000,00 грн. (сімдесят тисяч грн. 00 коп.) на відшкодування завданої моральної шкоди.
		6. В решті позовних вимог у позові відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
		 
		Дата складення повного тексту рішення  07.08.2019.
		 
		 
		 
		Суддя Кушнова А.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...