Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1340/4084/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо.
Надіслано для оприлюднення: 08.08.2019. Зареєстровано: 09.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2019.
Дата набрання законної сили: 30.07.2019
Номер судового провадження: 857/5588/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/5588/19
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді                                                      Святецького В.В.          
		суддів                                                                            Гудима Л.Я., Довгополова О.М.
		з участю секретаря судового засідання                     Гнідець Р.І.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу громадянина Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року в справі №1340/4084/18 (головуючий суддя Лунь З.І., час ухвалення - 14:02, повний текст рішення складено 01.02.2019, м. Львів) за адміністративним позовом  громадянина Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_1 до Закарпатської митниці ДФС про скасування картки відмови, - 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2018 року громадянин Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Закарпатської митниці ДФС, в якому просив: а) скасувати кратку відмови відповідача у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 22.07.2018 за № UA305260/2018/00093;
		б) скасувати картку відмови відповідача у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 25.08.2018 за UA305260/2018/00122;
		в) визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати відповідача утриматись від надання відмови у пропуску на митну територію України другого транспортного засобу особистого користування за кодом УКТЗЕД 8703, який зареєстрований у Німеччині на Томаса Вюнше.
		Рішенням від 23 січня 2019 року Львівський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову повністю.
		Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. 
		В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо відсутності у митному кодексі положень чи обмежень щодо кількості машин, які нерезидент одночасно може мати в митному режимі тимчасового ввезення. 
		Конвенція про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990) та Додаток С до неї, яка регулює тимчасове ввезення транспортних засобів приватного користування, також не містить жодних відповідних обмежень. Тому, як вважає апелянт, слід виходити з того, що відповідного обмеження не існує. 
		Адже нормою ст. 380 МК України передбачено обмеження щодо кількості транспортних засобів, які ввозяться нерезидентом, а не перебувають в певному митному режимі. Інтерпретація слова «ввозиться», як зазначає апелянт, пов'язана з тим, скільки одиниць одночасно ввозиться, а не на кількість цих товарів, які громадянин одночасно має на митній території України у будь-якому митному режимі.
		Відтак, вважає протиправними оскаржувані картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
		З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.  
		Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовує правомірність оскарженого відповідачем рішення суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, а  тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
		Відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України фіксація судового розгляду технічними засобами не здійснюється.
		Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що Закарпатською митницею ДФС 22.07.2018 та 25.08.2018 винесені картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно №UA305260/2018/00093, №UA305260/2018/0012, якими відмовлено у пропуску через митний кордон України транспортних засобів особистого користування, які ввозились громадянином Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_1, оскільки позивачем було попередньо ввезено на митну територію України в режимі тимчасового ввезення легковий автомобіль марки «Hummer Н2», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова   НОМЕР_2.
		Так, позивачем використана пільга, обумовлена підпунктом 8 п.10 ст.374 Митного кодексу України щодо ввезення на митну територію України транспортного засобу особистого користування у визначенні п. 60 ст. 4 Кодексу, а саме що стосується ввезення ТЗ за кодом УКТЗЕД 87103. Невиконання вимог ч.1 ст.305 та п.2 ст.379 МК України в частині сплати грошової застави за товар (п.57 ст.4 Кодексу) та п.1,3,4 ст.4 гр.3 Конвенції про тимчасове ввезення (Стамбул, 1990 рік). 
		Картку відмови від 22.07.2018 №UA305260/2018/00093 позивач оскаржував в адміністративному порядку, проте рішенням від 17.08.2018 Закарпатська митниця відмовила в задоволенні скарги з тих підстав, що картка відмови була надана правомірно, з урахуванням вимог нормативно-правових актів, що регулюють питання тимчасового ввезення громадянами  - нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування.
		Вважаючи картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів UA305260/2018/00093 від 22.07.2018 та UA305260/2018/00122 від 25.08.2018, оформлених головним державним інспектором Закарпатської митниці ДФС протиправними, позивач звернувся до суду із позовом про їх скасування.
		Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, керувався тим, що позивач, як нерезидент, може ввезти на територію України в режимі «тимчасове ввезення» в порядку, передбаченому ст. 380 МК України транспортні засоби у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію. У разі тимчасового ввезення громадянином - нерезидентом транспортних засобів у кількості більше однієї одиниці на кожну товарну позицію, їх пропуск через митний кордон України здійснюється відповідно до ч.2 ст.379 МК України в порядку, передбаченому для підприємств, під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення. 
		Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
		За приписами частини першої статті 318 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
		Пунктом першим статті 320 Митного кодексу України встановлено, що форми та обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з питань державної митної справи та міжнародних договорів України при митному оформленні, обираються митницями (митними постами) на підставі результатів застосування системи управління ризиками. Не допускаються визначення форм та обсягів митного контролю іншими органами державної влади, а також участь їх посадових осіб у здійсненні митного контролю.
		Загальні положення щодо митних режимів містяться у Митному кодексі України, відповідно до частин першої та другої статті 71 якого вказано, що декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до частини першої статті 73 МК України умови перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у відповідному митному режимі, обмеження щодо їх використання, застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами України з питань державної митної справи та у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
		Відповідно до статті 103 МК України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.
		Пунктом 4 частини шостої статті 104 Митного кодексу України передбачено, що для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна сплатити митні платежі відповідно до статті 106 цього Кодексу або забезпечити виконання зобов'язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.
		Частиною першою статті 380 Митного кодексу України встановлено, що тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
		Транспортні засоби особистого користування, що тимчасово ввозяться на митну територію України громадянами-нерезидентами, не підлягають письмовому декларуванню та звільняються від подання документів, що видаються державними органами, уповноваженими здійснювати види контролю, зазначені у статті 319 цього Кодексу. Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Пальне, що міститься у звичайних (встановлених заводом-виробником) баках зазначених транспортних засобів, не підлягає письмовому декларуванню та не є об'єктом оподаткування митними платежами (ч.2 ст. 380МК України).
		Згідно з пунктом 60 статті 4 Митного кодексу України транспортні засоби особистого користування - наземні транспортні засоби товарних позицій 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепи до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД, плавучі засоби та повітряні судна, що зареєстровані на території відповідної країни, перебувають у власності або тимчасовому користуванні відповідного громадянина та ввозяться або вивозяться цим громадянином у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію виключно для особистого користування, а не для промислового або комерційного транспортування товарів чи пасажирів за плату або безоплатно.
		З наведеного слідує, що громадяни-нерезиденти можуть тимчасово ввозити на митну територію України транспортні засоби особистого користування у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію.
		Згідно з частиною другою статті 379 МК України пропуск через митний кордон України товарів (крім транспортних засобів особистого користування), сумарна фактурна вартість та/або загальна вага яких перевищують критерії, встановлені частиною першою статті 374 цього Кодексу, що ввозяться громадянами на митну територію України тимчасово або з метою транзиту, здійснюється в порядку, передбаченому для підприємств, під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення (транзит).
		Таким чином, у разі тимчасового ввезення громадянами-нерезидентами транспортних засобів у кількості більше однієї одиниці на кожну товарну позицію, їх пропуск через митний кордон України здійснюється відповідно до частини другої статті 379 МК України в порядку, передбаченому для підприємств, під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення.
		Враховуючи викладене, колегія суддів правильним висновок суду першої інстанції, що позивач, як громадянин-нерезидент, може ввезти на територію України в режимі «тимчасове ввезення» в порядку, передбаченому статтею 380 МК України, транспортні засоби у кількості не більше однієї одиниці на кожну товарну позицію. Водночас, таке ввезення транспортного засобу не залежить від кількості одночасного ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України в режимі «тимчасове ввезення» транспортних засобів, а визначається як кількість транспортних засобів що ввезено або ввозиться ними на митну територію України в режимі «тимчасове ввезення» в порядку, передбаченому статтею 380 МК України.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2019 року (справа №452/2164/15-а) і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
		Судами встановлено та не заперечувалось сторонами,  громадянином Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_1 у відповідності до статті 380 МК України було    ввезено на митну територію України в митному режимі «тимчасове ввезення» легковий автомобіль «Hummer Н2», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова   НОМЕР_2. 
		Тобто, позивачем вже ввезено транспортний засіб особистого користування товарної позиції згідно УКТЗЕД 8703 на митну територію України в режимі «тимчасове ввезення» і не вивезено його за межі території України, а тому відповідачем правомірно відмовлено позивачу у пропуску через митний кордон України інших автомобілів у режимі тимчасового ввезення та 22.07.2018 і 25.08.2018 винесено   картки відмови у пропуску через митний кордон України зазначених автомобілів відповідно №UA305260/2018/00093, №UA305260/2018/0012.
		Щодо мотивів апеляційної скарги стосовно того, що умовами Конвенції про тимчасове ввезення не передбачено будь-яких обмежень щодо кількості транспортних засобів комерційного чи приватного характеру, які можуть бути ввезені громадянами-нерезидентами на митну територію України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Так, відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 7 Митного кодексу України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
		Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
		Так, відповідно до частини першої статті 2 Конвенції кожна із Договірних Сторін зобов'язується надавати згоду на тимчасове ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів), зазначених у Додатках до цієї Конвенції.
		Згідно з частиною четвертою статті 4 Конвенції для товарів (у тому числі транспортних засобів), на які під час ввезення поширюються заборони чи обмеження відповідно до національного законодавства, може вимагатися додаткова гарантія, відповідно до положень, встановлених національним законодавством.
		Разом з тим, статтею 19 Конвенції передбачено, що положення названого документа не створюють перешкод для застосування заборон та обмежень, які випливають з національних законів та нормативних актів і ґрунтуються на міркуваннях неекономічного характеру, таких, як міркування моралі чи піклування про громадський порядок, міркування громадської безпеки, гігієни чи здоров'я населення, або міркування ветеринарного чи фітосанітарного порядку, пов'язані із захистом диких видів тварин і рослин, яким загрожує вимирання (знищення), або міркування захисту авторських прав та промислової власності.
		Таким чином, виходячи з викладеного, національне законодавство може закріплювати певні обмеження та заборони щодо тимчасового ввезення товарів на митну територію України і такі обмеження не сприймаються Конвенцією як порушення її норм.
		Відхиляє колегія суддів і зауваження апелянта щодо порушення хронології викладення обставин справи в рішенні суду першої інстанції, оскільки такі не впливають на правильність ухваленого рішення.
		Необґрунтованими вважає апеляційний суд і покликання апелянта на неправильну інтерпретацію судом першої інстанції положень ст. 380 МК України, оскільки такі зводяться до довільного трактування позивачем норм законодавства.  
		Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. 
		Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
		Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
		Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
		Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС)  України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.  Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до ст. 316 КАС України  суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.      
		Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,- 
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		апеляційну скаргу громадянина Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року в справі №1340/4084/18 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим   О. М. Довгополов     Повне судове рішення складено 08.08.2019.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...