Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 541/518/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів найму (оренди).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2019.
Дата набрання законної сили: 08.08.2019
Номер судового провадження: 61-28807ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		08 серпня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 541/518/17
		провадження № 61-28807св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю.,                     Курило В. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач -   ОСОБА_1 , 
		відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Кузнєцової О. Ю., Мартєва С. Ю.,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                     Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про поновлення договору оренди земельної ділянки.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 02 грудня 2010 року між ним та Миргородською районною державною адміністрацією, укладений договір строкового платного користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 33,5 га, строком на п`ять років на умовах сплати орендної плати. Договір зареєстровано у Миргородському районному відділі Полтавської регіональної філії                           Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України (Миргородський РВ ПРФ ДП «ЦДЗК»), про що в Державному реєстрі земель вчинено записи від 15 грудня 2010 року.
		 
		02 листопада 2015 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про поновлення договору оренди. 
		 
		26 листопада 2015 року Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області листом повідомило про відсутність заперечень щодо поновлення дії договору оренди, але за умови підняття розміру орендної плати до 12 % від нормативно грошової оцінки та встановлення строку дії договору терміном 7 років. 10 грудня 2015 року направив відповідачу два листи, в яких він спочатку повністю погодився на запропоновані умови, а в подальшому попрохав, зменшити розмір орендної плати до 9 % від нормативно грошової оцінки.
		 
		04 липня 2016 року відповідач повідомив про відмову в поновленні договору оренди землі, у зв`язку з тим, що законодавством передбачена передача земельних ділянок для ведення товарного сільського господарського виробництва для громадян та юридичних осіб через проведення земельних торгів, у порядку статті 134 ЗК України. 
		 
		На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 02 грудня 2010 року, укладений між ним та Миргородською районною державною адміністрацією Полтавської області; визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди від 02 грудня                    2010 року на запропонованих орендодавцем умовах, відповідачем по справі: розмір орендної плати 12 % від нормативно грошової оцінки та встановлення строку дії договору терміном 7 років.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області                       від 22 травня 2017 року (у складі судді Куцин В. М.) позов задоволено частково.
		 
		Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 02 грудня                 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та Миргородською районною державною адміністрацією Полтавської області, зареєстрований у Миргородському РВ ПРФ ДП «ЦДЗК» 15 грудня 2010 року, згідно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку площею 33,5 га, яка знаходиться на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із додатковою угодою в редакції погодженій сторонами: строк дії додаткової угоди 7 років, розмір орендної плати - 12 % від вартості нормативної грошової оцінки землі.
		 
		Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність такого юридичного факту, як повідомлення до закінчення строку дії договору орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, та подання разом з листом-повідомленням проекту додаткової угоди.
		 
		Оскільки позивач довів належними та допустимими доказами  своєчасне надання позивачем листа-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, разом із проектом додаткової угоди, та наявність згоди на запропоновані орендодавцем умови додаткової угоди до договору, тому місцевий суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що переважне право позивача на укладення нового (поновленого) договору оренди не було порушено, оскільки такий договір ні з ким не укладався. Відповідач скористався своїм дискреційним повноваженням і прийняв рішення про відмову в поновленні договору оренди з позивачем на попередніх умовах. 
		 
		Апеляційний суд зазначив, що при цьому, позивач, продовжуючи користуватись земельною ділянкою, сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою не з нового розміру орендної плати - 12 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, а з розміру орендної плати, визначеної в договорі від 02 грудня 2010 року - 3 % річних, тобто фактично він не погодився на новий розмір орендної плати. Крім того, доданий позивачем проект додаткової угоди від  02 листопада 2015 року сторонами погоджений не був.
		 
		 
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом залишено поза увагою, що відповідач протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору, тому позивач користувався земельною ділянкою, сплачував орендну плату, визначену договором.                   При цьому, відповідач ніяких претензій не надавав, до суду не звертався, тому, на думку заявника, визнав належність розрахунків. 
		 
		Отже, оскільки позивач своєчасно повідомив відповідача про намір використати своє переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області зазначає, що оскаржуваний договір не може вважатися пролонгованим оскільки, відповідач протягом належного строку висловив своє заперечення і надіслав лист-повідомлення позивачу про заперечення у поновленні договору. Між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, що виключає можливість автоматичної пролонгації укладеного договору (втрачено переважне право). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення не була укладена сторонами у місячний строк, що свідчить про те, що договір оренди між сторонами не був поновлений.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції                     у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		06 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,  Курило В. П.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суд установив, що 02 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та Миргородською районною державною адміністрацією, терміном на 5 років укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, строком на п`ять років, загальною площею 33,5 га, яка знаходиться на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договором був встановлений розмір орендної плати - 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки  
		 
		Вказана земельна ділянка передана позивачу на підставі акта про передачу та прийому земельної ділянки від 02 грудня 2010 року. Договір зареєстровано у Миргородському РВ ПРФ ДП «ЦДЗК», про що в Державному реєстрі земель вчинено записи від 15 грудня 2010 року.
		 
		02 листопада 2015 року, до закінчення строку договору орендар, ОСОБА_1 направив відповідачу заяву про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки терміном на 10 років, яка подана ним у порядку та строк,  встановлені пунктом 8, 9 цього договору оренди земельної ділянки                       від 02 грудня 2010 року. До заяви була долучена додаткова угода про поновлення терміну дії договору.
		 
		26 листопада 2015 року Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області на узгодження умов продовження строку оренди земельної ділянки запропонувало іншу ставку орендної плати - в розмірі 12 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки та встановлення строку дії договору терміном 7 років.
		 
		10 грудня 2015 року орендар ОСОБА_1 направив відповідачу лист, у якому висловив згоду на запропоновані орендодавцем умови оренди землі, а листом від 16 грудня 2015 року - попрохав зменшити розмір орендної плати до 9 % від нормативно грошової оцінки.
		 
		Листом відповідача від 04 липня 2016 року Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відмовило позивачу у поновленні договору оренди, оскільки передача земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва для громадян та юридичних осіб відбувається через проведення земельних торгів у порядку статті 134 ЗК України. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України «Про оренду землі», яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.
		 
		Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, по закінченню  строку,  на  який було укладено договір оренди землі,  орендар,  який  належно  виконував  обов`язки  за  умовами договору,  має  переважне  право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення  договору  оренди землі). Орендар, який  має  намір  скористатися  переважним правом на укладення договору  оренди  землі  на  новий  строк,  зобов`язаний повідомити  про  це  орендодавця  до спливу строку договору оренди землі у строк,  встановлений цим договором,  але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення  про  поновлення  договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови  можуть  бути змінені  за  згодою сторін.  У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних  умов  договору  переважне  право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди,  перевіряє його  на відповідність   вимогам   закону,   узгоджує   з   орендарем   (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає  рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду   про   поновлення   договору  оренди  землі.  За  наявності заперечень  орендодавця  щодо  поновлення  договору  оренди  землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
		 
		Згідно з частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
		 
		Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті           777 ЦК України.
		 
		Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.
		 
		Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
		 
		Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		 
		Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, визначених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
		 
		Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України                    в редакції, чинній на час розгляду справи судами, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
		 
		Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 18 березня 2015 року у справі № 6-3цс15,                     від 10 червня 2015 року у справі № 6-70цс15, від 23 березня 2016 року                         у справі № 6-146цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2027цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).
		 
		Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 після закінчення строку дії договору продовжував користуватись земельною ділянкою, сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою не із запропонованого відповідачем нового розміру орендної плати - 12 %, а з розміру орендної плати, визначеної в договорі від 02 грудня 2010 року - 3 % річних. Тобто фактично позивач не погодився на новий розмір орендної плати.
		 
		Відповідач протягом належного строку висловив своє заперечення і надіслав лист-повідомлення позивачу про заперечення у поновленні договору. Між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, що виключає можливість автоматичної пролонгації укладеного договору (втрачено переважне право). Установлено, що додаткову угоду до договору, у якій визначався б новий розмір орендної плати та строк дії договору сторони не укладали, доданий позивачем проект додаткової угоди від 02 листопада 2015 року сторонами погоджений не був.
		 
		Також суд апеляційної інстанції вірно прийняв до уваги, що переважне право позивача на укладення нового договору оренди взагалі не могло було порушено, оскільки новий договір оренди спірної земельної ділянки ні з ким відповідачем не укладався. Відповідач скористався своїм дискреційним повноваженням та прийняв рішення про відмову в поновлені договору оренди з позивачем. Таким чином, відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» відповідач виразив своє волевиявлення, яке полягає у відмові в поновленні договору оренди.
		 
		При таких обставинах апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність підстав для задоволення позову. 
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що він в установлений Договором оренди та Законом України «Про оренду землі» строк повідомив відповідача про свій намір скористатися переважним правом на укладення Договору оренди на новий строк, а відповідач не виконав встановленого частиною п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» обов`язку в місячний термін розглянути надісланий ним лист-повідомлення, що свідчить про недобросовісність дій відповідача, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		За змістом вищенаведеної статті 33 Закону України «Про оренду землі» реалізація переважного права на поновлення Договору оренди відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.
		 
		26 листопада 2015 року Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області на узгодження умов продовження строку оренди земельної ділянки запропонувало іншу ставку орендної плати та встановлення іншого строку дії договору. Із зазначеними умовами позивач не погодився, продовжуючи користуватись спірною земельною ділянкою.
		 
		У подальшому, 04 липня 2016 року Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області відмовило позивачу у поновленні договору оренди.
		 
		Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		 
		В силу вимог частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.   
		 
		Згідно з Рекомендаціями № R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибирати з кількох юридично доступних рішень те, яке буде більш прийнятним. Відтак дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. 
		 
		Оскільки строк дії договору оренди землі закінчився, новий договір з орендарем не укладався, додаткова угода не підписувалася, то обставини, які б давали позивачу юридичні підстави займати спірну земельну ділянку на праві оренди, відсутні.
		 
		Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовує доводи і заперечення сторін. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлене  без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду  без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 серпня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                            Є. В. Коротенко
		 
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		 
		В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...