Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/7009/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.08.2019.
Дата набрання законної сили: 07.08.2019
Номер судового провадження: 61-29392ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		07 серпня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 336/7009/16-ц
		провадження № 61-29392св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., 
		Крата В. І.,
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		представник позивача - Букач Яна Вікторівна,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2017 року у складі судді Щасливої О. В. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2017 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Воробйової І. А., Кухаря С. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА 
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між сторонами 26 липня 2005 року.
		Зазначає, що відповідно до договору відповідач отримала кредит у сумі 23 200 доларів США зі сплатою відсотків з кінцевим строком погашення заборгованості до 25 липня 2025 року. Станом на 07 листопада 2016 року у відповідача виникла заборгованість за договором в сумі 80 843 долари США, яка складається 
		з заборгованості за кредитом у розмірі 17 967,48 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 18 453,17 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов?язань за договором у сумі 41 544,69 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 2 878,14 доларів США. 
		Просить про стягнення з відповідача лише заборгованості за кредитом в розмірі 17 967,48 доларів США, які еквівалентні 459428,46 грн, а також судового збору 
		в розмірі 6891,43 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 
		2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмолено.
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що банк звернувся до суду з вимогами поза межами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги, узагальнення її доводів та викладу позиції інших учасників справи
		У вересні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проситьскасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що позичальник грошові кошти не повернув, кредитний договір не є розірваним чи припиненим. За умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами з 26 по 
		02 число кожного місяця, наступного за місяцем в рахунок якого вносяться кошти, тому початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов`язань.
		Претензія, яка була направлена позичальнику в 2009 році не може розглядатися, як зміна строку дії договору, оскільки кредитний договір укладено у письмовій формі, то і всі зміни вчиняються у письмовій формі. Вказані зміни повинні бути оформлені додатковою угодою та засвідчені підписами сторін.
		Строком повернення кредиту передбачено договором 25 липня 2025 року, тому позовна давність не пропущена.
		Відзив іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.
		Рух справи
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних 
		і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження 
		в цій справі.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		26 липня 2005 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 23 200,00 доларів США зі сплатою відсотків з кінцевим терміном повернення 25 липня 2025 року.
		Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі та надав кредит у розмірі, встановленому договором. 
		У зв`язку з порушенням відповідачем договірних зобов`язань станом на 
		07 листопада 2016 року виникла заборгованість у розмірі 80 843,00 долари США, яка складається з: заборгованості по кредиту - 17 967,48 доларів США; заборгованості по процентам за користування кредитом - 18 453,17 доларів США; пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором у сумі 14 544,69 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом - 2 878,14 доларів США.
		Відповідно до умов кредитного договору сторони домовилися про прийняття кредитодавцем від позичальника щомісячних чергових платежів, які утворюють загальне зобов`язання, в період з 26 по 2 число наступного місяця.
		Згідно із пунктом 2.2.4. цього договору позичальник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктами 1.1, 2.3.3. договору.
		Останній платіж за кредитним договором позичальник внесла 20 серпня 
		2009 року.
		Відповідно до пункту 2.3.3 (а) банк має право змінити умови договору вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісії і відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому згідно 
		ст. 212, 611, 651 ЦК України по зобов`язанням, строки виконання яких не настали, строки вважаються такими, що настали, в зазначену в повідомленні дату.
		Позивач скористався таким правом, направивши 18 серпня 2009 року вимогу про дострокове повернення усієї суми заборгованості протягом тижня після отримання цієї вимоги, яка отримана відповідачем (а. с. 38).
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови 
		у позові.
		Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності 
		є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, 
		§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, 
		§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі 
		і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У пунктах 91-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 
		2018 року у справі № 444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення 
		у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним 
		з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. 
		А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу 
		у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
		Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Встановивши, що позивачем пропущена позовна давність, про застосування якої заявив відповідач (а. с. 32-33), суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.
		Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Оскільки оскаржувані судові рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                               Є. В. Краснощоков 
		 
		І. О. Дундар
		 
		В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...