Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 480/1691/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 12.08.2019. Зареєстровано: 13.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2019.
Дата набрання законної сили: 12.09.2019
Номер судового провадження: 2-а/818/1760/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 Р І Ш Е Н Н Я 
		 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		12 серпня 2019 р. Справа № 480/1691/19
		Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до Управління "Центр адміністративних послуг у м. Суми" Сумської міської ради, третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,-
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою (а.с.27-33) до Управління «Центр адміністративних послуг у м.Суми» Сумської міської ради (далі - відповідач, Управління «ЦНАП у м.Суми»), третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради (далі - третя особа, Служба у справах дітей СМР), в якому просила:
		1) скасувати рішення відповідача від 09.04.2019 про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері АДРЕСА_1 ;
		2) зобов`язати відповідача зареєструвати місце проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері АДРЕСА_1 .
		Свої вимоги мотивує тим, що відповідач у справі, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої дочки, ОСОБА_2 , за місцем проживання матері з підстави відсутності згоди батька дитини на реєстрацію, хоча й діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений пунктом 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207, однак, без урахування інтересів дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства».
		Ухвалою суду від 31.05.2019 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
		Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позов (а.с.46), в якому просить залишити позов без задоволення, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», п.18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207, реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Згідно ст.160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. 
		З поданих позивачем документів та інформації вбачається, що згода батьків дитини відсутня, тому позивачу, згідно п.11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207, було відмовлено у реєстрації місця проживання її малолітньої дитини.
		Позивач подала до суду відповідь на відзив (а.с.49-50), в якій зазначила, що відповідач, діючи в інтересах дитини, повинен керуватися не тільки національним законодавством, а й відповідно до міжнародних норм. Так, у відповідності до ст.ст.3,10 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 відсутність письмової згоди батька дитини не повинна бути перешкодою для здійснення реєстрації місця їх проживаю за адресою матері. З метою захисту прав і свобод малолітніх дітей гарантованих Конституцією України, законами України, зокрема, щодо свободи пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист, відповідач зобов`язаний здійснити реєстрацію малолітньої дитини за місцем проживання матері без згоди батька. Наголосила, що у відповідності до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		З урахуванням зазначеного у відповіді на відзив просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Станом на день розгляду справи відповідачем не подано до суду заперечення на відповідь на відзив, а третьою особою - жодних пояснень по суті позовних вимог.
		Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вбачає необхідним позов задовольнити, виходячи з наступного.
		Судом встановлено, що позивач є матір`ю чотирьох дітей, в тому числі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , членом багатодітної сім`ї у розумінні Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III, власником об`єкту житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживає. Батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 . 
		Вказане підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №90311573 (а.с.20), копією договору дарування квартири від 02.06.2017 (а.с.19), копією довідки про реєстрацію місця проживання позивача в м. Суми разом з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.13), копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 (а.с.16) та копією посвідчення особи, яка має право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей серії БС №197938 (а.с.17).
		08.04.2019 позивач звернулася до Управління «ЦНАП у м.Суми» із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.18), однак, рішенням відповідача зазначеного на зворотній сторінці поданої заяви, було відмовлено у реєстрації на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 у зв`язку з відсутністю згоди батька на реєстрацію дитини як законного представника (зворотній бік а.с.18).
		ОСОБА_1 , не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача, звернулася до суду.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
		Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Як встановлено статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV (далі  Закон №1382-IV) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. 
		Частиною четвертою статті 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає 
		Згідно з ч.1 cт.160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
		Відповідно до ст. 6 Закону №1382-IV для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). У разі подання заяви представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу представника; документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі). Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
		Схожі приписи містяться і в п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207 (далі - Правила №207), згідно із яких реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. Крім того, відповідно до вказаного пункту Правил №207, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
		Орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику (п.11 Правил №207).
		Як встановлено судом та вбачається з позову під час звернення з заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_1 дійсно не було подано згоди батька дитини, що є підставою відповідно до вказаних вище норм чинного законодавства для відмови у реєстрації. 
		Разом з тим, варто відмити, що відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Крім того, згідно вимог статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. 
		Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. №44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 N789-XII (далі  Конвенція «Про права дитини»), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
		Згідно зі ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		У відповідності до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		У рішенні «Хабровські проти України» від 17.01.2016 (п.п.104,105,106) Європейський суд з прав людини зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов`язки, властиві ефективному «дотриманню» права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.
		Крім того, суд послідовно встановлював, що позитивний обов`язок держави за статтею 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз`єднатися з їхніми дітьми, та обов`язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов`язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз`єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а може вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов`язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше - слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за статтею 8 Конвенції.
		У справах, пов`язаних з виконанням рішень у сфері сімейного права, суд неодноразово встановлював, що вирішальним є те, чи вжили національні органи усіх необхідних для сприяння виконанню заходів, що можуть обґрунтовано вимагатися за особливих обставин кожної справи. Розглядаючи питання про те, чи становило невиконання рішення суду недотримання права заявника на повагу до сімейного життя, суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права.
		Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини, є Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III (далі  Закон України «Про охорону дитинства»).
		Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
		Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		З аналізу вищевикладеного, суд приходить до висновку, що при вирішенні питання про застосування нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи, в даному випадку, малолітньої дитини.
		При цьому, судом встановлено, що позивач на законних підставах, крім інших, разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстроване її місце проживання (а.с.13,19,20). Будь-яких обставин, які б свідчили про наявність спору між батьком, ОСОБА_3 , та матір`ю дитини, позивачем, щодо визначення місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , судом не встановлено. 
		Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивача за місцем фактичного проживання та реєстрації позивача суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема, права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист дитини.
		З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за місцем проживання матері, ОСОБА_1 , за адресою місця проживання та реєстрації матері, хоча й діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11, 18 Правил №207, Закону №1382-IV, однак, без урахування інтересів дитини, як це визначено вимогами Конвенції «Про права дитини» та Закону України «Про охорону дитинства», тобто без дотримання необхідного справедливого балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи (в даному випадку малолітньої дитини) і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та таке втручання, на переконання суду, є непропорційним заявленій легітимній меті. 
		Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, рішення відповідача про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за місцем проживання матері, ОСОБА_1 , не відповідає критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. 
		Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 В И Р І Ш И В:
		Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління "Центр адміністративних послуг у м. Суми" Сумської міської ради (40004, м.Суми, вул.Горького, буд.21, код ЄДРПОУ 23823253), третя особа - Служба у справах дітей Сумської міської ради (40000, м.Суми, вул.Харківська, буд.35, код ЄДРПОУ 34743343) про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії  задовольнити.
		Скасувати рішення Управління «Центр адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради від 09.04.2019 про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за місцем проживання матері, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
		Зобов`язати Управління «Центр адміністративних послуг у м. Суми» Сумської міської ради зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за місцем проживання матері, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повний текст судового рішення складено 12.08.2019.
		 
		 
		Суддя І.Г. Шевченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...