Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/4807/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2019.
Дата набрання законної сили: 07.08.2019
Номер судового провадження: 61-13454ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		07 серпня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/4807/15-ц
		провадження № 61-13454св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Лесько А. О.,   
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  приватне підприємство «СРК БУДМАРИН», 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного м. Одеси в складі судді Шенцевої О. П.            від 09 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області вскладі суддів: Фальчука В. П., Кравця Ю. І., Таварткіладзе О. М., від 20 липня 2016 року,  
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «СРК БУДМАРИН» (далі - підприємство, ПП «СРК БУДМАРИН») про стягнення заробітної плати. 
		 
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з липня 2013 року по грудень 2014 року працював керівником відділу у ПП «СРК БУДМАРИН». З квітня           2014 року по грудень 2014 року відповідач не виплатив йому заробітну плату та при звільненні з роботи не повернув трудову книжку, у зв`язку із чим позивач вимушений був звернутися до суду із цим позовом за захистом своїх трудових прав. 
		 
		Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість з виплати заробітної плати у загальному розмірі 10 952 грн та зобов`язати ПП «СРК БУДМАРИН» повернути йому трудову книжку.  
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Приморського районного м. Одеси від 09 листопада 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачем вимоги не доведені у встановленому законом порядку, оскільки ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів того, що він був прийнятий на роботу до відповідача, працював там, а також того, що йому була нарахована спірна заробітна плата, яка не була виплачена відповідачем.   
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Приморського районного м. Одеси від 09 листопада 2015 року залишено без змін.  
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.  
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.   
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в позові. Скаржник зазначав, що судам було надано індивідуальну відомість про застраховану особу ОСОБА_1 , яка надана останньому з Пенсійного фонду України на відповідний запит, та з якої вбачається, що він працював у відповідача і відповідач сплачував за нього страхові внески до фонду. При його звільненні відповідач мав здійснити з ним повний розрахунок із виплати заробітної плати та повернути трудову книжку, однак указані обов`язки виконані не були.  
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		16 березня 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматичну систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.  
		 
		06 червня 2019 року дана цивільна справа надійшла на розгляд судді   Штелик С. П. 
		 
		Обставини справи, встановлені судами 
		 
		Судами встановлено, що, звертаючись до суду із даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі  10 962 грн за період з квітня 2014 року по грудень 2014 року. 
		 
		Заперечуючи проти позову, ПП «СРК БУДМАРИН» указувало на те, що на підприємстві відсутні будь-які документи щодо виникнення трудових правовідносин із позивачем. Указано, що ОСОБА_1 також не надав жодних документів свого працевлаштування на підприємстві, зокрема, заяви про прийняття на роботу до підприємства, наказу ПП «СРК БУДМАРИН» про зарахування до його штату відповідного працівника, трудової книжки, тощо.
		 
		Позивачем надано судам копію довідки Пенсійного фонду України форми            ОК-5 про індивідуальні відомості щодо застрахованої особи та указано, що така довідка містить дані про працевлаштування позивача до ПП «СРК БУДМАРИН».  
		 
		Судами установлено, що указана довідка не завірена у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять доказів була надання цієї довідки фондом ОСОБА_1 , а тому така довідка не є беззаперечним доказом виникнення трудових відносин між позивачем та відповідачем. 
		 
		Розгляд справи у суді першої інстанції неодноразово відкладався, зокрема, через неявку позивача у судові засідання та подання останнім заяв про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю отримання від Пенсійного фонду України та відповідача документів, які підтверджують виникнення між учасниками справи трудових відносин.
		 
		Указані докази позивачем надані не були. Останній просив розглядати справу за його відсутності. 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню. 
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		 
		Частиною третьою статті 94 КЗпП України встановлено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
		 
		Згідно частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
		 
		Тобто, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.
		 
		Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою. 
		 
		Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. 
		 
		Частиною другої статті 24 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) встановлено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
		 
		Згідно частини третьої статті 24 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
		 
		Згідно з частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
		 
		Отже, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.
		 
		З огляду на ці положення ОСОБА_1 повинен був дотриматись умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме писати заяву про прийняття на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, тощо.
		 
		Судами установлено, що матеріали справи не містять доказів того, що   ОСОБА_1 писав заяву про прийняття на роботу, надавав відповідачу трудову книжки та інші документи, отримував наказ про прийняття на роботу, укладав з відповідачем трудовий договір. Тобто, позивач фактично усвідомлював відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем, а отже й погоджувався з цим.
		 
		Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснювалось, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.
		 
		Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.
		 
		Суди попередніх інстанцій указали, що за наслідками судового розгляду даного спору не встановлено виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядок відповідача, забезпечення останнім робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу, а також не встановлено, що за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу позивачем провадилася робота на підприємстві. 
		 
		Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України у редакції, яка була чинна на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.  
		 
		Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		 
		Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. 
		 
		У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.
		 
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що позивач не виконав свій процесуальний обов`язок та не надав на підтвердження своїх вимог належних та допустимих доказів, які б указували на виникнення між учасниками справи трудових відносин, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові ОСОБА_1 .  
		 
		Доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржуваних судових рішень спростовуються дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи та обґрунтованими висновками судів. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково не взяли до уваги надану позивачем довідку з Пенсійного Фонду України, є безпідставними, оскільки судами оцінено указаний доказ, за наслідками чого зазначено, що така довідка є копією, не завіреною у встановленому порядку, а матеріалами справи не підтверджено, що вказана довідка була надана  фондом               ОСОБА_1 .  
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що позивачем подавалися клопотання про витребування відповідних доказів і такі клопотання не розглянуті судом не підтверджені матеріалами справи, які містять виключно подані у суді першої інстанції клопотання про відкладення розгляду спору у зв`язку із необхідністю отримання і подання суду відповідних доказів, чого позивач не вчинив і згодом просив розглядати справи за його відсутності. 
		 
		Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із ухваленим рішенням, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.  
		 
		Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
		 
		Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 
		2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. 
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		 
		У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Приморського районного м. Одеси від 09 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 20 липня 2016 року залишити без змін.  
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.       
		 
		Судді:                                                                                 С. П. Штелик 
		 
		                                                                                         А. А. Калараш     
		 
		                                                                                         А. О. Лесько

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...