Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-1789/12/1470 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних).
Надіслано для оприлюднення: 14.08.2019. Зареєстровано: 16.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2019.
Дата набрання законної сили: 14.08.2019
Номер судового провадження: К/9901/3565/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		14 серпня 2019 року 
		Київ
		справа №2а-1789/12/1470
		адміністративне провадження №К/9901/3565/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
		суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,          
		розглянувши в попередньому судовому засіданні 
		касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (правонаступник Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби)
		на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 (суддя Середа О.Ф.) 
		та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 (судді            Жук С.І., Яковлев Ю.В., Кравець О.О.)
		у справі № 2а-1789/12/1470 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10» 
		до Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області 
		про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10» (далі - позивач, ТОВ «ПДСП-10») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до  Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Центральному районі  м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.03.2012 № 0000542260 та № 0000552260.
		Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014, адміністративний позов задоволено.
		Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		Доводи касаційної скарги зводяться до того, що підставами для визначення позивачу зазначених сум грошових зобов`язань слугували висновки перевіряючих про безпідставність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським взаємовідносинам з ПП «Мгновение Юг», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «Мик-Будівництво», ТОВ «Спецмонтаж-СВ», ТОВ «Строй-Технология», ПП «Тісона», ТОВ «Укрмонолитстрой», ТОВ «Універсал», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем до перевірки  не надано документів, які б підтверджували транспортування придбаних товарів, журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ, об`єм документів, наданий позивачем до перевірки, не є достатнім та не дає можливості підтвердити реальність господарських операцій.  Крім того, висновки податкового органу ґрунтуються на отриманій податковій інформації щодо контрагентів позивача. У деяких контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, транспортні засоби, виробничі потужності, складські приміщення тощо для здійснення господарської діяльності.
		Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та             Юрченко В.П.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 23.01.2012 по 17.02.2012, на підставі направлень від 23.01.2012 № 55/17-200, 56/23-600, №57, згідно зі статтями 75, 77, пунктом 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ПДСП-10» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2011. валютного та іншого законодавства  за період з 01.10.2008 по 30.09.2011, результати якої оформлені актом від 24.02.2012 № 293/23-600/33084260. 
		Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог - пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 761 932 грн., у т.ч. за 2010 р. у сумі 753265 грн., за І квартал 2011 р. у сумі 5881,5 грн., за І-ІІІ квартал 2011 р. у сумі 2785 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього у сумі ПДВ 114523 грн. у т.ч. за серпень 2010 року у сумі ПДВ 44108 грн., за жовтень 2010 року у сумі ПДВ 3358 грн., за листопад 2010 року у сумі ПДВ 7109 грн., за грудень 2010 року у сумі ПДВ 6493 грн.,  за лютий 2011 року у сумі ПДВ 4560 грн., за березень 2011 року у сумі ПДВ 46667 грн., за липень 2011 року у сумі ПДВ 857 грн., за вересень 2011 року у сумі ПДВ 1371 грн.
		На підставі вказаного акта  перевірки відповідачем 14.03.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000542260, яким  збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 1  138  566 грн, в тому числі 761  932 грн - за основним платежем та 376  634 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000552260, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 146  172 грн, в тому числі 114  523 грн - за основним платежем та 31  649 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями штрафами. 
		Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. 
		З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходячи з такого.
		У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який регулював спірні правовідносини до 01.04.2011,  валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
		За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону  до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
		Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
		Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
		Згідно з пунктом 138.1 статті  138 Податкового кодексу України (на час формування спірних сум валових витрат), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. 
		При цьому, відповідно до підпункту 14.1.228. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов`язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.
		Згідно з пунктом 138.2 статті  138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
		В контексті наведеного, пункт 137.1 статті 137 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
		У той же час, згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
		Відповідно до підпункту  7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який регулював спірні правовідносини до 01.01.2011,  податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту  7.5 статті 7 цього Закону  дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
		Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
		Податкова накладна у відповідності до підпунктом  7.2.3 пункту  7.2 статті 7 зазначеного Закону є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
		Згідно з підпунктом  7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
		Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
		Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання    (будівництво, спорудження, створення) необоротних  активів,  у  тому  числі  при  їх  ввезенні  на митну територію України (у тому числі  у  зв`язку  з  придбанням  та/або ввезенням  таких  активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,  уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);  в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України,  та в разі отримання послуг,  місцем  постачання  яких  є митна територія України;  г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
		Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості  товарів/послуг,  але не  вище  рівня звичайних цін,  визначених відповідно до статті 39 цього  Кодексу,  та  складається  з  сум податків, нарахованих (сплачених)  платником  податку  за ставкою,  встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням  товарів  (у  тому числі при їх імпорті)  та  послуг з метою їх подальшого використання   в оподатковуваних операціях у межах  господарської  діяльності платника податку;  придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних  засобів, у тому  числі інших необоротних матеріальних активів та  незавершених  капітальних  інвестицій  у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання  в  оподатковуваних  операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги  та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської  діяльності  платника  податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .
		Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).
		Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
		Із системного аналізу вищевикладених положень вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов`язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
		Відповідно до пункту 201.8 статті  201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
		Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
		Щодо господарських взаємовідносин із контрагентами позивача судами встановлено наступні обставини. 
		Щодо господарських операцій між позивачем та ПП «Мгновение Юг», судами встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 1767 грн. 60 коп. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів справи письмові докази: видаткову накладну, податкову накладну, докази сплати вартості товару. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведень в ході судового розгляду справи.
		Щодо господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_1 , судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 33460 грн. 32 коп. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів та послуг та акти приймання-передачі робіт. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведені в ході судового розгляду справи.
		Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «МИКБУДІВНИЦТВО», судом встановлено, що позивачем придбано у останнього послуги з виконання підрядних робіт та надання в оренду обладнання та інструментів. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: договори, видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості послуг, акти приймання-передачі. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведені в ході судового розгляду справи.
		Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що визначення грошових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями в даній справі та податковими повідомленнями-рішеннями в адміністративній справі № 2а-6550/11/1470 відповідачем здійснено за одними й тими ж правочинами між позивачем та ТОВ «МИКБУДІВНИЦТВО», а саме - договорами підряду № 1410/1СП від 04 жовтня 2010 року, № 1510/СП від 15 жовтня 2010 року, № 1412/1П від 14 жовтня 2010 року; договорами оренди обладнання та інструменту від 01 жовтня 2010 року. Відповідно до постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року у справі № 2а-6550/11/1470, що була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 року, позовні вимоги позивача були задоволені. Вказаними рішеннями було встановлено факт реальності господарських операцій позивача з вказаним контрагентом, які ставляться під сумнів податковим органом і в межах розгляду даної справи.
		Щодо господарських операцій між позивачем ТОВ «Спецмонтаж-СВ», судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 1450 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів справи письмові докази: видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджуються письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведені в ході судового розгляду справи.
		Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «Стройтехнологія», судами встановлено, що позивачем придбано у останнього послуги на загальну суму 280000 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів суду письмові докази: договір № 0102-11 від 01.02.2011 року, податкову накладну, докази сплати вартості послуг та акти приймання-передачі робіт. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджується письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведені в ході судового розгляду справи.
		Крім того, судами встановлено, що визначення грошових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями в даній справі та податковими повідомленнями-рішеннями в адміністративній справі № 2-а-5915/11/1470 відповідачем здійснено за аналогічними правочинами між позивачем та ТОВ "Стройтехнологія", а саме - договорами субпідряду на виконання основного договору підряду № 1204/2п від 12.04.11 р. між позивачем та ТОВ СП «Нібулон» по посиленню каркасів норійних вишок № 2 та № 3 перевантажувального терміналу для зернових та олійних культур. Відповідно до постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.09.2011 року у справі № 2а-5915/11/1470, що була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2012 року, позовні вимоги позивача були задоволені, податкові повідомлення-рішення скасовані. Судами встановлено надання послуг з боку ТОВ «Стройтехнологія» на користь позивача.
		Щодо господарських операцій між позивачем та ПП «Тісна», судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 5004 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів справи письмові докази: видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджуються письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведені в ході судового розгляду справи.
		Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «Укрмонолитстрой», судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 264 645,9 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів справи письмові докази: видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджуються письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведені в ході судового розгляду справи.
		Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «Універсал», судом встановлено, що позивачем придбано у останнього послуги на загальну суму 73 449, 96 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів справи письмові докази: видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості послуг, акти приймання-передачі. Зазначені документи складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджуються письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведені в ході судового розгляду справи.
		Щодо господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 10831,32 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів справи письмові докази: договір купівлі-продажу № 01 від 06.01.2011 року, видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів. Зазначені документи складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджуються письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведені в ході судового розгляду справи.
		Щодо господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3 , судом встановлено, що позивачем придбано у останнього товари на загальну суму 18 856,42 грн. На підтвердження вказаної угоди позивачем надано до матеріалів справи письмові докази: договір купівлі-продажу № 01 від 06.01.2011 року, видаткові накладні, податкові накладні, докази сплати вартості товарів. Зазначені документі складені без порушень вимог діючого законодавства, натомість доводи відповідача про безтоварність даної операції є лише припущенням та не підтверджуються письмовими або будь-якими іншими доказами і не були доведені в ході судового розгляду справи.
		Безпідставними є і посилання контролюючого органу на відсутність у позивача товарно-транспортної накладної за спірною господарською операцією, оскільки, наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договором купівлі-продажу. Ненадання суб`єктом господарювання деяких документів, як-то довіреностей на одержання цінностей, за наявності обсягу документів, які в своїй сукупності підтверджують реальність господарських операцій, не може слугувати беззаперечною підставою безтоварності такої операції.
		Отже, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини об`єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального чи процесуального права.
		Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи викладене,  суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій  виконано  всі  вимоги  процесуального  законодавства, всебічно  перевірено  обставини  справи,  вирішено  справу  у  відповідності  до  норм  матеріального  права, постановлено  обґрунтовані  рішення,  в  яких  повно  відображені  обставини,  що  мають  значення  для  справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
		Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення. 
		         Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.06.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2014  у справі                  № 2а-1789/12/1470  залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий суддя    І.А. ВасильєваСудді:    С.С. Пасічник     В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...