Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2340/4684/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 15.08.2019. Зареєстровано: 18.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.08.2019.
Дата набрання законної сили: 14.08.2019
Номер судового провадження: А/855/8860/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 2340/4684/18                                                                  Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  14 серпня 2019 року                                                                                            м. Київ
		          
		Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		                                     судді-доповідача    Кузьменка В. В.,
		                                     суддів           Літвіної Н. М., Сорочко Є. О.,
		                                                            
		розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019, - 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною та скасування  постанови Держпраці у Черкаській області №ЧК-925/363/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-596 від 08.11.2018 про накладення штрафу на позивача у розмірі 111690,00 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки є помилковими, оскільки між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений не трудовий, а цивільно-правовий договір за яким замовник доручав, а виконавець виконував послуги з продажу товарів та самостійно встановлював графік виконання обов`язків за даним договором.
		Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 позов залишено без задоволення.
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення в позову в  повному обсязі.  
		Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікарняному.
		Відповідно до ст. 309 КАС України,  апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
		На переконання судової колегії, вказані обставини не позбавляють позивача можливості залучення іншого представника, своєчасна участь якого у судовому засіданні дозволила б дотриматись строків процесуального розгляду справи, визначених ст. 309 КАС України. Клопотань про продовження вказаного строку учасниками процесу не подано.
		Наявні в матеріалах справи докази, на підставі яких судом першої інстанції винесено рішення дозволяють суду апеляційної інстанції розглядати справу в даному судовому засіданні та робити висновки стосовно законності рішення суду першої інстанції.
		Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.
		Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу управління Держпраці у Черкаській області від 17.10.2018 №1016-Н «Про проведення інспекційного відвідування» та направлення від 17.10.2018 №2199 головними державними інспекторами відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно - правових актів управління Держпраці у Черкаській області Лісовим О.Т. , Корякіною Л.І. та Петуховою І.О. у період з 17.10.2018 по 18.10.2018 проведено інспекційне відвідування фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 з питань оформлення трудових відносин.
		За результатами інспекційного відвідування складено акт від 18.10.2018 №ЧК-925/363/АВ, яким зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1 вимог ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема встановлено факт допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового договору, а саме: в магазині за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 17.10.2018 ОСОБА_2 здійснювалась продаж продовольчих товарів.
		На підставі акту перевірки, першим заступником начальника управління Держпраці у Черкаській області Мащенком Віталієм Васильовичем 08.11.2018 винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЧК-925/363/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-596, якою на позивача накладено штраф в розмірі 111690,00 грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.
		Не погодившись з прийнятою постановою позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив суд скасувати постанову про накладення штрафу.
		Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 08.11.2018 відповідач діяв на підставах, у спосіб та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством, а тому підстав для задоволення позову немає.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
		Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Цивільним кодексом України, яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
		В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань праці, відповідно до п.1 якого Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
		Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) визначається Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26 квітня 2017 року, відповідно до п.2 якого державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
		Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) визначається Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26 квітня 2017 року, відповідно до п.2 якого державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
		При цьому судовою колегією враховується, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 визнано нечинною.
		Відповідно до ст. 325 КАС України   постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		Згідно ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
		Таким чином, постанова Уряду України від 29.04.2017 року № 295 втратила чинність 14.05.2019 року з моменту набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року. Отже, приписи Порядку №295 застосовуються судом до спірних правовідносин, оскільки він був чинний на момент проведення інспекційного відвідування Позивача.
		Пунктами 19, 20 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.
		Уповноважені інспектори праці мають право проводити інспекційні відвідування суб`єктів господарювання на підставі звернення фізичних чи юридичних осіб щодо фактів використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин.
		Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно з ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Як встановлено під час апеляційного розгляду справи, відповідачем зафіксовано факт  допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи ОСОБА_2 без укладення трудового договору, а саме: в магазині за місцем здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 17.10.2018 ОСОБА_2 здійснювалась продаж продовольчих товарів.
		На спростування факту наявності трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , об`єктом відвідування було надано цивільно-правовий договір, укладений між вказаними особами 01.10.2018.
		Апелянтка заперечує факт допуску до роботи без належного оформлення трудових відносин ОСОБА_2 , обґрунтовуючи це наявними між ним і вказаною особою цивільно-правових відносин.
		Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).
		Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання не індивідуально-визначеної роботи, а трудових функцій в діяльності підприємства за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правового договору є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
		За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, які визначаються після закінчення роботи і оформляються актами передачі виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Цивільно-правовим договором може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовим договором не робиться.
		Наведений висновок щодо застосування вказаних норм права викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 року у справі № 587/1714/17.
		При цьому, за цивільно-правовим договором, укладеним між власником і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.
		Основною ознакою, що відрізняє трудовий договір від цивільно-правового, є те, що трудовим договором регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець за цивільно-правовим договором на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
		Ще одна відмінність між цивільно-правовим та трудовим договорами полягає в тому, що відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства і не може змінюватися сторонами трудового договору, а відповідальність у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами Цивільного кодексу України.
		За трудовим договором працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.12.2018 року у справі №200/9385/16 та від 28.02.2019 року у справі №824/766/16-а.
		Наданий позивачем цивільно-правовий договір від 01.10.2018 передбачає фіксовану оплату праці в розмірі 500 грн. Тобто, договір не передбачає сплату грошових коштів у залежності від об`ємів виконаних робіт, що є характерною ознакою трудового договору.
		Роботи, виконання яких передбачає вказаний договір не носять разового характеру та передбачають систематичне виконання обов`язків щодо реалізації товару.
		В договорі не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу. Тобто, предметом цього договору є процес праці, а не певний матеріальний результат, кінцевий результат.
		Крім того, договір укладений на довготривалий строк з 01.10.2018 по 01.10.2019, що вказує на системність виконання трудових обов`язків та притаманно саме для трудових договорів.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що робота продавцем у магазині не може розцінюватись, як виконання обов`язків за договором цивільно-правового характеру.
		Наведене свідчить про те, що договір, укладений між позивачем та ОСОБА_2 , має усі ознаки трудового договору, що спростовує посилання апелянта на укладення з вказаним працівником цивільно-правового договору.
		Згідно з абз.2 та абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
		- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
		- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
		Враховуючи що позивач допустив до роботи ОСОБА_2 не уклавши з нею трудового договору, відповідач обґрунтовано застосував до нього штрафні санкції на підставі абзацу 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України.
		Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений  учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. 
		Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,  -
		П О С Т А Н О В И Л А :
		Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без задоволення.
		Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 - залишити без змін.
		Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя-доповідач:                                                                        В. В. Кузьменко 
		 
		Судді:                                                                                           Н. М. Літвіна 
		 
		                                                                                                    Є. О. Сорочко                                        
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлено 14.08.2019

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...