Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/12260/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.08.2019. Зареєстровано: 20.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.08.2019.

Номер судового провадження: 2/761/4782/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/12260/19
		Провадження № 2/761/4782/2019
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       19 серпня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва, в складі судді Макарекно І.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Державної служби геології та надр України, Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, 
		в с т а н о в и в:
		Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
		В позові просить суд визнати незаконним і скасувати Наказ Державної служби геології та надр України №15-К від 26.02.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади Директора Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді Директора Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» з 26 лютого 2019 року; стягнути з Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 26.02.2019р до ухвалення законного рішення, а також стягнути в звідповідачів витрати на правову допомогу в розмірі 31000,00 грн. та судові витрати.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.09.2017 року наказом Державної служби геології та надр України №137-к «Про залишення на посаді та переукладення контракту з ОСОБА_1 позивач був офіційно призначений на посаду директора Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України». Контракт № 77 від 05.09.2019 року переукладено строком до 04.09.2022 року. 
		Разом з тим, 26 лютого 2019 року, на підставі Наказу Державної служби геології та надр України (далі - Відповідач 1) №15-К від 26.02.2019 року позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи. Позивач вважає наказ про його звільнення незаконним з огляду на відсутність правових підстав для розірвання строкового договору (контракту) за ініціативою уповноваженого органу. Його звільненню передував наказ Відповідача 1 № 439 від 26.11.2018 року про проведення службового розслідування щодо порушення позивачем умов Контракту у зв`язку із надходженням службових записок начальника управління економіки та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера ОСОБА_3 та начальника відділу з управління персоналом ОСОБА_4 , а саме п.п.2.2.2 п.2.2. На час проведення службового розслідування ОСОБА_1 було відсторонено від виконання обов`язків директора Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України», а отже обрана підстава звільнення, а саме п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є незаконною, та такою, що суперечить не тільки трудовому законодавству, а й положенням самого Контракту.
		Позивач зазначив, що в ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року по справі № 6-21072св15 зазначено: «Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що звільнення за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України застосується до посадових осіб господарських товариств». ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров`я України» не є господарським товариством. Відповідно ОСОБА_1 , в розумінні вказаної норми права, не може бути спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована вказана норма.
		Отже враховуючи зазначене та зміст норм Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства», якими передбачено різний спосіб утворення та різні органи управління у товаристві та підприємстві, відповідно до понять Державне підприємство та Господарське товариство, Позивач вказав на те, що Державне науково-виробниче підприємство «Державний інформаційний геологічний фонд України» (далі - Відповідач 2) не є господарським товариством, а ОСОБА_1 , у розумінні вказаної норми права не є спеціальним суб`єктом, щодо якого при звільненні може бути застосований п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. 
		ОСОБА_1 додатково зазначив, що відповідно до п.п.2.2.2 п.2.2 Контракту керівник підприємства забезпечує виконання річного з поквартальною розбивкою фінансового плану підприємства. За результатами господарської діяльності у ІІІ кварталі 2018 року фінансовий план підприємством на думку головного бухгалтера ОСОБА_3 . начебто виконано не було, чим зазначений пункт Контракту, був порушений. Разом з тим, Акт службового розслідування, яке було призначено наказом Відповідача 1 № 439 від 26.11.2018 року, позивачу на ознайомлення так і не надали, пояснення, на які позивач має право за законодавством, не відбирали. На неодноразово направлені заяви, листи на адресу т.в.о. Голови Державної служби геології та надр України ОСОБА_6 , Міністра екології та природних ресурсів України ОСОБА_7 , Головного спеціаліста з питань запобігання та виявлення корупції Державної служби геології та надр України - Голови комісії з проведення службового розслідування ОСОБА_8 , інформації по застосування заходів реагування від вказаних вище службових осіб позивачу не надходило. 
		Відповідно до Наказу Державної служби геології та надр України №15-К від 26.02.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади Директора Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України, підставою для останнього слугував Лист-погодження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.01.2019р. №109/01/08-521, який також не був наданий позивачу для ознайомлення.
		Позивач вважає, що ним не було порушено жодної умови Контракту. Звіт щодо виконання фінансового плану підприємством надавався вчасно, його неодноразово заохочували та нагороджували грамотами та медалями за заслуги та вагомий внесок у розвиток геологічної галузі України. Тому вважає, що підстав для звільнення його з посади на підставі визначеній Наказом Державної служби геології та надр України №15-К від 26.02.2019 року не було.
		Ухвалою Шевченківського районного суду від 22 квітня 2019 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
		У відзиві на позовну заяву, Державна служба геології та надр України просила відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, оскільки вважає позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. 
		Державна служба геології та надр України зазначила, що Відповідач 2 належить до сфери управління Відповідача - 1 - Уповноваженого органу управління, відповідно до наказу Державної служби геології та надр України від 05.02.2018 року № 41 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 810-р, що також знайшло своє відображення у п.п 1.1 Статуту Відповідача 2. 
		З Позивачем переукладено Контракт на підставі п. 6 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 № 203 (далі - Положення № 203).
		Згідно з пунктами 8.3, 8.4 вказаного Статуту підприємства директор призначається на посаду та звільняється з посади Уповноваженим органом управління (Відповідачем 1); з директором укладається контракт, у якому визначаються строк найму, його права, обов`язки, і відповідальність, умови матеріального забезпечення, звільнення з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Згідно з укладеним між Позивачем та Відповідачем 1 контрактом № 77 від 05.09.2017 Позивач призначений на посаду терміном на 5 (п`ять) років з 05.09.2017 по 04.09.2022 роки. Відповідно до підпункту 7.3.3 контракту, дія цього контракту припиняється з ініціативи Органу управління майном (відповідач 1) до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством (статтями 40, 41 КЗпП України) та пунктом 7.4 цього контракту. Тому вважає, що звільнення позивача на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є законним та таким що не суперечить вимогам контракту.
		Крім того, зазначає, що доводи позивача, щодо неприналежності його до спеціального суб`єкту на якого розповсюджується при звільненні п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України спростовується тим, що норму статті 41 КЗпП України було доповнено п. 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності 01.06.2014 року. Метою прийняття вказаного закону було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) підприємств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги у розмірі не менше як шестимісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП України). Тому при звільненні позивача було дотримано не тільки вимогу вказаної норми, а й виплату компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки передбаченої ст. 83 КЗпП України. Також зазначає, що одночасно зі змінами до статті 41 КЗпП України України вищезгаданим законом було внесено зміни до ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень - адже вказаний Закон не містить жодних обмежень щодо спеціального кола суб`єктів. 
		Відповідно до Статуту підприємства, останнє діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності, несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності та виконання зобов`язань в межах належного йому майна згідно із законодавством, відтак є суб`єктом господарювання відповідно до положень Господарського кодексу України. Оскільки КЗпП України не містить визначення терміну «посадова особа», то слід враховувати, що головним критерієм віднесення особи до посадової є наявність у такої особи організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а відповідно до Статуту до повноважень керівника такі функції належать, а тому вважає, що норма п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України могла бути застосована підприємством при звільненні  ОСОБА_1  з посади. Тлумачення подібних питань знайшло свій вираз у постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 537/3876/ 16-ц (провадження № 61-20554 св 18). При цьому, Верховний Суд у постанові зазначає, зокрема, що оскільки держава забезпечує рівний захист прав власників, незважаючи на їх категорії (приватна, комунальна, державна тощо), то регулювання всіх подібних відносин має бути однаковим, без дискримінації.
		Щодо Листа-погодження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.01.2019 року №109/01/08-521, зазначає, що відповідач діяв на підставі Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2013 № 818.
		Враховуючи, що позивач був звільнений у відповідності до вимог чинного законодавства, вважає, що правових підстав для задоволення позову немає.
		У відповіді на відзив представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог та зазначив, що крім Кодексу законів про працю України, питання прийняття та звільнення з роботи, зокрема й керівника підприємства з державною формою власності, регулюється також п. 4 ч. 1 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р. № 185-V, постановою КМУ від 19 березня 1993 р. № 203.
		Так, якщо з посадовою особою укладався контракт, то слід враховувати, що згідно з нормами ч. 3 ст. 21 КЗпП України у контракті за угодою сторін можуть визначатися умови розірвання договору, в тому числі дострокового. При цьому сфера застосування контракту визначається вищезгаданими нормативними актами та законами України. Відповідно до п.2.17.4 згаданого Контракту одним з прав Органу управління майном (Відповідачем 1) є звільнення Керівника підприємства у разі закінчення терміну дії цього контракту (діє до 04.09.2022 року), достроково за вимогою Керівника, а також у випадку порушень законодавства України та умов цього контракту.
		Дія Контракту з поміж інших підстав визначених п.7.3. (7.3.3) припиняється з ініціативи Органу управління майном до закінчення строку дії контракту у випадках передбачених законодавством (статтями 40,41 КЗпП України) та пунктом 7.4 цього Контракту в якому перераховані додаткові підстави розірвання Контракту до закінчення терміну його дії з ініціативи Органу управління майном.
		Отже, п. 2.17.4 та п. 7.3.3 не узгоджуються один з одним, оскільки позивач не порушив законодавства так само, як і не порушив умов Контракту. З огляду на зазначене та відповідно до змісту п. 2.17.4 Контракту керівник підприємства міг бути звільнений достроково лише при порушенні умов зазначених у п. 7.4 Контракту, отже п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не міг слугувати підставою звільнення керівника підприємства, як умова визначена п. 7.3.3 Контракту. 
		В розрізі вищезазначеного виникло питання службового розслідування щодо порушення ОСОБА_1 умов контракту, а саме, невиконання квартального фінансового плану підприємства, яке було призначено наказом Державної служби геології та надр України № 439 від 26.11.2018 року, і стосовно якого Відповідач 1 у відзиві зазначив, як на документ який не має відношення до підстав звільнення і який не є предметом даного спору. 
		На думку суду, з огляду на норми чинного законодавства, дане тлумачення Відповідача 1 є лише припущенням. Так, постановою Верховного Суду від 23.01.2019 року № 61-384св17, в якій, зокрема, зазначено, що за відсутності систематичного невиконання без поважних причин як квартального так і річного фінансового планів підприємства, а також показників контракту не є підставою для звільнення керівника підприємства. Отже, у Відповідача 1 не було підстав звільнення позивача за недотримання умов контракту (службове розслідування не проведено), як і не існувало підстав звільнення ОСОБА_1 за невиконання п. 7.4 Контракту (п. 8 ст. 36 КЗпП України), тому, Відповідачі обрали підставою звільнення п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, щодо якої доводи не потрібні.
		Відповідач 1 залишив поза увагою зміст Листа-погодження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації 23.01.2019 року №109/01/08-521, в якому зазначено, що адміністрація погоджує звільнення ОСОБА_1 за умови дотримання чинного законодавства про працю.
		Норми статті 41 КЗпП України вказують, що з певними категоріями співробітників при певних умовах, трудовий договір за ініціативою власників або уповноваженого ними органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадової особи. Поняття "посадова особа" в трудовому законодавстві не описано, як і не визначено ті ж "певні умови" за яких договір трудового найму можна розірвати відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України і їх необхідно додатково вписувати в трудовий контракт або інший локальний акт, що підтверджуються судовою практикою щодо застосування п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. 
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб. Тобто, обов`язковою умовою для застосування п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, як підстави для звільнення, є встановлення юридичного факту (настання події/тощо) - припинення повноважень посадових осіб. Розірвання трудового договору без наведення у розпорядчих документах власника або уповноваженого ним органу та трудовій книжці працівника причин, що безпосередньо зумовили припинення повноважень посадової особи, не тягнуть за собою обов`язковість, у даному випадку, встановлення юридичного факту (настання події/тощо) - припинення повноважень посадових осіб. Проте, будь-яких доводів щодо припинення повноважень позивача як посадової особи у наказі не міститься (дана постанова залишена ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.09.2015 року без змін, провадження К/800/19925/15).
		Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5, до осіб, які здійснюють організаційно-розпорядчі обов`язки, можуть належати керівники вищої та середньої ланки підприємства, що здійснюють керівництво трудовим колективом в цілому або його окремими підрозділами, ділянками роботи тощо (керівники підприємств, філій, начальники цехів, відділів, їх заступники, бригадири, виконроби, майстри тощо). Адміністративно-господарські обов`язки передбачають наявність повноважень з управління і розпорядження майном підприємства, забезпечення контролю за господарськими операціями. Такі повноваження можуть мати: керівники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідувачі складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступники, відомчі ревізори та контролери тощо.
		Враховуючи назву Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», а також перелік нормативних актів, до яких цим Законом були внесені зміни (ч. 2 ст. 89 Господарського кодексу України, ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства», ч. 2 ст. 23 Закону України «Про господарські товариства»), передбачені нововведення повинні стосуватися дещо іншого кола осіб, а саме що термін «посадові особи» вжито в значенні керівників суб`єктів господарювання - господарських товариств. Відповідно до ч. 2. ст. 89 ЦК України, посадовими особами господарського товариства є голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Однак закріплення поняття «посадові особи» в даному контексті у КЗпП України відсутнє, а тому є спірним, особливо, якщо враховувати наявне за змістом поняття «посадові особи», яке міститься в Законі України «Про державну службу».
		Практика Верховного суду вказує на те, що п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України застосовується до посадових осіб саме господарських товариств (справа № 273/212/16-ц, провадження № 61-787 св 17; справа № 711/5711/16-ц, провадження № 61-535св18).
		У запереченнях проти відповіді на відзив представника позивача Відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що відповідно до функцій які виконує Керівник підприємства визначених у Статуті підприємства, директор даного підприємства, в даному випадку ОСОБА_1 , виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, а отже підстави звільнення позивача законні. Крім того, вказує на те, що держава забезпечує рівний захист прав власників, незважаючи на їх категорії, а отже регулювання всіх подібних відносин має бути однаковим, без дискримінації ( постанова ВС № 61-20554 св18). Додав, що Відповідачами було дотримано вимоги щодо захисту прав та інтересів позивача, оскільки останньому виплачено вихідну допомогу у розмірі визначеному законодавством.
		У документах що надходили до суду від сторін, містились клопотання про розгляд даного позову у порядку загального позовного провадження. З огляду на предмет позову дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Суд, дослідивши дані клопотання, врахувавши складність та категорію справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі відсутність потреби у призначенні експертизи та виклику свідків відмовляє у їх задоволенні та розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження.
		Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи суд встановив.
		05.09.2017 року між Державною службою геології та надр України та ОСОБА_1 було переукладено Контракт № 77 відповідно до якого, ОСОБА_1 призначається на посаду Директора Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» терміном на п`ять років з 05 вересня 2017 року по 04 вересня 2022 року. 
		Відповідно до п. 1.2, 1.5 Контракту, на підставі контракту виникають трудові відносини між Керівником підприємства та Органом управління майном цього підприємства, а також Керівник підприємства підзвітний Органу управління майном у межах, встановлених законодавством, Статутом Підприємства та Контрактом.
		Відповідно до п.п. 2.11 - 2.15 Контракту, розділу Права та обов`язки сторін, на підставі матеріалів про порушення Керівником обов`язків передбачених цим контрактом, що надійшли до Органу управління майном, та результатами їхнього розгляду, наказом керівника Органу управління майном створюється комісія для перевірки факту зазначених порушень. На підставі відповідного наказу Керівника органу управління майном комісія проводить перевірку факту порушення Керівництвом обов`язків, передбачених цим контрактом, а саме: здійснює перевірку фактів викладених у матеріалах; встановлює перелік та порядок дій у перевірці; визначає термін проведення перевірки. Орган управління майном має право відсторонити Керівника від виконання повноважень на час проведення перевірки та призначає особу, яка тимчасово виконуватиме обов`язки керівника. Після закінчення перевірки комісія готує висновок щодо проведеної перевірки та подає зазначені документи Керівнику Органу управління майном. За результатами розгляду матеріалів, поданих комісією, Керівник органу управління майном приймає рішення про притягнення Керівника до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
		Відповідно до пп. 2.17.4 п. 2.17 Контракту, Орган управління майном звільняє Керівника у разі закінчення терміну дії цього контракту достроково за вимогою Керівника, а також у випадку порушень законодавства України та умов цього контракту.
		Відповідно до пп. 7.3.3. п. 7.3 Контракту, дія цього контракту припиняється з поміж інших підстав визначених контрактом з ініціативи Органу управління майном до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством (статтями 40, 41 КЗпП України) та пунктом 7.4. цього Конртакту. 
		В свою чергу п. 7.4 містить додаткові підстави розірвання контракту до закінчення терміну його дії з ініціативи Органу управління майном, зокрема, п.п 7.4.5 підставою слугує неподання Керівником в установленому порядку на затвердження або погодження Органу управління майном річного з поквартальною розбивкою фінансового та інвестиційного плану підприємства або порушення порядку здійснення витрат суб`єктами господарювання державного сектора економіки у разі не затвердження (непогодження) річних фінансових та інвестиційних планів у встановленому порядку, визначеного постановою КМУ від 03.10.2012 року № 899. Крім того, відповідно до п. 7.4.7 додатковою підставою розірвання контракту є неподання Керівником підприємства Органу управління майном квартальної та річної фінансової звітності підприємства, а також квартального та річного звіту про виконання фінансового плану підприємства разом з пояснювальною запискою щодо результатів діяльності.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).
		Так, згідно ст. 41 КЗпП України додатковими підставами розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов , крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, може бути розірваний також у випадках:  1) одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; 1-1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати; 2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; 3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи; 4) перебування всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції» у прямому підпорядкуванні у близької особи; 5) припинення повноважень посадових осіб.
		Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі змісту службової записки начальника управління економіки та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера ОСОБА_3 від 16.11.2018 року, директор Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» ОСОБА_1 не виконав покладені на нього обов`язки чим порушив умови п.п.2.2.2 п.2.2 Контракту. Відповідно до положень вказаного пункту керівник підприємства забезпечує виконання річного з поквартальною розбивкою фінансового плану підприємства.
		Тобто, у разі виявлення при проведенні службового розслідування (перевірки), дане порушення керівником підприємства відповідно до умов Контракту (п.п. 2.11-2.15) передбачало б притягнення Керівника до дисциплінарної та матеріальної відповідальності. Разом із тим, виявлене головним бухгалтером порушення, може підпадати під додаткові підстави дострокового розірвання Контракту з ініціативи Органу управління майном, визначені у пп. 7.4.7 п. 7.4 Контракту, на який також йде посилання у пп. 7.3.3 Контракту та наказі Відповідача 1 від 26 лютого 2019 року про звільнення ОСОБА_1 .
		В свою чергу Відповідачем 1 не надано до суду жодного доказу, який би свідчив про проведення перевірки порушень умов контракту виявлених головним бухгалтером підприємства, не зважаючи на наявність у матеріалах справи наказу № 439 від 26 листопада 2018 року про проведення службового розслідування з метою встановлення причин, що призвели до невиконання умов Контракту № 77 від 05.09.2017 року укладеного між Відповідачем 1 та ОСОБА_1. ; створено Комісію з проведення службового розслідування та затверджено її склад. Тобто виконано усі умови визначені п.п. 2.11-2.15 Контракту. Вищезгаданим наказом надано строк для проведення такого розслідування, а саме з 27.11.2018 по 25.01.2019 рік, а також передбачено складання відповідного Акту за результатами його проведення, який мав бути поданий до 30.01.2019 року до Відповідача 1 на розгляд для прийняття управлінського рішення. Відповідно до п. 2.15 Контракту даним рішенням мало бути притягнення Керівника до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
		Враховуючи вищевикладене, на підставі документів наданих Відповідачем 1, не зрозуміло чому в наказі про звільнення ОСОБА_1 від 26.02.2019 року № 15-к застосовано положення п. 7.3.3 разом із положенням п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а не положення визначені п. 7.4. Контракту, якщо звільненню передувало службове розслідування із зазначенням умов контракту, порушених позивачем. 
		Щодо застосування як підставу при звільненні керівника державного підприємства п. 5 ст. 41 КЗпП України у зв`язку із припиненням повноважень посадових осіб слід зазначити наступне.
		За змістом статті 41 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника може бути застосовано лише за визначені законодавством конкретні порушення, які повинні слугувати підставою припинення повноважень посадових осіб і які слід розглядати як юридичний наслідок таких порушень. Слід зазначити, що чинне законодавство містить правові підстави для звільнення таких посадових осіб (зокрема, у разі порушення ними умов контракту). 
		До того ж, враховуючи, що норму ст. 41 КЗпП України було доповнено п. 5 на підставі ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», який набрав чинності 01.06.2014 року та системний аналіз нормативних актів, до яких внесено зміни відповідно до вказаного Закону, акцентує увагу на певному колі осіб, на яких розповсюджується дана норма в частині визначення поняття «посадова особа» (ч. 2 ст. 89 Господарського кодексу України, ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства», ч. 2 ст. 23 Закону України «Про господарські товариства»), мова йде про керівників суб`єктів господарювання - господарських товариств. 
		Поняття «посадова особа» в трудовому законодавстві не описано, як і не визначено «певні умови» за яких договір трудового найму можна розірвати відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України і їх необхідно додатково вписувати в трудовий контракт або інший локальний акт, у даному випадку у Конракті є конкретизований пункт таких додаткових підстав, а саме п. 7.4.
		Само по собі розірвання трудового договору з невизначених законом підстав, по суті є безпідставним звільненням. Дане твердження кореспондується з висновками Конституційного Суду України.
		Рішенням Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року 
		№ 5-р(I) /2019, зокрема зазначено, що держава, забезпечуючи стабільність трудових правовідносин, здійснює їх нормативне регулювання з метою створення справедливих, безпечних і сприятливих для життя і здоров`я умов праці, підвищення її продуктивності, гарантування рівності прав та можливостей кожного працівника, збереження його працездатності, трудового довголіття, захисту на випадок безробіття. Законодавча діяльність у сфері регулювання праці, зокрема щодо умов та порядку припинення трудових правовідносин, має відповідати нормам і принципам, визначеним у Конституції України, а також узгоджуватися із міжнародними зобов`язаннями, які випливають з участі України у діяльності міжнародних організацій, у тому числі Міжнародної організації праці.
		Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, держави мають передбачити відповідні гарантії проти застосування договорів про найняття на визначений термін, мета яких - ухилитися від надання захисту, передбаченого цією конвенцією (пункт 3 статті 2); трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби (стаття 4).
		У Рішенні від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 Конституційний Суд України вказав, що шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
		Конституційний Суд України вважає, що контракт як особлива форма трудового договору є джерелом суб`єктивних прав та обов`язків найманого працівника і роботодавця, він укладається для виконання за винагороду роботи, яка має, як правило, постійний або досить тривалий характер. У контракті можуть визначатися, зокрема, строк його дії; режим праці та відпочинку; взаємні права, обов`язки й відповідальність сторін; умови організації та оплати праці, матеріального і соціально-побутового забезпечення працівника, надання йому компенсаційних виплат та відшкодування шкоди, завданої здоров`ю; підстави припинення трудових правовідносин тощо. Сторони контракту мають право виходити за межі сфери нормативного регулювання трудових правовідносин, передбачених законодавством України про працю, за умови відсутності погіршення юридичного становища працівника.
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Однією зі складових принципу верховенства права є юридична визначеність, котра, як зазначила Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) у Доповіді "Верховенство права", схваленій на 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25-26 березня 2011 року, є істотно важливою для питання довіри до судової системи та верховенства права. У цій доповіді також вказано, що юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними (пункти 44, 46).
		Системний аналіз вищевикладених рішень Конституційного Суду України говорить про недопустимість погіршення нормами законодавства України, у сфері трудових правовідносин, юридичного становища працівника, не зважаючи на посаду навіть за умови наявності контракту.
		Крім того, відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України визначене загальне правило, згідно з яким розірвання договору допускається за згодою сторін. При цьому, згідно з частиною 3 цієї статті на вимогу однієї з сторін договір зазвичай може бути розірвано судом у випадку істотного порушення договору іншою стороною.
		Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Доказів на підтвердження зазначених у відзиві на позовну заяву доводів, матеріали справи не містять і за час розгляду справи Відповідачами не подавались.
		Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивача було звільнено із порушеннями трудового законодавства, невірно застосовано п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, а тому слід визнати незаконним наказ Державної служби геології та надр України №15-К від 26.02.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
		Оскільки судом визнано наказ про звільнення позивача з роботи незаконним, також задоволенню підлягають і вимоги про поновлення останнього на роботі на посаді директора Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» з 26 лютого 2019 року.
		Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає тру довий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. № 100, середньоденна заробітна плата позивача, про що свідчить також і довідка про доходи видана позивачу 13 березня 2019 року № 13, складає 1047,69 грн. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.
		Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 26 лютого 2019 року по день ухвалення судового рішення - 05 серпня 2019 року, становить 108 робочі дні (1047,69 грн. * 108 днів) 113150, 52 грн. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.
		Згідно із п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ч. 5 ст. 235 КЗпП України суд допускає до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі позивача та виплати йому заробітної плати за один місяць (без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів).
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача в рівних частках підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн.
		Згідно ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Оскільки основна позовна вимога підлягає задоволенню, з відповідачів слід в рівних частках стягнути підтверджену відповідними доказами суму витрат, які поніс позивач при отриманні правничої допомоги. Підтвердженою відповідними доказами витрат позивача на правову допомогу є сума в розмірі 15000 грн., тому в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.  
		На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 651 ЦК України, ст.ст. 5-1, 40, 41, 232, 233, 235, КЗпП України, нормами Конвенції Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 137, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355, 430 ЦПК України суд, -
		в и р і ш и в :
		Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Державної служби геології та надр України (код ЄДРПОУ 37536031, місцезнаходження: м. Київ, вул. Антона Цедіка, 16), Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» (код ЄДРПОУ 01432859, місцезнаходження: м. Київ, вул. Антона Цедіка, 16) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
		Визнати незаконним наказ Державної служби геології та надр України № 15-к від 26.02.2019р. «Про звільнення ОСОБА_1 ».
		Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» з 26.02.2019 року.
		Стягнути з Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» (код ЄДРПОУ 01432859) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 113150,52 (сто тринадцять тисяч сто п`ятдесят) грн. 52 коп. без врахування відповідних податків, зборів й інших обов`язкових платежів.
		Стягнути з Державної служби геології та надр України (код ЄДРПОУ 37536031) та Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» (код ЄДРПОУ 01432859) в рівних частках на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн.
		Стягнути з Державної служби геології та надр України (код ЄДРПОУ 37536031) та Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» (код ЄДРПОУ 01432859) в рівних частках на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. 
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України».
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» (код ЄДРПОУ 01432859) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заробітної плати в межах платежу за один місяць, без врахування відповідних податків, зборів й інших обов`язкових платежів.
		В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його винесення.
		Повний текст рішення суду складено 19 серпня 2019 року.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...