Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 377/615/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.08.2019.
Дата набрання законної сили: 07.08.2019
Номер судового провадження: 61-3912ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		07 серпня 2019 року
		м. Київ
		справа № 377/615/18
		провадження № 61-3912св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого  Сімоненко В.М. (суддя - доповідач),
		суддів: Калараша А.А., Лесько А.О., Мартєва С. Ю., Петрова Є.В., 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1,
		відповідач  Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року у складі головуючого судді: Малишенко Т.О. та постанову Київський апеляційний суду від 29 січня 2019 року у складі суддів: Приходька К.П., Таргоній Д.О., Олійника В.І.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.  Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік.
		Позов мотивовано тим, що у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 1986 року по 1991 рік на роботах в зоні іонізуючого випромінювання, його здоров'ю було завдано шкоду, внаслідок чого він отримав 2 групу інвалідності (довічно), що підтверджується довідкою МСЕК №077667 від 14 січня 1999 року.
		Вказує, що відповідно до статті 1189 ЦК України, Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 25 травня 1963 року, Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року (у редакції від 19 грудня 1991 року, із змінами і доповненнями від 01 липня 1992 року) (далі  Закон № 796-ХІІ) він має цивільне право на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної ушкодженням його здоров`я на роботах по ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС.
		Відповідно довідки №27/01-15 від 14 травня 2018 року, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради не виплатило йому щорічну допомогу на оздоровлення за 2018 рік за шкоду, заподіяну здоров`ю під час ліквідації наслідків ядерної аварії на ЧАЕС у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
		Розмір збитків у результаті порушеного права на відшкодування ядерної шкоди, заподіяну ушкодженням здоров'я, за 2018 рік становить 18 495 гривень.
		Просив стягнути з Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області на його користь 18 495 гривень на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік як інваліду ІІ групи у розмірі пяти мінімальних заробітних плат.
		Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції 
		Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року, залишене без зміни постановою Київський апеляційний суду від 29 січня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якими погодився апеляційний суд, виходили із того, що у разі колізії норм закону, що мають однакову юридичну силу, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року застосуванню у спірних відносинах підлягають норми підзаконного нормативно-правового акта - постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі  Постанова КМУ №562), а тому підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 18 495 гривень, що є розміром збитків в результаті порушення його цивільного права на відшкодування ядерної шкоди, заподіяної ушкодженням його здоровя на ЛНА на ЧАЕС, профзахворювання, повязаного з роботами на ЛНА на ЧАЕС, згідно його статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, як інваліду II групи у розмірі пяти мінімальних заробітних плат, немає.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а саме: стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди 18 495 гривень внаслідок порушення цивільного права на відшкодування ядерної шкоди, завданої ушкодженням здоровя на ЛНА на ЧАЕС по компенсації за шкоду заподіяну здоровю на ЛНА на ЧАЕС по щорічній допомозі на оздоровлення за 2018 рік за шкоду заподіяну ушкодженням здоровя при виконанні робіт на ЛНА на ЧАЕС, що призвело до втрати працездатності та інвалідності ІІ групи (довічно), у розмірі пяти мінімальних заробітних плат.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		20 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року та постанову Київський апеляційний суд від 29 січня 2019 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з Славутицького міського суду Київської області № 377/615/18.
		У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з пяти суддів. 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили надані позивачем докази, не з`ясували фактичні обставини, зокрема, що її права на пільги і компенсації за шкоду, завдану ушкодженням здоров`я на роботах, повязаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. У звязку з роботами на ЛНА на ЧАЄС в зоні високого іонізуючого випромінювання його здоровю була завдана ядерна шкода, що призвела до втрати працездатності та інвалідності ІІ групи (довічно) відповідно до висновку МСЕК від 14 січня 1999 року  профзахворювання повязане з роботами на ЛНА на ЧАЕС. За завдану шкоду здоровю на роботах ЛНА на ЧАЕС Управління соціального захисту населення у м. Славутич зобовязане виплатити компенсацію по щорічній допомозі на оздоровлення за 2018 рік у визначеному розмірі пять мінімальних заробітних плат. Проте, дане Управління не виконало покладені обовязки, зокрема, не виплатило компенсацію по щорічній допомозі на оздоровлення на 2018 рік, як інваліду ІІ групи у розмірі пять мінімальних заробітних плат.
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		25 березня 2019 року надійшов відзив від начальна Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення без змін. Зазначає, що Сухецьмому було вплачено допомогу на оздоровлення відповідно до чинного законодавства.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, йому встановлена 2 група інвалідності з причини профзахворювання, повязаного з роботами по ЛНА на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕК № 077667 від 14 січня 1999 року.
		24 лютого 1999 року Київоблдержадміністрацією ОСОБА_1 видано посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія 1 серія НОМЕР_1.
		Судами встановлено, що згідно довідки № 27/01-15 від 14 травня 2018 року, виданої управлінням соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, ОСОБА_1 як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інваліду ІІ групи, щорічна допомога на оздоровлення за 2018 рік у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, відповідно до частини четвертої статті 48 Закону № 796-ХІІ не виплачена.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга  підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
		Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
		Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської АЕС катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обовязком держави.
		За змістом статті 1189 ЦК України, особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом.
		У зв'язку з ратифікацією 12 липня 1997 року Україною Віденської Конвенції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з приєднанням до Віденської конвенції» від 03 грудня 1997 року внесено зміни до Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08 лютого 1995 року № 39/95-ВР.
		Як зазначено у статті першої  Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»,  ядерна шкода - втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров'ю людини, або будь-яка втрата майна, або шкода, заподіяна майну, або будь-яка інша втрата чи шкода, що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї, крім шкоди, заподіяної самій установці або транспортному засобу, яким здійснювалося перевезення.
		Згідно зі статті 72 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»,  відповідальність за ядерну шкоду є абсолютною - настає незалежно від встановлення вини оператора (установи, що експлуатує ядерну установку). Жодна особа, крім оператора, не несе відповідальності за ядерну шкоду, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
		В статті 90 цього Закону окреслено сферу його застосування та вказано, що всі вимоги Закону застосовуються щодо будь-якого ядерного інциденту, що може статися на території України, після набрання цим Законом чинності. 
		Відповідно до частини восьмої  статті 73 вказаного Закону відповідальність за шкоду, спричинену Чорнобильською катастрофою, встановлюється законом. Таким чином, спеціальним законом є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким визначені та закріплені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, і який з 6 червня 1996 року містить повне визнання державою відповідальності за шкоду здоров'ю, втрату працездатності, завдану особам, постраждалим від Чорнобильської катастрофи та зобов'язання держави відшкодувати цю шкоду в повному обсязі.
		Відповідно до статті 13 Закону № 796-ХІІ держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобовязується відшкодувати її за: 1)пошкодження здоровя або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
		2)втрату годувальника, якщо його смерть повязана з Чорнобильською катастрофою;
		3)матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сімї у звязку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.
		На державу покладаються також зобовязання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
		Виходячи з наведеного, всю відповідальність за шкоду, завдану громадянам внаслідок Чорнобильської катастрофи, взяла на себе держава шляхом визначення статусу постраждалих осіб та встановлення пільг, компенсацій і гарантій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
		Формою відшкодування ядерної шкоди, отриманої внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, призначення та виплата громадянам, віднесеним до категорії осіб, які постраждали внаслідок цієї катастрофи, щорічної допомоги на оздоровлення.
		Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік передбачених частиною четвертою статті 48 Законом № 796-XII.
		Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України (далі  КМУ).
		Крім того, постановою Кабінетів Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 (далі  Порядок КМУ № 936) визначено механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики (пункт 1). 
		Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних і Київської міської держадміністрацій, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад, Фонд соціального захисту інвалідів (пункт 2 Порядку № 936).
		Отже, установлена статтею 48 Закону № 796-XII компенсація за шкоду, заподіяну здоровю, особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сімям у звязку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення, є гарантованою державою соціальною виплатою і виплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України. 
		Цю виплату проводять відповідні уповноважені державні органи (центри з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад.
		У пункті 1 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який затверджено Порядком № 936, вказано, що цей Порядок визначає механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики. 
		Отже, виплати про які просить позивач, а саме про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік є соціальними виплатами, тобто за своєю правовою природою або компенсацією, або соціальною пільгою, виплата яких покладена на відповідні органи і фінансується за рахунок Державного бюджету України.
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України (кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 19 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за виключенням, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
		По-друге, таким критерієм є субєктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Отже, одним із учасників адміністративного спору є субєкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субєкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
		Також КАС України надає визначення публічно-правового спору - як спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у звязку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобовязує надавати такі послуги виключно субєкта владних повноважень, і спір виник у звязку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є субєктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у звязку із порушенням її прав у такому процесі з боку субєкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України). 
		У статті 19 КАС України вказано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
		Ужитий у цій процесуальній нормі термін «субєкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субєкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
		Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного субєкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії субєктів владних повноважень.
		Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення субєктного складу спірних правовідносин (участь у них субєкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
		Суди першої й апеляційної інстанцій розглянули даний спір у порядку цивільного судочинства, проте, як вбачається позов предявлено до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області та є публічно-правовим, оскільки пов'язаний з незгодою позивача зі здійсненим відповідача як субєктом владних повноважень виплати компенсації по щорічній допомозі на оздоровлення за 2018 рік у визначеному розмірі пять мінімальних заробітних плат, відповідно до Закону № 796-ХІІ .
		У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
		Основний
		Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
		Право на соціальний захист є одним з основоположних прав і свобод, які гарантуються державною, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
		Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача соціальні виплати, передбачені Законом № 796-XII, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету у порядку, встановленому КМУ.
		Відповідачем у справі є орган державної влади  суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
		Тобто, між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
		Отже, даний спір стосовно виплати компенсації та допомоги, передбаченої статтею 48 Закону № 796-XII, яку виплачують органи державної влади у встановленому Законом порядку, є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин, за участю органу державної влади як субєкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. 
		Таких правова позиція міститься у висновках Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року № 14-530цс18(№ 752/20801/17). 
		З урахуванням викладеного суди помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, неправильно застосувавши норми статей 15, 16, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, у редакції чинній на момент подання позову до суду.
		За частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 
		За правилами частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.
		Таким чином судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що ухвалені з порушенням норм процесуального права, а провадження у справі - закриттю, згідно з пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Згідно з положеннями частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
		Керуючись статтями 255, 256, 400, 401, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Славутицького міського суду Київської області від 15 листопада 2018 року та постанову Київський апеляційний суду від 29 січня 2019 року скасувати.
		Провадження у справі 377/615/18 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2018 рік  закрити.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий В. М. Сімоненко
		 
		Судді: А. А. Калараш 
		 
		А.
		О. Лесько
		 
		С. Ю.
		Мартєв 
		 
		Є. В.
		Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...