Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 553/3550/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.08.2019.
Дата набрання законної сили: 21.08.2019
Номер судового провадження: 61-26534ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		21 серпня 2019 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 553/3550/16-ц
		провадження № 61-26534св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_4,
		відповідач  Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Грей»,
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Грей» про зобовязання відповідача вчинити певні дії щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки з моменту звільнення по день ухвалення судом рішення, відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Грей» на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 12 вересня 2017 року у складі судді Крючко Н. І. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Одринської Т. В., Дорош А. І., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2016 ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона з липня 2014 року працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера. Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Грей» (далі  ТОВ «Транс Грей») її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за згодою сторін.
		На час звільнення вона мала невикористану щорічну відпустку у розмірі 25 календарних днів.
		Проте належні їй суми грошових коштів в частині виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки їй не виплачено.
		Вона неодноразово зверталася до відповідача, однак мирно врегулювати дане питання неможливо.
		Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила: стягнути з ТОВ «Транс Грейн» на свою користь грошові кошти за невикористану основну щорічну відпустку з виплатою середнього заробітку за весь час затримки з моменту звільнення по день ухвалення судом рішення в сумі 23142,11 грн; моральну шкоду в розмірі 10 000 грн та витрати на правову допомогу в сумі 1 000 грн; зобовязати відповідача провести індексацію невиплачених грошових коштів з 04 серпня 2015 року по день ухвалення судом рішення та виплатити їй грошові кошти.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Ленінського районного суду міста Полтави від 12 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Транс Грейн» на користь ОСОБА_4 грошові кошти, а саме компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку в сумі 1 277, 52 грн, середній заробіток за весь час затримки з моменту звільнення по день ухвалення судом рішення в сумі 46 492,06 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати в сумі 304,05 грн та моральну шкоду в сумі 1 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено за безпідставністю та необґрунтованістю. 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що з вини відповідача як роботодавця не було проведено з ОСОБА_4 розрахунок, оскільки безпосередньо з дій ТОВ «Транс Грей» шляхом наявності пароля у керівника товариства, позивач, будучи головним бухгалтером на товаристві, не могла згідно з посадовою Інструкцією реалізувати свої прямі функціональні обовязки. Вимоги позивача щодо зобовязання відповідача здійснити нарахування вказаних сум є передчасними, оскільки фактично порушене право позивача відновлюється за рахунок стягнення з відповідача цих сум. Порушення законних прав позивача призвело до душевних страждань останньої, що вплинуло на її самопочуття та психологічний стан.
		Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Транс Грей» відхилено, а рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 12 вересня 2017 року залишено без змін.
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У листопаді 2017 року ТОВ «Транс Грей» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 12 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 під час звільнення сама собі провела нарахування та отримала розрахунок. У подальшому вона не предявляла будь-яких претензій до товариства. Під час розгляду справи позивачем не наведено жодного обґрунтування наявності вини саме товариства та не надано доказів на підтвердження цього. Дії позивача були недобросовісними, оскільки товариство направило їй лист, в якому просили повідомити платіжні реквізити для перерахування грошової компенсації за невикористану відпустку. Однак цей лист повернувся у звязку із закінченням терміну його зберігання. Тобто знаючи про наявність нарахованої компенсації, ОСОБА_4 не побажала її отримати. Постановляючи рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, місцевий суд не навів розрахунків, з яких виходив при визначенні вказаних сум, не встановив, з яких саме виплат складається сума останнього розрахунку. Стягнення компенсацій та моральної шкоди є трудовим спором. ОСОБА_4 дізналася про порушення свого права після звільнення 03 серпня 2015 року, позов подала 13 жовтня 2016 року, тобто пропустила строк для звернення до суду з цим позовом. 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У січні 2018 року ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що на підприємстві є одна уповноважена особа з правом фінансового підпису  це директор. Вона неодноразово зверталася до керівництва товариства у виплаті належних сум, проте їй було відмовлено. Отримавши відмову вона звернулася до Управління Держпраці у Полтавській області, яке в ході перевірки зясувало, що товариство депонує суму 1 023,20 грн. Рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Згідно з наказом генерального директора ТОВ «Транс Грейн»  ОСОБА_5 від 17 липня 2014 року № 3 ОСОБА_4 було прийнято на посаду головного бухгалтера з 17 липня 2014 року на основне місце роботи з окладом згідно з штатним розписом.
		Наказом генерального директора ТОВ «Транс Грейн»  ОСОБА_5 від 03 серпня 2015 року № 4 ОСОБА_4 звільнено з посади головного бухгалтера з 03 серпня 2015 року за згодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України.
		Єдиним працівником бухгалтерії у ТОВ «Транс Грейн» була головний бухгалтер, посаду якого з 17 липня 2014 року до 03 серпня 2015 року займала ОСОБА_4, що підтверджується штатним розписом ТОВ «Транс Грейн».
		Згідно з актом приймання-передачі справ (бухгалтерських документів) при зміні головного бухгалтера від 03 серпня 2015 року ОСОБА_4 передала новопризначеному головному бухгалтеру підприємства в присутності керівника всю бухгалтерську та первинну документацію підприємства, регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність, документи, які стосуються кадрових питань та іншу документацію.
		З наданої ПАТ КБ «Приватбанк» інформації вбачається, що на підприємстві ТОВ «Транс Грейн» є одна уповноважена особа з правом фінансового підпису ОСОБА_5 РНКОПП НОМЕР_1, на якого зареєстрований логін; ІНФОРМАЦІЯ_1, а автор відкритий НОМЕР_4 від 10 липня 2014 року. Сертифікат дійсний з 30 грудня 2016 року, Пт 11:21:40 до 30.12.2017 року.
		У вересні 2016 року позивач зверталася за захистом своїх прав до Управління Держпраці у Полтавській області, яким було проведено перевірку та підтверджено факт неповного розрахунку з ОСОБА_4 відповідачем та рекомендовано їй звернутися для вирішення даного питання до підприємства чи суду.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Ленінського районного суду міста Полтави.
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі  ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		16 травня 2018 року справу № 553/3550/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Заробітна плата  це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).
		Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
		Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата  винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата  винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. 
		Згідно з пунктом 2.2.12 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової заробітної плати.
		Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
		У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України).
		Аналогічна норма міститься у статті 24 Закону України «Про відпустки», згідно якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А І групи.
		З аналізу положень статті 24 Закону України «Про відпустки» та статей 47,83 КЗпП України слідує, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог частини першої статті 116 КЗпП України.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність заявлених позовних вимог частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки з моменту звільнення по день ухвалення судом рішення
		Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, з огляду на таке.
		Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Судами встановлено, що ОСОБА_4 в результаті порушення її законних прав зазнала душевних страждань, оскільки постійно знаходилася у пригніченому стані, що вплинуло на її самопочуття та психологічний стан.
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову в цій частині.
		Доводи касаційної скарги про те, що дії позивача є недобросовісними, оскільки товариство направляло ОСОБА_4 лист із проханням повідомити платіжні реквізити для перерахування грошової компенсації за невикористану відпустку, однак вказаний лист повернувся за закінченням терміну його зберігання, не заслуговують на увагу оскільки повернення листа із вказівкою причини повернення: «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову позивача від одержання цього листа.
		Аргументи касаційної скарги про порушення позивачем позовної давності також не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
		Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 
		Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу суд може поновити ці строки.
		Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у аспекті надання офіційного тлумачення положенням частини другої статті 233 КЗпП України у системному звязку із статтями 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційним Судом України розяснено, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
		Зазначені норми трудового законодавства та розяснення Конституційного Суду України були застосовані судами під час вирішення даного спору.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. 
		Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у звязку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення  без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Грей» залишити без задоволення.
		Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 12 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		  
		Судді:І.
		    В. Литвиненко     В.
		    С. Висоцька     І.
		    М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...