Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/1538/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; гарантування вкладів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 22.08.2019. Зареєстровано: 25.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.08.2019.
Дата набрання законної сили: 22.08.2019
Номер судового провадження: К/9901/17138/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		22 серпня 2019 року 
		Київ
		справа №802/1538/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/17138/18
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» Валендюка Владислава Сергійовича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» Валендюка Владислава Сергійовича на постанову Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді: Вільчинського О.В. від 22 листопада 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Драчук Т. О., Загороднюка А.Г., Полотнянка Ю.П. від 15 лютого 2017 року,           
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» Валендюка Владислава Сергійовича (далі - Уповноважена особа Фонду, відповідач), третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа, ФГВФО), у якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С. щодо невключення позивача як кредитора АТ "Банк "Фінанси та Кредит" до певної черги погашення; 
		- зобов`язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача як кредитора ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у розмірі 290469,07 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2015 року у справі № 127/16945/15-ц розірвано договір строкового банківського вкладу (депозит) у банківському металі Ф&К "Золотий" № 300937/49114/370-14, укладений 19 серпня 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та стягнуто з ПАТ "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 вклад у гривневому еквіваленті в розмірі 290469 грн. 07 коп. з урахуванням процентів. На виконання вказаного рішення суду 01 жовтня 2015 року виданий виконавчий лист 127/16945/15-ц про його примусове виконання, однак вказане судове рішення виконано не було, а сума коштів в розмірі 290469,07 грн. з урахуванням процентів не виплачена. Постановою державного виконавця від 29 грудня 2015 року закінчено виконавче провадження у зв`язку з початком процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит". На переконання позивача, оскільки зазначений виконавчий лист не був повернутий до суду, який його видав, відповідач прийняв цей виконавчий лист до виконання та відповідно до положень статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI) зобов`язаний був включити його (позивача) до реєстру кредиторів та подати цей реєстр Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року позов задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відносини, які виникли між сторонами з моменту набрання рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2015 року законної сили, є вимогами кредитора до боржника у грошовому зобов`язанні, а тому вимоги статті 49 Закону № 4452-VI до даних відносин не підлягають застосуванню. Таким чином, допущена відповідачем бездіяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року та ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» Валендюк Владислав Сергійович звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга подана 24 березня 2017 року.
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 802/1538/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
		Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
		У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 802/1538/16-а суддею-доповідачем Берназюком Я.О. та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 вересня 2015 року у справі № 127/16945/15-ц розірвано договір строкового банківського вкладу (депозит) у банківському металі ФК "Золотий" № 300937/49114/370-14, укладений 19 серпня 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та стягнуто з ПАТ "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 вклад у гривневому еквіваленті в розмірі 290469 грн 07 коп з урахуванням процентів. Зазначене рішення суду набрало законної сили 28 вересня 2015 року.
		На виконання вищевказаного рішення, 01 жовтня 2015 року Вінницьким міським судом виданий виконавчий лист № 127/16945/15-ц про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_1 вкладу у гривневому еквіваленті в розмірі 290469 грн. 07 коп. з урахуванням процентів.
		08 жовтня 2015 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку в цей же день направлено ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для виконання.
		11 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 612 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення за № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит", згідно з яким з 18 вересня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Банк "Фінанси та Кредит". Так, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та Кредит" призначено Чернявську Олену Степанівну.
		Постановою Національного Банку України № 898 від 17 грудня 2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочата процедура ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит".
		На підставі рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 18 грудня 2015 року № 230 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року, призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку - заступника начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявську Олену Степанівну.
		Інформація про ліквідацію банку була розміщена 23 грудня 2015 року на офіційному сайті Фонду за адресою: www.fg.gov.ua. Відомості про ліквідацію AT "Банк "Фінанси та Кредит" опубліковано у газеті "Голос України" (№ 242 (6242) від 23 грудня 2015 року).
		Дана обставина стала підставою для направлення виконавчого листа № 127/16945/15-ц, виданого Вінницьким міським судом 01 жовтня 2015 року, до уповноваженої особи Фону гарантування вкладів фізичних осіб.
		Постановою державного виконавця від 29 грудня 2015 року № 48948707 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа 127/16945/15-ц, виданого Вінницьким міським судом 01 жовтня 2015 року. Зазначену постанову для відома та виконання супровідним листом від 29 грудня 2015 року № 30639/07-35/3 направлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
		На заяву позивача від 27 травня 2016 року листом від 13 червня 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Чернявська О.С. повідомила, що позивачем пропущений строк для подачі кредиторської вимоги, зобов`язання не можуть бути включені до реєстру вимог кредиторів.
		01 вересня 2016 року рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від № 1703 призначено уповноваженою особою Фонду провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Валендюка Владислава Сергійовича та делеговано йому всі повноваження ліквідатора АТ "Банк "Фінанси та Кредит", визначені статті 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" - з 05 вересня 2016 року.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права та неповно встановлено обставини справи, а саме - на стадії ліквідації неплатоспроможного банку включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів можливе лише за письмовою заявою кредитора, яка подана протягом 30 днів з дня опублікування оголошення про ліквідацію банку. Матеріали справи, як зазначає скаржник, не містять доказів того, що позивач звертався до Уповноваженої особи Фонду з заявою про включення його вимог до акцептованого реєстру кредиторів. Оскільки, позивач не скористався своїм правом та не звернувся до Уповноваженої особи Фонду з вимогою про включення його до реєстру кредиторів - його вимоги задоволенню не підлягають і вважаються погашеними, відповідно до пункту 8 статті 49 Закону № 4452-VI.
		30 травня 2017 року від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду Валендюка В.С., у якому позивач наголошує на законності рішень судів попередніх інстанцій та просить залишити касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду Валендюка В.С. без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
		09 серпня 2019 року на виконання вимог ухвали про прийняття справи до провадження, від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду Валендюка В.С., в якому зазначено, що фактично, рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО від 12 червня 2017 року № 2451 кредиторські вимоги позивача акцептовані та включені до сьомої черги в реєстрі вимог кредиторів, тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки вони виконані.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
		Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.
		З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
		Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
		До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
		У цій справі правовідносини стосуються невключення кредиторських вимог ОСОБА_1 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов`язання внести зміни до зазначеного реєстру на суму 290469,07 грн. та подання цих змін до ФГВФО про позивача як кредитора ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".
		Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
		Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
		Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
		Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
		Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
		За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
		Таким чином за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
		Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
		Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у наслідок ліквідації та продажу майна банку.
		Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у пункті 4 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.
		Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.
		Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
		Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
		Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
		За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
		Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_1 та юридичною особою ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в особі уповноваженої особи Фонду. Крім того, сторони не інформували Суд про розгляд цього спору в інших судах.
		Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
		Важливо, що на момент розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанції, Верховним Судом України у постанові від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15 була висловлена правова позиція, яка полягає у наступному: оскільки відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства, спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
		Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16, від 23 травня 2018 року у справі № 811/568/16, від 13 червня 2018 року у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/2513/16. 
		Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
		Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.
		Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.
		Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_3 (Нідерланди), ОСОБА_4 (Швейцарія), ОСОБА_5 (Сполучене Королівство), ОСОБА_6 (Фінляндія); п. 44-50).
		Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
		Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
		Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
		В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
		Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
		На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
		Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
		Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria»), заява № 36760/06, § 230).
		Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» Валендюка Владислава Сергійовича підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
		Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» Валендюка Владислава Сергійовича задовольнити частково.
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року скасувати.
		Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» Валендюка Владислава Сергійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії закрити.
		Роз`яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                            І.В. Желєзний                                                                              
		                                                                                                        Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...