Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 236/1455/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: 27.08.2019. Зареєстровано: 28.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.08.2019.
Дата набрання законної сили: 27.08.2019
Номер судового провадження: 22-ц/804/2158/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                        Єдиний унікальний номер 236/1455/19        Номер провадження 22-ц/804/2158/19 
		 
		                                                                                               
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		27 серпня 2019 року                                            м. Бахмут Донецька область
		 
		Донецький апеляційний суд у складі:
		головуючого судді Канурної О.Д., 
		суддів: Агєєва О.В., Мальованого Ю.М., 
		розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 червня 2019 року у цивільній справі № 236/1455/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати (суддя першої інстанції Саржевська Ірина Віталіївна), -
		В С Т А Н О В И В:
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
		У травні 2019 року ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з 20 липня 2016 року і по 17 липня 2017 року він працював у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» виконавцем робіт у відокремленому підрозділі «Луганське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
		В даний час Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року перейменоване в акціонерне товариство «Українська залізниця».
		З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати йому заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати.
		Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 42102,48 грн. Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року він не може. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» (вул. Привокзальна, м. Лиман Донецької області, 84404), куди вони були здані ним особисто в жовтні 2017 року.
		Добровільно сплатити йому заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється.
		Позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену йому заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 42102,48 грн.
		Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, задоволені повністю.
		Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 42102,48 грн., яка складається з заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року - 5704,73 грн., квітень 2017 року - 4298,16 грн., травень 2017 року - 4298,16 грн., червень 2017 року - 4298,16 грн., липень - 23503,27 грн.
		Зобов`язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі.
		Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн.
		Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.
		Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» та подав апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до Донецького апеляційного суду 23 липня 2019 року.
		В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з порушенням норм процесуального права, а також неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до порушення прав відповідача.
		Відповідач просив Донецький апеляційний суд скасувати повністю рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 червня 2019 року по справі номер 236/1455/19 та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в позові ОСОБА_1 ; стягнути з позивача на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1153,00 грн.
		Ухвалою Донецького апеляційного суду від 24 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження у даній цивільній справі та надано позивачу по справі строк для надання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі до 02 серпня 2019 року.
		Копії ухвал про відкриття апеляційного провадження учасниками справи отримані (а.с. 157,158,159), копія апеляційної скарги відповідача позивачем по справі отримана (а.с. 157). Відзив на апеляційну скаргу від позивача по справі до Донецького апеляційного суду не надійшов.
		Ухвалою Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду без повідомлення учасників справи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		Як передбачено ч. 3 ст. 368 ЦПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
		Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		Ціна позову у даній справі 42102,48 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.  
		Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 
		Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця».
		Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815.
		Згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 20.07.2016 по 17.07.2017 працював на посаді виконавця робіт у ВП « Луганське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» СП «Луганська дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
		Наказом начальника СП «Луганської дирекції залізничних перевезень» від 16.03.2017 року № 58-ДН було встановлено початок простою з причин, незалежних від робітників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року.
		Згідно з Наказом про припинення трудового договору № 1218-ОС від 17.07.2017 року ОСОБА_1 з 17.07.2017 року звільнений з посади виконавця робіт дільниця з ремонту та утримання санітарно-технічних пристроїв ВП «Луганське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Зазначений наказ видано структурним підрозділом «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
		В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач ОСОБА_1 має право на компенсацію за 57 днів відпустки та на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. 
		Право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. 
		Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати, є безпідставними, виходячи з наступного.
		Частиною 1 статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Суд наголошує, що відповідно до норм ст. ст. 115,116 КЗпП України саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства.
		Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції помилково не застосував Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року до вимоги по стягненню заробітної плати, є безпідставними, оскільки Науково-правовий висновок підтверджує події, які відбуваються в Україні в зоні проведення АТО (ООС), який в сукупності з іншими доказами, що маються в матеріалах справи, підтверджують відсутність вини відповідача в несвоєчасному розрахунку з робітниками внаслідок вказаних подій. 
		Що стосується виплати заробітної плати, то відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
		Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.
		Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпПУ,  у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 
		Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі «документів», складених після 16 березня 2017 року невідомими особами, є безпідставними, оскільки як вбачається із частини 1 ст. 81 ЦПК України,  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		Частиною 5 вказаної вище статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Відповідно до частини 1 ст. 76 ЦПК України,  доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
		Відповідно до частини 1 ст. 77 ЦПК України,  належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. 
		Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми) за період з березня - липень 2017 року, в яких зазначені нараховані суми: березень - 5704,73 грн., квітень 2017 року - 4298,16 грн., травень 2017 року - 4298,16 грн., червень 2017 року - 4298,16 грн., липень 2017 року - 23503,27 грн.( в тому числі компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні) (а.с.64-68).
		З розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 року входить оплата простоїв (код 340).
		Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані, головним бухгалтером, працівником кадрової служби, головним інженером, відповідно до яких позивачем за березень відпрацьовано 10 днів, за квітень, за травень, за червень, за липень - «0» (а.с.72-81).
		Відповідно до копії журналу простою Луганське БМЕУ, ОСОБА_1 перебував у простої у березні 12 днів (96 год.), у квітні 19 (152), у травні 20 (159), у червні 20 (159), у липні 11-(88) (а.с.33-43).
		Відповідно до довідки про нараховані до виплати та несплачені суми заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, підписаної головним бухгалтером підприємства, сума нарахованої до виплати заробітної плати ОСОБА_1 складає: березень 2017 року - 5704,73 грн., квітень 2017 року - 4298,16 грн., травень 2017 року - 4298,16 грн., червень 2017 року - 4298,16 грн., липень - 23503,27 грн., всього 42102,48 грн.(а.с.12).
		Також, з наданих позивачем розрахункових листів вбачається, що відповідачем нараховано оплату за час простоїв, а саме: березень - 2314,72 грн., квітень - 4219,54 грн., травень - 4219,54 грн., червень - 4219,54 грн., липень -2210,24 грн.
		Апеляційний суд вважає, що позивач надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог.
		Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про  задоволення позовних вимог позивача.
		На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 червня 2019 року і задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» немає.
		Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
		 
		                                    П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 червня 2019 року - без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку, як така, що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених  пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. 
		 
		 
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складений   27 серпня 2019 року
		 
		 
		 
		Суддя:                                                 О.Д.Канурна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...