Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12465/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Застосування антимонопольного законодавства.
Надіслано для оприлюднення: 30.08.2019. Зареєстровано: 30.08.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.09.2019.
Дата набрання законної сили: 29.08.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 серпня 2019 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/12465/18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Малашенкової Т.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,
		за участю секретаря судового засідання Чупрій А.П.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - приватного підприємства "Окко-Бізнес Контракт"    (далі - Підприємство,  ПП   "Окко-Бізнес Контракт", скаржник) - Карпа П.С. (адвокат, посвідчення від 02.09.2016 №   000451), Сивий Р.Б., (адвокат, посвідчення від 16.07.2008 № 1380),
		відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК) -  Данилов К.О. (довіреність від 08.07.2019 № 300-122/03-77), Кузовцева А.А. (довіреність від 08.07.2019 № 300-122/03-77),
		 
		розглянув касаційну скаргу Підприємства
		на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 (суддя Підченко Ю.О.) та
		постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 (головуючий  - суддя Жук Г.А., судді: Мальченко А.О. і Дикунська С.Я.) 
		 
		зі справи №   910/12465/18
		за позовом Підприємства
		до АМК
		про визнання недійсним рішення.
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1.          У вересні 2018 року Підприємство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АМК про визнання недійсним рішення АМК від 21.06.2018 №   315-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення) в частині, що стосується Підприємства, а саме: пункту 1 резолютивної частини Рішення в частині визнання дій Підприємства порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі   - Закон № 2210-III) у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які полягали у схожому підвищенні цін на СВГ при його реалізації уроздріб у серпні 2017 року при тому, що аналіз ситуації на ринку спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення таких дій, що призвело до обмеження конкуренції; підпункту 2.11 пункту 2 резолютивної частини Рішення щодо накладення на Підприємство штрафу у розмірі 3   202   735 грн.
		 
		1.2.          Позов мотивовано тим, що відповідач в оскаржуваному рішенні неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, не довів обставини, які мають значення для справи і які в Рішенні визнано встановленими, неправильно застосував норми Закону № 2210-III, зокрема частини третьої статті 6, а висновки Комітету, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи та є в багатьох випадках взаємосуперечливими.
		 
		2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		 
		2.1.          Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019, у задоволенні позову відмовлено з посиланням на відсутність передбачених статтею 59 Закону підстав для визнання Рішення АМК недійсним.
		 
		3.  Короткий зміст вимог касаційних скарг
		 
		3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємство просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 у справі №   910/12465/18, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Підприємства у повному обсязі.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		4.1.          Підприємство стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, не врахували, що згідно з нормами абзацу першого частини першої статті 5 та частин першої, третьої та четвертої статті 6 Закону № 2210-III (в їх системному взаємозв`язку), а також за усталеною практикою застосування господарськими судами норми частини третьої статті 6 Закон № 2210-III (посилання на яку наводились у позовній заяві і апеляційній скарзі) для кваліфікації дій суб`єктів господарювання як антиконкурентних узгоджених дій орган АМК має не лише встановити схожість дій суб`єктів господарювання на ринку, але й довести належними і допустимими доказами, що така схожість є результатом виключно попередньої домовленості відповідних суб`єктів (узгодження ними своєї поведінки на ринку), та не може бути пояснена будь-якими іншими факторами (в тому числі й специфікою ринку).
		 
		4.2.          Скаржник зазначає, що частиною третьою статті 6 Закону № 2210-III не передбачено якогось окремого (відмінного) складу правопорушення (це ті ж самі антиконкурентні узгоджені дії - пункт 1 частини першої статті 50 Закон № 2210-III), натомість статтею лише передбачено можливість доведення вчинення суб`єктами таких антиконкурентних узгоджених дій в непрямий спосіб (непрямими доказами). Проте, в будь- якому разі, єдиним можливим поясненням схожості дій при кваліфікації їх як антиконкурентних узгоджених за положеннями частини третьої статті 6 Закону №   2210-III повинне бути попереднє погодження (досягнення суб`єктами домовленості про вчинення таких дій), і обов`язок доведення факту такого погодження покладено саме на органи АМК.
		 
		4.3.          Підприємство вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно залишили поза увагою та, всупереч нормам пунктів 2, 3 частини четвертої статті 238 та підпункту "в" пункту З частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), жодним чином не мотивували в оскаржуваних судових рішеннях відхилення доводів Підприємства стосовно неправильного застосування відповідачем при прийнятті Рішення норми частини третьої статті 6 Закон № 2210-III, яке полягало у тому, що АМК при прийнятті оскаржуваного Рішення невірно протлумачив і застосував вказану норму, а відтак й не встановив та жодним чином не довів узгодження Підприємством будь-яких дій на будь-якому ринку скрапленого вуглеводневого газу (далі - СВГ) з будь-якими його учасниками (а тим більше - дій щодо встановлення роздрібних цін на визначеному Комітетом ринку роздрібної реалізації СВГ, яких Підприємство не встановлювало).
		 
		4.4.          Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не встановлено, що здійснений відповідачем аналіз ринку дійсно давав можливість дійти висновку про те, що схоже (на думку відповідача) підвищення роздрібних цін на СВГ в серпні 2017 року може бути пояснене лише наявністю змови (домовленості).
		 
		4.5.          Скаржник вказує на неправильне застосування судами норм частини першої статті 1011, частини другої статті 237 та частини першої статті 96 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 
		 
		4.6.          Підприємство звертає увагу на те, що роздрібну реалізацію СВГ на АЗС "ОККО" у досліджуваний період здійснювали (продавцями СВГ у правовідносинах зі споживачами виступали) саме комісіонери (ТОВ "ОККО-Рітейл" і ТОВ "ОККО-Схід"), а не позивач як комітент.  Роздрібні ціни на СВГ у період, що визначається відповідачем як період вчинення порушення, встановлювали самостійно комісіонери (ТОВ "ОККО-Рітейл" і ТОВ "ОККО- Схід"), а не позивач як комітент (що підтверджується й наявними в справі копіями розпоряджень комісіонерів про зміну роздрібних цін). При цьому АМК оскаржуваним Рішенням притягнув комісіонерів позивача до відповідальності за вчинення встановленого ним порушення окремо. 
		 
		4.7.          Підприємство вказує на те, що на порушення норм статей 77, 86, частин другої та четвертої статті 236 ГПК України суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому факту (підтвердженому наявними в справі письмовими доказами), що позивач роздрібної реалізації СВГ на досліджуваному ринку не здійснював (у правовідносини зі споживачами СВГ на цьому ринку не вступав), роздрібних цін на СВГ у досліджуваний період не встановлював (не вчиняв дій, що визнані порушенням), а також не впливав і не міг впливати на їх встановлення (не давав і не міг давати комісіонерам жодних вказівок щодо встановлення цін). Більш того, апеляційний суд свідомо проігнорував та не застосував до спірних правовідносин норми частини першої статті 1011, частини другої статті 237, а також частини першої статті 96 ЦК України, які підлягали застосуванню, дійшовши помилкового висновку про те, що позивач як комітент (а не комісіонери, які самостійно і від власного імені реалізовували отриманий від позивача СВГ і встановлювали ціни на нього) є учасником ринку роздрібної реалізації СВГ, а відтак правомірно притягнутий до відповідальності АМК.
		 
		4.8.          Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи та ухваленні оскаржуваних судових рішень не застосували вищезазначену норму частини четвертої статті 52 Закону, яка підлягала застосуванню, та на порушення вимог частини першої статті 86 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження всіх наявних у справі доказів, а також вимог частини п`ятої статті 236 ГПК України щодо ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, не встановили (і не перевірили встановлення і доведення відповідачем в Рішенні АМК) умов (правових підстав), визначених частиною четвертою статті 52 Закон № 2210-III, встановлення і доведення яких є обов`язковим для накладення штрафу на кількох суб`єктів господарювання, пов`язаних відносинами контролю (зокрема, позивача). Зазначене, на думку скаржника, вказує на неправильне застосування судами частини четвертої статті 52 Закону при ухваленні оскаржуваних судових рішень, що є підставою для їх скасування.
		 
		При цьому Підприємство посилається на практику Вищого господарського суду України у справах №   922/3962/14 та №   922/3914/14. 
		 
		4.9.          Скаржник зазначає, що положеннями частини першої статті 41 Закону до засобів доказування (джерел доказів) у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції віднесено: пояснення сторін, третіх осіб, службових осіб і громадян, письмові докази, речові докази та висновки експертів. Цей перелік є вичерпним, а тому розрахунки коефіцієнта кореляції не є доказами у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки не отримані із жодного з названих джерел доказів. Більше того, можливість та порядок застосування таких розрахунків коефіцієнта кореляції не передбачено і підзаконними нормативно-правовими актами АМК. Таким чином, АМК застосував кореляційний аналіз для обґрунтування вчинення суб`єктами господарювання (зокрема й позивачем) антиконкурентних узгоджених дій без належної правової підстави, а його висновки за результатами такого аналізу є оціночними судженнями (припущеннями).
		 
		4.10.          Також скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема: статей 73, 76, 77, 86, 236, підпунктів 2 та 3 частини четвертої статті 238, підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України.
		 
		5.  Позиції, викладені у відзиві на касаційну скаргу
		 
		5.1.          До Касаційного господарського суду від АМК надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Підприємства, оскаржувані рішення та постанову у справі залишити без змін.
		 
		5.2.          АМК зазначає, що спосіб доведення у справах про узгоджені дії можна охарактеризувати як «доведення від протилежного»: антимонопольні органи, з використанням методів економічного аналізу, повинні по черзі «відкинути» всі можливі раціональні пояснення паралельної поведінки господарюючих суб`єктів з тим, щоб у результаті дійти висновку, що єдиним поясненням їх паралельної поведінки на ринку є таємна або явна змова.     
		 
		5.3.          АМК звертає увагу на те, що Рішення було прийнято саме за результатами оцінки сукупності обставин та аналізу дій  ПП   "Окко-Бізнес Контракт", ПП "ОККО-Контракт", ТОВ "ОККО-Схід", ТОВ "ОККО-Рітейл" як дій одного суб`єкта господарювання - групи «ОККО».
		 
		5.4.          АМК вказує на безпідставність доводів скаржника щодо пояснення суті кореляційного аналізу про те, що високий коефіцієнт кореляції не означає ідентичності значень цін, оскільки АМК у Рішенні притягнув суб`єктів господарювання не за встановлення однакових цін, а за їх схоже підвищення, що є різними поняттями, тому вони не можуть бути ототожнені. Разом з цим, основним математичним інструментом доведення органами АМК схожості дій є кореляційний аналіз, який є методом оброблення статистичних даних і полягає у вивченні коефіцієнтів кореляції.  
		 
		5.5.          Відповідач зазначає, що доводи скаржника не спростовують висновків АМК про те, що проведений економічний аналіз ринку роздрібної реалізації СВГ спростовує наявність об`єктивних причин для схожого підвищення цін на СВГ. 
		 
		6.  РОЗГЛЯД СПРАВИ ВЕРХОВНИМ СУДОМ  
		 
		6.1.           Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями. 
		 
		6.2.          Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.08.2019 №29.3-02/2097 у зв`язку з перебуванням судді Бенедисюка І.М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №   910/12465/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий) Колос І.Б., Селіваненко В.П.
		 
		 
		7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		 
		7.1.          АМК 21.06.2018 за результатами розгляду справи №   128-26.13/102-17 прийнято рішення № 315-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення №315-р), згідно з яким: визнано, що групою "ОККО", в особі приватного підприємства "Окко-Бізнес Контракт", приватного підприємства "ОККО-Контракт", товариства з обмеженою відповідальністю "ОККО-Рітейл", товариства з обмеженою відповідальністю "ОККО-Схід" та приватним підприємством "Компанія "Надежда", товариством з обмеженою відповідальністю "Євростандарт-Автогаз", товариством з обмеженою відповідальністю "Л.В.", товариством з обмеженою відповідальністю "Газ постачання", товариством з обмеженою відповідальністю "Монтажналадка", товариством з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл", товариством з обмеженою відповідальністю "Надежда-Закарпаття" (далі - група "Надежда"), товариством з обмеженою відповідальністю "Імпорт Транс Сервіс", товариством з обмеженою відповідальністю "ВОГ Ритейл", товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтотрейд Ресурс" (далі - група "WOG" або "ВЕСТ ОІЛ ГРУП ХОЛДІНГ   Б.В."), товариством з обмеженою відповідальністю "Авантаж 7", товариством з обмеженою відповідальністю "Факторінг Груп" (надалі разом - "Оператори"), вчинено порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону № 2210-III у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які полягали у схожому підвищенні цін на СВГ при його реалізації у роздріб у серпні 2017, при тому, що аналіз ситуації на ринку спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення Операторами у справі таких дій, що призвели до обмеження конкуренції, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 50 Закону;  на підставі частини першої статті 52 Закону № 2210-III на позивача накладено штраф у розмірі 3 202 735 грн.
		 
		7.2.          У Рішенні №   315-р АМК встановлено, що ПП "Окко-Бізнес Контракт" є основним постачальником СВГ для суб`єктів господарювання, які входять у групу "ОККО" як продавець СВГ та як комітент за договорами комісії.
		 
		7.3.          Відповідно до договору комісії № ОР/1-2-16/1 від 12.04.2016 (далі - Договір), укладеного між ПП «ОККО-Бізнес Контракт» (комітент) та ТОВ «ОККО-Рітейл» (комісіонер), товар, переданий комітентом Комісіонеру, є власністю комітента і переходить у власність третіх осіб (покупців) по факту його реалізації Комісіонером. Комісіонер реалізує товар третім особам через АЗС від свого імені в порядку, визначеному цим Договором та діючим законодавством, при цьому Комісіонер зобов`язаний діяти в інтересах комітента. 
		 
		У випадку, коли комітент встановить, що реалізація товару Комісіонером по визначеній ним ціні призвела до заподіяння збитків комітенту, останній вправі вимагати відшкодування заподіяних збитків.
		 
		При цьому Комісіонер має право отримувати від комітента всю інформацію, а комітент надавати всю інформацію, необхідну для належного виконання умов цього Договору.
		 
		Всі кошти, які надішли від реалізації товару Комісіонером, становлять власність комітента і підлягають перерахунку на банківський рахунок останнього в порядку, визначеному Договором.
		 
		7.4.          АМК у Рішенні №   315-р дійшов висновку, що ПП "Окко-Бізнес Контракт" як власник СВГ, яке реалізовується кінцевому споживачу на АЗК/АГЗС мережі групи "ОККО", є учасником ринку роздрібної реалізації СВГ.
		 
		7.5.          В оскаржуваному рішенні АМК зауважено, що твердження ПП «ОККО-Бізнес Контракт», що Підприємство не експлуатувало АЗС/АГПС, не встановлювало цін на СВГ на інформаційних табло (стелах) АЗС у період порушення, а, отже, не було учасником роздрібної реалізації СВГ, не відповідає дійсності.
		 
		7.6.          У Рішенні №315-р вказано, що самостійно ТОВ "ОККО-Схід", ТОВ "ОККО-Рітейл" - комісіонери, які не є навіть власниками СВГ, яке реалізується на АЗС/АЗК, що ними експлуатуються, не отримують кошти від реалізації СВГ уроздріб, не можуть мати жодних переваг перед іншими учасниками ринку СВГ без іншого суб`єкта господарювання, що діє у групі "ОККО" і є власником такого СВГ - ПП "ОККО-Бізнес Контракт".
		 
		7.7.          Рішенням №315-р АМК встановлено, що ПП "ОККО-Бізнес Контракт", ПП "ОККО-Контракт", ТОВ "ОККО-Схід", ТОВ "ОККО-Рітейл" пов`язані відносинами контролю в розумінні статті 1 Закону № 2210-III та, у відповідності до чинного законодавства, є єдиним суб`єктом господарювання - групою "ОККО".
		 
		7.8.          Також АМК в оскаржуваному рішенні встановив, що ПАТ «Концерн Галнафтогаз» 100 % володіє, зокрема, ПП «ОККО-Бізнес Контракт», ПП «ОККО-Контракт» та 99,50 % TOB «ОККО-Рітейл». Крім того, ПАТ «Концерн Галнафтогаз» володіє 99,9 % GNG International Limited, яке, в свою чергу, опосередковано володіє TOB «ОККО-Схід». При цьому, за інформацією TOB «ОККО-Рітейл», дане Товариство безпосередньо здійснювало лише роздрібну реалізацію СВГ, отриманого від ПП «ОККО-Бізнес Контракт» за договором комісії.
		 
		7.9.          Основним математичним інструментом доведення органами Антимонопольного комітету України схожості дій є кореляційний аналіз, який є методом оброблення статистичних даних і полягає у вивченні коефіцієнтів кореляції.
		 
		7.10.          Так, в оскаржуваному рішенні, яким АМК визнав дії групи «ОККО» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, проаналізовано фактори, які впливали на кінцеві роздрібні ціни на СВГ України. При цьому проведений кореляційний аналіз доводить, що ціни реалізації СВГ групи «ОККО», в тому числі - позивача, зокрема уроздріб, не корелювалися з цінами придбання СВГ відповідними суб`єктами господарювання, а також відповідачі у справі піднімали ціни нарівні зі своїми конкурентами, не беручи закупівельні ціни на СВГ у відповідний період за основний орієнтир при формуванні цін на СВГ при його подальшій реалізації уроздріб. При цьому ціни реалізації всередині групи «ОККО» у серпні 2017 року суттєво випереджали темпи зростання закупівельних цін ПП «ОККО-Бізнес Контракт». Різниця між середньозваженими цінами реалізації відповідачами СВГ уроздріб у період серпня 2017 року суттєво зростала порівняно з котируваннями Argus на «Пропан-бутан», а курсові коливання у період серпня 2017 року не могли призвести до суттєвого зростання цін реалізації СВГ у групи відповідачів у справі у серпні 2017 року (пункт 381 Рішення).
		 
		7.11.          За інформацією ПП «ОККО-Бізнес Контракт», обсяги придбання ним СВГ у серпні 2017 року перевищували обсяги реалізації СВГ у липні 2017 року. Товариство реалізовувало СВГ оптом у серпні 2017 року суб`єкту господарювання, що не входить до групи «ОККО», - товариству з обмеженою відповідальністю «Поділлянафтозбут». Отже, на момент підняття цін на СВГ Товариство мало достатні обсяги СВГ та не відчувало дефіциту на товар у відповідному періоді, а тому доводи ПП «ОККО-Бізнес Контракт» у наведеній частині відхилені АМК (пункт 313 Рішення).
		 
		7.12.          Оскільки майже всі договори, за якими відповідачі в антимонопольній справі придбавали СВГ у період липня - вересня 2017 року, а деякі й реалізовували такий СВГ на території України, за цінами, що напряму залежать від котирувань Argus на «Пропан-бутан» (DAF Брест МІХ), АМК здійснено порівняльний аналіз середньозважених цін реалізації відповідачами СВГ уроздріб у період липня - вересня 2017 року з відповідними котируваннями Argus на «Пропан-бутан», що були надані АМК безпосередньо агентством Argus Media (Лондон), які були приведені до офіційного курсу НБУ безпосередньо компанією та наведені у відповідному графіку у рішенні.
		 
		7.13.          З графіка (пункт 317 Рішення) вбачається, що різниця між середньозваженими цінами реалізації відповідачами в антимонопольній справі СВГ уроздріб у період серпня 2017 року суттєво зростала порівняно з котируваннями Argus на «Пропан-бутан». Вказане вище не підтверджує інформацію щодо зростання вартості СВГ за котируваннями Argus й інформацію щодо закупівельних цін відповідачів у антимонопольній справі на імпортований СВГ у відповідний період.
		7.14.          Так, за наданою інформацією, вартість акцизу на СВГ була незмінною протягом усього 2017 року, середні показники вартості СВГ, за даними Argus, у серпні 2017 року становили 405,44 долара за тонну, курсу євро - 30,23 грн, курсу долара - 25,64 грн, вартість 1 літра СВГ у залежності від котирувань - 8,81 грн; вартість придбання 1 літра СВГ ПП «ОККО-Бізнес Контракт» - 11,31 грн, вартість 1 літра СВГ у TOB «ОККО-Схід» - 13,43 грн, а в TOB «ОККО-Рітейл» - 13,45 грн. Водночас, у таблиці 2 середні показники вартості СВГ, за даними Argus, у грудні 2017 року становили 449,1 долара за тонну, курсу євро - 32,58 грн, курсу долара -- 27,52 грн, вартість 1 літра СВГ в залежності від котирувань - 10,28 грн; вартість придбання 1 літра СВГ ПП «ОККО- Бізнес Контракт» - 11,76 грн, вартість 1 літра СВГ у TOB «ОККО-Схід» - 13,10 грн, а в TOB «ОККО-Рітейл» - 13,21грн.
		 
		7.15.          У грудні 2017 року, в період, коли курс долара США та євро по відношенню до гривні зріс по відношенню до серпня 2017 року, вартість придбання СВГ для групи «ОККО» зросла, середня вартість реалізації 1 літра СВГ TOB «ОККО-Рітейл» та TOB   «ОККО- Схід» зменшилася.
		 
		7.16.          З огляду на встановлене АМК дійшов висновку, що аналіз ситуації на ринку спростовує наявність об`єктивних підстав, зокрема у серпні 2017 року, для стрімкого зростання цін на СВГ у відповідачів у антимонопольній справі, а натомість свідчить про їх погоджену конкурентну поведінку стосовно підвищення у значних розмірах цін на СВГ.
		 
		7.17.          Також оскаржуваним рішенням встановлено, що, оскільки ціни придбання імпортованого СВГ відповідно до договорів відповідачів у антимонопольній справі з їх постачальниками-нерезидентами України встановлюються, як правило, в іноземній валюті, а саме у доларі США або євро, АМК здійснив аналіз курсових коливань відповідних грошових одиниць по відношенню до гривні в досліджуваний період. Так, за інформацією Національного банку України, курс долара США по відношенню до гривні протягом серпня 2017 року мав щоденно тенденцію до зниження по відношенню до 01.07.2017 року і станом на 31.08.2017 був нижчим на 2 %, курс євро у серпні 2017 року дещо коливався від менше ніж 1% до 3 %. Тобто курсові коливання у період серпня 2017 року не могли призвести до суттєвого зростання цін реалізації СВГ у відповідачів у справі у серпні 2017 року.
		 
		7.18.          Вищезазначена інформація підтверджується й інформацією Міністерства фінансів України. За інформацією, розміщеною на сайті цього Міністерства, індекс інфляції у липні 2017 року становив 100,2 %, тоді як у серпні 2017 року - 99,8 %.
		 
		7.19.          Також відповідачем в оскаржуваному рішенні констатовано, що 22.08.2017 відбулося суттєве зростання цін на біржовому аукціоні ТБ «Українська енергетична біржа», учасниками на якому виступили всі відповідачі в антимонопольній справі, в особі TOB «Факторінг Груп», TOB «Авантаж 7», TOB «Газ постачання», ПП «ОККО-Бізнес Контракт», а також TOB «Імпорт Транс Сервіс». Вказані особи були активними учасниками такого аукціону.
		 
		7.20.          Так, ПП «ОККО-Бізнес Контракт», а також TOB «Імпорт Транс Сервіс» (суб`єкти господарювання, які мали достатні обсяги придбання і запасів СВГ у відповідному періоді, в порівнянні з іншими учасниками аукціону, що здійснюють закупівлю СВГ виключно на території України), закупили СВГ на аукціоні 22.08.2017 у найбільших обсягах, при цьому закупівельна вартість 1 тонни скрапленого газу TOB «Імпорт Транс Сервіс» та TOB «ОККО-Бізнес Контракт» досягла майже 29 000 грн.
		 
		7.21.          Попередній аукціон, який відбувся 08.08.2017 (за тиждень до стрімкого підвищення відповідачами в антимонопольній справі цін на СВГ, за їх твердженням, у зв`язку з нестачею у них такого СВГ), завершився зі значними обсягами невикупленого СВГ за набагато нижчими цінами, у тому числі ПП «ОККО-Бізнес Контракт». 
		 
		7.22.          При цьому, АМК звертав увагу на те, що ПП «ОККО-Бізнес Контракт» з Відповідачами в антимонопольній справі були в більш вигідних умовах на ринку СВГ по відношенню до інших учасників ринку - імпортували СВГ за цінами, що були значно нижчі за ціни, за якими реалізувався СВГ оптом на території України.
		 
		7.23.          Таким чином, відповідачі в антимонопольній справі, у тому числі і Підприємство, були зацікавлені у підвищенні закупівельних цін на СВГ для своїх конкурентів, що не імпортують СВГ, а придбають його виключно на території України та в підвищенні роздрібних цін реалізації СВГ через АЗС/АГНС. 
		 
		7.24.          З огляду на зазначене АМК дійшов висновку, що узгоджена поведінка відповідачів в антимонопольній справі призвела до обмеження споживачів в обранні СВГ за ціновим критерієм та обмеження цінової конкуренції між групою «ОККО» та іншими відповідачами в антимонопольній справі, а також до можливості заниження дохідної частини у менших учасників ринку. 
		 
		7.25.          Також АМК констатовано, що, оскільки відповідачі в антимонопольній справі є найбільшими учасниками відносин у сфері оптової та роздрібної реалізації СВГ в Україні, вони, вчинивши дій з підвищення цін, за відсутності відповідних причин, істотно обмежили економічну конкуренцію між собою, зокрема її цінову складову.
		 
		7.26.          Крім цього, АМК у своєму рішенні також зазначав, що такі узгоджені дії із завищення рівня оптових цін змусили інших суб`єктів господарювання - конкурентів відповідачів у антимонопольній справі придбавати СВГ за менш вигідною ціною, ніж відповідачі у антимонопольній справі. Зазначене, на переконання АМК, призводить до зниження у таких суб`єктів господарювання доходності від реалізації СВГ у відповідний період, при тому, що відповідачі в антимонопольній справі у цей же час здобували переваги у вигляді підвищення своєї торговельної надбавки не завдяки власним досягненням. Така узгоджена поведінка відповідачів в антимонопольній справі, за висновками АМК, може призвести до обмеження конкуренції.
		 
		8.          ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
		 
		8.1. Закон України "Про Антимонопольний комітет України" (далі - Закон № 3659-XII)
		 
		стаття 1: 
		Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці;
		 
		стаття 3: 
		основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 
		 
		частина перша статті 7:
		у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, серед інших: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо; 
		 
		частина перша статті 19:
		під час розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі під час проведення розслідування, дослідження, прийняття розпоряджень, рішень за заявами і справами, здійснення інших повноважень у сфері контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за узгодженими діями, концентрацією органи та посадові особи Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб`єктів господарювання, а також політичних партій та інших об`єднань громадян чи їх органів. 
		 
		8.2.          Закон № 2210-III:
		 
		стаття 1:
		- економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - досягнення суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища;
		- контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання;
		- пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Зокрема, пов`язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами;
		 
		- суб`єкт господарювання - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб`єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання;
		 
		стаття 5:
		узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб`єкта господарювання, об`єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб`єктами господарювання, що створили зазначений суб`єкт господарювання, об`єднання, або між ними та новоствореним суб`єктом господарювання, або вступ до такого об`єднання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій;
		 
		частина перша статті 6:
		- антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції; 
		 
		частина третя статті 6:
		- антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб`єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності); 
		 
		частина перша статті 48:
		за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу; 
		 
		пункт 1 статті 50:
		- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, антиконкурентні узгоджені дії;
		 
		стаття 59:
		підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. 
		 
		8.3. ГПК України:
		 
		частина перша статті 73:
		- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;
		 
		частина перша статті 74:
		- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; 
		 
		стаття 76:
		належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;
		 
		стаття 79:
		-   достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання; 
		 
		стаття 86:
		суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		пункт 1 частини першої статті 308: 
		- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
		 
		частина перша статті 309:
		- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення   - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		9. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
		 
		9.1.          З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		9.2.          Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		10. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		 
		10.1.          Причиною виникнення спору зі справи є питання стосовно наявності  чи відсутності підстав для визнання Рішення недійсним.
		 
		З аналізу частини третьої статті 6 № 2210-III вбачається, що для кваліфікації дій (бездіяльності) суб`єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов`язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод). 
		 
		Це порушення встановлюється за результатами аналізу органом АМК ситуації на ринку товару, який:
		- свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб`єктів господарювання;
		- спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення зазначених дій.
		 
		Пов`язані з наведеним обставини з`ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.
		 
		Висновок органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб`єкта господарювання об`єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об`єктивно (незалежно від суб`єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару). Зокрема, суд має з`ясовувати, чи досліджено в такому рішенні динаміку цін, обставини і мотиви їх підвищення або зниження, обґрунтованість зміни цін, співвідношення дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання з поведінкою інших учасників товарного ринку, в тому числі й тих, що не притягалися до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, витрати суб`єкта господарювання, які впливають на вартість товару, тощо.
		 
		При цьому саме орган Антимонопольного комітету України має довести безпідставність посилання заінтересованої особи на інші чинники, що можуть позначатися на поведінці суб`єкта господарювання (зокрема, на специфіку відповідного товарного ринку; тривалість та вартість зберігання товару; час та вартість доставки; витрати на реалізацію товару тощо). На відповідний орган покладається обов`язок не лише доведення однотипної і одночасної (синхронної) поведінки суб`єктів господарювання на ринку, а й установлення шляхом економічного аналізу ринку (в тому числі, за необхідності, шляхом залучення спеціалістів та експертів) відсутності інших, крім попередньої змови, чинників (пояснень) паралельної поведінки таких суб`єктів господарювання.
		 
		Ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб`єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій). Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України. При цьому схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб`єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.
		 
		Основним математичним інструментом доведення органами Антимонопольного комітету України схожості дій є кореляційний аналіз, який є методом оброблення статистичних даних, і полягає у вивченні коефіцієнтів кореляції.
		 
		Кореляція (від лат. correlatio - "співвідношення, взаємозв`язок") використовується для кількісної оцінки взаємозв`язку двох наборів даних, а кореляційний аналіз дає можливість встановити, чи є досліджувані набори даних асоційованими (пов`язаними) по величині.
		 
		Коефіцієнт кореляції може набувати значення від -1 до 1. Чим ближче абсолютне значення коефіцієнта кореляції до 1, тим тісніший зв`язок існує між двома перемінними. Тобто, якщо парний коефіцієнт кореляції дорівнює 1, то між двома змінними існує лінійна функціональна залежність. Якщо парний коефіцієнт кореляції дорівнює 0, то між двома змінними залежність повністю відсутня.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, зі змісту пункту 370 оскаржуваного рішення АМК вбачається, що  розміри коефіцієнтів кореляції між рядами роздрібних цін реалізації СВГ, які встановлювали підприємства у справі в період липня - серпня 2017 року, свідчать про взаємозалежність цінових траєкторій і є ознакою їх практично повної схожості. Відтак ціни, що встановлювались у період липня - вересня 2017 року та безпосередньо у серпні 2017 року, є подібними.
		 
		АМК у Рішенні було проаналізовано фактори, які впливали на кінцеві роздрібні ціни на СВГ України; проведений кореляційний аналіз, який доводить, що ціни реалізації СВГ групи "ОККО", в тому числі - позивача, не корелювалися з цінами придбання СВГ відповідними суб`єктами господарювання, а також відповідачі у справі піднімали ціни на рівні зі своїми конкурентами, не беручи закупівельні ціни на СВГ у відповідний період за основний орієнтир при формуванні цін на СВГ при його подальшій реалізації уроздріб. Різниця між середньозваженими цінами реалізації відповідачами СВГ у роздріб у період серпня 2017 року суттєво зростала порівняно з котируваннями Argus на "Пропан-бутан", а курсові коливання у період серпня 2017 року не могли призвести до суттєвого зростання цін реалізації СВГ у групи відповідачів у справі у серпні 2017 року.
		 
		За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх інстанцій про наявність погодженості конкурентної поведінки суб`єктів господарювання, вказаних у Рішенні.
		 
		Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи також вбачається, що АМК при розгляді справи доведено, що на ринку СВГ у період порушення законодавства про захист економічної конкуренції безпосередньо у відповідачів, у т.ч. і у ПП «ОККО-Бізнес Контракт», були відсутні підстави для схожого підняття цін на СВГ, при тому, що аналіз ситуації на ринку спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення відповідних дій.
		 
		10.2.           Доводи Підприємства щодо безпідставності притягнення ПП "ОККО - Бізнес Контракт" до відповідальності за вчинення ним антиконкурентних узгоджених дій, оскільки позивач є лише комітентом за договором та не здійснював роздрібну торгівлю СВГ на АЗС "ОККО" у досліджуваний період були обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій з огляду на таке.
		Згідно із статтею 1 Закону № 2210-III суб`єкт господарювання - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими.
		 
		Характерними для підприємства з точки зору застосування законодавства про захист економічної конкуренції є не його юридична правосуб`єктність, а автономність дій на ринку. Іншими словами, афілійовані компанії з цієї точки зору (автономності дій) не є окремими суб`єктами господарювання, оскільки вони (кожна окремо) не мають свободи визначення поведінки на ринку, тому їх сукупність утворює єдиний суб`єкт господарювання - групу. Дії суб`єктів, які входять до однієї групи, полягають у розподілі завдань між ними для досягнення однієї кінцевої мети, спрямованої на задоволення потреб такої групи, відповідно, дії всіх учасників групи розглядаються як дії одного суб`єкта господарювання, який здійснює господарську діяльність на відповідному ринку.
		 
		Таким чином, суди попередніх інстанцій обгрунтовано дійшли висновку про те, що  позивач є суб`єктом відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які полягали у схожому підвищенні цін на СВГ при його реалізації уроздріб, оскільки ПП "ОККО - Бізнес Контракт", ПП "ОККО Контракт", ТОВ "ОККО - Рітейл", ТОВ "ОККО - Схід" у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є єдиним суб`єктом господарювання - групою "ОККО", і дії всіх учасників групи "ОККО", в тому числі позивача, розглядаються як дії одного суб`єкта господарювання, який здійснює господарську діяльність на ринку роздрібної реалізації СВГ, як це і було встановлено у Рішенні.
		 
		Посилання скаржника на судову практику Вищого господарського суду України у справах №   922/3962/14, №   922/3914/14 не беруться  судом касаційної інстанції до уваги, оскільки ГПК України в його чинній редакції та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не визначають відповідні правові позиції, викладені у згаданих постановах, як обов`язкові при розгляді справ господарським судом.  
		 
		10.3.          З огляду на викладене у пунктах 10.1 - 10.2 даної постанови відхиляються доводи скаржника, наведені у пунктах 4.1 - 4.10 цієї постанови, а з доводами які наведені у відзиві в цій частині Касаційний господарський суд погоджується, як з такими, що узгоджуються з висновками суду на підставі встановлених судами обставин.
		 
		Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, зазначені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
		 
		10.4.           У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		 
		У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		 
		10.5.          Крім того, за результатами аналізу питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		 
		10.6.          Інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		10.7.          Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.
		 
		11.          Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		11.1.          Звертаючись з касаційною скаргою, Підприємство не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.
		 
		11.2.          За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу  Підприємства залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, а саме наведеним положенням Законів України "Про захист економічної конкуренції" та "Про Антимонопольний комітет України" і ГПК України.
		 
		12.          Судові витрати
		 
		12.1.  Понесені Підприємством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу приватного підприємства "Окко-Бізнес Контракт"  залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2019 у справі №  910/12465/18  - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                       Т. Малашенкова 
		 
		Суддя                                                                                                       І. Колос
		 
		Суддя                                                                                                                      В. Селіваненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...