Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 695/5181/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про спадкове право.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.09.2019.
Дата набрання законної сили: 28.08.2019
Номер судового провадження: 61-32491ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		28 серпня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 695/5181/14-ц
		провадження № 61-32491св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		треті особи: державний нотаріус Золотоніської міської державної нотаріальної контори Черкаської області Перкалюк Світлана Володимирівна, Орган опіки та піклування Золотоніської міської ради Черкаської області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у складі судді Степченка М. Ю. від 07 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Ювшина В. І., від 27 липня 2017 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 його батьком ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі з його матір`ю          ОСОБА_5 придбаний будинок, що розташований по  АДРЕСА_1 , у якому він проживав та був зареєстрований.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. За життя ОСОБА_4 склав заповіт на користь його брата ОСОБА_6 
		Спадщину після смерті батька прийняли шляхом спільного проживання брат ОСОБА_6 та мати ОСОБА_5 , яка, крім того прийняла спадщину відповідно до статті 549 ЦК Української РСР, однак ОСОБА_6 не оформив своїх спадкових прав та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Спадкоємцями ОСОБА_6 є відповідачі у справи - його дружина та син, а також мати ОСОБА_5 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , яка на день смерті проживала та була зареєстрована у будинку АДРЕСА_2 .
		Вказував на те, що він є спадкоємцем ОСОБА_5 за законом першої черги та прийняв спадщину шляхом подачі нотаріусу заяви про прийняття спадщини у встановлений законом термін.
		Під час оформлення своїх спадкових прав він дізнався, що до складу спадщини, яка відкрилася після смерті матері, входить лише будинок АДРЕСА_2, а 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 не входить до спадкової маси, оскільки вказаний будинок після смерті ОСОБА_4 успадкували відповідачі в рівних частинах і, відповідно, отримали свідоцтва про право на спадщину.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини вказаного будинку, видане на ім`я ОСОБА_2 26 травня 2014 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини зазначеного будинку, виданого на ім`я ОСОБА_3 26 травня 2014 року; визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на спадщину у вигляді 1/2 частини спірного будинку після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області                      від 07 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що  мати позивача - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 протягом 11 років не зверталася до нотаріуса з відповідними заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні, а позивач звернувся з позовом про визнання спільним сумісним майном подружжя до спадкоємців після смерті обох з подружжя, що не передбачено чинним законодавством.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі є єдиними спадкоємцями майна свого чоловіка та батька і в установленому законом порядку прийняли спадщину.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного будинку у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив із того, що на момент смерті останньої, спірне нерухоме майно їй не належало та, відповідно, не входило до складу спадщини.
		 
		Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що здатність мати цивільні права і обов`язки припиняється у момент смерті фізичної особи, після цього моменту у фізичної особи будь-які права та обов`язки виникати не можуть, а тому за ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , не може бути ні визначене, ні зареєстроване право власності.
		 
		Також апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними, оскільки відповідачі є єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 , у встановлений законом строк прийняли спадщину, а тому мали право на спадкування після смерті ОСОБА_6 А також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірного будинку у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки таке спірне майно на момент смерті ОСОБА_5 їй не належало з підстав його не оформлення в установленому порядку, тому воно не входило до складу спадщини.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його позовних вимог, не врахували, що спірний будинок належав його батькам на праві спільної сумісної власності подружжя, а тому після смерті його батька відкрилась спадщина на                     1/2  частини будинку, а не на весь будинок, як помилково вважали суди. При цьому суди не врахували, що ОСОБА_5 прийняла спадщину після смерті  ОСОБА_4 , що підтверджується наявністю ощадної книжки спадкодавця. Зазначав, що він є спадкоємцем  ОСОБА_5 , а тому має право на отримання спадщини.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04 червня 2019 року справу призначено колегії суддів у складі судді-доповідача Кривцової Г. В. та суддів: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		З 20 липня 1961 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 грудня 1965 року придбав будинок з надвірними спорудами, який розташований                                 по АДРЕСА_1 .
		 
		05 жовтня 2002 року ОСОБА_4 залишив нотаріально посвідчений заповіт, відповідно до якого усе своє майно, що буде належати йому на день смерті, у тому числі житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , заповів своєму сину - ОСОБА_6 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
		 
		Із повідомлення завідувача Золотоніської міської державної нотаріальної контори Перкалюк С. В. від 14 квітня 2017 року вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 у нотаріальній конторі не заводилася. Спадкоємцем після померлого є його син ОСОБА_6 , який фактично прийняв спадщину.
		 
		Відповідно до довідки виконавчого комітету Золотоніської міської ради          від 29 серпня 2013 року у будинку  АДРЕСА_1 постійно проживав і був зареєстрований              ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також у будинку на день смерті були зареєстровані: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 ,         ОСОБА_3 Інші особи не зареєстровані.
		 
		Згідно з копією паспорта ОСОБА_5 , остання з 07 квітня 1999 року і по день смерті зареєстрована у будинку АДРЕСА_2 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилась спадщина.
		 
		У строк, передбачений законом, заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до нотаріальної контори подали дружина та син померлого - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		 
		У передбачений законом строк мати ОСОБА_6 - ОСОБА_5  не подавала до нотаріальної контори заяв про прийняття чи про відмову від прийняття спадщини.
		 
		Після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини, а саме                 19 вересня 2013 року, ОСОБА_5 звернулася до Золотоніської міської державної нотаріальної контори із заявою, в якій повідомила, що спадщину після свого сина ОСОБА_6 вона не прийняла, за наданням додаткового строку для подачі заяви до суду звертатися не буде, претензій майнового та фінансового характеру до спадкоємця не має, не заперечує проти видачі свідоцтв про право на спадщину на інших спадкоємців.
		 
		26 травня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6  по 1/2 частини на спадкове майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 1968 року, спадкоємцем якого був його син ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина.
		 
		Позивач є спадкоємцем ОСОБА_5 та звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .
		 
		Також установлено, що у травні 2015 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про визнання одностороннього правочину, вчиненого  ОСОБА_2 19 вересня 2013 року, - заяви про відмову від прийняття спадщини, недійсним та скасування його реєстрації.
		 
		Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області                      від 30 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 01 листопада 2016 року, у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя      ОСОБА_5 та ОСОБА_4 
		 
		Оскільки спірні відносини між сторонами з приводу вказаного нерухомого майна виникли між сторонами до 01 січня 2004 року (дата набрання чинності ЦК України та СК України), то порядок набуття спільного майна та його правовий режим у даному випадку визначається за нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року (далі - КпШС України).
		 
		Відповідно до вимог статті 22 КпШС України 1969 року (закон, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
		 
		Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня            1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).
		 
		У справі, що переглядається, установлено, що спірний будинок придбаний ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_5 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .
		 
		Відповідно до статті 71 Закону України «Про нотаріат» у редакції Закону, чинній на день відкриття спадщини після ОСОБА_4 , у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається державним нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
		 
		Аналогічне положення передбачене пунктом 128 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5, яка була чинна на день відкриття спадщини після ОСОБА_4 
		 
		Кодекс про шлюб та сім`ю України визначав поняття спільної сумісної власності подружжя, під якою розумілося нажите подружжям за час шлюбу майно, а також поняття роздільного майна подружжя, яке є власністю кожного із них особисто (статті 22, 24 Кодексу).
		 
		Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що, подаючи заяву про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, другий з подружжям заявляє про те, що зареєстроване за спадкодавцем майно має статус спільного майна подружжя і належить їм у рівних частках. Звернення до нотаріуса із відповідною заявою про видачу свідоцтва є правом, а не обов`язком другого з подружжя. Неподання такої заяви можна розцінити як визнання іншим з подружжя належності майна особисто спадкодавцю, так як набуття майна у період шлюбу не виключає можливість віднесення такого майна до роздільного майна подружжя.
		 
		Установивши, що після смерті ОСОБА_4 та відкриття спадщини ОСОБА_5 не звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, не заявила про віднесення житлового будинку з надвірними будівлями до спільного майна подружжя і про належність їй 1/2 його частки, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірний будинок увійшов до складу спадщини після ОСОБА_4 у цілому.
		 
		З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що частка у спільній сумісній власності ОСОБА_5 не входить до складу спадщини, а тому не мала включатись до спадкової маси.
		 
		Щодо визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини спірного будинку у порядку спадкування за законом після смерті матері     ОСОБА_5 .
		 
		Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України                   від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини.
		 
		Тому відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на вказані правовідносини поширюється дія ЦК УРСР.
		 
		Статтею 525 ЦК УРСР передбачено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
		 
		Частиною першою статті 529 ЦК УРСР встановлено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
		 
		За правилами статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
		 
		Статтею 549 ЦК УРСР визначено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
		 
		Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції на момент відкриття спадщини), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.
		 
		Відповідно до частини другої статті 553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
		 
		У справі, що переглядається, установлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у нотаріальній конторі не заводилася.
		 
		Установивши, що ОСОБА_6 (син спадкодавця), який є спадкоємцем першої черги після померлого ОСОБА_4 , на час смерті спадкодавця проживав та був зареєстрований за адресою спадкового майна, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_6 фактично прийняв спадщину, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.
		 
		Також вказані обставини встановлені рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 вересня 2016 року та ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 01 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 про визнання одностороннього правочину недійсним та скасування його реєстрації.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 також фактично прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, що підтверджується фактом наявності у неї ощадної книжки, є безпідставними з огляду на таке.
		 
		Так, згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції на момент відкриття спадщини), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.
		 
		Суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, дійшли правильного висновку про те, що наявність у позивача ощадної книжки, яка належала померлому   ОСОБА_4 , не може бути доказом вступу матері позивача - ОСОБА_5 , в управління чи володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_4 , оскільки позивач не довів, що саме у ОСОБА_5 перебувала ощадна книжка ОСОБА_4 після його смерті.
		 
		У справі, що переглядається, також установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 .
		 
		Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		 
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статтею 1218 ЦК України).
		 
		Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.
		 
		Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
		 
		Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
		 
		Установивши, що відповідачі є єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 , у встановлений законом строк прийняли спадщину, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що відповідачі мали право на спадкування після смерті ОСОБА_6 , а тому відсутні правові підстави для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.
		 
		Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірного будинку у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , оскільки таке спірне майно на момент смерті ОСОБА_5 не належало з підстав його не оформлення в установленому порядку, тому воно не входило до складу спадщини.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області                         від 07 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області           від 27 липня 2017 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:   Г. В. Кривцова   Б. І. Гулько   Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...