Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/1649/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 03.09.2019. Зареєстровано: 03.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.09.2019.
Дата набрання законної сили: 28.08.2019
Результат оскарження 19.12.2019 Верховний Суд: залишено постанову апеляційної інстанції без змін та ухвалу суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		_____________________________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 серпня 2019 рокум. ОдесаСправа № 916/1649/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Аленіна О.Ю.
		суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.
		секретар судового засідання: Герасименко Ю.С. 
		 
		За участю представників учасників справи:
		від ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ - Бондарев Р.В. (без повноважень)
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ
		на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2019
		по справі №916/1649/19
		за позовом Професійної спілки працівників морського порту „Чорноморськ
		до Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ
		про стягнення 218700,00 грн.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У червні 2019 Професійна спілка працівників морського порту „Чорноморськ звернулася до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ в якому просило стягнуто з відповідача на свою користь грошові кошти у загальному розмірі 218700 грн. 
		Свої вимоги позивач обґрунтував неналежним виконанням відповідачем обов`язків колективного договору по перерахуванню коштів для забезпечення цільового фінансування оздоровчої програми для дітей працівників Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ.
		Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.07.2019 провадження у справі закрито, роз`яснено Професійній спілці працівників морського порту „Чорноморськ, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів.
		В мотивах оскаржуваної ухвали посилаючись на приписи ст. 3 ГК України, ст. 2 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) місцевий господарський суд зазначив, що за своєю правовою природою даний спір є трудовим спором, оскільки виник внаслідок розбіжностей, що виникли між позивачем та відповідачем щодо окремих положень колективного договору ДП „МТП „Чорноморськ, а не під час здійснення сторонами договору господарської діяльності. 
		При цьому, як відзначено судом першої інстанції, справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів визначені ст. 20 ГПК України, до яких не віднесено справ, що виникають з трудових відносин. В той же час, статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, які справи відносяться до юрисдикції загальних судів.
		З огляду на викладені обставини Господарський суд Одеської області визнав за необхідне провадження у даній справі закрити у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
		Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулося Державне підприємство „Морський торговельний порт „Чорноморськ з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2019 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновок про те, що: «за своєю правовою природою цей спір є трудовим спором»; з її мотивувальної частини посилання на статтю 19 Цивільного процесуального кодексу України: «В той же час, статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, які справи відносяться до юрисдикції загальних судів. Зокрема, згідно ч.1 ст. 19 ЦПК України - суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства»; з її резолютивної частини пункт 2: «Роз`яснити Професійній спілці працівників морського порту «Чорноморськ», що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів».
		Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального права (ст. 2, ч.1 ст. 4, ч.3 ст.4, ст. 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)») та процесуального права (ч.1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України), та підлягає зміні.
		Так посилаючись на приписи ст.ст. 1, 2, 4, 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», ст.ст. 231, 232 Кодексу законів про працю України апелянт зазначає, що чинне законодавство розрізняє поняття колективного трудового спору (конфлікту) (Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)») та індивідуального трудового спору (глава XV «Індивідуальні трудові спори» Кодексу законів про працю України), порядок їх вирішення, суб`єктний склад та органи, уповноважені на їх вирішення. Спір у даній справі виник з розбіжностей, що виникли між позивачем та відповідачем (сторонами соціально-трудових відносин), щодо виконання окремих положень колективного договору ДП «МТП «Чорноморськ», що є колективним трудовим спором (конфліктом) згідно пункту в) статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
		Отже, як вважає апелянт, спірні правовідносини не мають характеру господарських, та враховуючи суть спору, спрямовану на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», правомірним є висновок про неможливість вирішення цього спору у порядку господарського судочинства.
		За твердженням скаржника, Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» установлено окремий (позасудовий) порядок вирішення колективного трудового спору, який передбачає формування вимог найманих робітників до роботодавця у їх задоволенні, вирішення колективного трудового спору примирною комісією. Можливість судового порядку розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» не передбачена, крім визначених законом випадків. Цей законодавчий акт передбачає примирно-третейську процедуру та систему організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін.
		На думку апелянта, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, помилково ототожнив колективні трудові спори (конфлікти), порядок вирішення яких передбачено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», з індивідуальними трудові спори, порядок вирішення яких передбачено главою XV «Індивідуальні трудові спори» Кодексу законів про працю України, а відтак, неправомірно застосував до вказаних правовідносин частину першу статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, та не застосував до спірних правовідносин норми ст. 2, ч.1 ст. 4, ч.3 ст.4, ст. 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
		Окремо апелянт зазначає, що в силу відсутності сформованої, затвердженої і пред`явленої в порядку частини першої статті 4 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» вимоги працівників, слід, окрім іншого, констатувати відсутність предмету спору. В свою чергу, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
		Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №916/1649/19 за апеляційною скаргою Державного підприємства „Морський торговельний порт „Чорноморськ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2019 на призначено справу до розгляду на 28.08.2019.
		У судове засідання від 28.08.2019 з`явився неповноважний представник апелянта, якого не допущено до участі в судовому засіданні з огляду на наступне. 
		Відповідно до ст. 131-2 Конституції України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
		Підпунктом 11 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України, передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. 
		Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
		Згідно приписів ч. ч. 1, 3 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 58 ГПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу. 
		Проте, враховуючи положення ч.5 ст.12, ч.4 ст.247 ГПК України, дана справа не може бути віднесена до малозначних.
		Таким чином, представництво ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ, у суді апеляційної інстанції, може здійснювати лише адвокат або керівник чи член виконавчого органу, уповноважений діяти від його імені відповідно до закону, статуту, положення.
		Проте представник ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ Бондарев Р.В., який з`явився у судове засідання суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження наявності в останнього статусу адвоката або доказів того, що останній є керівником чи членом виконавчого органу, уповноваженого діяти від його імені відповідно до закону, статуту, положення.
		При цьому колегією суддів не приймаються до уваги твердження представника з приводу того, що дана справа є малозначною, оскільки з огляду на предмет позову та суму заявлених позовних вимог, означена справа не підпадає під дію ч.5 ст.12, ч.4 ст.247 ГПК України та не може бути визнана судом малозначною. 
		З урахуванням наведеного ОСОБА_1 не було допущено до участі у справі в якості представника ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ. 
		Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини нез`явлення суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. 
		Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
		 
		Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДП „Морський торговельний порт „Чорноморськ не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		 
		Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. 
		За приписами ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		У відповідності до ст.. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		Згідно з ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. 
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		За змістом частин першої-третьої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.
		Приписами частини першої статті 4 Господарського кодексу України передбачено, що трудові відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.
		Натомість, за приписами ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		Отже, загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.
		Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються Кодексом законів про працю України та Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
		У відповідності до ч.2 ст. 2 КЗпП України працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 246 Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом професійної спілки.
		Права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами (стаття 244 КЗпП України).
		Професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі (ч.1 ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
		Статтею 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» встановлено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації, 
		Згідно з ст. 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», роботодавці зобов`язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань.
		Аналогічне положення міститься у статті 250 КЗпП України.
		Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
		Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання. 
		Статтею 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» визначено, що колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.
		Згідно з ст. 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець.
		Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачений у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (ч.5 ст. 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (ч.ч. 2, 4 ст. 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
		Колективні трудові спори - це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, і порядок вирішення таких спорів визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
		Враховуючи, що сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв`язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, відтак цей спір є трудовим та віднесений до цивільного судочинства.
		Обираючи та застосовуючи норму права до спірних відносин судова колегія, у відповідності до приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, враховує висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №174/580/16-ц.
		При цьому колегія суддів на спростування доводів апелянта, щодо необхідності розгляду існуючого між сторонами спору із застосуванням примирно-третейської процедури, а не в судовому порядку зазначає, що саме до таких же, аналогічних за змістом, висновків дійшов Апеляційний суд Дніпропетровської області в ухвалі від 05 липня 2017 року по справі №174/580/16-ц, яка скасована із направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції Верховним Судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №174/580/16-ц). 
		За таких підстав колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області від 16.07.2019 р. є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята з додержання норм матеріального та процесуального права та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
		 
		Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.07.2019 р. у справі №916/1649/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
		Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
		 
		Повний текст постанови складено та підписано 02.09.2019 р.
		 
		Головуючий суддя Аленін О.Ю.
		 
		 
		 
		Суддя Лавриненко Л.В.
		 
		 
		 
		Суддя Філінюк І.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...