Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/26292/15 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Надіслано для оприлюднення: 03.09.2019. Зареєстровано: 05.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2019.
Дата набрання законної сили: 03.09.2019
Номер судового провадження: К/9901/28915/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		03 вересня 2019 року 
		Київ
		справа №826/26292/15
		адміністративне провадження №К/9901/28915/18
		                                                    К/9901/28920/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Хохуляка В.В., 
		суддів -  Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління державної казначейскої служби України у м. Києві та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у м. Києві на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2016 (суддя - Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 (головуючий суддя - Пилипенко О.Є., судді: Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі №826/26292/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглесинтез Інжиніринг» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління державної казначейської служби України  у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів, - 
		 
		встановив:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Вуглесинтез Інжиніринг» (далі -                     ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення  Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 26.02.2015 №0000061502; стягнути з Державного бюджету України на корить позивача бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень                2014 року.
		 
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.02.2015 №0000061502. Зобов`язано ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства, подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві висновок щодо суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на користь ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» за серпень 2014 року у розмірі 25675819,00 грн. 
		 
		На виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2016  судом першої інстанції 23.06.2016 видано виконавчий лист.
		 
		10.11.2016 ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» звернулось Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про роз`яснення судового рішення шляхом встановлення того, яким чином можна його виконати.
		 
		Подана заява обґрунтована тим, що станом на день подання вказаної заяви боржником (ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві) вимоги не виконано; 02.11.2016 стягувачем (ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг») було подано скаргу до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо невиконання державним виконавцем дій для спонукання боржника виконати приписи виконавчого листа; на що позивачем 09.11.2016 було отримано відповідь із зазначенням того, що ДВС використано усі засоби, передбачені чинним законодавством щодо виконання судового рішення і його виконання в рамках способу виконання, передбаченого у виконавчому листі, а саме «про зобов`язання ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені нормами чинного законодавства, подати до ГУ ДКС України у місті Києві висновок щодо суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на користь ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» за серпень 2014 року у розмірі 25675819,00 грн.» є неможливим. 
		 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2016, залишеною без змін  ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» про роз`яснення судового рішення. Змінено спосіб виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2016 в адміністративній справі №826/26292/15, яка набрала законної сили 07.06.2016, шляхом стягнення на користь ТОВ  «Вуглесинтез Інжиніринг»  (код ЄДРПОУ 38218657) із Державного бюджету України заборгованості з відшкодування податку на додану вартість у сумі 25675819,00 грн. 
		 
		Не погодившись з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2016 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати зазначені судові рішення.
		 
		В обґрунтування доводів касаційної скарги ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у                м. Києві посилається на обставини, викладені в акті перевірки, що стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 26.02.2015 №0000061502 та обґрунтованість зменшення суми бюджетного відшкодування згідно зазначеного акту індивідуальної дії. Крім того, звертає увагу на спеціальний порядок визначений Податковим кодексом України щодо надання висновку органам казначейства щодо підтвердження сум бюджетного відшкодування за результатами судового узгодження та зазначає, що враховуючи те, що процедура судового оскарження не закінчена, заявлені ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» до відшкодування суми податку на додану вартість є неузгодженими в розумінні статті 200.15 Податкового кодексу України, а відповідно у контролюючого органу в особі ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві відсутні правові підстави для подання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету по адміністративній справі №826/26292/15 до її закінчення. Також відповідачем звернуто увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015, відповідно до якої рішення судів про задоволення позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є помилковим з огляду на те, що така вимога позивача не є правильним способом захисту прав платника ПДВ. В цьому випадку правильним  способом захисту позивача є вимога про зобов`язання відповідача до виконання покладених на нього Законом і підзаконними актами обов`язків щодо надання органу казначейства висновку щодо сум яка підлягає відшкодуванню з бюджету. 
		 
		Головне управління державної казначейської служби України  у м. Києві також звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 в частині задоволення позовних вимог, а саме: стягнення на користь ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» із Державного бюджету України заборгованість з податку на додану вартість в сумі 25675819,00 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові.
		 
		Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами були порушені норми матеріального права, а саме: норму статті 45 Бюджетного кодексу України, пункт 200.15 ст. 200 Податкового кодексу України, Постанову Кабінету Міністрів України № 39 від 17.01.2011 (яка діяла на момент виникнення спірних відносин), Постанову Кабінету Міністрів України № 106 від 16.02.2011, оскільки саме вищезазначеними нормами закону передбачено порядок відшкодування податку на додану вартість. 
		 
		Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційні скарги, що не перешкоджає розгляду даних касаційних скарг.
		 
		Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
		 
		Відповідно до частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду заяви судами попередніх інстанцій) якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз`яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
		 
		Аналогічні приписи закріплено в частині першій статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017).
		 
		Таким чином, підставою для роз`яснення судового рішення як засобу усунення недоліків ухваленого судового акта є його неясність, невизначеність. Фактично роз`ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. 
		 
		Наведеною нормою визначено підставу для роз`яснення судового рішення, а саме його незрозумілість (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню, а також зазначено, що роз`яснення судового рішення, за своєю суттю, є одним із способів усунення недоліків такого рішення, але без виправлення та прийняття додаткового рішення цим же судом.
		 
		Роз`яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, а саме коли воно є незрозумілим як для осіб, стосовно яких його прийнято, так і для тих, хто буде його виконувати. Це стосується випадків недотримання вимог ясності та визначеності судового рішення. Невизначеність судового рішення, у свою чергу, означає, що таке рішення містить норми, які викликають суперечки щодо його розуміння під час виконання.
		 
		Однак, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2016, про роз`яснення якої порушено питання в поданій заяві, не містить таких недоліків. Зазначене  судове рішення є чітко зрозумілим та таким, що не допускає подвійного трактування, у тому числі, в частині його резолютивної частини.
		 
		Стаття 129-1 Конституції України та стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства  України встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		 
		За правилами частини третьої  статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.
		 
		За наявності обставин та в порядку, передбачених абзацом першим цієї частини, сторона виконавчого провадження, а також державний виконавець за заявою сторони виконавчого провадження або з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
		 
		Як встановлено судами  та підтверджується матеріалами справи, відповідно до листа Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 03.11.2016 вих. № 445/1, 20.07.2016 до ВПВР УДВС ГТУЮ у місті Києві від ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві надійшов лист про неможливість виконання судового рішення у зв`язку з тим, що нею подано касаційну скаргу на судове рішення, а тому, враховуючи те, що процедура судового оскарження не закінчена (відсутній розгляд касаційної скарги ДПІ у Вищому адміністративному суді України), заявлені ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» до відшкодування суми ПДВ є неузгодженими, а відповідно у контролюючого органу в особі ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві відсутні правові підстави для подання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету по даній адміністративній справі.
		 
		За приписами пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.
		 
		Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
		 
		У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.
		 
		Поряд з цим, відповідно до частин першої, третьої статті 254, частини першої статті 255, частин другої, четвертої статті 257, частини першої статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
		 
		У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		 
		Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
		 
		Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
		 
		Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
		 
		За судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно та яке підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, суд разом із виконавчим листом видає копії документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.
		Таким чином, виходячи із зазначених вище норм, а також звертаючи увагу на те, що судове рішення у справі набрало законної сили, а належні докази зупинення його виконання у матеріалах справи відсутні, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у                       м. Києві не виконано вимоги, встановлені пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України, щодо подання  протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання судового рішення, яке набрало законної сили 07.06.2016 до ГУ ДКС України у місті Києві висновку щодо суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, на користь ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» за серпень 2014 року у розмірі 25675819,00 грн.
		 
		При цьому, зважаючи на вище викладені норми Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій  правомірно не прийняли до уваги  доводи ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві стосовно того, що процедура судового оскарження не закінчена (відсутній розгляд касаційної скарги), а тому відсутні правові підстави для виконання судового рішення, є необґрунтованими та безпідставними.
		 
		Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що реальне виконання судового рішення, яке набрало законної сили, можливо не інакше як тільки шляхом зміни способу його виконання.
		 
		За правовою позицією Верховного Суду України (постанови від 16.09.2015 у справі         № 21-881а15, від 17.11.2015 у справі № 21-4371а15, від 02.12.2015 у справі № 21-2650а15, від 20.04.2016 у справі № 21-452а16, від 07.03.2017 у справі                                  № 820/19449/14) Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.
		 
		Відтак стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість згідно з правовою позицією Верховного Суду України визнано неналежним способом захисту прав платника податків. Правильним механізмом визнано зобов`язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов`язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.06.2018 на підставі пункту 8 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передав справу  № 826/7380/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
		 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2019 відступила від цього висновку Верховного Суду України та зазначила, що на момент виникнення спірних правовідносин надання інспекцією висновку до органу казначейства щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, було передбачено статтею 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Невиконання цього обов`язку спричиняло порушення права платника податку на отримання з бюджету суми відшкодування податку на додану вартість, а такі способи судового захисту як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов`язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства.
		 
		Відповідно до абзацу другого пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
		 
		За змістом пункту 9 Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість (чинного на час виникнення спірних правовідносинах; постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 N26), яким визначено механізм їх взаємодії, протягом п`яти операційних днів після отримання висновку орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування ПДВ з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку.
		 
		Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому в разі, коли податковий орган в установлений законом строк не надає відповідного висновку органу казначейства, платник податку має право скористатися своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів з державного бюджету. Такий же спосіб захисту слід застосовувати в разі безпідставної відмови платнику у бюджетному відшкодуванні. 
		 
		З огляду на те, що такі способи захисту як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податків, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі встановлено, що значений у судовому рішенні (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2016), спосіб його виконання виявився неефективним. 
		 
		Отже, з огляду на встановлені судами обставини щодо невиконання ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві судового рішення, яке набрало законної сили, у визначений ним спосіб, найбільш ефективним та таким, що унеможливлює подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень щодо порушення прав суб`єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, та, відповідно, зведе до мінімуму необхідність повторного звернення до суду, у тому числі, через невиконання або неналежне виконання рішення суду, є спосіб захисту порушеного права останнього саме шляхом стягнення на його користь із Державного бюджету України заборгованості з відшкодування ПДВ у сумі 25 675 819 грн.
		Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		 
		Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
		 
		За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права в національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
		 
		Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).
		 
		Верховенство права як основоположний принцип адміністративного судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
		 
		Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		 
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
		 
		При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		 
		Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		 
		Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної  інстанцій, що реальне виконання судового рішення у даній справі, яке набрало законної сили, можливо виключно шляхом зміни способу його виконання на стягнення на користь ТОВ «Вуглесинтез Інжиніринг» із Державного бюджету України заборгованості з відшкодування ПДВ у сумі 25675819,00 грн.
		 
		Крім того, як вбачається з матеріалів справи та враховано судом апеляційної інстанції, ухвалою Вищого адміністративного суду України 28.02.2017  постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 у справі № 826/26292/15 залишено без змін.
		 
		За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства  України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Судами попередніх інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
		 
		Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства  України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		постановив:
		Касаційні скарги Головного управління державної казначейскої служби України у                  м. Києві та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		В.В. Хохуляк
		І.А. Гончарова 
		 Р.Ф. Ханова ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...