Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 636/3359/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: 04.09.2019. Зареєстровано: 05.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 06.09.2019.
Дата набрання законної сили: 04.09.2019
Номер судового провадження: 22-ц/818/3029/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 636/3359/18 
		Провадження № 22-ц/ 818/3029/19
		4 вересня 2019 року
		м. Харків 
		Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого                 - судді Тичкової О.Ю.,
		суддів         - Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,
		сторони справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство « Харківгаз»
		 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Юркової Тетяни Сергіївни, яка в інтересах публічного акціонерного товариства «Харківгаз», на рішення Чугуївського міського суду Харківської області, ухвалене 18 березня 2019 року о 9 годині 33 хвилини у складі судді Гуменного З.І.,
		УСТАНОВИВ: 
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, після уточнення якого у січні 2019 року (а.с. 75-76) просив зобов`язати Публічне акціонерне товариство (надалі ПАТ) «Харківгаз» встановити у його квартирі АДРЕСА_1 лічильник газу за кошти ПАТ «Харківгаз» до 01.01.2021. 
		Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до типового договору про надання населенню послуг з газопостачання від 2012 року. У будинку, в якому проживає позивач, 01.11.2016 було встановлено та прийнято в експлуатацію загальнобудинковий вузол обліку природного газу, з чим позивач не був згоден. Тому 10.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Харківгаз» з заявою про безкоштовне встановлення в його квартирі індивідуального лічильника газу. Відповідач відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви, посилаючись на відсутність обов`язку встановлення лічильників в окремих квартирах за рахунок коштів товариства. 
		Позивач вважає що така відмова суперечить вимогам Законів України «Про захист прав споживачів», «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу газорозподільних систем, затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2494 зі змінами і доповненнями, внесеними постановами НКРЕКП від 26 листопада 2015 року № 2845, від 10 березня 2016 року № 304, від 11 серпня 2016 року № 1418, з урахуванням рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 року (справа № 826/1413/17). Зазначеним рішенням було визнано незаконним, таким, шо не відповідає правовому акту вищої юридичної сили та визнано не чинним в частині слів «... або загальнобудинковим» положення абзацу 7 пункту 3 глави 4 розділу IX Кодекс газорозподільних систем, яким передбачено: «Якщо побутовий споживач, який не забезпечений лічильником газу (індивідуальним або загальнобудинковим), відмовляється від його встановлення за рахунок Оператора ГРМ (що підтверджується актом про порушення, складеним відповідно до вимог глави 5 розділу XI цього Кодексу), фактичний об`єм спожитого (розподіленого/поставленого) природного газу (алокація) по побутовому споживачу за відповідний календарний місяць визначається за граничними об`ємами споживання природного газу населенням, визначеними у додатку 15 до цього Кодексу». 
		Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (надалі ОСББ) «Авіатор-149» своєї згоди на встановлення загальнобудинкового вузла обліку не надавало. Позивач від встановлення у його квартирі індивідуального лічильника газу за рахунок оператора газорозподільних мереж не відмовлявся. Особисті рахунки по сплаті послуг ПАТ «Харківгаз» відкриті на кожного зі споживачів газу, а не на весь будинок. Встановлення загальнобудинкового вузлу обліку газу в процесі споживання газу не відображає фактичного споживання газу кожним споживачем багатоквартирного будинку окремо, що породжує нарахування сум за споживання газу, який насправді не використовувався споживачем. Такий облік газу порушує вимоги ст. 18 Закону України «Про ринок природного газу». Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачається встановлення лічильників кожному споживачеві. Тобто наявність будинкового лічильника газу для населення, що проживає у квартирах багатоквартирних будинках та приватних будинках, у яких природний газ використовується для підігріву води та приготування їжі, не є підставою для відмови у встановленні індивідуальних лічильників кожному споживачеві. Згідно ст. 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» індивідуальні лічильники населенню встановлюються за кошти газорозподільних підприємств. ПАТ «Харківгаз» своєю відмовою встановити у квартирі позивача індивідуальний лічильник газу грубо порушує його права, тому він змушений звернутися до суду.
		Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 18 березня 2019 року позов задоволений. Зобов`язано ПАТ «Харківгаз» встановити ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , лічильник газу за кошти ПАТ «Харківгаз» до 01.01.2021.
		Рішення суду мотивоване тим, що позивач є споживачем природного газу, а відповідач ПАТ «Харківгаз» є Оператором газорозподільної мережі (надалі ГРМ), виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором постачання природного газу, зміст якого викладений в постанові НКРЕКП, від 30.09.2015 № 2498. Позивач приєднався до цього типового договору розподілу природного газу тому, що отримував газ та проводив оплату газопостачання за встановленими Постановами НКРЕКП тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних. Таким чином, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 1 січня 2018 року. Встановлення позивачу індивідуального лічильника буде забезпечувати оплату саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства як справедливість. Тому відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу, яка вбачається у його відповіді від 21.05.2018, суперечить вимогам законодавства та порушує права позивача.
		В апеляційній скарзі Юркова Тетяна Сергіївна , яка від імені ПАТ «Харківгаз», просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав належної оцінки встановленим у справі обставинам та зробив висновки, що не відповідають закону. Установивши загальнобудинковий вузол обліку газу ПАТ «Харківгаз» повністю виконало вимоги Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу газорозподільних систем. Суд не врахував положення зазначених нормативних актів в частині відсутності у балансоутримувача (управителя) права відмовити оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок оператора ГРМ. Дійшов помилкового висновку про те, що на встановлення загальнобудинкового вузлу обліку газу необхідно отримання згоди окремого мешканця, та безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення пункту 4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2002 № 620, якими передбачено, що у разі незгоди власника квартири (будинку) розраховуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку на будинок (групу будинків) він може встановити квартирний лічильник газу (вузол обліку) окремо на квартиру (будинок) за власні кошти.
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Посилається на необґрунтованість та незаконність викладених у скарзі доводів. Вважає, що суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Відповідно до положень ст.6 Закону України « Про забезпечення комерційного обліку природного газу» газорозподільна організація зобов`язана встановити саме квартирні прилади обліку в багатоквартирному будинку, а не загальнобудинковий прилад обліку як про це зазначає апелянт. 
		Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є споживачем газу за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14). ПАТ «Харківгаз» є Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
		Позивач приєднався до типового договору про надання населенню послуг з газопостачання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 № 938, тому, що щомісячно споживає природний газ та оплачує надані йому послуги з газопостачання (надалі Договір).
		Згідно пункту 1 Договору (а.с. 11-13) ПАТ «Харківгаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам, а вони взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у за встановленими тарифами (цінами) у строки і на умовах, передбачених цим договором.
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до керуючого Чугуївського відділення ПАТ «Харківгаз» із заявою про встановлення у належній йому квартирі АДРЕСА_1 індивідуального лічильника обліку спожитого газу (а.с. 16).
		Листом Чугуївського відділення ПАТ «Харківгаз» № КР01.3.1-Лв-10482-0518 від 21.05.2018 ОСОБА_1 відмовлено у встановленні такого лічильника за кошти ПАТ «Харківгаз», оскілки в житловому будинку АДРЕСА_1 встановлений загальнобудинковий         вузол обліку природного газу. ОСОБА_1 також повідомлений, що він не позбавлений можливості встановити індивідуальний прилад обліку природного газу самостійно з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ним сплачуються за тарифом на розподіл природного газу (а.с. 17).
		Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд правильно керувався ст.ст. 526, 626, 629, 655 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 21, 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Постановами НКРЕКП «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу», що були затверджені за період з 2011 року по 31.05.2017, Додатками до них та обґрунтовано виходив з того, що до структури тарифу на послуги газопостачання було включено вартість витрат виконавця на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб.м. природного газу. Позивач своєчасно та в повному обсязі оплачував надані йому послуги з газопостачання, тому відповідач за власний рахунок зобов`язаний встановити позивачу індивідуальний лічильник газу. 
		Доводи представника апелянта про те, що обсяги природного газу, спожитого мешканцями будинку АДРЕСА_1 , мають оплачуватися згідно з показаннями будинкового вузла обліку, а у разі незгоди власників квартир розраховуватися за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку вони можуть встановити лічильники газу окремо на свою квартиру за власні кошти вищезазначеного висновку суду не спростовують.
		Зі змісту статті 6 Закону «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»  № 3533-VI від 16.06.2011 (надалі Закон № 3533-VI) вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.
		Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
		За положеннями постанови НКРЕКП від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
		Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб.м. природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн.
		Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, що не заперечувалось представником відповідача, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону № 3533-VI (в реакції закону, що діяла на час вирішення спору по суті) забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 1 січня 2021 року.
		Відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача. 
		Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
		Державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується, зокрема, на принципах: створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо (пункти 2, 4, 5 частини першої статті 2 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV).
		З урахуванням вимог статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII, статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, волевиявлення позивача на встановлення індивідуальних лічильників газу не може бути порушеним.
		Задоволення вимог позивача відповідає зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечує раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуальних лічильників забезпечить оплату кожним з них саме того об`єму газу, який ним спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.
		Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд правильно керувався частиною першою статті 3 Закону № 3533-VI, згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.
		Посилання апелянта на невідповідність висновків суду положенням пункту 4 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загально будинкового вузла обліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2002 № 620, висновків суду не спростовують. 
		Згідно ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. 
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Суди при вирішенні цивільних справ повинні дотримуватись зазначених вище положень Конституції України та інших правових актів, за якими визначено юридичну силу нормативно-правових актів і згідно з частиною сьомою статті 10 ЦПК України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. 
		Оскільки Закон № 3533-VI  має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2002 № 620 та рішення НКРЕКП, суд правильно застосував до спірних правовідносин положення цього закону, а не підзаконних нормативних актів. 
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. 
		На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
		У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
		Вищезазначений правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17. У зазначеній постанові з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.
		Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку.
		Можливість різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином спричинена неналежним станом національного законодавства з цього питання.
		Відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з цього важливого питання, що призвело до його суперечливого тлумачення судами, порушує вимоги Конвенції щодо «якості закону»».
		Посилання апелянта на роз`яснення, викладені у листі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 01/31-11811 від 10.11.2016, безпідставні тому, що цей лист не має ознак нормативно - правового акту та не може бути застосований судом при вирішенні дійсного спору. 
		З огляду на вищевикладене судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. 
		Керуючись ст. ст. 367, 368,  п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, суд
		ПОСТАНОВИВ: 
		Апеляційну скаргу Юркової Тетяни Сергіївни, яка діє в інтересах публічного акціонерного товариства «Харківгаз», залишити без задоволення.
		Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 18 березня 2019 року залишити без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає оскарженню в касаційному порядку у випадках, встановлених частиною третьою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складено 4 вересня 2019 року.
		Головуючий                                                                  О.Ю. Тичкова
		Судді                                                                                  А.В. Котелевець
		Р.М. Піддубний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...