Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/5891/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 06.09.2019. Зареєстровано: 08.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.09.2019.
Дата набрання законної сили: 06.09.2019
Номер судового провадження: 22-ц/812/1445/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		06.09.19
		22-ц/812/1445/19
		Справа № 490/5891/19
		Провадження № 22-ц/812/1445/19 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		04 вересня 2019 року м. Миколаїв
		Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
		головуючого - Крамаренко Т.В.,
		суддів -Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,
		із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,
		за участю: представника позивачів  ОСОБА_1 Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою 
		ОСОБА_2 
		на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2019 року, постановлену під головуванням судді  Гуденко О.А. приміщенні того ж суду за заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про забезпечення їх позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство 1407», ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Мішенко Марія Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,-
		в с т а н о в и л а:
		 
		04 липня 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ТОВ «Спеціалізоване підприємство 1407», ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , в якому просили визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зареєстрований 12 вересня 2000 року Товарною біржою «Нерухомість-Сангай» за реєстровим №211 недійсним та витребування її з чужого незаконного володіння. 
		Позивачі зазначали, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 23 квітня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Лашиною О.П. Від мешканців будинку дізналися про те, що невідомі особи надали до ЖБК «Комунар» копію договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 23 червня 2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Міщенко М.В. за реєстровим № 364, за яким ТОВ «Спеціалізоване підприємство 1407» продало ОСОБА_2 за 94800,00 грн. спірну квартиру. Також, стало відомо, що 12 вересня 2000року нібито між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу цілої квартири АДРЕСА_2 , посвідчений Товарною біржою «Нерухомість-Сангай» за реєстровим №211. ОСОБА_4 договір купівлі-продажу від 12 вересня 2000 року не підписував, наміру продати спірну квартиру не мав і власником цілої квартири ніколи не був. Посилаючись на вказані обставини позивачі просили суд про задоволення позову.
		08 липня 2019 року представник позивачів - ОСОБА_6 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , заборонивши відчужувати будь-яким способом вказане нерухоме майно до вирішення спору по суті.
		Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2019року заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено. Накладено обтяження у вигляді арешту на квартиру АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 до набрання судовим рішенням по справі законної сили. Заборонено укладати усі види угод, пов`язані з відчуженням вищевказаного нерухомого майна.
		Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, відповідач - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що позивачами не доведено, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи зробити неможливим ефективний захист прав позивачів, крім того, захід забезпечення позову не є співмірним із заявленими вимогами, просив скасувати ухвалу, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання про застосування заходів забезпечення позову.
		У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивачів - адвокат СидоренкоТ.В., посилаючись на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги, просила про залишення її без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду без змін.
		Заслухавши суддю доповідача, представника позивачів, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК Українинаведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Задовольняючи заяву про забезпечення позову місцевий суд виходив з того, що між сторонами наявний майновий спірта також,з принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
		Такий висновок місцевого суду відповідає встановленим у справі обставинам з таких підстав.
		Частиною 1 статтею 149ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
		Відповідно до ч. 2 ст. 149ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Відповідно до ч. 1 ст. 150ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
		Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
		Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю. Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання судового рішення.
		Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
		Забезпечення позову, як інститут цивільного судочинства, сприяє його ефективності та спрямовується на припинення дій, які можуть утруднити виконання рішення суду чи зробити його виконання неможливим.
		За своєю природою заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання судового акту, яким закінчується вирішення спору по суті.
		Так, згідно п. 43 рішення ЄСПЛ по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
		Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. 
		Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
		Як на підставу задоволення заяви про забезпечення позову, позивачі посилалися на неодноразові укладання договорів відчуження належної їм на праві власності квартири.
		Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 23 квітня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Лашиною О.П. Згідно копії договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 23 червня 2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Міщенко М.В. за реєстровим № 364, ТОВ «Спеціалізоване підприємство 1407» спірну квартиру продало ОСОБА_2 за 94800,00 грн. Також, 12 вересня 2000року нібито між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу цілої квартири АДРЕСА_2 , посвідчений Товарною біржою «Нерухомість-Сангай» за реєстровим №211. 
		Отже, між сторонами існує спір щодо квартири АДРЕСА_2 . 
		За приписами частини 3 статті 150ЦПК Українизаходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
		При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивачі просили забезпечити позов шляхом накладання арешту на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , заборонивши відчуження будь-яким способом.
		Забезпечення позову шляхом заборонивідчуження спірногонерухомого майнає достатнімта співмірнимвидом забезпеченняпозову у цій справі.
		Отже, висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону.
		При цьому, слід зауважити, що забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно, має тимчасовий характер і спрямоване лише на запобігання відчуження майна та жодним чином не обмежує відповідача у праві користуватись вказаним майном за його призначенням.
		Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		За таких обставин, підстави для скасування оскаржуваної ухвали в апеляційній скарзі відсутні, а відтак апеляційна скарга на підставіст. 375 ЦПК Українипідлягає залишенню без задоволення.
		Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України колегія суддів, -
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2  залишити без задоволення.
		Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 липня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
		 
		 
		 
		Головуючий: Т.В. Крамаренко 
		 
		Судді: Т.З. Бондаренко
		 
		В.І. Темнікова
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови складено 06 вересня 2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...