Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 539/369/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2019.
Дата набрання законної сили: 28.08.2019
Номер судового провадження: 61-10863ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		28 серпня 2019 року                                                                                                           
		м. Київ                                                                                                                       
		 
		справа № 539/369/19
		провадження № 61-10863св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю. Коротенка Є. В., Коротуна В. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Укртелеком», 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року у складі судді Алтухової О. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2019 року в складі колегії суддів: Пікуля В. П., Дорош А. І., Триголова В. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») про захист тварин від жорстокого поводження.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що на горищах багатоповерхівок м. Лубни живуть голуби, синиці, горобці та інші птахи, а також кажани. Всі птахи та кажани знищують комах-шкідників у місті. Вона протягом 10 років купує пшеницю та годує птахів.
		 
		23 листопада 2018 року незнайомі люди повідомили їй, що під час ремонту даху приміщення будівлі Лубенського відділу ПАТ «Укртелеком» - працівники ПАТ «Укртелекому» закрили горище будівлі разом із голубами, які не мали змоги вилетіти на вулицю. 
		 
		27 листопада 2018 року вона та ще одна жителька м. Лубни - ОСОБА_2 звернулися до начальника Лубенського відділу ПАТ «Укртелеком» ОСОБА_5 з проханням дозволити їм перевірити наявність птахів на горищі будівлі, однак отримали відмову.
		 
		Голуби та інші птахи, які вільно залітали і вилітали на горище будівлі ПАТ «Укртелекому» тепер живуть на вулиці під дощем, вітром та мерзнуть на морозі.
		 
		Вважає, що працівники ПАТ «Укртелекому» своїми діями (закрили вентиляційні отвори на горищі під час ремонту) порушили Закон України «Про тваринний світ» та допустили жорстоке поводження з тваринами, знищивши середовище існування, умови розмноження і шляхи міграції тварин.
		 
		Просила визнати, що працівники районного центру телекомунікацій № 331 м. Лубни Полтавської філії ПАТ «Укртелеком» допустили жорстоке поводження з тваринами; зобов`язати працівників Лубенського відділу ПАТ «Укртелеком» відкрити отвори у надбудові горища, щоб птахи могли влітати і вилітати; зобов`язати ПАТ «Укртелеком» сплатити судові витрати.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не обґрунтовано та не доведено, яким саме чином використання ПАТ «Укртелеком» власної будівлі для надання телекомунікаційних послуг населенню м. Лубни та Лубенського району порушує її прав і, в разі порушення, які саме її особисті немайнові або майнові права порушуються відповідачем. Доводи щодо жорстокого поводження з птахами є безпідставними, оскільки позивачем не надано жодних доказів, що відповідач своїми діями допустив жорстоке поводження з тваринами, тоді як письмові свідчення її та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 лише містять інформацію, що голуби збираються біля даху будівлі Лубенського відділу ПАТ «Укртелеком».
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу № 539/369/19 призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 539/369/19 та витребувано її із Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У червні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обстави справи та не застосували законодавство, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, суди залишили поза увагою, що жити на горищі це природнє середовище птахів і кажанів.
		 
		Узагальнені доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
		 
		У липні 2019 року ПАТ «Укртелеком» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Указувала, що ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що ПАТ «Укртелеком» своїми діями допустило жорстоке поводження з тваринами. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		 
		Суд установив, що ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позов, оскільки під час ремонту даху приміщення будівлі Лубенського відділу ПАТ «Укртелеком» - працівники ПАТ «Укртелеком» закрили горище будівлі разом із голубами, які не мали змоги вилетіти на вулицю. На її прохання дозволити перевірити наявність птахів на горищі будівлі начальник Лубенського відділу ПАТ «Укртелеком» відмовив. Голуби та інші птахи тепер живуть на вулиці під дощем, вітром та мерзнуть на морозі.
		 
		Згідно із письмовими свідченнями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на горищі будівлі Лубенського відділу ПАТ «Укртелеком» жили птахи, кажани. Після закриття горища з різних сторін даху сидять голуби, які в день не можуть сісти на дах, бо за на них полюють хижі птахи.
		 
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у позові посилаючись на те, що у порушення вимог частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, ОСОБА_1 не доведено, яким саме чином використання ПАТ «Укртелеком» власної будівлі для надання телекомунікаційних послуг населенню м. Лубни та Лубенського району порушує її прав і, в разі порушення, які саме її особисті немайнові або майнові права порушуються відповідачем.
		 
		Слід відзначити, що позивач звернулась до суду не з метою захисту своїх прав та інтересів, а про захист довкілля, захист тварин, у тому числі занесених до Червоної книги України.
		 
		У цій справі ОСОБА_1 пред`явила вимоги до ПАТ «Укртелеком» про: а) визнання дій працівників ПАТ «Укртелеком» жорстоким поводженням з тваринами; б) зобов`язання працівників ПАТ «Укртелеком» відкрити отвори у надбудові горища з метою забезпечення вільного доступу птахів і тварин до природнього середовища.
		 
		Позивач зазначив, що відповідач здійснює свою діяльність з порушенням норм Конституції України та Закону України «Про тваринний світ».
		 
		Позовні вимоги про зобов`язання працівників ПАТ «Укртелеком» відкрити отвори у надбудові горища з метою забезпечення вільного доступу птахів і тварин до природнього середовища відповідно до вимог законодавства стосуються птахів і тварин, занесених до Червоної книги України (Закон України від 07 лютого 2002 року № 3055-III «Про Червону книгу України») із застосуванням механізму, передбаченого частиною другою статті 293 ЦК України. 
		 
		Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду, позивач посилалась норми національного законодавства, які, за її твердженнями, наділяють її правом представляти свої інтереси й інтереси інших осіб у суді у справах, пов`язаних з порушенням екологічних чи інших прав людини і громадянина або з порушенням екологічного законодавства.
		 
		Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом не узгоджується з положеннями статей 5, 81 ЦПК України, статті 16 ЦК України.
		 
		Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне. 
		 
		Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
		 
		Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція, яку ратифіковано Законом України № 832-ХІУ від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
		 
		Для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
		 
		Відповідно до пунктів 4, 5 статті 2 Орхуської конвенції «громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою, «зацікавлена громадськість» означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість в цьому процесі.
		 
		Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
		 
		При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
		 
		Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов`язків різноманітних суб`єктів, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, поводження з дикими тваринами, у тому числі занесеними до Червоної Книги України, є «національним законодавством, що стосується навколишнього середовища» у розумінні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦК України фізична особа має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля.
		 
		Відповідно до частини другої статті 293 ЦК України діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. 
		 
		Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.
		 
		З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що ОСОБА_1 відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», має право на представництво у суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
		 
		Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що, відмовляючи у позові у цій справі, суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.
		 
		Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18).
		 
		Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказує на такі порушення відповідачем вимог законодавства як: жорстоке поводження з тваринами, руйнування природнього середовища проживання птахів і тварин рукокрилих (кажанів), що занесені до Червоної книги України, здійснення дій, що завдають шкоду довкіллю.
		 
		Усі тварини з класу ссавці, ряду - рукокрилі, що проживають на території України занесені до Червоної Книги України, тому самі тварини і природня середа їх проживання становлять у сукупності їх співіснування з людиною і становлять навколишнє природне середовище.
		 
		Регулювання цих відносин здійснюється законами України «Про Червону книгу України» від 07 лютого 2002 року № 3055-III, «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року № 2894-III, «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ.
		 
		Відповідно до статті 11 Закону України «Про Червону книгу України» охорона об`єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: установлення особливого правового режиму охорони рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу, урахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно-правових актів; систематичної роботи з виявлення місць їх перебування (зростання), проведення постійного спостереження (моніторингу) за станом їх популяцій; урахування спеціальних вимог щодо охорони об`єктів Червоної книги України під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, здійснення оцінки впливу на довкілля.
		 
		Відтворення об`єктів Червоної книги України забезпечується шляхом сприяння природному відновленню популяцій рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу.
		 
		Охорона та відтворення об`єктів Червоної книги України забезпечуються також шляхом: установлення підвищеної адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності за знищення чи пошкодження об`єктів Червоної книги України, заподіяння шкоди середовищу їх перебування (зростання); здійснення інших заходів відповідно до законодавства.
		 
		Відповідно до статті 37 Закону України «Про тваринний світ» охорона тваринного світу забезпечується шляхом: охорони середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин; запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів; встановлення правил та науково обґрунтованих норм охорони, раціонального використання і відтворення об`єктів тваринного світу; встановлення заборони та обмежень при використанні об`єктів тваринного світу; надання допомоги тваринам у разі захворювання, загрози їх загибелі під час стихійного лиха і внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій; урахування питань охорони тваринного світу під час встановлення екологічних нормативів та здійснення господарської діяльності; 
		 
		Відповідно до статті 39 Закону України «Про тваринний світ» підприємства, установи, організації і громадяни при здійсненні будь-якої діяльності, що впливає або може вплинути на стан тваринного світу, зобов`язані забезпечувати охорону середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин.
		 
		При цьому зазначені суб`єкти спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, органом місцевого самоврядування вживають заходів щодо визначення місць розмноження диких тварин та своєчасно інформують населення про правила поведінки, яких необхідно дотримуватися в таких місцях.
		 
		Під час розміщення, проектування та забудови населених пунктів, підприємств, споруд та інших об`єктів, удосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів, повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо збереження середовища існування та умов розмноження тварин, забезпечення недоторканності ділянок, що становлять особливу цінність для збереження тваринного світу.
		 
		Введення в експлуатацію об`єктів і застосування технологій без забезпечення їх засобами захисту тварин та середовища їх існування забороняються.
		 
		Відповідно до статті 40 Закону України «Про тваринний світ» підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані вживати заходів для запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів, у тому числі зберігання, транспортування, застосування небезпечних для тварин препаратів, хімічних речовин 
		та сполук, складування, знищення, захоронення промислових і побутових відходів, проведення сільськогосподарських, лісогосподарських, лісозаготівельних та інших робіт, а також під час експлуатації електричної мережі та транспортних засобів.
		 
		Відповідно до статті 41 Закону України «Про тваринний світ» під час здійснення оцінки впливу на довкілля, проектів будівництва та реконструкції підприємств, споруд та інших об`єктів, впровадження нової техніки, технології, матеріалів і речовин обов`язково враховується їх вплив на стан тваринного світу, середовище існування, шляхи міграції та умови розмноження тварин.
		 
		У цій справі публічний характер позовних вимог обумовлений не стільки порушенням вимог статті 293 ЦК України, скільки порушенням норм конституційного та екологічного права, якими гарантовано право власності Українського народу на природні ресурси (стаття 13 Конституції України, стаття 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», законів «Про тваринний світ», «Про Червону книгу України»).
		 
		Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період, в тому числі тваринний світ (стаття 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).
		 
		Принципи охорони довкілля конкретизовано, зокрема, у статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», згідно з якою в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів. Цей Закон закріплює перелік основних екологічних вимог, що є обов`язковими при використанні природних ресурсів, в тому числі й тваринного світу. 
		 
		Стаття 5 Закону України «Про Червону книгу України» встановлює, що об`єкти Червоної книги України належать до природних ресурсів загальнодержавного значення і підлягають особливій охороні на всій території України у межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.
		 
		Відповідно до статті 16 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» регулювання чисельності диких тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини, здійснюється методами біостерилізації або біологічно обґрунтованими методами, а в разі неможливості їх застосування - методами евтаназії.
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» умертвіння тварин допускається: для одержання господарсько корисної продукції; для припинення страждань тварин, якщо вони не можуть бути припинені в інший спосіб; за необхідності умертвіння новонародженого приплоду тварин; при регулюванні чисельності диких тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини; за необхідності умертвіння окремих тварин, які хворі на сказ чи на інше особливо небезпечне захворювання або є носіями особливо небезпечного захворювання; за необхідності оборони від нападу тварини, якщо життя або здоров`я людей знаходиться у небезпеці.
		 
		При умертвінні тварин мають дотримуватися такі вимоги: умертвіння проводиться методами, що виключають передсмертні страждання тварин; приміщення, де проводиться умертвіння, повинно бути відокремлене від приміщення, де утримуються інші тварини; забороняється застосовувати негуманні методи умертвіння тварин, що призводять до загибелі від задушшя, електричного струму, больових ін`єкцій, отруєння, курареподібних препаратів, перегріву, та інші больові методи; забороняється використовувати для умертвіння тварин пестициди з вмістом фосфіду цинку; переробка тварин дозволяється тільки після їх умертвіння; умертвіння тварин, що страждають, проводиться негайно, якщо їх страждання неможливо припинити іншим чином. 
		 
		При здійсненні господарської діяльності має забезпечуватися виконання й інших вимог, установлених Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами екологічного, зокрема фауністичного, законодавства України. При цьому слід ураховувати, що відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, у разі, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. 
		 
		Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача про те, що будівля і технологічне обладнання є власністю відповідача і знаходження у технічних приміщенням птахів, тварин є недопустимим, з огляду на те, що відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю.
		 
		Орхуська конвенція встановлює, що забезпечення дотримання екологічного законодавства - це не лише обов`язок природоохоронних органів, але й громадськості, яка також покликана відігравати цілком визначену роль. Згідно з Орхуською конвенцією сторони повинні гарантувати, щоб представники громадськості могли безпосередньо забезпечити дотримання закону в разі дій або бездіяльності як з боку приватних осіб, так і з боку державних органів. Крім того, представники громадськості можуть оскаржувати дії або бездіяльність державних органів, які порушують національне природоохоронне законодавство. Під бездіяльністю в цьому випадку розуміється нездатність здійснити чи забезпечити дотримання природоохоронного законодавства іншими державними органами або приватними суб`єктами діяльності.
		 
		Оскільки позивач стверджувала, що відповідач закрив отвори високоповерхової будівлі, де проживали дикі птахи та рукокрилі, чим позбавив птахів та тварин природньої середи проживання, а також частина птахів та тварин залишилась у приміщенні даху запертими, а такі дії відповідача, за твердженням позивача, є жорстоким поводженням з тваринами, у тому числі з тваринами, занесеними до Червоної Книги України, то суди мали перевірити ці доводи.
		 
		Відповідач підтвердив, що його працівниками здійснювались роботи з зачинення отворів у конструкції будівлі. Позивач просила зобов`язати працівників Лубенського відділу ПАТ «Укртелеком» відкрити отвори у надбудові горища, щоб птахи могли влітати і вилітати. Таким чином позовні вимоги були спрямовані на відновлення становища, що існувала до порушення прав. Оскільки позивач зверталась до відповідача з вимогою відкрити отвір у надбудові для того, щоб птахи та рукокрилі вилетіли на волю, а також до відділу Міністерство надзвичайних ситуацій України про здійснення заходів реагування, а також те, що жоден з зазначених суб`єктів на законні вимоги не відреагував, то суди попередніх інстанцій зазначених обставин помилково не досліджували і не встановлювали.
		 
		Відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення доступу до екологічної інформації та участі громадськості в процесі ухвалення рішень в галузі охорони навколишнього середовища (Софія, 23-25 жовтня 1995 року) (Софійські принципи) громадськість повинна мати доступ у міру необхідності до адміністративних і судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.
		 
		Наведене вище свідчить про незабезпечення з боку органів державної влади належного захисту диких тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини.
		 
		Відповідно до абзацу другого пункту 1 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року N 1524, головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (далі - Мінприроди). Одними з основних завдань Мінприроди є забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
		 
		Таким чином,  висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції про те, що позивач не довела своє порушено право є помилковими.
		 
		На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Таким чином ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, першої та апеляційної інстанції не встановлено, а тому судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                             М. Є. Червинська 
		 
		Судді:                                                                                       С. Ю. Бурлаков 
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...