Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/1835/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права на чуже майно.
Надіслано для оприлюднення: 10.09.2019. Зареєстровано: 11.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2019.
Дата набрання законної сили: 20.01.2020
Результат оскарження 20.01.2020 Запорізький апеляційний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: 2/334/597/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Дата документу 08.08.2019 
		 
		Справа № 334/1835/18 
		Провадження № 2/334/597/19
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 серпня 2019 року 
		Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі: 
		головуючого судді Гнатюка О.М.,
		при секретарі                           Піка А.А. 
		за участю представника позивача ОСОБА_1 
		представника відповідача Доніної О.В. 
		розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Запорізької міської ради, третя особа: ТОВ «МК-Інватруд ЛТД», про визнання права власності за набувальною давністю,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач ОСОБА_3 звернулась до Ленінського районного суду м.Запоріжжя з позовом до Запорізької міської ради про визнання за нею права власності за набувальною давністю на адміністративну будівлю літ. Р загальною площею 23,1 кв. м.; автосервіс літ. О загальною площею 270,6 кв. м.; майстерню літ. Е загальною площею 81,8 кв. м. і склад літ. П загальною площею 5,4 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
		В обґрунтування позову позивач вказала, що 27.04.1998 року між нею і Відкритим акціонерним товариством «Запорізьке підприємство обчислювальної техніки та інформатики (ВАТ «ЗПОТІ») був укладений договір оренди № 27/04/98, згідно з яким ВАТ «ЗПОТІ» передало їй в оренду нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: адміністративна будівля літ. Р загальною площею 23,1 кв. м.; автосервіс літ. О загальною площею 270,6 кв. м.; майстерня літ. Е загальною площею 81,8 кв. м.; склад літ. П загальною площею 5,4 кв. м.
		Відповідно до п. 2.1. договору оренди строк оренди був встановлений сторонами з
		27.04.1998 року по 01.04.2001 року, що і є строком дії цього договору.
		Пунктом 3.1. договору оренди сторони встановили, що орендна плата за перший місяць оренди складає 390 грн. Комунальні платежі не включаються в орендну плату і сплачуються орендарем окремо.
		Відповідно до пунктів 3.3. і 3.4. договору оренди орендна плата оплачується щомісячно в розмірі еквівалентному 190 доларів США, до першого числа місяця, що оплачується, а комунальні платежі - до десятого числа наступного місяця.
		Передачу майна було оформлено актом приймання-передачі приміщень від 27.04.1998 року.
		Сторони належним чином виконували свої зобов`язання за договором оренди.
		По закінченню строку дії договору оренди вона продовжувала користуватися орендованими приміщеннями.
		Влітку 2008 року їй стало відомо, що ВАТ «ЗПОТІ» ліквідується.
		27.07.2008 року вона звернулася до ВАТ «ЗПОТІ» з листом, в якому просила орендодавця прийняти орендовані приміщення за актом приймання-передачі.
		Листом від 01.08.2008 року за № 258 ВАТ «ЗПОТІ» повідомило їй, що не має можливості прийняти від неї по акту приймання-передачі нерухомі нежитлові приміщення, передані на підставі договору оренди № 27/04/98 від 27.04.1998 року, тому що загальними зборами акціонерів ВАТ «ЗПОТІ» не було прийняте відповідне рішення. Також повідомили, що питання щодо отримання від позивача вказаного вище нерухомого майна буде вирішено пізніше, і ВАТ «ЗПОТІ» не заперечує проти того, що до цього часу вона буде використовувати це майно.
		12.08.2008 року ВАТ «ЗПОТІ» було ліквідоване. Правонаступників ВАТ «ЗПОТІ» не має.
		Орендоване нерухоме майно залишилося у неї в користуванні, яким вона користується і до теперішнього часу.
		Будь-яких яких вимог щодо вищевказаного майна до неї ніхто не заявляв і не заявляє.
		Позивач вважає, що у відповідності до ст.344 ЦК України, вона набула право власності на нерухоме майно, оскільки відкрито, безперервно володіє ним вже сімнадцять років.
		Вартість адміністративної будівлі літ. Р загальною площею 23,1 кв. м.; автосервіс літ. О загальною площею 270,6 кв. м.; майстерню літ. Е загальною площею 81,8 кв. м. і склад літ. П загальною площею 5,4 кв. м., , згідно звіту про незалежну оцінку нерухомого майна споруд автосервісу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , складеного 06.03.2018 року оцінювачем ОСОБА_4 складає 142000 грн.
		З урахуванням викладеного, позивач просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на адміністративну будівлю літ. Р загальною площею 23,1 кв. м.; автосервіс літ. О загальною площею 270,6 кв. м.; майстерню літ. Е загальною площею 81,8 кв. м. і склад літ. П загальною площею 5,4 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
		Представником Запорізької міської ради подані до суду заперечення на позовну заяву, в яких він посилається на те, що у позивачки не виникло право власності на вказане у позові майно за набувальною давністю. Просить в задоволенні позову відмовити. 
		Третя особа: ТОВ ВТФ «МК-Інватруд ЛТД» в особі директора Василенко А.В. подав до суду пояснення, в яких не заперечував проти задоволення вимог позивача.
		Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
		Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи та надані суду докази, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до наступного висновку.
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
		Судом встановлено, що 27.04.1998 року між  ОСОБА_5 та ВАТ «ЗПОТІ» укладений договір оренди № 27/04/98, відповідно до якого ВАТ «ЗПОТІ» передало позивачу в оренду нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: адміністративна будівля літ. Р загальною площею 23,1 кв. м.; автосервіс літ. О загальною площею 270,6 кв. м.; майстерня літ. Е загальною площею 81,8 кв. м.; склад літ. П загальною площею 5,4 кв. м.
		Відповідно до п. 1.2. договору оренди, строк оренди був встановлений сторонами з
		27.04.1998 року по 01.04.2001 року, що і є строком дії цього договору.
		Пунктом 3.1. договору оренди сторони встановили, що орендна плата за перший місяць оренди складає 390 грн. Комунальні платежі не включаються в орендну плату і сплачуються орендарем окремо.
		Відповідно до пунктів 3.3. і 3.4. договору оренди орендна плата оплачується щомісячно в розмірі еквівалентному 190 доларів США, до першого числа місяця, що оплачується, а комунальні платежі - до десятого числа наступного місяця.
		Передачу майна було оформлено актом приймання-передачі приміщень від 27.04.1998 року.
		По закінченню строку дії договору оренди позивач продовжувала користуватися орендованими приміщеннями.
		Влітку 2008 року позивачу стало відомо, що ВАТ «ЗПОТІ» ліквідується.
		На звернення ОСОБА_3 щодо прийняття від неї нерухомого майна, листом від 01.08.2008 року за № 258 ВАТ «ЗПОТІ» повідомило позивачу, що не має можливості прийняти від неї по акту приймання-передачі нерухомі нежитлові приміщення, передані на підставі договору оренди № 27/04/98 від 27.04.1998 року, тому що загальними зборами акціонерів ВАТ «ЗПОТІ» не було прийняте відповідне рішення. Також повідомили, що питання щодо отримання від позивача вказаного вище нерухомого майна буде вирішено пізніше, і ВАТ «ЗЛОТІ» не заперечує проти того, що до цього часу вона буде використовувати це майно.
		Таким чином позивач фактично заволоділа нерухомим майном на підставі договору оренди. Після закінчення договору оренди ВАТ «ЗПОТІ», яке було власником нерухомого майна , у зв`язку з наявністю у нього боргу перед позивачкою, не пред`явив вимоги про повернення цього майна (а.с.73-86).
		12.08.2008 року ВАТ «ЗПОТІ» було ліквідоване. 
		Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
		Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
		Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
		Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
		Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
		Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
		Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
		Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
		Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
		Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
		Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження 12-291гс18).
		Отже, задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 334ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
		Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
		Згідно п.11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
		З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань.
		Керуючись ст.ст. 12, 13, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Запорізької міської ради, третя особа: ТОВ «МК-Інватруд ЛТД», про визнання права власності за набувальною давністю.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
		Повний текст рішення виготовлений 12 серпня 2019 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                         О.М. Гнатюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...