Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/14446/15-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 12.09.2019. Зареєстровано: 13.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2019.
Дата набрання законної сили: 12.09.2019
Номер судового провадження: К/9901/13780/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		12 вересня 2019 року 
		м. Київ
		справа №127/14446/15-а
		адміністративне провадження №К/9901/13780/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача          Саприкіної І. В., 
		суддів                    Берназюка   Я.   О.,  Чиркіна С. М., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області (суддя Ан   О.   В.) від 16 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Смілянець   Е.   С., судді: Залімський   І.   Г., Сушко   О.   О.) від 28 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови,
		УСТАНОВИВ:
		У червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради (далі - Адмінкомісія ВК Вінницької міськради) про визнання протиправною та скасування постанови від 11   червня 2015 року №   581 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 1360,00   грн. 
		Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28   січня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.
		Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що починаючи з 01 жовтня 2007 року, позивач користувався земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за відсутності документа, що дає право на таке використання і володіння землею. ОСОБА_1 самовільно зайняв цю земельну ділянку шляхом встановлення на ній власного металевого павільйону, що є порушенням п.   6.13.1.(22), 6.13.1.(16) «Правил благоустрою м. Вінниці» та тягне за собою відповідальність, передбачену ст. 152 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП).
		Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року і прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки він користується спірною земельною ділянкою на підставі договору від 28 квітня 2007 року про оренду цієї земельної ділянки, укладеного між позивачем та Вінницькою міською радою.
		18 січня 2016 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження у цій справі.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції. 
		Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 вересня 2019 року прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду.
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.
		У квітні 2015 року працівниками Комунального підприємства Вінницької міськради «Муніципальна поліція» в ході моніторингу стану благоустрою міста було встановлено самовільне зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
		Відповідно до складеного протоколу про адміністративне правопорушення від 21  квітня 2015 року серії ОМ    №   000964 ОСОБА_1 порушив вимоги п.   6.13.1   (16,22) «Правил благоустрою території м. Вінниці», а саме: усвідомлюючи свої протиправні дії, умисно на території загального користування по АДРЕСА_1 самовільно зайняв земельну ділянку розміром 0,0041 га, шляхом встановлення на ній власного металевого павільйону, який використовувався для здійснення господарської діяльності по закупівлі вторинної сировини (поліетилену, склотари та макулатури), при відсутності документу, що засвідчує право на використання та володіння цією земельною ділянкою. 
		За наслідками розгляду зазначеного протоколу адмінкомісією ВК Вінницької міськради прийнято постанову від 11 червня 2015 року №   581, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1360,00 грн за вчинення ним  адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП.
		Не погоджуючись з вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
		Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.
		Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне. 
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 73 Закону України від 21 травня 1997 року №   280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
		Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.
		Отже, законом встановлено, що органи місцевого самоврядування у разі надання їм відповідних повноважень можуть приймати відповідні акти, які є обов`язковими для виконання, зокрема і громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, а у випадку невиконання вимог таких актів громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування.
		Відповідно до ст. 10 Закону України від 06 вересня 2005 року №   2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон №   2807-IV) передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.
		За ст. 20 Закону №   2807-IV установлено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
		На виконання вимог зазначеного вище закону 01 березня 2011 року Вінницькою міськрадою прийнято рішення №   104, яким затверджено «Правила благоустрою території м. Вінниці».
		Згідно з п.п. 6.13.1.(16) та п.п. 6.13.1.(22) «Правил благоустрою м. Вінниці» на об`єктах благоустрою забороняється встановлювати самовільно об`єкти (будь-які конструкції) зовнішньої реклами та торгівлі тощо. На об`єктах благоустрою забороняється займати самовільно земельні ділянки і використовувати їх при відсутності документа, що засвідчує право на використання та володіння землею.
		Тобто, використання земельної ділянки без відповідного на те дозволу або за відсутності документа, що дає право на таке використання та володіння землею, та самовільне зайняття земельної ділянки шляхом встановлення на ній власного металевого павільйону є порушенням п.п. 6.13.1.(22) та 6.13.1.(16) «Правил благоустрою м. Вінниці», що в свою чергу є і порушенням благоустрою міста в розумінні ст. 152 КУпАП, згідно якої порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян (суб`єктів підприємницької діяльності) - від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Обґрунтовуючи свої позовні вимоги та касаційну скаргу, ОСОБА_1 стверджує, що ним не було порушено вимоги п.п. 6.13.1.(22) та 6.13.1.(16) «Правил благоустрою м.   Вінниці», оскільки він користується спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки від 28 квітня 2007 року.
		Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність вказаних вище доводів ОСОБА_1 з огляду на таке
		Як убачається з матеріалів справи та вірно установлено судами попередніх інстанцій, рішенням Вінницької міськради від 30 березня 2007 року №   899 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 , яким ОСОБА_1 передано в оренду цю земельну ділянку (площею 0,0041 га) для комерційного використання терміном на 6 місяців.
		28 квітня 2007 року між позивачем та Вінницькою міськрадою укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований у Вінницькій регіональній філії Державного підприємства «Центр ДЗК при Держкомземі України» 12 червня 2007   року.
		Пунктом 9 цього Договору передбачено, що договір укладається терміном на 6 (шість) місяців з моменту прийняття рішення Вінницькою міськрадою про передачу земельної ділянки в оренду. Договір набуває чинності з дня його державної реєстрації та діє до 30 вересня 2007 року.
		Разом з цим, за п. 20 Договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
		В силу п. 34 Договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженнями судів попередніх інстанцій, що на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення (21   квітня 2015 року) дія договору оренди земельної ділянки від 28 квітня 2007 року була припинена. При цьому, після припинення вказаного договору жодних рішень Вінницькою міськрадою про надання ОСОБА_1 у користування зазначеної земельної ділянки не приймалися, і нові договори на користування не укладалися.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що починаючи з 01 жовтня 2007 року, позивач здійснював користування вказаною земельною ділянкою за відсутності документа, що дає право на таке використання та володіння землею, а тому самовільно зайняв земельну ділянку шляхом встановлення на ній власного металевого павільйону, що в силу п.   6.13.1.(22), 6.13.1.(16) «Правил благоустрою м. Вінниці» тягне за собою відповідальність встановлену законом, в даному випадку передбачену ст. 152 КУпАП.
		Інших доводів та доказів, аніж ті, які були оцінені судами попередніх інстанцій, касаційна скарга не містить.
		За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №   4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.   1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №   303-A, п. 29).
		Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач:                                                                                І.   В.   Саприкіна
		Судді:                                                                                                    Я.   О.   Берназюк
		                                                                                                    С.   М.   Чиркін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...