Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 366/2026/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.09.2019.
Дата набрання законної сили: 05.09.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		05 вересня 2019 року                                                                                                          місто Київ
		єдиний унікальний номер справи: 366/2026/18                                            
		номер провадження: 22-ц/824/8544/2019                        
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: 
		головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
		суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
		за участю секретаря - Ющенко Я.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 , за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України, за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області,за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області, на рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року у складі судді Тетервак Н.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування та прокуратури, 
		В С Т А Н О В И В:
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування та прокуратури.
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 28 липня 2014 року їй було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення,  передбаченого ч.1 ст.366 КК України, а 12 листопада 2014 року їй було вручено повідомлення про зміну підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України. 18 листопада 2014 року прокуратурою Київської області  було направлено до суду обвинувальний акт по обвинуваченню її у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.364, ч.1 ст.366 КК України та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.     
		Вказувала, що ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року, залишену без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року, її та ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею їх на поруки трудового колективу. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року було скасовано ухвалу суду першої інстанції від 18 грудня 2014 року і ухвалу апеляційного суду від 03 лютого 2015 року та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. 
		30 грудня 2015 року Іванківським районним судом Київської області було постановлено ухвалу, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12014110000000058 від 04 березня 2014 року було повернуто прокурору Київської області. 21 березня 2016 року прокуратурою Київської області було складено та направлено до суду  обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 
		13 січня 2017 року Іванківським районним судом Київської області було винесено вирок, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватими та виправдано. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року вирок суд першої інстанції залишено без змін. 
		Позивач вважала, що внаслідок незаконних дії органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури їй завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, порушенні її нормальних життєвих зв`язків, що вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Вказувала, що згідно консультаційного висновку спеціаліста №124-ц орієнтовний розмір компенсації завданих їй моральних страждань становить 405 мінімальних заробітних плат, а тому з урахуванням розміру мінімальної зарплати у 2018 році в сумі 3 723 грн 00 коп., розмір завданої їй моральної шкоди становить 1 507 815 грн 00 коп.   
		Посилаючи на викладене, позивач на підставі положень Закону України  «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, прокуратури і суду» просила стягнути за рахунок державного бюджету на свою користь моральну шкоду у розмірі  1 507 815 грн 00 коп.   
		Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 29 листопада 2018 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог прокуратуру Київської області та Головне управління Національної поліції в Київській області.
		Рішенням Іванківськогорайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Стягнуто з Державної казначейської Служби України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури грошові кошти у розмірі 122 859 грн 00 коп. 
		В решті позовних вимог відмовлено.
		Судовий збір віднесено на рахунок держави.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 122 859 грн 00 коп. та ухвалити нове рішення в цій частині, яким стягнути з державного бюджету на її користь моральну шкоду у розмірі 1 507 815 грн 00 коп.,  посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково відхилив консультаційний висновок спеціаліста № 124-ц з тих підстав, що він був складений із застосуванням методики та формули російського вченого А. Ерделевського , яку 29 січня 2016 року було виключено з Реєстру методик проведення судових експертиз Міністерства юстиції України. Вказує, що суд не звернув увагу на те, що згідно п.176 додатку №16 до наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження переліків рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, що використовується під час проведення судових експертиз» №1722/5 від 30 липня 2010 року затверджено методику російського вченого А. Ерделевського та її рекомендовано для проведення психологічної експертизи. Також зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив розмір моральної шкоди у мінімальному розмірі, який належним чином не мотивував у рішенні. У зв`язку з цим вважає, що суд безпідставно відхилив її позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі, який було встановлено спеціалістом.
		В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1 повністю, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що казначейство не є належним відповідачем у даній справі, оскільки  жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавало, тому відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Вказує, що судом не залучено належного відповідача у справі, а саме, правоохоронні органи, діями яких завдано шкоду. Також зазначає, що при визначенні розміру моральної шкоди, суд безпідставно застосував розмір мінімальної заробітної плати як розрахункову величину, оскільки  відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України                      № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 1 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
		В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Київської області просить  скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , а в іншій частині рішення суду залишити без змін. При цьому, перший заступник прокурора Київської областіпосилається  на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 у позові не навела аргументованих доводів та не надала доказів на підтвердження факту вчинення органами досудового розслідування та прокуратури фізичного чи психічного впливу щодо неї в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12014110000000058, що вказувало б на спричинення їй моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо. Вказує, що будь-які рішення чи дії прокуратури Київської області та ГУ НП в Київській області щодо ОСОБА_1 незаконними в судовому порядку не визнавались і не оскаржувались учасниками кримінального провадження. Запобіжний захід у вигляді взяття чи тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 не обирався, проведення в ході розслідування обшуку, виїмки, накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, які б обмежували права позивача, не застосовувалось. Зазначає, що у 2014 році під час розгляду кримінальної справи  в суді першої інстанції ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованих їй злочинів визнала, дала детальні пояснення про обставини їх скоєння та щиро розкаялась у вчиненому. Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею її на поруки трудового колективу, а кримінальне провадження щодо неї закрито з нереабілітуючих підстав. Під час апеляційного та касаційного перегляду вказаної ухвали суду за скаргами прокурора, ОСОБА_1 просила залишити ухвалу суду без змін. Вважає, що здійснення досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 та судовий розгляд не призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків чи додаткових зусиль для організації її життя, а ухвалення негативного по суті для неї судового рішення не спричинило надзвичайного впливу на її моральний та психічний стан, оскільки вона була передана на поруки трудовому колективу та продовжувала працювати на займаній посаді. Зазначає, що у 2017 року під час розгляду кримінального провадження у суді ОСОБА_1 вину у вчиненні злочинів не визнавала, що на, думку прокурора, свідчить про те, що ухвалення різних по суті судових рішень певною мірою виникло у зв`язку з усвідомленою протиправною поведінкою  позивача й обумовлена її волевиявленням, зокрема, в частині надання правдивих показів у суді. Однак ухвалення судом вироку, яким ОСОБА_1 визнано не винуватою та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.366, ч.1 ст.364 КК України за недоведеністю в її діях складу кримінальних правопорушень не свідчить про заподіяння їй будь-якої моральної шкоди при його розслідуванні чи судовому розгляді. Тому вважає, що ОСОБА_1 безпідставно стверджує про заподіяння їй моральної шкоди за увесь час перебування під слідством і судом у розмірі 1 507 815 грн, посилаючись на консультативний висновок спеціаліста. 
		В апеляційній скарзі Головне управління Національної поліції в Київській області просить рішення суду першої інстанції скасувати  та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірні правовідносини між сторонами виникли 28 липня 2014 року, а саме, в день вручення  позивачу повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України. Вказує, що 07 листопада 2015 року набув чинності Закон України «Про Національну поліцію», на виконання якого Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 02 вересня 2015 року № 641 «Про утворення Національної поліції України», а також постанову від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС», відповідно до якої не передбачено правонаступництво Головним управлінням Національної поліції в Київській області Головного управління МВС України в Київській області. Зазначає, що позивач не перебувала у правовідносинах з Головним управлінням Національної поліції в Київській області, а тому управління не є належним відповідачем у даній справі. Також вказує, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких наведений у ч.1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України). Натомість для настання відповідальності за                      ч.1 ст.1176 ЦК України необхідно щоб вищеперераховані дії правоохоронних органів та суду були незаконними. До того ж деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Однак, у справі відсутні відомості про визнання неправомірними дій (бездіяльності) посадових осіб правоохоронних органів.
		Перший заступник прокурора Київської області подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказує, що консультаційний висновок спеціаліста комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» № 124-ц від 12 липня 2018 року, який складений за адвокатським запитом, є неналежним та недопустимим доказом у справі, оскільки визначений спеціалістом можливий розмір відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 405 мінімальних заробітних плат ґрунтується на методиці Ерделевського О.М. , яка рішенням Міністерства юстиції України від 29 січня 2016 року виключена з реєстру методик проведення судових експертиз. Вказує, що висновок спеціаліста про те, що незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності є для неї психотравмуючою ситуацією, що обумовила негативні зміни психоемоційної сфери особистості, викликала появу негативних психологічних переживань, тобто, заподіяла їй моральні страждання, та, що орієнтовний розмір компенсації завданих позивачу моральних страждань становить 405 мінімальних заробітних плат, є лише науковою думкою експерта та його власним суб`єктивним оціночним судженням щодо можливого, приблизного та орієнтованого розміру моральної шкоди. Крім того, у висновку спеціаліста не відповідає дійсності та обставина, що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом  46 місяців. У консультативному висновку спеціаліста № 124-ц від 12 липня 2018 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Також вказує, що ОСОБА_1 під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції допустила самообмову, а саме, визнала свою вину у вчиненні інкримінованого їй злочину та дала детальні пояснення про обставини його скоєння, щиро каялася у вчиненому та усвідомлювала наслідки своїх дій. Доказів того, що самообмова стала наслідком застосування до неї насильства, погроз чи інших незаконних заходів, позивач суду не надала. Тому вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 під час судового розгляду давала покази на підтвердження своєї вини й така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою і як наслідок перешкоджала  з`ясуванню істини у справі, що свідчить про відсутність факту заподіяння їй моральної шкоди з боку органів досудового розслідування та прокуратури.
		Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, враховуючи доводи, викладені у відзиві прокурора на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.
		Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає. 
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що права позивача були обмежені протягом тривалого часу внаслідок протиправного притягнення її до кримінальної відповідальності, а саме, з дня порушення кримінальної справи - 04 березня 2014 року по день ухвалення судом  вироку - 13 січня 2017 року, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував період перебування позивача під слідством і судом (33 місяці) та виходив з розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, встановленої законодавством на 2018 рік, що становив 3 723 грн 00 коп., а не з розміру моральної шкоди у сумі 405 мінімальних заробітних плат, який визначений згідно консультативного висновку спеціаліста №124-ц від 12 липня 2018 року.
		Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що                      04 березня 2014 року до Єдиного реєстру досудового розслідування було внесено відомості за №12014110000000058 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.    
		28 липня 2014 року старший слідчий в особливо важливих справах СУ ГУ МВС України в Київській області капітан міліції Козак С.В. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України (а.с. 21-27, т.1).
		Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч. 1 ст. 364 КК України, у зв`язку з передачею її на поруки трудовому колективу Управління Держземагентства в Іванківському районі Київської області на строк 1 рік, а кримінальне провадження №12014110000000058 щодо неї закрито. 
		Цією ж ухвалою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, у зв`язку з передачею її на поруки трудовому колективу управління Держземагентства в Іванівському районі Київської області на строк 1 рік, а кримінальне провадження №12014110000000058 щодо неї закрито.
		Зі змісту вказаної ухвали суду вбачається, що у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою вину в інкримінованих їй кримінальних правопорушеннях визнала повністю і дала детальні пояснення про обставини їх скоєння. Щиро розкаялась у вчиненому (а.с.28-35, т.1). 
		Ухвалою апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Іванівського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року - без зміни. Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_1 та її захисник апеляційну скаргу прокурора не підтримали і просили ухвалу суду першої інстанції залишити в силі (а.с.36-39, т.1).    
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року касаційну скаргу прокурора задоволено частково.                           За доводами касаційної скарги та у порядку ч.2 ст.433 КПК України ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано і призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.                     Зі змісту ухвали суду касаційної інстанції вбачається, що ОСОБА_1 та її захисник просили залишити касаційну скаргу прокурора з доповненнями без задоволення, а судові рішення - без зміни (а.с.40-45, т.1).    
		По справі встановлено, що ухвалою Іванківського районного суду Київської області                    30 грудня 2015 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12014110000000058 від 04 березня 2014 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.364, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, було повернуто прокурору Київської області                  (а.с.46-49, т.1).
		13 січня 2017 року Іванківським районним судом Київської області було винесено вирок, яким ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, що в її діях є склад даних кримінальних правопорушень та виправдано. Цим же вироком суду ОСОБА_2 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, за недоведеністю, що в її діях є склад даного кримінального правопорушення та  виправдано. Запобіжний захід обвинуваченим не обирався (а.с.50-59, т.1).
		Ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2017 року щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , залишено без змін (а.с.60-98, т.1).
		Постановою Верховного Суду від 29 травня 2018 року вирок Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без зміни, а касаційні скарги прокурорів Пухи І.Ю. та Яковенко І.П. - без задоволення (а.с.69-76, т.1).
		Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Згідно з п.2 ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
		Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.2 ст.1176 ЦК України).
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках, зазначених у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		Згідно з ч.4 ст. 1176 ЦК України фізична особа, яка в процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
		Під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
		Суди мають враховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у статті фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.
		Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з`ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.
		Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 704/696/16-ц.
		У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		По справі встановлено, що у 2014 році в суді першої інстанції під час розгляду кримінального провадження №12014110000000058 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч. 1 ст. 364 КК України, позивач визнала свою вину у вчиненні інкримінованих їй злочинів, надала детальні пояснення про обставини їх скоєння, щиро каялася у вчиненому та усвідомлювала наслідки своїх дій, що підтверджується змістом ухвали Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року, згідно з якою її звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення вказаних кримінальних правопорушень у зв`язку із передачею її на поруки трудовому колективу, а кримінальне провадження щодо неї закрито. 
		Встановлено, що ОСОБА_1 не оскаржувала ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року. 
		Також встановлено, що під час розгляду 03 лютого 2015 року апеляційним судом Київської області кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року, а також під час розгляду 12 листопада 2015 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ кримінального провадження за касаційною скаргою з доповненнями прокурора на ухвалу Іванківського районного суду Київської області від                     18 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року, ОСОБА_1 та її захисник просили залишити судові рішення без зміни.
		Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що  ОСОБА_1 під час судового провадження давала покази на підтвердженні своєї вини, у зв`язку з чим перешкоджала з`ясуванню істини у справі й така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована матеріалами кримінального провадження. 
		Даних про те, що самообмова стала наслідком застосування до ОСОБА_1 насильства, погроз та інших незаконних заходів, позивач суду не надала і таких доказів  матеріали справи не містять.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування та прокуратури, за його безпідставністю. 
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.264 ЦПК України наведені вище вимоги закону та обставини справи не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування та прокуратури.
		Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції,  обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. 
		З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, наведені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову                       ОСОБА_1 з наведених вище підстав.
		За змістом ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		При подачі апеляційних скарг Державна казначейська служби України та Головне управління Національної поліції в Київській області сплатили судовий у розмірі по         13 215 грн 00 коп., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями                        № 827 від 27 травня 2019 року, № 4821 від 30 травня 2019 року (а.с. 243, т.1; а.с. 10, т.2). Прокуратурою Київської області сплачено судовий збір у розмірі 1 921 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1418 від 10 червня 2019 року (а.с.38, т.2). При цьому належний до сплати розмір судового збору за подання прокурором апеляційної скарги становив 1 842 грн 89 коп. 
		Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і відмовляє у задоволенні позову  ОСОБА_1 , яка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту ст.14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», то сплачений Державною казначейською службою України та Головним управлінням Національної поліції в Київській області судовий збір за подання апеляційних скарг, а також належний до сплати прокуратурою Київської області розмір судового збору за подання апеляційної скарги слід компенсувати за рахунок держави.
		Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,   
		П О С Т А Н О В И В :
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області та апеляційну скаргу  Головного управління Національної поліції в Київській області - задовольнити частково.
		Рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування та прокуратури - відмовити.
		Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір: на користь Державної казначейської служби України у розмірі                  13 215 грн 00 коп.; на користь Головного управління Національної поліції в Київській області у розмірі 13 215 грн 00 коп.; на користь прокурати Київської областіу розмірі                 1 842 грн 89 коп. 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		Головуючий
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...