Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/4362/18-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; плати за землю.
Надіслано для оприлюднення: 13.09.2019. Зареєстровано: 15.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 16.09.2019.
Дата набрання законної сили: 13.09.2019
Номер судового провадження: К/9901/16831/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		13 вересня 2019 року 
		Київ
		справа №120/4362/18-а
		адміністративне провадження №К/9901/16831/19
		 
		Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
		суддя-доповідач          Гусак М.  Б.,
		судді Олендер І.  Я., Усенко Є.  А.,
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі №  120/4362/18-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,
		 
		УСТАНОВИЛА:
		 
		У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області) від 25 квітня 2018 року №  31418-5502-0214.
		 
		На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що спірна земельна ділянка була фактично передана у користування Фермерського господарства «Іллінецьке» (далі - ФГ «Іллінецьке»), тому, він не є платником плати за землю, оскільки податкове зобов`язання має сплачувати фактичний користувач землі. Окрім того, позивач зазначав, що протягом 2015, 2016, 2017 років та 10 місяців 2018 року орендну плату за цю земельну ділянку сплачувало саме ФГ «Іллінецьке» і зауважень щодо декларування та сплати останнім податкових зобов`язань від відповідача не надходило, у зв`язку з чим вважає, що податкове повідомлення рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 4 січня 2019 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області від 25 квітня 2018 року №  31418-5502-0214. Стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1762,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Вінницькій області. 
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що орендовані земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства використовує саме юридична особа - ФГ «Іллінецьке», а позивач як його засновник здійснює діяльність на таких земельних ділянках тільки через створену ним юридичну особу - фермерське господарство, а не особисто, а тому податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. 
		 
		Постановою від 15 травня 2019 року Сьомий апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.
		 
		При цьому, апеляційний суд послався на те, що орендарем земельних ділянок є фізична особа ОСОБА_1 , а не ФГ «Іллінецьке», а тому саме позивач мав сплачувати плату за землю відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України). Фактичне використання земельної ділянки ФГ «Іллінецьке» не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати податок.
		 
		Не погодившись із постановою апеляційного суду, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права цим судом при розгляді справи, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		На обґрунтування своїх доводів, скаржник посилається, зокрема на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
		 
		ГУ ДФС у Вінницькій області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення апеляційного суду - без змін.
		 
		Переглянувши оскаржене судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.
		 
		Суди встановили, що 5 листопада 2015 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (орендодавець) і ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі № 1-378, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення на території Скитківської сільської ради (за межами населеного пункту) Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер ділянки 0522286100:06:000:1160, загальною площею 51,6000 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до договору оренди землі № 1-378 становить 1728639,17 грн, орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 69145,57 за один рік. Договір укладено строком на 25 років з моменту укладення. Зазначений договір оренди землі зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 
		 
		Відповідно до витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31 травня 2017 року ОСОБА_1 зареєстрував юридичну особу - ФГ «Іллінецьке».
		 
		18 лютого 2018 року ФГ «Іллінецьке» подало податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи за 2018 рік, в якій задекларувало суму податку в розмірі 19706,49 грн.
		 
		25 квітня 2018 року ГУ ДФС у Вінницькій області податковим повідомленням-рішенням №  31418-5502-0214 нарахувало позивачу 82974,68 грн податкового зобов`язання з орендної платі з фізичних осіб за 2018 рік (за результатами адміністративного оскарження залишено без змін).
		 
		Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		 
		За змістом статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
		 
		У статті 7 цього Закону встановлено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому  Земельним кодексом України.
		 
		Статтею 8 Закону «Про фермерське господарство» передбачено що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
		 
		Відповідно до статті 12 цього Закону землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, який дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку щодо сплати орендної плати з дня створення ним фермерського господарства, апеляційний суд виходив із того, що згідно з договором оренди та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно орендарем земельних ділянок є саме фізична особа ОСОБА_1 , а не ФГ «Іллінецьке», тому саме позивач має сплачувати плату за землю відповідно до вимог ПК України.
		 
		За правилами статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		 
		Згідно з частиною другою статті 16 Закону України від 6 жовтня 1998 року №  161-XIV «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
		 
		Частинами першою, другою статті 21 цього Закону встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
		 
		Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
		 
		Відповідно до пунктів 288.1- 288.3 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
		 
		З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою. 
		 
		Суди встановили, що земельні ділянки перебували у фактичному користуванні ФГ «Іллінецьке», проте позивач не оформив належним чином передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу, оскільки відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право користування землею, так само як і суміжні права та обов`язки землекористувача, виникають з моменту реєстрації права оренди або права власності на землю.
		 
		Таким чином, оскільки орендарем земельних ділянок є фізична особа ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що саме на нього покладено обов`язок сплати орендної плати відповідно до укладеного ним договору оренди землі.
		 
		Той факт, що використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ «Іллінецьке» не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки.
		 
		Вказаний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2018  року № 803/3798/16.
		 
		Водночас, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на висновки, викладені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019  року у справі №  695/1275/17, від 27 березня 2019 року №  574/38/17-ц та від 3  квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, оскільки предметом перегляду цих справ в касаційному порядку були питання предметної юрисдикції. 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                                М.  Б. Гусак
		 
		Судді:                                                                                                     І.  Я. Олендер
		 
		                                                                                                    Є.  А. Усенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...