Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 925/748/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Іпотека і оренда землі.
Надіслано для оприлюднення: 15.09.2019. Зареєстровано: 16.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2019.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 вересня 2019 року м. Черкаси справа № 925/748/19
		 
		Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін: 
		від позивача: Геращенко М.В. - адвокат за довіреністю;
		від відповідача: Плахотнюк С.М. - директор; Кулик В.Б. - адвокат за довіреністю; за участі ОСОБА_1 П ОСОБА_2 
		від третьої особи РВ ФДМУ: Кива О.М. - за довіреністю; 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" (м. Вінниця) до приватного підприємства "Юпітер" (м. Шпола, Черкаська область) про визнання права власності на земельну ділянку 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заявлено позов про визнання за товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" права власності на земельну ділянку площею 0,1980 га, кадастровий номер 7125710100:01:004:0478, розташовану в АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовано обставиною придбання позивачем нерухомого майна на вказаній земельній ділянці та ст. 120 ЗК і ст. 377 ЦК України. 
		Справа розглядається за правилами загального позовного провадження. 
		Представник позивача просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.
		Представник відповідача заперечив позовні вимоги в повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позову з підстав, що об`єкт нерухомого майна на земельній ділянці по АДРЕСА_1 позивач придбав в процесі приватизації державного майна, що є окремим об`єктом. Тому в даному випадку підлягає застосуванню ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" (а не ст. 120 ЗК і ст. 377 ЦК України) і позивач має право лише на оформлення договору оренди на користування земельною ділянкою із відповідачем, як із її власником. 
		Представник третьої особи притримується позиції позивача у справі, вважає, що позов підлягає до задоволення. 
		 
		В судовому засіданні 10.09.2019 в порядку ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		У відповідності до ст. ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, заслухавши доводи і пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення, виходячи з такого: 
		З матеріалів справи вбачається наступне: 
		27.03.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області (далі - Продавець, третя особа по справі), в особі начальника відділу з питань приватизації Заставенко Євдокії Макарівни та Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" (далі - Покупець, позивач по справі), в особі гр. ОСОБА_3 , що діє на підставі довіреності укладено договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації державної власності окремого майна - нежитлове приміщення автозаправочної станції (літ. А) загальною площею 35,8 кв.м (20600, Черкаська АДРЕСА_1 ) за результатами електронного аукціону № UA-PS-2019-02-14-000050-1 (далі - Договір, а.с. 10-13). 
		Відповідно до умов договору Продавець в особі представника зобов`язується передати у власність Покупцю, який єдиний подав заяву на участь в електронному аукціоні зі зниженням стартової ціни № UA-PS-2019-02-14-000050-1 об`єкт малої приватизації державної власності у вигляді окремого майна - нежитлове приміщення автозаправочної станції (літ. А) загальною площею 35,8 кв.м (20600, Черкаська АДРЕСА_1 ) (далі - об"єкт приватизації).
		Право власності на проданий об"єкт приватизації, зареєстровано за державою в особі Фонду державного майна України, та підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.06.2018, індексний номер витягу 126768959, виданого Державним реєстратором Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, номер запису про право власності: 26512873, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1571132071257.
		Об`єкт приватизації розташований на земельній ділянці площею 0,1980 га; кадастровий номер 7125710100:01:004:0478; цільове призначення: 03.07. Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Земельна ділянка належить на праві власності приватному підприємству "Юпітер" (ідентифікаційний код юридичної особи 21386311) (п. 1.1. Договору).
		Сторонами і третьою особою не заперечується, що вказаний договір об`єкта малої приватизації від 27.03.2019 в даний час є чинним, виконаний його сторонами та щодо нього немає спору про визнання його недійсним. 
		Позивач зареєстрував за собою право власності на придбане нежитлове приміщення автозаправної станції, що вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.04.2019 (а.с. 18-19).
		Згідно ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. 
		Згідно ч. 1,2 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
		 
		Таким чином на даний час право власності позивача на нежитлове приміщення автозаправочної станції (літ. А) загальною площею 35,8 кв.м за адресою  АДРЕСА_1 належним чином підтверджено згаданим договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації та державною реєстрацією прав позивача на цей об`єкт нерухомості. 
		 
		Позивач доводить, що з моменту набуття права власності на нежитлове приміщення автозаправної станції, розташованої в АДРЕСА_1 , до позивача одночасно перейшло право власності на всю земельну ділянку площею 0,1980 га, на якій воно розміщене за цією ж адресою в силу прямої норми ст. 120 Земельного Кодексу України.
		 
		Позивач 31.05.2019р. звернувся з листом до Відповідача (а.с. 17) в якому просив забезпечити внесення до Державного земельного кадастру відомостей про припинення права власності Відповідача на вказану вище земельну ділянку для подальшої реєстрація права власності на земельну ділянку за собою.
		Відповідач у відповідь на це звернення листом № 37 від 10.06.2019р. (а.с. 22) повідомив, що не може ні відхилити ні виконати вимоги позивача, бо потребує додаткової інформації з приводу підстав придбання позивачем майна та його відношення до земельної ділянки площею 1980 кв.м. та земельної ділянки площею 35,8 кв.м під приміщенням, з чого і виник спір між сторонами. 
		Відповідач також надіслав позивачу комерційну пропозицію № 1 про укладення договору оренди земельної ділянки від 06.07.2019 (а.с. 51), в якій вимагає забезпечити явку уповноваженої особи позивача для укладення договору оренди земельної ділянки для обслуговування приміщення автозаправної станції площею 35,8 кв.м. Одночасно відповідач вказав, що вартість одного квадратного метра оренди не може складати менше 463,00 грн. з ПДВ в день. 
		В засіданні на питання суду представник відповідача підтвердив, що у комерційній пропозиції ведеться мова про оренду позивачем всієї земельної ділянки площею 1980 кв.м. по ціні 463,00 грн. за квадратний метр в день і сума оренди за 1 день дійсно складає 916 740,00 грн., але може коригуватися за згодою сторін.
		В ході розгляду справи сторони не домовилися про примирення і про оформлення договірних стосунків саме шляхом оренди спірної земельної ділянки, як наполягає відповідач.
		Правовою підставою позову позивачем вказано положення ст. 120 Земельного Кодексу України, у відповідності до якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч. 1). 
		Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2). 
		Аналогічні положення містить і ст. 377 ЦК України - до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). 
		 
		Позивач просить застосувати для задоволення позову саме ч. 1 ст. 120 ЗК України про перехід до нього права власності на земельну ділянку під придбаним окремим нерухомим майном, оскільки ця земельна ділянка і на час придбання нерухомого об`єкта і на час вирішення спору перебуває у власності відповідача. Позивач вказує, що обставина перебування спірної земельної ділянки саме у власності відповідача виключає застосування до правовідносин сторін ч. 2 ст. 120 ЗК України про перехід до нового власника нерухомого майна права оренди земельної ділянки.
		 
		Відповідач надав суду копію власного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.01.2006 року (а.с. 42) з якого вбачається, що земельна ділянка площею 0,1980 га несільськогосподарського призначення за адресою  АДРЕСА_1 була продана відповідачу із земель, що знаходилися у віданні Шполянської міської ради. 
		При цьому у преамбулі договору вказано, що при продажу земельної ділянки відповідачу (ПП "Юпітер") Шполянська міська рада керувалася, зокрема і власними рішеннями від 15.12.2005 року № 26-33/13 та від 12.04.2005 року № 18/63 (цим рішенням затверджено проект відведення земельних ділянок, про що вказано у п. 1 рішення № 26-33/13 ). 
		З преамбули рішення від 15.12.2005 року № 26-33/13 (а.с. 40) вбачається, що при його прийнятті Шполянська міська рада виконувала УКАЗ Президента України "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" від 19 січня 1999 року N 32/99 із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 9 березня 2000 року N 399/2000 (втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20 липня 2007 року N 650/2007). 
		Цим Указом, який був чинним на час прийняття вказаного рішення Шполянської міської ради та укладення із відповідачем договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.01.2006 року, передбачено запровадження продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній або комунальній власності. Об`єктами купівлі-продажу відповідно до цього Указу є земельні ділянки, на яких знаходяться об`єкти нерухомого майна, в тому числі об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України. Земельні ділянки несільськогосподарського призначення продаються покупцям, яким належать об`єкти нерухомого майна, що розташовані на такій земельній ділянці ( п. 1,2,6 Указу).
		 
		У п. 4 рішення Шполянської міської ради від 15.12.2005 року № 26-33/13 вказано, що земельні ділянки (в т.ч. площею 0,1980 га по АДРЕСА_1 ) продаються у власність ПП "Юпітер" під існуючі АЗС. 
		Спору між сторонами про те, що АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 є однією і тією ж адресою - немає. 
		Крім того, у п. 10.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідачу від 28.01.2006 року прямо вказано, що невід`ємною частиною цього договору являються рішення Шполянської міської ради від 12.04.2005 року № 23-18/63 та від 15.12.2005 року № 26-33/13.
		На цих підставах суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що якщо у тексті договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.01.2006 року не міститься окремої умови про те, що земельна ділянка продається на користь ПП "Юпітер" саме під існуючу АЗС, то слід вважати, що ця ділянка придбана відповідачем вільною від будь-яких об`єктів нерухомого майна. 
		 
		У останньому засіданні представником відповідача із клопотанням про долучення до матеріалів справи доказів від 09.09.2019, надано суду набір документів для огляду які нібито малися у відповідача для розроблення проекту відведення земельних ділянок, зокрема і площею 0,1980 га по АДРЕСА_2 для її продажу на користь ПП "Юпітер". Цей проект було затверджено п. 1 рішення Шполянської міської ради від 15.12.2005 року № 26-33/13. 
		Суд за їх допомогою мав намір з`ясувати, під яке нерухоме майно відповідач отримав земельну ділянку площею 0,1980 га по АДРЕСА_2 на виконання Указу Президента України "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" від 19 січня 1999 року N 32/99 та рішення Шполянської міської ради від 15.12.2005 року № 26-33/13. 
		Вказані документи, які фактично подані відповідачем на стадії розгляду справи по суті, суд приєднав до справи керуючись ст. 2 ГПК України про те, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		 
		В цих документах до періоду прийняття рішення Шполянської міської ради від 15.12.2005 року № 26-33/13 відноситься договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 31.03.2004 року між відповідачем та ЗАТ "Метровагонмаш", яким на користь відповідача було продано нерухоме майно - приміщення АЗС під цифрою 8 площею 34,3 кв.м.
		"Рабочий проект строительства объектов вспомогательного назначения Шполянского завода запчастей склад ГСМ с заправочной станцией 1991 р." на відповідача не переоформлявся (доказів про протилежне суду не надано). За доводами директора відповідача, за цим проектом на іншу юридичну особу ПП "Юпітер" нібито облаштовував АЗС зі складом ГСМ на придбаній земельній ділянці площею 0,1980 га по АДРЕСА_2 . 
		Всі інші документи складені набагато пізніше в часі від дати рішення Шполянської міської ради від 15.12.2005 року № 26-33/13. 
		 
		Отже єдиним об`єктом нерухомого майна, під який відповідачем у власність одержано земельну ділянку площею 0,1980 га по АДРЕСА_2 є те саме окреме приміщення АЗС, яке за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 27.03.2019 року (а.с. 10) придбав у РВ ФДМУ по Черкаській області позивач.
		Директором позивача пояснено в засіданні, що інших зареєстрованих на праві власності об`єктів нерухомого майна за відповідачем чи за іншими особами (відмінними від позивача) на спірній земельній ділянці не було і немає з часу придбання відповідачем всієї спірної земельної ділянки у власність. 
		Суду також не надано доказів, що взагалі будь-який об`єкт, приналежний відповідачу, здавався ним в експлуатацію як АЗС чи інший комплекс, із місцем його розташування по АДРЕСА_2 . 
		 
		Третьою особою у справі разом із поясненням по суті спору подано копію рішення Господарського суду Черкаської області у справі № 925/740/17 від 05.09.2017 (а.с. 73) з якого вбачається, що у Приватного підприємства "Юпітер" на підставі ст. 388 ЦК України було витребувано нежитлове приміщення автозаправної станції, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 ) АДРЕСА_4 на користь Держави України в особі Фонду державного майна України. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.17 рішення суду першої інстанції від 05.09.2017 залишено без змін.
		Судове рішення у справі № 925/740/17 вмотивоване тами обставинами;:
		На підставі рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради № 49 від 29.01.2004 ЗAT "Метровагонмаш" було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії 468373 від 30.03.2004, яким за вказаним товариством було зареєстроване право власності на майновий комплекс Шполянського заводу запасних частин по АДРЕСА_5 . Леніна, 138 АДРЕСА_6 . Шпола, до складу якого входила АЗС (8) площею 34,3 кв.м. 
		 31.03.2004 ЗАТ "Метровагонмаш" продало автозаправочну станцію площею 34,3 кв.м. в поетажному плані під цифрою 8, за адресою: АДРЕСА_2 , що входила до складу майнового комплексу Шполянського заводу запасних частин ЗАТ "Метровагонмаш", приватному підприємству "Юпітер" за договором купівлі-продажу нежилого приміщення. 
		 05.04.2004 право власності на вказану АЗС було зареєстроване за "Юпітер". 
		Рішенням суду у справі № 925/1831/14, що набрало законної сили, визнано не чинним рішення виконавчого комітету Шполянської міської ради № 49 та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії 422755 від 19.10.2009, що було видане взамін свідоцтва від 30.03.2004 про право власності на майно за адресою АДРЕСА_2 , які оформлені на Шполянський завод запасних частин ЗАТ "Метровагонмаш" та ЗАТ "Метровагонмаш". Судом встановлено, що оскільки об`єкт нерухомості - автозаправна станція по АДРЕСА_2 вибув з володіння власника - держави в особі Фонду державного майна України - не з його волі, це майно має бути витребувано із чужого незаконного володіння добросовісного набувача ПП "Юпітер" та підлягає поверненню на користь держави в особі Фонду державного майна України в порядку ст. 388 ЦК України. 
		За результатами виконання судового рішення у справі № 925/740/17 право власності на нежитлове приміщення автозаправної станції площею 35,8 кв.м. було зареєстровано за державою 05.06.2018 (а.с. 83 - Витяг з ДР), а 15.11.2018 РВ ФДМУ по Черкаській області прийняло рішення № 13О-МП про приватизацію об`єкта малої приватизації державної власності окремого майна - нежитлове приміщення автозаправної станції загальною площею 35,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . (а.с. 84). 
		В подальшому саме цей об`єкт продано позивачу у справі за договором купівлі-продажу об`єкта малої приватизації державної власності від 27.03.2019 і спору з приводу ідентифікації об`єкта як однієї й тієї ж будівлі (незважаючи на деяку різницю в площах за документами у справі) між сторонами немає, що судом з`ясовано в засіданні з поясненень сторін. 
		 
		З Витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 46) вбачається, що земельна ділянка площею 0,1980 га, кадастровий номер 7125710100:01:004:0478, розташована в АДРЕСА_1 , в даний час належить на праві приватної власності ПП "Юпітер" і з кадастрового плану земельної ділянки (а.с. 48) вбачається, що на ній розміщується лише один об`єкт нерухомості - саме те приміщення АЗС, яке придбав позивач. 
		Ця обставина також підтверджена і поясненнями директора ПП "Юпітер", які надані в судовому засіданні. 
		 
		Отже, з матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що належний позивачу на праві власності об`єкт нерухомого майна, індивідуально знаходиться на земельній ділянці площею 0,1980 га, кадастровий номер 7125710100:01:004:0478, яка попередньо отримана у власність ПП "Юпітер" у 2006 році саме під цей об`єкт нерухомості і саме в такій площі. 
		 
		Спірна земельна ділянка на час набуття позивачем права власності на об`єкт АЗС і на час розгляду справи є повністю сформованим та ідентифікованим самостійними ознаками об`єктом цивільних відносин. Їй присвоєно кадастровий номер і внесено відомості до ДЗК. На цій земельній ділянці розміщено лише один об`єкт нерухомості -приміщення АЗС, що вбачається з додатку до витягу з ДЗК (а.с. 48). 
		Протилежних доказів суду не подано. 
		 
		Після повернення вказаного об`єкта у державну власність відповідач та третя особа ніяким чином не вирішували питання землекористування під приміщенням АЗС, про що вказано у засіданні представниками цих осіб. 
		Директор відповідача пояснила, що вона завчасно знала про те, що РВ ФДМУ по Черкаській області виставило приміщення АЗС на продаж і бачила це оголошення з додатковими відомостями про те, що цей об`єкт знаходиться на земельній ділянці відповідача площею 0,1980 га. 
		При цьому відповідачем при наявності цієї інформації не було вжито жодних заходів щодо поділу власної земельної ділянки з виділенням під належне державі приміщення АЗС самостійної частини земельної ділянки у порядку, передбаченому нормами ЗУ "Про землеустрій", для чого йому, як землевласнику, слід було лише замовити виготовлення Технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.
		Відповідач також не споруджував та не реєстрував право власності на інші об`єкти нерухомості на спірній земельній ділянці, які вимагають обов`язкової їх прив`язки до земельної ділянки для їх подальшого обслуговування і використання. 
		 
		У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 викладено правовий висновок про те, що земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
		Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.
		Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.
		Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
		Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення (п. 8.2. -8.5, 8.11 постанови).
		 
		Отже, Великою Палатою Верховного Суду викладено правовий висновок про те, що положення ст. 120 Земельного Кодексу України є нормами спеціальними (пріоритетними), що повинні застосовуватися до земельних відносин, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці. Все інше цивільне законодавство є нормами загальними відносно ст. 120 ЗК України. 
		 
		Між сторонами виник спір з приводу переваги при виборі застосування до спірних відносин і до прав позивача на земельну ділянку ст. 120 Земельного Кодексу України або ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 року. 
		Керуючись положеннями ч. 6 ст. 26 вказаного Закону відповідач вважає, що позивач має право лише на оформлення права користування земельною ділянкою, а не права власності на неї. 
		Обговоривши позиції сторін з даного приводу суд приходить до таких висновків. 
		Представник позивача слушно зауважує, що ст. 120 ЗК України не містить жодних оговорок з приводу підстав переходу права власності на об`єкт нерухомого майна - це загальний порядок чи за наслідками приватизації державного майна чи з інших підстав. Тому слід вважати, що дана норма не містить жодних виключень для встановленого нею правила про те, що за наслідками набуття права власності на будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, припиняється право власності земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. 
		Відповідачем не доказано суду, що існує пряма норма чинного законодавства про те, що за наслідками переходу права власності на будівлю в результаті приватизації новий власник цієї будівлі має право на оформлення лише користування земельною ділянкою, на якій розташовано це майно. 
		 
		Суд погоджується із доводами позивача та третьої особи, що абзаци 4 та 5 ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" стосуються лише випадків, коли земельна ділянка під об`єктом приватизації знаходиться або не знаходиться саме у користуванні якоїсь особи. Дана норма не стосується випадків, коли така земельна ділянка перебуває саме у власності іншої особи. 
		Ч. 6 ст. 26 цього закону не містить прямого твердження про те, що із власником земельної ділянки під придбаним об`єктом приватизації новий власник нерухомого майна укладає лише договір оренди земельної ділянки. 
		З цих підстав суд погоджується із доводами позивача та третьої особи, що власником земельної ділянки, про якого йде мова у ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" може бути лише орган місцевого самоврядування, діяльністю якого держава може керувати шляхом прийняття відповідних законодавчих актів і зобов`язувати вжити належних заходів до оформлення саме прав користування земельною ділянкою під об`єктом приватизації (який продається без земельної ділянки), і ця земельна ділянка при цьому ніякій іншій особі на праві приватної власності не належить. 
		При цьому суд також враховує, що в даний час законодавством дозволено продавати об`єкти приватизації без одночасного продажу земельних ділянок, на яких вони знаходяться. Це випливає зі змісту ч. 6 ст. 120 ЗК України якою визначено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. 
		Однак ця обставина і норма ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна" не дає відповідачу підстав вважати, шо він повинен укласти із позивачем виключно договір оренди земельної ділянки під придбаним позивачем об`єктом АЗС. 
		 
		Ч. 1 ст. 120 ЗК України містить положення про перехід до нового власника об`єкта нерухомості всієї земельної ділянки або її частини без розкриття критерію, від чого саме залежить такий повний чи частковий перехід.
		 
		Суд вважає, що в даному випадку все залежить від об`єкта нерухомості, за яким слідує земельна ділянка : якщо земельна ділянка була сформована під окремий об`єкт нерухомості, і все право власності на який перейшло до іншої особи, то вся земельна ділянка слідує за цим об`єктом до нового власника нерухомості. 
		Якщо на земельній ділянці знаходяться інші зареєстровані на праві власності об`єкти нерухомості за власником земельної ділянки чи за іншими особами, то до нового власника окремого об`єкта нерухомості на такій земельній ділянці безперечно переходить право власності лише на частину земельної ділянки, на якій цей об`єкт розташовано. Тим самим і щодо власників інших об`єктів нерухомості буде забезпечено збереження принципу слідування (нерозривності) об`єкта нерухомості та земельної ділянки на якій він розташований та якої потребує для обслуговування. 
		 
		У ситуації між сторонами у відповідача (та у інших осіб) відсутні будь-які додаткові об`єкти нерухомого майна (крім будівлі АЗС придбаної позивачем), зареєстровані за ними на праві власності, які були б розташовані на спірній земельній ділянці. За умови наявності на земельній ділянці відповідача ще й таких об`єктів позивач безперечно мав би право лише на частину земельної ділянки під придбаним ним об`єктом нерухомості, бо решті будівель теж треба було б забезпечити збереження під ними частини спірної земельної ділянки. 
		 
		Ч. 1 ст. 120 ЗК закріпляє принцип слідування земельної ділянки за об`єктом нерухомості навіть у випадку, якщо власник земельної ділянки і власник об`єкта нерухомості на ній є різними особами. 
		Це покликано забезпечити нерозривність (цілісність) об`єкта нерухомості та земельної ділянки під ним для повної ліквідації конфліктів між таким власником земельної ділянки та об`єкта. Також це упереджує зловживання з боку власника земельної ділянки в питанні визначення такої ціни за оренду земельної ділянки, яка може бути абсурдною та неможливою в принципі для її погодження між зацікавленими сторонами. 
		Слід також зауважити, що ст. 120 ЗК України стосується нерозривного слідування земельної ділянки (яка належить третій особі) лише за об`єктом нерухомості. Отже ніяке інше майно, розміщене на цій земельній ділянці, не забезпечує збереження такій третій особі її права власності на земельну ділянку чи на її частину, якщо у розташованого на ділянці об`єкта нерухомості змінився власник. 
		 
		Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не може набувати право власності на спірну земельну ділянку в результаті судового рішення у даній справі всупереч правилам ст. 125,126 ЗК України про виникнення прав на земельну ділянку з лише моменту державної реєстрації цих прав. 
		Відповідач вважає, що позивач повинен був зареєструвати за собою право власності на спірну земельну ділянку відразу після укладення договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 27.03.2019 року. Однак це в принципі є неможливим, якщо право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за відповідачем і механізму автоматичної реєстрації переходу права власності на земельну ділянку за новим власником нерухомого майна з анулюванням попереднього запису за власником ділянки-третьою особою ст. 120 ЗК України не містить. 
		 
		Крім того суд враховує позицію Великої палати Верховного Суду у вже згаданій постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 з правовим висновком про застосування ст. 120 ЗК України про те, що земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.
		Верховний Суд вказав, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
		Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права ( постійного користування), позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення (п. 8.2. -8.5, 8.11 постанови).
		Отже у правовідносинах сторін судове рішення є належним способом підтвердження переходу права власності на земельну ділянку до позивача в порядку ст. 120 ЗК України. 
		У відповідності до ч. 3,5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. 
		 
		Суд відхиляє доводи відповідача що на підставі ст. 186 ЦК України про те що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю, а приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом, слід прийти до висновку, що до позивача на підставі ст. 120 ЗК України не переходить право власності на земельну ділянку під об`єктом приватизації . Відповідач спирається на умови договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації від 27.03.2019 про те, що цей об`єкт позивачем придбано без землі, тому за об`єктом приватизації за умовами такого договору приналежність речі (земельна ділянка під ним) не слідує. 
		В даному випадку суд знову керується позиціями Великої Палати ВС про приорітетність та спеціальність норм ст. 120 Земельного Кодексу України перед усім іншим цивільним законодавством, до якого відноситься і ст.186 ЦК України і ч. 6 ст. 26 ЗУ "Про приватизацію державного і комунального майна". 
		 
		В ході розгляду справи відповідач зауважував про несправедливість положень ст. 120 ЗК України у підході до землевласника, у якого фактично відбирається належна на праві власності земельна ділянка, а справедлива компенсація такої втрати не передбачена взагалі ні ст. 120 ЗК України ні іншим законодавством. 
		Дане питання в межах цієї справи вирішено бути не може, оскільки не є предметом спору між сторонами. 
		Згідно ст. 153 ЗК України про гарантії права власності на земельну ділянку --- власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
		Ст. 120 ЗК України і є таким випадком. 
		Отже враховуючи особливі обставини даної справи, що вся спірна земельна ділянка площею 0,1980 га була сформована для її продажу відповідачу у 2006 році при наявності на ній лише одного об`єкта нерухомого майна (нежитлове приміщення автозаправної станції), який в подальшому придбав позивач як об`єкт приватизації; на земельній ділянці немає інших зареєстрованих об`єктів нерухомого майна яким слід забезпечити принцип нерозривної цілісності об`єкта та земельної ділянки під ними; на спірній земельній ділянці немає ніяких зданих в експлуатацію об`єктів, пов`язаних із земельною ділянкою (доказів про їх наявність суду не надано); відповідач не провів розподіл спірної земельної ділянки для виділення під придбаний позивачем об`єкт нерухомості окремої частини земельної ділянки, то суд вважає, що позивач довів правомірність своїх позовних вимог та наявність підстав для визнання за собою права власності на всю земельну ділянку, яка формувалася під наявність на ній окремого об`єкта нерухомості, який в даний час належить позивачу. 
		Відповідач доводів та належних обґрунтувань щодо того, що позивач на підставі ст. 120 ЗК України повинен отримати право власності лише на частину спірної земельної ділянки, а не на всю її площу, суду не надав. У спорі позиція відповідача сформована як заперечення проти виникнення права власності на спірну земельну ділянку у позивача в принципі, а не проти розміру цього права. 
		На підставі ст. 129 ГПК України, при задоволенні позову з відповідача на 
		користь позивача слід стягнути 4 967,62 грн. на відшкодування сплаченого судового збору повністю - 1,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, як обгрунтовано розрахував позивач (а.с. 24).
		 
		Керуючись ст.ст. 238, 240 ГПК України, - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджі" (ідентифікаційний код 39189072, м. Вінниця, вул. М.Литвиненко-Вольгемут, 31/А) право власності на земельну ділянку площею 0,1980 га, кадастровий номер 7125710100:01:004:0478, розташовану в АДРЕСА_1 . 
		3. Стягнути з Приватного підприємства "Юпітер" (ідентифікаційний код 21386311, Черкаська область, Шполянський район, м. Шпола, вул. Героїв Крут, 66-Ж) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджі" (ідентифікаційний код 39189072, м. Вінниця, вул. М.Литвиненко-Вольгемут, 31/А) -- 4 967,62 грн. на відшкодування сплаченого судового збору. 
		 
		Наказ видати. 
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України. 
		Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів.
		 
		Повне судове рішення складено 15 вересня 2019.
		 
		 
		Суддя Н.М. Спаських

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...