Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/1511/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 16.09.2019. Зареєстровано: 16.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2019.
Дата набрання законної сили: 03.02.2020
Номер судового провадження: П/140/1543/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 вересня 2019 року   ЛуцькСправа № 140/1511/19 
		Волинський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого - судді Каленюк Ж.В., 
		за участю секретаря судового засідання Шепталової А.П.,
		представників позивача Бурди Д.П. , Красуна В. В . , Сафулька С.Ф. ,
		представників відповідача Багрій О.А., Сахмана П.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Державне підприємство «Луцький ремонтний завод «Мотор» (далі - ДП «ЛРЗ «Мотор», підприємство, позивач) звернулося з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс великих платників податків ДФС, контролюючий орган, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 11 березня 2019 року №Ю-0001494813 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2404383,38 грн. (надалі - вимога про сплату боргу (недоїмки)) та рішення від 11 березня 2019 року №0001504813 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 1202191,69 грн. (надалі - рішення про застосування штрафних санкцій).
		В обґрунтування позову позивач зазначив, що вказані вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій прийняті на підставі акта від 06 лютого 2019 року №28/28-10-48-13/08029701 за результатами документальної планової виїзної перевірки ДП «ЛРЗ «Мотор» , в тому числі з питань дотримання вимог законодавства з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2018 року, яким встановлено порушення підприємством вимог пункту 1 частини другої статті 6, частини другої статті 7, пункту 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI), а саме порушено порядок нарахування єдиного внеску, що спричинило заниження його нарахування на суму 2404383,38 грн.
		Позивач вказує на необ`єктивний та поверхневий розгляд контролюючим органом заперечень на акт перевірки, скарги на рішення та вимогу, поданої в адміністративному порядку, оскільки не було надано оцінку доводам підприємства, а повідомлення про розгляд 25 квітня 2019 року скарги надійшло позивачу лише 06 травня 2019 року, чим порушено право на участь платника в процесі прийняття рішення.
		Позивач не погоджується із висновками контролюючого органу щодо порушення ДП «ЛРЗ «Мотор» порядку нарахування єдиного внеску. З цього приводу зазначив, що на підставі Закону України від 02 березня 2015 року №219-VІІІ «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» (далі - Закон №219-VІІІ) підприємство у 2015 році скористалося можливістю під час нарахування заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами застосувати розмір єдиного внеску з понижуючим коефіцієнтом (за умов та в порядку, визначених пунктом 9-5 розділу VIII Закону №2464-VI). Як встановлено пунктом 9-5 розділу VIII Закону №2464-VI, коефіцієнт щомісячно обчислюється платниками самостійно (за тут же наведеною формулою). 
		Позивач стверджує, що дотримуючись наведених у законі вимог, на підставі звітності платника єдиного внеску, яка подається відповідно до вимог цього Закону, було розраховано відповідні показники. Середньомісячний платіж на одну застраховану особу у 2014 році розраховано за сумарними показниками рядка 3 таблиці 1 місячних звітів за 2014 рік (за мінусом рядків 3.1.4, 3.3.2 та 3.4.2 - сум  нарахованого єдиного внеску за ставкою 8,41 відсотка для працюючих інвалідів»), як про це роз`яснено в листах Державної фіскальної служби України (ДФС України) від 09 квітня 2015 року №12518/7/99-99-17-03-01-17, від 07 липня 2015 року «Застосування понижуючого коефіцієнта платниками єдиного внеску». За проведеними розрахунками середньомісячний платіж на одну застраховану особу у 2014 році становить 2117,42 грн. Усі встановлені у законі умови для застосування розміру єдиного внеску з понижуючим коефіцієнтом виконувалися у березні, червні, вересні, листопаді та грудні 2015 року, оскільки у ці періоди база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу зросла більш як на 20 відсотків порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік на одну застраховану особу; середній платіж на одну застраховану особу у звітному місяці після застосування коефіцієнта становив більше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік (тобто, більше ніж 2117,42 грн.); кількість застрахованих осіб у звітному місяці, яким нараховані виплати, не перевищила 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік. Будь-яких порушень щодо обчислення понижуючих коефіцієнтів у 2015 році в акті перевірки не встановлено. Однак контролюючим органом під час перевірки для розрахунку показника середньомісячного платежу на одну застраховану особу у 2014 році було враховано коригування, які проведено платником у звітах та які пов`язані з відшкодуванням із бюджету сум середнього заробітку мобілізованим працівникам, що відображені у рядку 6 «Донараховано та/або до утримано єдиний внесок у зв`язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах» таблиці 1 звіту за жовтень 2014 року та у рядку 7 «Зменшено суму єдиного внеску у зв`язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах» таблиці 1 звіту за серпень 2014 року. 
		Як зазначив позивач, 08 червня 2014 року набрав чинності Закон України від 20 травня 2014 року №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», яким внесено зміни до частини сьомої статті 7 Закону №2464-VI. За цією нормою єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нараховується на виплати, які компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Коригування єдиного внеску за попередні звітні періоди були здійснені з урахуванням роз`яснень, викладених в листі ДФС України та Пенсійного фонду України від 22 липня 2014року №127/7/99-99-17-03-01-17, №19426/05-10 «Про надання роз`яснень щодо нарахування та відображення у звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів сум нарахованого середнього заробітку мобілізованим працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період», який потім був відкликаний листом ДФС України від 29 вересня 2014 року №5655/7/99-99-17-03-01-17, а той у свою чергу, відкликаний листом ДФС України від 31 липня 2015 року №28068/7/99- 99-17-03-01-17. 
		Позивач вважає, що за наведених обставин контролюючим органом була створена ситуація правової колізії, коли видання нормативних документів спричинили неоднозначне (множинне) трактування обов`язку платника податків щодо нарахування та відображення у звіті нарахованого середнього заробітку мобілізованим працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
		На думку позивача, виправлення за попередні звітні періоди, відображені у рядку 7.1.1 таблиці 1 звіту за серпень 2014 року у сумі 18257,73 грн. та у рядку 6.1.1 таблиці 1 звіту за жовтень 2014 року у сумі 34215,11 грн., не можуть бути враховані при розрахунку показника середньомісячного платежу на одну застраховану особу у 2014 році, оскільки у звітах не зазначено, за який період здійснюється коригування. Водночас, згідно з положеннями частини сьомої статті 7 Закону №2464-VI у підприємства відсутній обов`язок нараховувати єдиний внесок на виплати, які компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Крім того, жодним нормативно-правовим актом не передбачено коригування єдиного внеску за попередні періоди з метою розрахунку понижуючого коефіцієнта, про що ДФС України роз`яснено на запит підприємства у листі від 21 січня 2019 року №3016/6/99-99-13-02-0115. Також в акті перевірки враховано лише загальні суми донарахованого у жовтні 2014 року єдиного внеску за попередні звітні періоди та зменшення у серпні 2014 року нарахування єдиного внеску за попередні звітні періоди, без зазначення кількості осіб, щодо яких здійснено коригування, періодів коригування, що має вплив і на інші показники. У свою чергу, відповідачем не було взято до уваги коригування єдиного внеску за 2014 рік, відображеного у рядку 7.1.1 таблиці 1 звіту за грудень 2015 року на суму 98317,93 грн., що свідчить про застосовування різного підходу до визначення показників. У листі Першого заступника голови Комітету з питань податкової та митної політики A.B. Журжія (співавтора Закону №219-VIII) від 21 січня 2019 року №5 підприємству також надано роз`яснення, що для визначення середньомісячного платежу на одну застраховану особу у 2014 році платник єдиного внеску має використовувати суму нарахованого єдиного внеску за 2014 рік, зазначену у рядку 3 таблиці 1 звіту. 
		Не погоджується позивач також і з висновками контролюючого органу, викладеними у  підпункті 3.1.4.7 акта перевірки стосовно заниження бази нарахування єдиного внеску на суми доходу, виплаченого за результатами попереднього року звільненим працівникам та працівникам, які перебувають у декретній відпустці, на суму 150648,00 грн. (66663,00 грн. у січні 2017 року та 83985,00 грн. у січні 2018 року), що спричинило заниження нарахування єдиного внеску на 33142,56 грн. Посилаючись на пункти 3.4, 3.32 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики від 13 січня 2005 року №4, позивач зазначає, що соціальні допомоги та виплати за рахунок коштів підприємства, установлені колективним договором (працівникам, які перебувають у відпусті по догляду за дитиною), суми матеріальної та благодійної допомоги, виплачені особам, які не перебувають у трудових відносинах з підприємством, не належать до фонду оплати праці. Вважає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року №1170 на зазначені виплати, які передбачені пунктом 9.5.8 колективного договору підприємства, не нараховується єдиний внесок. Також звертає увагу, що єдиний внесок донарахований за ставкою 22 відсотки, проте серед працівників, яким така допомога була виплачена, 10 осіб є особами з інвалідністю, єдиний внесок на суми доходу яких сплачується за ставкою 8,41 відсотка, що теж свідчить про необґрунтованість вимоги та, відповідно, штрафних санкцій за додатковими зобов`язаннями зі сплати єдиного внеску.
		З наведених підстав позивач просив позов задовольнити. 
		Ухвалою від 13 травня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; судовий розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.1 том 1). 
		У відзиві на позов (а.с.73-75 том 2) відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що документальною плановою виїзною перевіркою ДП «ЛРЗ «Мотор» встановлено заниження нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на 2404383,38 грн. (в березні, вересні, листопаді 2015 року, січні 2017 року та січні 2018 року). 
		Перевіркою було встановлено, що на підставі наказів по підприємству від 03 січня 2017 року №1-к/тр, від 29 грудня 2017 року №280-к/тр за результатами попереднього року нараховано у січні 2017 року дохід у вигляді матеріальної допомоги звільненим працівникам та працівникам, які перебувають у декретній відпустці, в сумі 66663,00грн., а у січні 2018 року - у сумі 83985,00 грн., при цьому такі доходи не включено до бази нарахування єдиного внеску та у зв`язку із цим занижено єдиний внесок у сумі 14665,86 грн. за січень 2017 року та у сумі 18476,70 грн. за січень 2018 року. Відповідач вважає, що якщо працівнику після звільнення нараховано дохід за відпрацьований час, то на таку виплату поширюється дія частини другої статті 7 Закону №2464-VI - нараховується єдиний внесок; обчислення єдиного внеску за минулі періоди здійснюється, виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до Закону нараховується єдиний внесок (частина четверта статті 9 Закону №2464-VI).
		Перевіркою також було встановлено, що середньомісячний платіж на одну застраховану особу у 2014 році становить 2118,78 грн. ДП «ЛРЗ «Мотор» у березні, червні, вересні, листопаді та грудні 2015 року розмір єдиного внеску застосовував з понижуючим коефіцієнтом. Після застосування понижуючого коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу у березні 2015 року становить 2118, 33 грн., у червні 2015 року - 2130,49 грн., у вересні 2015 року - 2118,14 грн., у листопаді 2015 року - 2117,47 грн., у грудні 2015 року - 2118,84 грн. Середній платіж на одну застраховану особу у березні, вересні та листопаді 2015 року є меншим за середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік (2118,78 грн.), а тому для застосування понижуючого коефіцієнта не виконуються одночасно усі умови, визначені пунктом 9-5 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI. Відтак, перевіркою встановлено заниження нарахування єдиного внеску у зазначених місяцях відповідно до класу професійного ризику виробництва (37,45 відсотка) на суму 2326035,03 грн. та єдиного внеску із сум допомоги по тимчасовій непрацездатності за ставкою 33,2 відсотка на суму 45205,79 грн.
		Відповідач вважає, що оскільки перевіркою встановлено порушення ДП «ЛРЗ «Мотор» пункту 1 частини другої статті 6, частини другої статті 7, пункту 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI, а саме занижено нарахування єдиного внеску на 2404383,38 грн., то вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій є правомірними.
		З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю. 
		У відповіді на відзив (а.с.79-88 том 2) позивач не погодився із доводами відповідача, викладеними у відзиві, та підтримав позицію, викладену у позовній заяві. Вказав, що відповідно до частини сьомої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 20 травня 2014 року №1275-VIІ), платник не має обов`язку нараховувати єдиний внесок не на виплати, які компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Коригування єдиного внеску у звітах за серпень та жовтень 2014 року не впливають на розрахунок середньомісячного платежу на одну застраховану особу у 2014 році, яка є спірною, оскільки при проведенні донарахування та/або доутримання єдиного внеску у зв`язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах (рядок 6 таблиці 1 звіту) та зменшення суми єдиного внеску у зв`язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах (рядок 7 таблиці 1 звіту), розмір нарахованого єдиного внеску (рядок  3 таблиці 1 звіту) залишається незмінним, а змінюється лише показник «Загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті», зазначений у рядку 8 таблиці 1 звіту. Відповідач за основу розрахунку взяв не рядок 3 (сума нарахованого єдиного внеску), а рядок 8 (сума єдиного внеску, яка підлягає сплаті), всупереч методичним рекомендаціям, які були викладені у листі ДФС України від 07 липня 2015 року. Позивач звертає увагу, що за змістом пункту 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI показник СмП(зо)2014 (середньомісячний платіж на одну застраховану особу у 2014 році) - це сума нарахованого єдиного внеску за 2014 рік / кількість звітних місяців платника у 2014 році / середньомісячну кількість застрахованих осіб платника за 2014 рік. Протилежні доводи контролюючого органу в акті перевірки не відповідають Закону №2464-VI. Позивач вважає, що він дотримався трьох умов для застосування понижуючого коефіцієнта.
		Частиною сьомою статті 7 Закону №2449-VI також визначено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Виплати, проведені у січні 2017 року та січні 2018 року, підпадають під пункт 1 розділу І Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року №1170, який стосується виплат, встановлених колективним договором. Виплати, які проводились на підставі наказів від 03 січня 2017 року № 1-к/тр та від 29 грудня 2017 року №280-к/тр, встановлені колективним договором як додаткові окремі соціальні гарантії, а відтак, не входять до фонду оплати праці підприємства, тому єдиний внесок на них не нараховується. Попри наведену норму відповідачем донараховано єдиний внесок у сумі 33142,56 грн. із застосуванням ставки в розмірі 22 відсотка від суми 150648,00 грн., тобто знеособлено, хоч доходи були нараховані у тому числі й особам з інвалідністю, ставка єдиного внеску щодо яких становить 8,41 відсотка.   
		Позивач з урахуванням цих доводів просив задовольнити позов.
		Відповідач правом подати заперечення на відповідь на відзив не скористався. 
		Ухвалами суду: від 12 липня 2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів; від 12 серпня 2019 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті.
		У судовому засіданні представники позивача, кожен зокрема, позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, а також звернули увагу суду на невідповідність в акті перевірки сум виплат, проведених на підставі наказів від 03 січня 2017 року № 1-к/тр та від 29 грудня 2017 року №280-к/тр, з яких контролюючим органом донарахованого єдиний внесок та штрафні санкції. Представники відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просили відмовити з підстав, наведених у відзиві; вважають, що викладені в акті перевірки обставини щодо порушення порядку нарахування єдиного внеску викладені об`єктивно, а вимога про сплату боргу (недоїмки), а також рішення про застосування штрафних санкцій ґрунтується на нормах законодавства.
		Суд, заслухавши пояснення представників сторін (вступне слово), перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, письмовими доказами,  встановив такі обставини і відповідні їм правовідносини. 
		На підставі наказів Офісу великих платників податків ДФС від 13 листопада 2018 року №2097, від 26 грудня 2018 року №2499, направлень від 26 листопада 2018 року №256, 257, №258, від 29 грудня 2018 року №330, від 15 січня 2019 року №14,  виданих Львівським управлінням Офісу великих платників податків ДФС, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «ЛРЗ «Мотор» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2018 року, за результатами якої складено акт від 06 лютого 2019 року №28/28-10-48-13/0809701 (надалі - акт перевірки). За висновками акта перевірки ДП «ЛРЗ «Мотор» порушено, зокрема, пункт 1 частини другої статті 6, частину другу статті 7, пункт 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI, а саме: порушено порядок нарахування єдиного внеску, що привело до заниження нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 2404383,38 грн., в тому числі за березень 2015 року на 568026,94 грн., за вересень 2015 року на 926298,00грн., за листопад 2015 року 876914,90 грн., за січень 2017 року на 14665,86 грн. та за січень 2018 року на  18476,70 грн. (витяг на а.с.45-67 том 1).
		20 лютого 2019 року підприємство подало заперечення на акт перевірки (а.с.68-91 том 1), які були розглянуті відповідачем, однак висновки акта перевірки в частині виявлених порушень Закону №2464-VI залишено без змін, про що свідчить лист від 05 березня 2019 року №11215/10/28-10-48-13 (а.с.92-94 том 1). 
		11 березня 2019 року Офісом великих платників податків ДФС на підставі акта перевірки сформовано вимогу №Ю-0001494813 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 2404383,38 грн. (а.с.96 том 1) та прийнято рішення №0001504813 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску в сумі 1202191,69 грн. (а.с.97 том 1). Як видно із розрахунку штрафної санкції, її розмір становить 50 відсотків від донарахованого єдиного внеску, тобто, застосовано граничний розмір штрафної санкції відповідно до підпункту 3 пункту 11 статті 25 Закону №2464-VI (а.с.98 том 1).
		Підприємство оскаржувало вимогу та рішення відповідача шляхом подання до ДФС України скарги від 25 березня 2019 року №1-25/1496 (а.с.99-110 том 1). Повідомлення платника про розгляд 25 квітня 2019 року скарги надіслано рекомендованим порядком 24 квітня 2019 року та отримане підприємством 06 травня 2019 року (а.с.116-117 том 1; а.с.35 том 3). За результатами розгляду скарги ДФС України прийнято рішення від 25 квітня 2019 року №19772/6/99-99-11-05-02-25, згідно з яким спірні вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій залишені без змін, а скарга - без задоволення (а.с.112-115 том 1). 
		Позивач, не погоджуючись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішенням про застосування штрафних санкцій, звернувся за захистом порушених прав до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Спірні правовідносини виникли стосовно порядку нарахування позивачем єдиного внеску у 2015 році, січні 2017 року та січні 2018 року (пункт 5 «Висновки» акта перевірки).
		Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Законом №2464-VI). 
		Перелік платників єдиного внеску визначає стаття 4 Закону №2464-VI. Так відповідно до абзаців другого, сьомого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами. 
		Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску  своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. 
		Як визначено абзацами першим, другим пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги або компенсації відповідно до законодавства.
		В розумінні пункту 3 частини першої статті 1 цього Закону застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
		Відповідно до частини п`ятої, абзацу другого частини шостої статті 8 Закону №2464-VI (в редакції Закону до 01 січня 2016 року) єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази  нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності. Єдиний внесок для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону (крім військових частин та органів, які виплачують грошове забезпечення особам, зазначеним у пункті 9 частини першої статті 4 цього Закону), встановлюється у розмірі 33,2 відсотка визначеної абзацом другим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
		За правилами частини другої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Частиною третьою цієї статті установлено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
		Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина четверта статті 9 Закону №2464-VI). 
		Відповідно до пунктів 2, 6, 7 частини першої статті 13 Закону №2464-VI органи доходів і зборів мають право: проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску. Органами доходів і зборів є центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи (пункт 3-1 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
		Частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
		Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску (пункт 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI).
		З наведеного слідує, що роботодавці як платники єдиного внеску мають обов`язок самостійно нараховувати (обчислювати) та сплачувати єдиний внесок за кожну застраховану особу на підставі бухгалтерських та інших документів, що підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), в розмірі та в порядку, визначеному Законом №2464-VI. У свою чергу, невиконання цього обов`язку, порушення порядку нарахування єдиного внеску має наслідком застосування контролюючим органом до платника штрафних санкцій на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності,  бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), а також застосування заходів стягнення - надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки).
		Надаючи оцінку вимозі про сплату боргу (недоїмки) та рішенню про застосування штрафних санкцій судом встановлено, що спірні правовідносини пов`язані, у тому числі, із застосуванням позивачем, який є платником єдиного внеску, Закону України від 02 березня 2015 року №219-VIII «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» (Закон №219-VIII набрав чинності 13 березня 2015 року). Цим Законом розділ VIII Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-5, згідно з яким по 31 грудня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами розмір єдиного внеску, встановлений частиною п`ятою та абзацом другим частини шостої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, застосовується з понижуючим коефіцієнтом (далі - коефіцієнт), якщо платником виконуються одночасно такі умови:
		а) база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в звітному місяці (далі - БН(зо) збільшилась на 20 і більше відсотків порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік в розрахунку на одну застраховану особу (далі - СмБН(зо)2014);
		б) після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці (далі - СП(зо)м) складе не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік (далі - СмП(зо)2014);
		в) кількість застрахованих осіб у звітному місяці, яким нараховані виплати, не перевищує 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік (далі - СмК(зо)2014). Ця умова не застосовується до платників єдиного внеску, визначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону.
		Коефіцієнт щомісячно обчислюється платниками самостійно, за такою формулою: коефіцієнт = СмБН(зо)2014/БН(зо), де: СмБН(зо)2014 - середньомісячна база нарахування єдиного внеску для платника у 2014 році в розрахунку на одну застраховану особу - це сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами, на яку нараховується єдиний внесок/кількість звітних місяців платника в 2014 році/СмК(зо)2014; БН(зо) - база нарахування єдиного внеску на одну застраховану особу за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода за цивільно-правовим договором, - це сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами, на яку нараховується єдиний внесок у звітному місяці 2015 року/кількість застрахованих осіб платника у звітному місяці 2015 року, яким нараховані виплати; СмК(зо)2014 - середньомісячна кількість застрахованих осіб платника за 2014 рік - це сумарна кількість застрахованих осіб, яким нараховані виплати у кожному місяці в 2014 році/кількість звітних місяців платника в 2014 році; СмП(зо)2014 - середньомісячний платіж на одну застраховану особу у 2014 році - це сума нарахованого єдиного внеску за 2014 рік/кількість звітних місяців платника в 2014 році/СмК(зо)2014; СП(зо)м - середній платіж на одну застраховану особу у звітному місяці - це сума нарахованого єдиного внеску у звітному місяці 2015 року/кількість застрахованих осіб у звітному місяці 2015 року, яким нараховані виплати.
		Якщо в результаті розрахунку коефіцієнта його значення складає менше ніж 0,4, то платник застосовує коефіцієнт 0,4. Коефіцієнт застосовується в тому числі при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи. Коефіцієнт не застосовується платниками єдиного внеску, вказаними в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які виплачують грошове забезпечення. Розрахований коефіцієнт та розмір єдиного внеску зазначаються з трьома знаками після коми.
		При розрахунку коефіцієнта показники за 2014 рік визначаються на підставі звітності платника єдиного внеску, яка подається відповідно до вимог цього Закону. У разі застосування коефіцієнта платник єдиного внеску зазначає про це в звіті.
		Платник єдиного внеску, що застосував коефіцієнт та не сплатив нарахований єдиний внесок у встановлені Законом строки, позбавляється права в майбутньому застосувати коефіцієнт до повної сплати такої недоїмки (боргу). Право на застосування коефіцієнта поновлюється з місяця, в якому сплачено таку недоїмку (борг). 
		Отже, за наведеними положеннями можливість застосовувати понижуючий коефіцієнт надана платникам єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому (крім платників, які виплачують грошове забезпечення) пункту 1 частини першої статті 4 Закону №24644-VI. База нарахування єдиного внеску, до якої застосовується понижуючий коефіцієнт, визначається при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами. Єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (тобто, для роботодавців), крім абзацу сьомого (тобто, крім платників, які виплачують грошове забезпечення) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI бази нарахування єдиного внеску (тобто, суми нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці») відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності (від 36,76 відсотка для 1 класу професійного ризику виробництва до 49,7 відсотка для 67 класу професійного ризику виробництва). Показники розраховуються, виходячи з даних на одну застраховану особу. 
		З матеріалів справи вбачається, що ДП «ЛРЗ «Мотор» є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до пункту 1 статті 4 Закону №2464-VI (віднесене до 27 класу професійного ризику; розмір єдиного внеску упродовж 2015 року становить 37,45 відсотка бази  нарахування єдиного внеску). 
		Позивач скористався у 2015 році можливістю застосовувати розмір єдиного внеску з понижуючим коефіцієнтом відповідно до пункту 9-5 розділу VIII Закону №2464-VI. 
		При розрахунку понижуючого коефіцієнта показники визначаються на підставі звітності платника єдиного внеску, поданої відповідно до вимог Закону №2464-VI. 
		Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09 вересня 2013 року №454, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 вересня 2013 року за №1628/24160, затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (був чинний до 30 квітня 2015 року, надалі - Порядок №454), додатком 4 до якого визначено форму звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (форма №Д4 (місячна)). Оскільки цією формою не було передбачено окремого рядка для зазначення понижуючого коефіцієнта, тому ДП «ЛРЗ «Мотор» листом від 16 квітня 2015 року №1-58/812/ВП повідомило контролюючий орган про застосування у березні 2015 року розміру єдиного внеску з понижуючим коефіцієнтом 0,799 (а.с.222 том 1).  
		Надалі платники єдиного внеску використовували звіт форми №Д4 (місячна) - додаток 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за №460/26905; далі - Порядок №435, набрав чинності 30 квітня 2015 року). Як видно із звітів, доданих до матеріалів справи (а.с.44-67 том 2), позивач до ставки єдиного внеску також застосовував понижуючий коефіцієнт у червні 2015 року - 0,736, у вересні 2015 року - 0,706, у листопаді 2015 року - 0,715, у грудні 2015 року - 0,683 (рядок 18).
		Судом встановлено, що для обчислення понижуючого коефіцієнта підприємство використало звіти форма №Д4 (місячна) за січень-грудень 2014 року (а.с.211-221, 223-252 том 1, а.с.1-37 том 2). ДП «ЛРЗ «Мотор» було здійснено розрахунок середніх показників за 2014 рік. Позивач самостійно провів необхідні розрахунки середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік, середньомісячної бази нарахування єдиного внеску за 2014 рік у розрахунку на одну застраховану особу, середньомісячного платежу на одну застраховану особу платника за 2014 рік, порівнявши ці показники із відповідними показниками за звітний період у 2015 році (кількістю застрахованих осіб у звітному місяці, яким нараховані виплати; бази нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу у звітному місяці; середнього платежу на одну застраховану особу в звітному місяці). За цими розрахунками середньомісячна кількість застрахованих осіб платника за 2014 рік (показник СмК(зо)2014) становить: 12391-647/12 = 979 (оскільки понижуючий коефіцієнт не застосовується для підприємств, установ, організацій за працюючих осіб з інвалідністю (ставка єдиного внеску 8,41 відсотка) та до ставок єдиного внеску 3,6 відсотка, 6,1 відсотка, 2,6 відсотка, 2 відсотки, 2,85 відсотка, то при розрахунку всіх показників кількість працюючих осіб з інвалідністю та нарахована їм заробітна плата (дохід) не враховуються); середньомісячна база нарахування єдиного внеску для платника у 2014 році в розрахунку на одну застраховану особу (показник СмБН(зо)2014) становить: 66581025,86/12/979 = 5667,43 грн. (а.с.137 том 1); середньомісячний платіж на одну застраховану особу у 2014 році (показник СмП (зо)2014) становить: 24 875 440,14/12/ 979 = 2117,42 грн. (а.с.136 том 1). 
		Як видно з розрахунків (а.с.136-137 том 1), база нарахування єдиного внеску для платника у 2014 році обчислена за даними рядка 2 «Сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами та оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами, на яку нараховується єдиний внесок, усього» таблиці 1 звіту форми №Д4 (місячна) за кожен звітний період (сума рядків 2.1.1, 2.2.1, 2.31, 2.4.1 таблиці 1 звіту). Сума нарахованого єдиного внеску у 2014 році відображена у рядку 3 «Нараховано єдиного внеску, усього» таблиці 1 звіту за кожен звітний період (сума рядків 3.1.1, 3.2.1, 3.3.1 та 3.4.1). Кількість застрахованих осіб у звітному періоді, яким нараховані виплати, та кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, відображена у звіті форми №Д4 (місячна) за кожен звітний період перед таблицею 1.
		В акті перевірки будь-яких порушень щодо обчислення понижуючих коефіцієнтів у 2015 році не встановлено. 
		Після застосування ДП «ЛРЗ «Мотор» понижуючого коефіцієнта у 2015 році були розраховані такі показники: 
		1) база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу становить: у березні 2015 року - 7089,24 грн. (зростання на 25,09 відсотків), у червні 2015 року - 7736,45 грн. (зростання на 36,51 відсотків), у вересні 2015 року - 8024,51 грн. (зростання на 41,59 відсотків), у листопаді 2015 року - 7929,00 грн. (зростання на 39,90 відсотків), у грудні 2015 року - 8299,67 грн. (зростання на 46,45 відсотків);
		2) середній платіж на одну застраховану особу у звітному місяці становить: у березні 2015 року - 2118,33 грн. (більше ніж 2117,42 грн.), у червні 2015 року - 2130,21 грн. (більше ніж 2117,42 грн.) у вересні 2015 року - 2118,14 грн. (більше ніж 2117,42 грн.), у листопаді 2015 року - 2117,47 грн. (більше ніж 2117,42 грн.), у грудні 2015 року - 2118,84 грн. (більше ніж 2117,42 грн. - середньомісячного платежу на одну застраховану особу у 2014 році);
		3) кількість застрахованих осіб у звітному місяці, яким нараховані виплати становить: у березні 2015 року - 1066, у червні 2015 року - 1065, у вересні 2015 року - 1050, у листопаді 2015 року - 1039, у грудні 2015 року - 1031, що не перевищує 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік (тобто, 979  осіб). 
		Однак за розрахунками контролюючого органу після застосування понижуючого коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу становить: у березні 2015 року - 2118,33 грн., у червні 2015 року - 2130,49 грн.; у вересні 2015 року - 2118,14 грн., у листопаді 2015 року - 2118,84 грн. (а.с.57-58 том 1). Перевіркою встановлено, що після застосування понижуючого коефіцієнта у березні, вересні та листопаді 2015 року не виконується одна із умов, а саме: після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці (СП(зо)м) складе не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік. Отже, як бачимо, спірним є питання розрахунку середньомісячного платежу на одну застраховану особу платника за 2014 рік, оскільки у позивача цей показник становить 2117,42 грн., а у відповідача - 2118,84 грн. Як встановлено судом, при розрахунку цього показника відмінними є сума нарахованого єдиного внеску за 2014 рік: у позивача це загальна сума показників рядка 3 «Нараховано єдиного внеску, усього» таблиці 1 звітів за січень-грудень 2014 року; відповідач же також врахував коригування, які проведено платником у звітах, відображені у рядку 6.1.1 «Донараховано та/або до утримано єдиний внесок у зв`язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах» таблиці 1 звіту за жовтень 2014 року на суму 34215,11 грн. та у рядку 7.1.1 «Зменшено суму єдиного внеску у зв`язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах» таблиці 1 звіту за серпень 2014 року у сумі 18257,73 грн. В іншому показники обох сторін не мають розбіжностей. 
		Безпідставне, на думку відповідача, застосування понижуючого коефіцієнта у березні, вересні та листопаді 2015 року привело до заниження нарахування єдиного внеску у цих місяцях по класу професійного ризику виробництва за ставкою 37,45 відсотка на суму 2326035,03 грн. (а.с.58 том 1) та за ставкою 33,2 відсотка на суму 45205,79 грн. (а.с.61 том 1).
		Перевіряючи доводи сторін, судом встановлено, що ДП «ЛP3 «Мотор» листом від 20 квітня 2015 року №1-58/835/вк повідомило контролюючий орган про відповідні коригування в таблиці 1 звіту за серпень 2014 року та звіту за жовтень 2014 року (рядки 7 та 6 таблиці 1 звіту відповідно) - а.с.89, 92-93 том 2. Коригування показників таблиці 1 звіту форми №Д4 (місячна) пов`язане із набранням чинності 08 червня 2014 року Законом України від 20 травня 2014 року №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів з України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації». Цим Законом внесено зміни до частини сьомої статті 7 Закону №2464-VI, якою встановлено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Цю частину доповнено реченням такого змісту: «Не нараховується єдиний внесок на виплати, які компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період». Законом України від 02 вересня 2014 року №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції«, який набрав чинності 15 жовтня 2014 року, друге речення частини сьомої статті 7 викладено в такій редакції: «Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період».  
		У зв`язку з набранням чинності 08 червня 2014 року Законом №1275-VII спільним листом ДФС України та Пенсійного фонду України від 22 липня 2014 року №127/7/99-99-17-03-01-17, №19426/05-10 «Про надання роз`яснень щодо нарахування та відображення у звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів сум нарахованого середнього заробітку мобілізованим працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період», роз`яснено, що відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (зі змінами) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нараховується на виплати, які компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
		Надалі цей лист був відкликаний листом ДФС України від 29 вересня 2014 року №5655/7/99-99-17-03-01-17. У цьому листі ДФС України вказало, що оскільки відсутній порядок відшкодування компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, страхувальник при нарахуванні таким працівникам середнього заробітку має виконувати усі покладені на нього Законом №2464-VI функції та відображати у звіті нарахований середній заробіток таким мобілізованим працівникам. 31 липня 2015 року цей лист був відкликаний листом ДФС України №28068/7/99-99-17-03-01-17. Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.  
		Отже, з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період нарахування та утримання єдиного внеску не здійснюються.
		Позивач, керуючись листом ДФС України від 29 вересня 2014 року №5655/7/99-99-17-03-01-17, у жовтні 2014 року здійснив коригування показників таблиці 1 звіту, про що зазначено в примітці у звіті; про цю обставину повідомив контролюючий орган (а.с.20-25, 89, 92-93 том 2). У свою чергу, матеріали справи (а.с.92-93, 113-119 том 2) свідчать, що позивач звернувся за компенсацією у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призивом під час мобілізації, в особливий період (виплати, здійснені у 2014 році, на які у жовтні 2014 року у рядку 6.4 таблиці 1 звіту «Сума виплат, на яку донарахований єдиний внесок» здійснено коригування). У грудні 2015 року проведено коригування суми єдиного внеску за 2014 рік (рядок 7 таблиці 1 звіту «Зменшено суму єдиного внеску у зв`язку з виправленням помилки, допущеної у попередніх звітних періодах (р.7.1 + р.7.2 + р.7.3»), зокрема, зменшено нарахування на 98317,93 грн. (рядок 7.1 таблиці 1 звіту; а.с.63-67 том 2).
		Також варто зауважити, що пунктом 9-5 розділу VIII Закону №2464-VI визначено формулу понижуючого коефіцієнта, умови для його застосування. Водночас, жодним нормативно-правовим актом методика розрахунку основних показників при практичному застосуванні пункту 9-5 розділу VIII Закону №2464-VI не прописана. ДФС України в листах від 07 липня 2015 року, від 09 квітня 2015 року №12518/7/99-99-17-03-01-17 надала роз`яснення щодо найпоширеніших питань платників єдиного внеску про застосування понижуючого коефіцієнта, зокрема, роз`яснено порядок та методику розрахунку основних показників, необхідних для виконання умов, визначених пунктом 9-5 розділу VIII Закону №2464-VI. Зокрема, база нарахування єдиного внеску (для розрахунку показника СмБН(зо)2014 та показника БН(зо) в звітному місяці) визначається як сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами (сума рядків 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.1.7, 2.2.1, 2.2.3, 2.3.1, 2.1.4 таблиці 1 звіту); для визначення показника середнього платежу на одну застраховану особу у звітному місяці (СП(зо)м) та середньомісячного платежу на одну застраховану особу у 2014 році (СмП(зо)2014) береться сума нарахованого єдиного внеску - рядки 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3, 3.1.7, 3.2.1, 3.2.3, 3.3.1, 3.4.1 таблиці 1 звіту (а.с.127-128 том 1). На підставі даного роз`яснення ДП «ЛРЗ «Мотор» і було проведено розрахунки показників, які необхідні для застосування понижуючого коефіцієнта у 2015 році.
		Показники рядків 6 та 7 таблиці 1 звіту формують значення рядка 8 таблиці 1 звіту «Загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, всього (р.3 + р.5 + р.6 - р.7)». Водночас, у вказаному роз`ясненні мова про розрахунок показників СмП(зо)2014 та СП(зо)м на підставі рядка 8 таблиці 1 звіту не йде. На індивідуальне звернення ДП «ЛP3 «Мотор» від 17 грудня 2018 року №1-58/4732 (а.с.119 том 1) до ДФС України стосовно того, який показник звітів за 2014 рік використовувати для визначення суми нарахованого єдиного внеску за 2014 рік при розрахунку середньомісячного платежу на одну застраховану особу у 2014 році - рядок 3 «Нараховано єдиного внеску, усього» чи рядок 8 «Загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, всього», контролюючий орган не вказав, що це має бути рядок 8, але при цьому послався на роз`яснення, викладене в листі від 09 квітня 2015 року №12518/7/99-99-17-03-01-17 (лист від 21 січня 2019 року №3016/6/99-99-13-02-01-15 - а.с.120 том 1). Як видно з матеріалів справи, у період проведення перевірки позивач для розв`язання спірної ситуації з аналогічним зверненням звертався до Комітету з питань податкової та митної політики Верховної Ради України (а.с.122-123 том 1); на це звернення надано роз`яснення, що застосування єдиного внеску передбачено виключно для роботодавців (платників внеску, передбачених в абзацах 2, 3, 4 та 7 пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI та до розміру єдиного внеску, встановленого частиною п`ятою, абзацом другим частини шостої статті 8 цього Закону, який нарахований роботодавцем як платником єдиного внеску; понижуючий коефіцієнт не застосовується працівниками (платниками єдиного внеску, передбачених пунктом 2 частини першої статті 4 Закону №2464-VI та до розміру єдиного внеску, встановленого частиною сьомою статті 8 Закону, який утримується роботодавцем за фізичну особу в силу вимог частини дев`ятої статті 9 цього Закону (а.с.124-125 том 1). З цього слідує, що для визначення середньомісячного платежу на одну застраховану особу у 2014 році платник єдиного внеску має використовувати саме суму єдиного внеску за 2014 рік, нарахованого ним як платником такого внеску, відображену в рядку 3 таблиці 1 звіту. У той же час, у рядку 8  таблиці 1 звіту відображається загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті роботодавцем (формується з рядків 3 (нарахований єдиний внесок), 5 (утриманий єдиний внесок), 6 (донарахований та /або доутриманий єдиний внесок у зв`язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах), 7 (зменшення суми єдиного внеску у зв`язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах), тобто тут відображені суми єдиного внеску, які були утримані роботодавцем за фізичну особу - платника єдиного внеску на виконання частини дев`ятої статті 9 Закону, а також суми доутримань за минулі періоди, на які положення пункту 9-5 розділу VIII Закону №2464-VI не поширюються. Відтак, для визначення середньомісячного платежу на одну застраховану особу у 2014 році платник єдиного внеску має використовувати значення рядка 3 таблиці 1 звіту, як це робив у даному випадку позивач.  
		Також в акті перевірки враховано лише загальні суми донарахування єдиного внеску за попередні звітні періоди у жовтні 2014 року та зменшення нарахування єдиного внеску за попередні звітні періоди у серпні 2014 року, але відповідач не врахував базу нарахування єдиного внеску, яка зазначена у рядках 6.4 та 7.4 таблиці 1 звітів, кількість застрахованих осіб за той звітний період, за який здійснюється коригування. Так до прикладу позивач вказав, що ОСОБА_6 , звільнений 17 березня 2014 року у зв`язку з призовом на військову службу (наказ від 24 березня 2014 року №57-к/тр), у серпні 2014 року був поновлений на роботі з 18 березня 2014 року (наказ від 13 серпня 2014 року №159-к/тр) та у серпні 2014 року йому донараховано середній заробіток як працівнику призваному на військову службу за призовом під час мобілізації за період з 18 березня по 13 серпня 2014 року відповідно до Закону №1275-VII; у квітні-липні 2014 року інформація по ОСОБА_6 відсутня у звітах, а у звіті за жовтень 2014 року коригування єдиного внеску по ОСОБА_6 за березень-липень 2014 року не збільшує відповідно кількість застрахованих осіб за попередні періоди, що не враховано розрахунками відповідача під час перевірки показника СмП(зо)2014. Будь-які пояснення з цього приводу відповідач не надав та доводи позивача не спростував. 
		З огляду на викладене, суд вважає, що методика, яку застосував відповідач під час перевірки ДП «ЛP3 «Мотор», не узгоджується з тими роз`ясненнями, що наведені у листах ДФС України від 07 липня 2015 року, від 09 квітня 2015 року №12518/7/99-99-17-03-01-17, а тому його висновки не можуть вважатися послідовними, обґрунтованими та однозначними. На непослідовність позиції відповідача як контролюючого органу та застосовування різного підходу до визначення середнього платежу на одну застраховану особу у грудні 2015 року та середньомісячного платежу на одну застраховану особу за 2014 рік вказує і та обставина, що перевіркою при розрахунку понижуючого коефіцієнта у грудні 2015 року не було враховано коригування єдиного внеску за 2014 рік, відображеного у рядку 7.1 таблиці 1 звіту за грудень 2015 року на суму 98317,93 грн. (на суми середнього заробітку мобілізованих працівників за 2014-2015 роки), на що позивач звертав увагу під час процедури адміністративного оскарження спірних вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про нарахування штрафних санкцій. 
		Відтак, неоднозначне трактування порядку визначення та застосування показників для понижуючого коефіцієнта, розрахунок якого здійснюється платником самостійно, створює ситуацію, що негативно впливає на права платника єдиного внеску та має надмірний тягар для його майнових прав і не відповідає легітимній меті Закону №219-VIІІ, який спрямований на зменшення навантаження на фонд оплати праці.  
		Отже, з урахуванням принципів правомірності рішень платника, чіткості і зрозумілості запроваджених державою процедур, пропорційності публічного та приватного інтересу, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача про порушення підприємством порядку нарахування єдиного внеску, що привело до його заниження у березні, вересні та листопаді 2015 року на суму 2371240,82 грн. у зв`язку із застосуванням понижуючого коефіцієнта. Як встановлено судом, позивач як платник єдиного внеску керувався вимогами Закону №2464-VI та роз`ясненнями щодо його практичного застосування, наданими ДФС України та підтвердив дотримання ним трьох умов для застосування понижуючого коефіцієнта розміру єдиного внеску. Тому вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та відповідно і рішення про застосування штрафних санкцій на суму нарахованого єдиного внеску  у цій частині не є правомірними. 
		Надаючи оцінку доводам відповідача про заниження позивачем на 150648,00 грн. бази нарахування єдиного внеску на суми нарахованої та виплаченої матеріальної допомоги звільненим працівникам та працівникам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що спричинило заниження нарахування єдиного внеску на суму 33142,56 грн. (у січні 2017 року на 14665,86 грн. та у січні 2018 року на суму 18476,70 грн.), судом встановлено, що до таких висновків контролюючий орган дійшов за результатами дослідження наказів ДП «ЛP3 «Мотор» від 03 січня 2017 року №1-к/тр та від 29 грудня 2018 року №280-к/тр (а.с.138-145 том 1). В акті перевірки йде посилання на порушення підприємством частини другої статті 7 Закону №2464-VIII.
		За змістом частини другої статті 7 Закону №2464-VIII на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул  єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована. 
		У відзиві на позов відповідач посилається на Інструкцію зі статистики заробітної плати, затверджену наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713; надалі - Інструкція №5), якою затверджено перелік видів оплат за невідпрацьований час (підпункт 2.2.12 пункту 2.2) та вважає, що оскільки звільненим працівникам та працівникам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, нараховано дохід за результатами попереднього року, то цей дохід підлягає включенню до бази нарахування єдиного внеску.
		На противагу цим доводам позивач у позові, вказав, що Інструкцією №5 окрім виплат, які включають основну і додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, визначено ще й інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, зокрема, до них належать соціальні допомоги та виплати за рахунок коштів підприємства, установлені колективним договором (працівникам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною, на народження дитини, сім`ям з неповнолітніми дітьми) (пункт 3.4 Інструкції №5); суми матеріальної та благодійної допомоги, виплачені особам, які не перебувають у трудових відносинах з підприємством (пункт 3.32 Інструкції №5).
		Суд зазначає, що Інструкція №5 містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об`єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників. Як вказано в пункті 1.3 Інструкції №5, показник фонду оплати праці застосовується для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників; фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Разом з тим, згідно з частиною другою пункту 1.1 Інструкції №5 вона не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об`єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		У свою чергу, відповідно до частини сьомої статті 7 Закону №2464-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року №1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Перелік видів витрат №1170). Відповідно до пункту 1 розділу І цього Переліку до таких виплат належать соціальні допомоги та виплати, встановлені колективним договором (працівникам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на народження дитини, сім`ям з неповнолітніми дітьми тощо). 
		Як встановлено судом, виплати згідно з наказами ДП «JIP3 «Мотор» від 03 січня 2017 року №1-к/тр, від 29 грудня 2017 року №280-к/тр (а.с.138-145 том 1) здійснено працівникам, звільненим з підприємства з поважних причин, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, укладеного на визначений строк на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, для осіб, які досягли пенсійного віку, та працівникам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з посиланням на 9.5.8 колективного договору.   
		Зі змісту колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом на 2016-2018 роки, прийнятого конференцією трудового колективу ДП «JIP3 «Мотор» 28 квітня 2016 року та зареєстрованого відділом праці Управління економіки Луцької міської ради 08 серпня 2016 року за №121-9/483 (витяг на а.с.120-128 том 2), слідує, що ним передбачено проводити виплату матеріальної допомоги, заохочувальних та компенсаційних виплат працівникам підприємства, працівникам профкому, колишнім працівникам підприємства, які вийшли на пенсію і після звільнення більше ніде не працювали, за такими напрямами: 9.5.8 - інші виплати - за погодженням з профспілковим комітетом і Радою трудового колективу.
		На спільних засіданнях профспілкового комітету та Ради трудового колективу надано згоду на виплату відповідно до підпункту 9.5.8 колективного договору працівникам, звільненим з підприємства з поважних причин, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, укладеного на визначений строк на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (тим, які досягли пенсійного віку) та працівникам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (витяги з протоколів від 22 грудня 2016 року №184 та від 26 грудня 2017 року №189 на а.с.129-132 том 2). 
		Нараховані кошти (у сумі 61888,00 грн. в січні 2017 року та у сумі 89985,00 грн. в січні 2018 року) віднесено на шифр 041.00 та 041.01 фонду оплати праці. Згідно з розпорядженням від 30 грудня 2016 року №55 начальника відділу організації праці та заробітної плати затверджено шифри основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, нарахувань із Фонду соціального страхування, інших нарахувань з оподаткуванням та без оподаткування, утримань (а.с.215-220 том 2) шифр 041.0 застосовується для обліку матеріальної допомоги з оподаткуванням, а шифр 041.1 (матеріальна допомога після звільнення) для обліку інших нарахувань без оподаткування. 
		Частиною третьою статті 7 Закону України від 01 липня 1993 року №3356-XII «Про колективні договори і угоди» зазначено, що колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги, зокрема щодо дитячого оздоровлення та придбання новорічних подарунків для дітей працівників тощо. 
		Застосування у наведеній нормі слова «тощо» вжито як вказівку на його неповноту, на можливість його продовження (і таке інше, і подібне). Таке саме значення цього слова і в пункті 1 розділу І Переліку видів витрат №1170, що свідчить про неповноту і невичерпність видів виплат, встановлених колективним договором, а відтак, дану норму слід розуміти таким чином, що єдиний внесок не нараховується на всі види соціальних допомог та виплат, які встановлені колективним договором як додаткові гарантії, соціально-побутові пільги. 
		Відповідач вважає, що ці виплати донараховані звільненим раніше працівникам та працівникам, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, як дохід за відпрацьований час. Разом з тим, обґрунтованість цих висновків з посиланням на конкретні бухгалтерські та інші документи, зокрема, які б вказували на пропорційність таких виплат відпрацьованому часу, в акті перевірки відсутня. З відомостей, які є в матеріалах справи (а.с.133-135 том 2) пропорційний характер виплат відпрацьованому часу не прослідковується. Не заслуговують на увагу посилання представника відповідача в усних поясненнях у судовому засіданні на ту обставину, що в минулих роках підприємство нараховувало єдиний внесок на такого роду виплати. Наведене свідчить про те, що такі висновки ґрунтуються виключно на припущеннях контролюючого органу, адже акт перевірки не містить ані конкретних прикладів, які б підтверджували цей висновок, ані посилань на документи, якими це встановлено.
		Судом встановлено, що зазначені виплати здійснено 29 особам у січні 2017 року (перелік осіб та суми виплат за січень 2017 року на а.с.133 том 2, при цьому у наказі від 03 січня 2017 року №1к/тр йдеться про виплати на суму 61888,00 грн., у переліку - на суму 60888,00 грн.) та 37 особам у січні 2018 року на суму 89985,00 грн. (така сума і у наказі від 29 грудня 2017 року №280-к/тр) - а.с.134-135 том 2. Проте відповідач встановив заниження бази нарахування за січень 2017 року на 66663,00 грн. та за січень 2018 року на 83985,00 грн. (всього 150648,00 грн.) та за ставкою єдиного внеску 22 відсотки визначив суми заниження єдиного внеску 33142,56 грн. (14665,86 грн. та 18476,70 грн. відповідно), при тому що серед колишніх працівників підприємства, яким нараховані ці виплати у 2017 році, є 4 особи з інвалідністю (а.с.225-229 том 2), а у 2018 році таких осіб з інвалідністю є 6 (а.с.230-236 том 2). Як бачимо, зазначені в акті суми виплат не відповідають документам, наданим позивачем, а також не відповідають розміру єдиного внеску, визначеного статтею 8 Закону №2464-VIII для підприємств, в яких працюють особи з інвалідністю.
		Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VIII (в редакції Закону від 24 грудня 2015 року№909-VIII, що діє з 01 січня 2016 року) єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру. Водночас, відповідно до частини тринадцятої статті 8 Закону №2464-VIII єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, в яких працюють особи з інвалідністю, встановлюється у розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю.
		Отже, наведене дає суду підстави для висновку про необґрунтованість доводів відповідача про заниження позивачем єдиного внеску на 14665,86 грн. у січні 2017 року та на 18476,70 грн. у січні 2018 року, висновки відповідача не узгоджуються з нормами чинного законодавства. 
		Стосовно доводів позивача про позбавлення його можливості взяти участь при прийнятті рішення за результатами розгляду ДФС України скарги, то суд зауважує, що остання не є відповідачем у справі хоч у цілому наведене свідчить про упередженість контролюючого органу при розгляді скарги, прийнятим рішенням не надано оцінку доводам позивача, не проведено аналіз документів, у тому числі додатково наданих платником, а лише процитовано норми Закону №2464-VIII. Те саме можна сказати і про розгляд відповідачем заперечень на акт перевірки.   
		Рішення та дії відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінюючи в сукупності надані сторонами у справі письмові докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача щодо правомірності сформованої вимоги про сплату боргу (недоїмки) та прийнятого рішення  про накладення штрафних санкцій. Суд дійшов переконання про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) та прийнятого рішення  про накладення штрафних санкцій, оскільки при їх прийнятті відповідач діяв необґрунтовано (без врахувавши усіх обставин, що мають значення у спірних правовідносинах), з помилковим трактуванням законодавства, нерозсудливо, непропорційно.  
		Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
		Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
		Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 
		Оскільки суд задовольняє позов повністю, то за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 19210,00 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення від 07 травня 2019 року №2811 (а.с.2 том 1) та зарахування якого до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується випискою від  08 травня 2019 року (а.с.69 том 2).
		Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов Державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор» (43023, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ківерцівська, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 08029701) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, 11г, ідентифікаційний код юридичної особи 39440996) про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення задовольнити повністю.
		Визнати протиправною та скасувати вимогу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 11 березня 2019 року №Ю-0001494813 про сплату боргу (недоїмки)  в сумі 2404383,38 грн.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 11 березня 2019 року №0001504813 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску  в сумі 1202191,69 грн.
		Стягнути на користь Державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор»  за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби судові витрати у сумі 19210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять грн. 00 коп.).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.
		 
		Суддя                                                                                                    Ж.В. Каленюк 
		 
		Повне судове рішення складено 16 вересня 2019 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...