Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/7858/18-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2019.
Дата набрання законної сили: 04.09.2019
Номер судового провадження: 14-373цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 вересня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 127/7858/18
		Провадження № 14-373цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Одеський державний університет внутрішніх справ (далі - Університет),
		відповідач - ОСОБА_1,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Університету 
		 
		на постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2019 року у складі колегії суддів Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Медвецького С. К.
		 
		у цивільній справі за позовом Університету до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за навчання та
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2018 року Університет звернувся до суду з указаним позовом, у якому просивстягнути на його користь з відповідача кошти у розмірі 55 958,85 грн.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 18 серпня 2008 року відповідача було зараховано курсантом до Університету та поставлено на всі види продовольчого та речового забезпечення. 22 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір про підготовку фахівця, відповідно до умов якого останній зобов`язався, отримавши освіту за рахунок держави, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку буде призначений замовником, і відпрацювати на ній не менше трьох років. У разі звільнення з органів внутрішніх справ до встановленого трирічного терміну перебування на службі - відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі. Після закінчення навчання (червень 2012 року) відповідач передбачений договором трирічний строк не прослужив та 29 жовтня 2013 року був звільнений із органів внутрішніх справ за власним бажанням, проте витрати за навчання в Університеті у розмірі 55 958,85 грн не відшкодував.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області                                        від 01 жовтня 2018 року позов задоволено.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Університету кошти у розмірі 55 958,85 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що 
		ОСОБА_1 порушено умови договору від 22 вересня 2008 року, у зв`язку із чим з нього підлягають стягненню на користь позивача витрати, понесені останнім за період навчання.
		 
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 жовтня 2018 року скасовано, провадження у цій справі закрито.
		 
		Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд зазначив, що на курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції, а тому служба відповідача є публічною, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли за участю суб`єкта владних повноважень, а тому спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У березні 2019 року Університет подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник у результаті невиконання відповідачем цивільно-правової угоди, внаслідок чого у нього виникло зобов`язання з відшкодування вартості навчання, а тому Університет вважав, що в зазначеному випадку вирішення цього спору належить до компетенції цивільного суду.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначив, що судове рішення є законним і обґрунтованим, тому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою судді Верховного Суду від 13 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Оскільки одним із доводів касаційної скарги Університету є посилання на порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, що і було підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то слід зазначити таке.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		 
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими доводи Університету, наведені в касаційній скарзі, стосовно того, що спір підлягає розгляду упорядку цивільного судочинства.
		 
		Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		 
		У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
		 
		Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Разом з тим за приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
		 
		Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
		 
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу. 
		 
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. 
		 
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. 
		 
		Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
		 
		За змістом статті 9 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII), чинного на час виникнення спірних правовідносин, на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.
		 
		Відповідно до статті 18 Закону № 565-XII підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
		 
		Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
		 
		Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 наказом № 139                      від 18 серпня 2008 року було зараховано курсантом Університету та поставлено на всі види продовольчого і речового забезпечення, а                      22 вересня 2008 року між сторонами укладено тристоронній договір про підготовку фахівця, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався, отримавши освіту за рахунок держави у вказаному Університеті, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку він буде призначений, і відпрацювати на ній не менше трьох років. Проте відповідач свого обов`язку не виконав і звільнився з органів внутрішніх справ до спливу вказаного строку за власним бажанням.
		 
		Суд апеляційної інстанції, закривши провадження у справі, правильно вважав, що на курсантів вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України поширюються права та обов`язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції, а тому служба відповідача є публічною, у зв`язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли за участю суб`єкта владних повноважень, а отже, спори між учасниками цих правовідносин є публічно-правовими та їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
		 
		З таким висновком Велика Палата Верховного Суду погоджується, оскільки спори, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
		 
		У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
		 
		Аналогічний висновок зроблено у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах                           від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18) та інших постановах, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів.
		 
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». 
		 
		За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		 
		Підстав для висновків про те, що апеляційний суд порушив правила предметної чи суб`єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		З огляду на вказане оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		 
		У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Одеського державного університету внутрішніх справ залишити без задоволення.
		 
		Постанову Вінницького апеляційного суду від 31 січня 2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                        Н. П. Лященко  
		Т. О. Анцупова                                      О. Б. Прокопенко
		С. В. Бакуліна                                       В. В. Пророк
		В. В. Британчук                                    Л. І. Рогач
		Ю. Л. Власов                                          О. С. Ткачук       
		                                              М. І. Гриців                                             В. Ю. Уркевич
		                                              Д. А. Гудима                                           О. Г. Яновська
		                                              О. Р. Кібенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...