Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/1211/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 18.09.2019. Зареєстровано: 19.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2019.
Дата набрання законної сили: 16.09.2019
Номер судового провадження: 22-ц/818/4836/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		__________________________________________________________________
		Справа № 645/1211/19                                        Головуючий суддя І інстанції Чередник В. Є.
		Провадження № 22-ц/818/4836/19                                Суддя доповідач Яцина В.Б.
		Категорія: Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 вересня 2019 року         м. Харків.
		Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		головуючого судді - Яцини В.Б.
		суддів:                 - Кіся П.В., Хорошевського О.М.,
		за участю секретаря : Колесник О.Е.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргу  ОСОБА_1  на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2019 року, постановлену у  складі головуючого судді Чередник В.Є., по цивільній справі  за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної фіскальної служби в Харківській області про встановлення факту, що має юридичне значення,
		 
		встановив:
		 
		04 березня 2019 року  ОСОБА_1 звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
		Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05 березня 2019 року справу направлено за підсудністю до Московського районного суду м. Харкова.
		Розпорядженням Московського районного суду м. Харкова №01-07/10 від 04 квітня 2019 року «Щодо направлення справи до Харківського апеляційного суду для визначення підсудності» справу передано до Харківського апеляційного суду для визначення підсудності.
		Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10.04.2019 р. було визначено підсудність цивільної справи № 645/1211/19 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення. - Київському районному суду м. Харкова.
		У судовому засіданні заявник доводи заяви підтримав, зазначив, що зважаючи на викладені в заяві доводи вважає, що у даному випадку ніякий спір про право не виникає. Він просив встановити факт, що має юридичне значення, згідно якого Наказ від 03 березня 2008 р. №474-о Голови ДПА України є недійсним в частині звільнення позивача з посади та зарахування у розпорядження органів державної податкової служби.
		Представник заінтересованої особи в судовому засіданні вважала, що оспорюваний наказ не може бути визнано недійсним в частині звільнення ОСОБА_1 з посади, так як цим наказом він звільнений не був, а була допущена помилка у записі у послужному списку особової справи заявника у номері наказу та заявник був звільнений згідно наказу від 03.03.2008 р. №473-о.
		При цьому, представник заінтересованої особи підтвердила факт, що ОСОБА_1 проходив публічну службу та оспорюваний наказ стосується звільнення його з публічної служби.
		Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2019 року закрито провадження у справі.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1  просить ухвалу скасувати, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції для прийняття законного рішення. Прийняти постанову про направлення справи для розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
		Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду незаконна, необгрунтована, постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права.
		Зазначив, що в своїй заяві від 04.03.2019 року про встановлення факту, що має юридичне значення просив суд : встановити факт, що має юридичне значення, на підставі встановлених судом доказів таким , що дія Наказу від 03 березня 2008 р. №474-о Голови ДПА України відносно ОСОБА_1 є недійсною.
		Вказав, що згідно поданої заяви не оскаржував дії посадових осіб Державної податкової адміністрації в Харківській області з приводу прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. 
		Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
		Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Згідно ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. 
		Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:
		1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Вказаним вимогам оскаржена ухвала відповідає.
		Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Частиною 1 статті 315 ЦПК України передбачено перелік категорій справ, які розглядає суд про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Зокрема, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без, по батькові, місце і час народження якої, що значиться в документі, збігається з прізвищем, ім`ям та по батькові цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК України).
		З роз`яснень, які містяться у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам про право подати позов на загальних підставах.
		Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
		При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. 
		Тобто, зазначена категорія справ має характерні ознаки, серед яких, зокрема, вирішення спору про факт, стан, але не спору про право цивільне, встановлений факт повинен мати безспірний характер.
		Згідно частини 6 статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
		Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
		Пунктом 2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		Пунктом 7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Пунктом 9 ч.1 ст.4 КАС України відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
		Статтею 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
		1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
		2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
		3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
		4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
		5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
		6) управління персоналом державних органів;
		7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
		2. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
		Згідно з частиною першою статті 2 вищевказаного Закону посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
		Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» № 8 від 20.05.2013 року, із змінами Кабінет Міністрів України постановою від 21 травня 2014 року № 160 "Про утворення Державної фіскальної служби" утворив Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.
		Відповідно до пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
		Пункт 7 цього Положення визначає, що Державна фіскальна служба України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Аналіз викладеного вказує, що правовідносини, які виникають під час виконання Державною фіскальною службою України та її територіальними органами покладених на них завдань, є публічно-правовими, а справи зі спорів між суб`єктами цих відносин є адміністративними.
		Пунктом 2 ч.1 ст.19 КАС України, визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
		Згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Як вбачається з поданої заяви ОСОБА_1  просив встановити факт, що має юридичне значення, згідно якого наказ від 03 березня 2008 р. №474-о Голови ДПА України є недійсним в частині звільнення з посади та зарахування у розпорядження органів державної податкової служби працівника податкової міліції ОСОБА_1 , а саме з приводу його звільнення та проходження публічної служби
		У своїх поясненнях наданих суду першої інстанції, представник заінтересованої особи підтвердила факт, що ОСОБА_1 проходив публічну службу та оспорюваний наказ стосується звільнення його з публічної служби.
		Суд встановив, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Державною податковою адміністрацією та обіймав посаду заступника начальника Управління податкової міліції в Харківській області, тобто був уповноваженою особою на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади, та оскільки позивач обіймав посаду в центральному органі виконавчої влади, то цей спір не є трудовим спором приватного характеру, а стосується проходження позивачем публічної служби.
		Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		Спори, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
		У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
		Вказані правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14-ц (провадження № 14-202цс18), 22 серпня 2018 року у справі № 724/1656/16-ц (провадження № 14-294цс18), 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц (провадження № 14-202цс19).
		Статтею 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.  Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
		Відповідно до ч.1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
		Згідно ч.2 ст. 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
		Із урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку.
		Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції з передбачених ст. 375 ЦПК України підстав залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
		В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.
		Керуючись ст.ст. 268, 367,368, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції 
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  - залишити без задоволення.
		Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2019 року - залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
		Повний текст судового рішення складено 18 вересня 2019 року.
		 
		 
		 
		Головуючий                         В.Б.Яцина. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді                                                                 П.В.Кісь.
		 
		 
		 
		 
		 
		                                                                       О.М.Хорошевський.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...