Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/4037/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.09.2019. Зареєстровано: 20.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2019.
Дата набрання законної сили: 19.09.2019
Номер судового провадження: К/9901/23174/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 вересня 2019 року 
		Київ
		справа №813/4037/16
		адміністративне провадження №К/9901/23174/18                               
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Губської О. А.,
		суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В., 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито
		за касаційною скаргою Львівської митниці ДФС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2017 року, прийняту у складі судді Братичак У.В. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Каралюса В. М. (головуючий), Затолочного В. С., Матковської З.М.
		І. Суть спору:
		1.  ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування наказу №773-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 19 вересня 2016 року, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що  позивача звільнено з роботи на підставі п. 1    ст.36 Кодексу законів про працю України, проте наміру звільнятися у позивача не була, а заява про звільнення на підставі п. 1    ст.36 КЗпП України    була ним написана під психологічним тиском, оскільки позивач перебував у стані сильного душевного хвилювання.
		3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наполягав на безпідставності останнього та просив відмовити в його задоволенні з огляду на законність спірного наказу.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		4. ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у митні органи в 2011 році. 
		5. 01 серпня 2016 року позивач призначений на посаду державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС.        
		6. 16 вересня 2016 року позивач власноручно написав заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін з 16 вересня 2016 року відповідно до п. 1    ст.36 КЗпП України.
		7. Окрім того, 16 вересня 2016 року ОСОБА_1 написав заяву про відкликання заяви про звільнення від 16 вересня 2016 року, яка мотивована тим, що наміру звільнятися він не мав. 
		8. 19 вересня 2016 року позивач власноручно написав заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін з 19 вересня 2016 року відповідно до п. 1    ст.36 КЗпП України.
		9. Наказом Львівської митниці Державної фіскальної служби №773-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 19 вересня 2016 року позивача звільнено із займаної посади за угодою сторін, згідно з п. 1    ст. 36 Кодексу законів про працю України. Підстава звільнення - заява позивача.
		10. Вважаючи вказаний наказ незаконним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
		ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		11. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 17 березня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року,     позов задовольнив.
		12. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що правової підстави для розірвання трудового договору за п.1                ст. 36 КЗпП України        - волевиявлення двох сторін трудового договору (контракту) не було, а тому наказ про звільнення ОСОБА_1 є неправомірним.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції 
		13. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати такі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. 
		14. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з`ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи.
		15. Відповідач в касаційній скарзі вказує на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження вчинення на позивача тиску, зокрема, звернення до правоохоронних органів з приводу тиску на ОСОБА_1 
		16. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
		V. Джерела права й акти їх застосування
		17. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		18. Відповідно до    статті 43 Конституції України    кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		19. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у    статті 5-1 КЗпП України    правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		20. За приписами частини першої    статті 21 КЗпП України    трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		21. Однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін (пункт 1    статті 36 КЗпП України).
		22. У пункті 8    постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»    роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1    статті 36 Кодексу законів про працю України    (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1    статті 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника.
		23. Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1    статті 36 КЗпП України    щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди є підстава припинення трудового договору та строк з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини 1    статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1    статті 36 КЗпП України    (за угодою сторін).
		Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін.        Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
		24. Отже, припинення трудового договору за угодою сторін відрізняється від розірвання такого договору з ініціативи працівника або адміністрації насамперед волевиявленням обох сторін        та домовленістю про його припинення.
		VI. Висновок Верховного Суду
		25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1    статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		26. Суд    касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2    ст. 341 КАС України).
		27. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить висновку, що судами не в повній мірі дотримано норми матеріального і процесуального права.
		28. Доводи позивача ґрунтуються на тому, що заява про звільнення з посади державного інспектора відділу митного оформлення №4 митного поста "Мостиська" Львівської митниці ДФС була складена ним при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадових осіб відповідача під впливом психологічного тиску.
		29. Так, позивач зазначив, що 16.09.2016 відповідно до Протоколу №26-ПК відбулася нарада Державної фіскальної служби України у режимі відеоконференції під головуванням в.о. заступника Голови ДФС Продана М.В. щодо можливих корупційних ризиків під час проведення митного контролю транспортних засобів особистого користування та внесення посадовими особами митниць ДФС відомостей про такі транспортні засоби до електронного журналу пункту пропуску АСМО "Інспектор".
		30. Згідно показів ОСОБА_2 - начальника відділу митного оформлення №1 митного поста "Мостиська" Львівської митниці ДФС та позивача, допитаних як свідків під час розгляду справи в суді першої інстанції, та які безпосередньо були присутні на нараді, у залі відеоконференцій начальником Львівської митниці ДФС        ОСОБА_3 позивачу було повідомлено про необхідність написання ним заяви про звільнення із займаної посади за власним бажанням. Окрім того, відповідно до пояснень свідків, начальник Львівської митниці ДФС ОСОБА_3 здійснював психологічний тиск, погрожуючи звільненням за вчинення дисциплінарного проступку у зв`язку з перевищенням службових повноважень при митному оформленні транспортних засобів, які переміщувалися через митний кордон України у вересні 2016 року. В зв`язку з цим, позивач, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, 16.09.2016 під психологічним тиском написав заяву про звільнення за угодою сторін. Також 16.09.2016 позивач написав заяву про відкликання заяви про звільнення від 16.09.2016, яка мотивована тим, що наміру звільнятися він не мав.
		31. Також позивач зазначив, що прибувши 19.09.2016 на робоче місце, керівництво Львівської        митниці ДФС повторно наголосило на необхідності написання заяви про звільнення за угодою сторін, що позивач змушений був зробити, а саме 19.09.2016 позивач власноручно знову написав заяву про звільнення з займаної посади за угодою сторін з 19.09.2016 відповідно до п. 1    ст.36 КЗпП України.
		32. Отже, з обставин цієї справи слідує, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу стала особиста письмова заява позивача, що містила прохання звільнити його із займаної посади за угодою сторін.
		33. При цьому, зі змісту заяви, датованої 19 вересням 2016 року, яка міститься в матеріалах справи видно, що позивач власноручно написав заяву про звільнення його з посади за угодою сторін з 19 вересня 2016 року. 
		34. Так, вказана заява містить дату її складання - 19 вересням 2016 року, підпис позивача, підставу для звільнення - угода сторін та дату звільнення - 19 вересням 2016 року, а також була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.
		35. Водночас ні судом першої інстанції, ні судом апеляційний інстанції ретельно не перевірені доводи позивача про те, що таку заяву 19 вересням 2016 року він написав під тиском, оскільки покази свідків стосувалися лише фактів, які мали місце 16 вересня 2016 року. Жодних доказів вчинення на позивача відповідачем тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення 19 вересня 2016 року матеріали справи не містять. До правоохоронних органів з цього приводу позивач також не звертався.
		36. Крім того,     на час прийняття наказу про звільнення - 19 вересням 2016 року позивач не виявив наміру анулювати таку домовленість. 
		37. Стосовно психологічного тиску подати таку заяву, яке відбулось в присутності іншого колеги позивача, про що він пояснив при допиті його як свідка, то висловлювання керівництва митниці про звільнення за недоліки в роботі, що призвело за доводами позивача до його підвищеного емоційно-психологічного стану, не можна вважати примусом до зазначеної дії. Про таке йдеться в пункті 12    постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9.
		38. Так, відповідно до положень вказаного пункту постанови Пленуму Верховного Суду України подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого   ст. 38 КЗпП   строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
		39. За наведених обставин мотиви, на які послалися суди, не можливо визнати переконливими без дослідження інших обставин справи та дати оцінку доводам позивача щодо відсутності домовленості з відповідачем про звільнення за угодою сторін. При новому розгляді справи, судам необхідно встановити факт здійснення чи відсутність здійснення на позивача тиску при написанні заяви від 19 вересням 2016 року. Вказані факти мають бути підтверджені належними доказами. 
		40. Так, відповідно до частини 2 статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		41. Таким чином,   колегія суддів касаційної інстанції прийшла до висновків про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного та об`єктивного вирішення справи.
		42. Згідно з пунктом 2 частини 1   статті 349 КАС України   суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		43. Відповідно до п.2 ч. 2   статті 353 КАС України   підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		44.      З огляду на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального законодавства, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.
		Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити частково.
		2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року у справі № 813/4037/16 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Головуючий                                                                                          О. А. Губська
		 
		Судді                                                                                                    М. В. Білак
		 
		                                                                                                                 О. В. Калашнікова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...