Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6473/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу.
Надіслано для оприлюднення: 20.09.2019. Зареєстровано: 22.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.09.2019.
Дата набрання законної сили: 11.10.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		12.09.2019Справа №  910/6473/19
		Господарський суд міста Києва у складі судді    Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М.,  розглянувши 
		 
		справу №    910/6473/19                                                                                                                        
		за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю "Газоторгова компанія";    
		до                  1) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління        
		                   активами, одержаними від корупційних та інших злочинів;    
		                      2) товариства з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД";    
		про               визнання недійсним договору купівлі-продажу
		 
		За участю представників сторін:
		від позивача:           Бєлячкова О.В., довіреність № 31/01-19/3 від 31.01.2019;
		від відповідача-1:   Штуць Н.Г., довіреність № 60/7 від 31.05.2019;
		від відповідача-2:   не з`явився.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Товариство з    обмеженою відповідальністю "Газоторгова компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів; 2) товариства з обмеженою відповідальністю    "СОІЛ Компані ЛТД" про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням ст. 658 ЦК України  та порушує права позивача, як власника товару, що виступає предметом спірного договору.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6473/19. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання по справі призначено на  27.06.2019р.                                                                                        
		20.06.2019р. через канцелярію суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, з підстав того, що позивач не є власником Активу, реалізованого за спірним договором, а також зазначає про відсутність у позивача порушеного права. 
		24.06.2019р.    на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення відзиву на позовну заяву іншим учасникам справи.
		Присутній у підготовчому засіданні 27.06.2019р. представник позивача зазначив про те, що на день розгляду справи не отримував від відповідача-1 відзив на позовну заяву та просив надати йому час ознайомитись з відзивом і подати відповідь на відзив.
		Представник відповідача-1 не заперечував щодо відкладення підготовчого засідання у справі.
		Представник відповідача-2 в підготовче засідання не з`явився.
		В підготовчому засіданні суд оголосив ухвалу про відкладення розгляду справи на 25.07.2019р.
		23.07.2019р. через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1.
		Присутній у підготовчому засіданні 25.07.2019р. представник позивача позовні вимоги підтримав.
		Представник відповідача-1 проти позову заперечив.
		Представник відповідача-2 в підготовче засідання не з`явився.
		В підготовчому засіданні суд з метою виконання завдань підготовчого провадження з`ясував, що сторони не подали всі докази, на які посилаються та які стосуються обстави справи, що підлягають встановленню.
		Суд оголосив ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження та відкладення розгляду справи на 08.08.2019р.
		07.08.2019р. через канцелярію суду від відповідача-1 надійшли додаткові докази по справі.
		Присутній у підготовчому засіданні 08.08.2019р. представник позивача подав пояснення по справі, підтримав позовні вимоги та не заперечував щодо призначення справи до судового розгляду.
		Представник відповідача-1 позов не визнав та не заперечував щодо призначення справи до судового розгляду.
		Представник відповідача-2 повідомлений належним чином про день та час проведення підготовчого засідання свого представника в засідання суду не направив, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2019р. закрито підготовче провадження у справі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на    12.09.2019р.
		Присутній у судовому засіданні 12.09.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
		Представник відповідача-1 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві.
		Представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення - ухвали суду від 08.08.2019. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем-2 відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
		Приймаючи до уваги, що відповідач-2 у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідно до    ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
		У судовому засіданні 12.09.2019р., відповідно до    ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані позивачем і відповідачем-1 документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
		УСТАНОВИВ:
		 
		Центральним апаратом Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017000000004215 від 17.11.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 190 КК України.
		В ході досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 01.02.2019 у справі №757/4821/19-к задоволено клопотання Слідчого першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань Центрального апарату Державного бюро розслідувань про передачу в управління майна, на яке накладено арешт у кримінальному провадженні та передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, в управління, з метою реалізації, у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19-21 Закону, майно, а саме: карбамід навалом - 0,331 тон., карбамід в біг-бегах - 4  475,2 тон., розсипи карбаміду - 34 412 тон, який фактично знаходиться на складах ПАТ «Одеський припортовий завод» (далі -Активи).
		З метою виконання вказаної ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва та дотримання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», КПК України, Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, здійснено заходи з управління Активами, зокрема:
		1. 26.03.2019 ТОВ «РМ Консалтинг» здійснено оцінку Активів, за результатами якої визначено ринкову вартість Активів;
		2. 11.04.2019 в порядку, передбаченому Законом України «Про публічні закупівлі», відбулися електронні торги щодо продажу Активів, за результатами проведення визначено переможця - Товариство з обмеженою відповідальністю «COІЛ КОМПАНІ ЛТД»;
		3. 18.04.2019 між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, (за договором - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю    "СОІЛ Компані ЛТД" (за договором - покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 3 (далі - договір).
		Відповідно до пункту 1.1. договору, продавець зобов`язується передати, а ТОВ «COІЛ» зобов`язується прийняти у власність мінеральні добрива - карбамід навалом 0,331 тон, карбамід у біг-бегах - 4 475,2 тон, розсипи карбаміду - 34 412 тон (далі - Актив) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Згідно з пунктом 2 договору, місцезнаходження Активу - склади ПАТ «Одеський припортовий завод».
		Реалізація Активу здійснюється продавцем відповідно до положень ст. ст. 1, 9, 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» і на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року у справі № 757/482119-к (п. 3 договору).
		Згідно з пунктом 4 договору, ціна за Актив становить 8 117 897,40 грн відповідно до протоколу електронних торгів № 398295 від 17 квітня 2019 року. 
		У п. 9 договору зазначено, що будь-які претензії до продавця щодо якісних та кількісних характеристик Активу у покупця відсутні та не приймаються продавцем після укладення цього договору. Покупець повідомлений, що на момент реалізації Активу на Актив ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 757/62059/18-к накладено арешт у кримінальному провадженні № 420 17000000004215 від 17 листопада 2017 року. 
		Позивач стверджує, що власником частини карбаміду обсягом 9 777,8 тон, який є предметом купівлі-продажу між АРМА та ТОВ «COІЛ», що знаходиться на складах ПАТ «Одеський припортовий завод», є Товариство з обмеженою відповідальністю «Газоторгова компанія» на підставі Агентського договору від 01.04.2018 № 01-04/18 (далі - Агентський договір), укладеного ТОВ «ГТК» та ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компанія», Додаткової угоди № 1 від 01.04.2018 до Агентського договору, Звіту (Акту) від 04.05.2018 про виконання Агентського договору № 01-04/18 від 01.04.2018 та Акту приймання-передачі продукції згідно Агентського договору № 01-04/18 від 01.04.2018.
		Рішенням Господарським судом Одеської області від 08.07.2019р. у справі № 916/937/18  визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Газоторгова компанія" право власності на карбамід (ДСТУ 7312:2013 марка «Б» вищий сорт) обсягом 9 777,8 тонн, що зберігається на складі Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод".
		У зв`язку із викладеним, позивач вважає, що предметом Договору купівлі-продажу № 3 від 18.04.2019р. є майно, що належить не продавцю, а іншій особі - ТОВ "Газоторгова компанія".
		Крім того, позивач стверджує, що ринкова вартість карбаміду на момент укладення оспорюваного Договору становила не менше, ніж 10 300,00 грн. за одну тонну, що підтверджується загальнодоступними відомостями в мережі Інтернет, зокрема, інформацією на сайті ПАТ «Украгро НПК»: http://urozhai.ua/№vyny-2.html, та на сайті ПрАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив»: https://chao-dzmu.prom.ua.
		Таким чином, вартість Активу за оспорюваним Договором за ринковими цінами має становити не менше, ніж: 400 541 569,30 грн. (38 887,531 тон х 10 300 грн./тонна), де 38 887,531 тон = 0,331 тон - 4 475,2 тон + 34 412 тон. Водночас, ціна продажу Активу згідно з оспорюваним договором, склала тільки 8 117 897,40 грн.
		У зв`язку з наведеним вище, позивач вважає, що за оспорюваним Договором купівлі-продажу № 3 від 18.04.2019р. було передано майно, що належить ТОВ "Газоторгова компанія" з метою можливого незаконного заволодіння майном юридичної особи, що є порушенням публічного порядку.
		Отже, позивач просить суд визнати недійним Договір купівлі-продажу № 3 від 18.04.2019 на підставі ст.ст.  203,  215 Цивільного кодексу України, оскільки він на момент його укладення суперечив ч. 1ст. 658  Цивільного кодексу України.
		Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в  задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
		Частинами 1, 3, 5  ст. 626 Цивільного кодексу України  встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
		Згідно зі ст.ст.  6,  627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
		До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
		Стаття 202 Цивільного кодексу України  встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 
		Частиною 1  статті 655 Цивільного кодексу України  встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
		Згідно  статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6  ст. 203 Цивільного кодексу України.
		Вимогами  статті 203 Цивільного кодексу України  встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно з частиною 2  статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
		Статтею 658 Цивільного кодексу України  визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
		Ч. 1, 2  статті 316 Цивільного кодексу України  визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.  Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.
		Згідно ч. 1  ст. 317 Цивільного кодексу України  України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до  ст. 41 Конституції України  ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
		Згідно  ст. 321 Цивільного кодексу України  право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Судом встановлено, що предметом Договору купівлі-продажу № 3 від 18.04.2019р. є Актив, а саме: мінеральні добрива - карбамід навалом 0,331 тон, карбамід у біг-бегах - 4 475,2 тон, розсипи карбаміду - 34 412 тон., місцем знаходженням якого є склади ПАТ «Одеський припортовий завод». 
		Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року у справі № 757/482119-к з метою реалізації, у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19-21 Закону, майно, а саме: карбамід навалом - 0.331 тон., карбамід в біг-бегах - 4 475.2 тон., розсипи карбаміду - 34.412 тон, який фактично знаходиться на складах ПАТ «Одеський припортовий завод» та перебуває у власності ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компанія» та ПАТ «Одеський припортовий завод», передано Національному України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
		Ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року у справі № 757/482119-к ТОВ "Газоторгова компанія" оскаржена не була.
		Також, в матеріалах справи наявний Висновок про незалежну оцінку майна, а саме: карбаміду навалом - 0,331 тон., карбаміду в біг-бегах - 4  475,2 тон., розсипу карбаміду - 34,412 тон, складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «РМ Консалтинг», у якому зазначено власником переліченого майна ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компанія».
		З викладеного вбачається, що договором купівлі-продажу № 3 від 18.04.2019р. відчужено майно, яке перебувало у власності ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компанія» та ПАТ «Одеський припортовий завод», а не ТОВ "Газоторгова компанія".
		Крім того, договір купівлі-продажу № 3 від 18.04.2019р. укладений Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, на виконання покладених на нього Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» повноважень та ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року у справі № 757/4821/19-к.
		Також, судом встановлено, що згідно Агентського договору № 01-04/18 від 01.04.2018р. та Акту приймання-передачі продукції до вказаного договору ТОВ «Всеукраїнська Енерго Компіанія» передало, а ТОВ «Газоторгова Компанія» прийняло на складі Публічного акціонерного товариства «Одеский Припортовий Завод» карбамід насипом у обсязі 9 777,8 тон, в той час як предметом спірного договору є не карбамід насипом, а розсипи карбаміду, карбамід навалом та карбамід у біг-бегах .
		Також, за Агентським договором № 01-04/18 від 01.04.2018 ТОВ «Газоторгова Компанія» отримало у власність карбамід обсязі 9 777,8 тон, в той час як за спірним договором був реалізований карамбід у значно більших обсягах. 
		Згідно  ст. 190 Цивільного кодексу України  майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Таким чином, майном у розумінні  Цивільного кодексу  є речі та майнові права і обов`язки.
		Відповідно до  ст. 179 Цивільного кодексу України  річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
		Відповідно до  ст. 184 Цивільного кодексу України  речі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
		Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.
		Суд вважає, що майно, яке є предметом Договору купівлі-продажу № 3 від 18.04.2019 та Агентського договору № 01-04/18 від 01.04.2018 не визначено певними індивідуальними або родовими ознаками, а тому відсутні підстави вважати, що воно є одним і тим самим майном. 
		При цьому, посилання позивача на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2019р. у справі № 916/937/18 не приймаються судом до уваги з огляду на слідуюче. 
		Так, рішенням Господарським судом Одеської області від 08.07.2019 у справі №916/937/18 визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Газоторгова компанія" право власності на карбамід (ДСТУ 7312:2013 марка «Б» вищий сорт) обсягом 9 777,8 тонн, що зберігається на складі Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод".
		Однак, викладене не доводить, що карбамід, право власності за позивачем на який визнано рішенням Господарським судом Одеської області від 08.07.2019 у справі № 916/937/18, виступав предметом оспорюваного договору. 
		Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України  судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до  ст. 74 Господарського процесуального кодексу України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до  ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		З огляду на вищевикладене, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що предметом Договору купівлі-продажу № 3 від 18.04.2019 було майно, що належить ТОВ "Газоторгова компанія".
		У зв`язку із викладеним, зауваження позивача щодо ціни продажу Активу за Договором купівлі-продажу № 3 від 18.04.2019р. є безпідставними та не приймаються судом до уваги. 
		Таким чином, судом не встановлено, як порушення вимог цивільного законодавства під час укладання відповідачами Договору купівлі-продажу № 3 від 18.04.2019, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними, так і не встановлено порушення права власності позивача на товар, що виступав предметом Агентського договором № 01-04/18 від 01.04.2018.
		Щодо всіх інших пояснень та доводів учасників судового процесу суд зауважує наступне.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5  ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4  ст.238 Господарського процесуального кодексу України  у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт  1  статті  6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення  обґрунтованого  рішення  полягає  в  тому,  щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім  того,
		вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
		27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Газоторгова компанія".
		Відповідно до ч. 1  ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача. 
		 
		Керуючись ст.  129,  236-238,  247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.  
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 20.09.2019.
		 
		 
		СуддяА.І. Привалов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...