Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 450/765/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.09.2019.
Дата набрання законної сили: 19.09.2019
Номер судового провадження: 61-33110ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		19 вересня 2019 року                              
		м. Київ
		 
		справа № 450/765/16-ц
		провадження № 61-33110св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця»,
		треті особи: Пустомитівська районна рада Львівської області, Зимноводівська сільська рада  Пустомитівського району Львівської області,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2016 року у складі судді Мусієвського В. Є. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у  редакції Закону України від  03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») в особі регіональної філії «Львівська залізниця», за участю третіх осіб: Пустомитівської районної ради Львівської області, Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, про визнання державного акта на право користування земельною ділянкою недійсним.
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що державний акт на право користування землею від 1991 року серії Б № 059940 є недійсним, оскільки: бланк державного акта використаний зразка документа, який використовувався в Союзі радянських соціалістичних республік; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи - Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця») (код 01059900) видано 16 березня 1992 року, тобто після отримання державного акта на право користування земельною ділянкою від 1991 року серії Б № 059940; відсутні будь-які дані, що вказують на належність до ДТГО «Львівська залізниця» Львівської механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт Львівської залізниці; територія належності спірної земельної ділянки, що зазначена в акті, є територією Водянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Української радянської соціалістичної республіки; відсутні документи про заміну Водянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Зимноводної сільською радою Пустомитівського району Львівської області із територіально-адміністративним поділом; відсутні докази правонаступництва ДТГО «Львівська залізниця», в тому числі і Львівської механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт Львівської залізниці; відсутні будь-які акти приймання-передачі правовстановлюючих документів, майна і підтвердження права ДТГО «Львівська залізниця» на постійне користування земельною ділянкою, в тому числі рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів трудящих Пустомитівського району Львівської області від 1991 року та відповідної заяви на прийняття такого рішення; доказом підроблення спірного державного акта є той факт, що він посвідчений печаткою Пустомитівської районної Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області із зображенням Тризуба, як малого герба України, який затверджений постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року № 2137-XII, тобто після надання зазначеного вище акта. Крім цього, доказом підроблення державного акта на право користування землею від 1991 року серії Б № 059940 є відсутність його реєстрації у Книзі записів державних актів на право користування землею.
		На підставі наведеного,  ОСОБА_1 просив визнати державний акт на право користування землею від 1991 року серії Б № 059940 недійсним.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що земельна ділянка, на яку виданий оспорюваний державний акт, належить ДТГО «Львівська залізниця». Право ДТГО «Львівська залізниця» мати у своєму користуванні земельну ділянку в межах смуги відведення для забезпечення функціонування залізничного транспорту передбачено частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт», частиною першою статті 11, частиною першою статті 23 Закону України «Про транспорт», статтею 68, частиною четвертою статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
		Земельна ділянка, право користування якою посвідчується оспорюваним державним актом, передана у користування відповідачу у встановленому законом порядку та підстав для визнання державного акта недійсним немає, оскільки він виданий на підставі рішення компетентних на той час органів відповідно до передбаченої процедури.
		Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції 
		Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін і надав їм належну правову оцінку.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
		 
		 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами не досліджено та не встановлено дійсних обставин щодо відсутності у ДТГО «Львівська залізниця» права на постійне користування земельною ділянкою площею 0,3 га в с. Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області, оскільки таке право ДТГО «Львівська залізниця» не надавалось. Акт на право постійного користування землею від 1991 року серії Б №  059940 є фальшивим та не має юридичної сили. Основним доказом недійсності цього документа є той факт, що державний акт посвідчений печаткою Пустомитівської районної   Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області із зображенням Тризуба, як малого герба України, однак Тризуб був затверджений постановою Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року № 2137-ХІІ, тобто після надання зазначеного акта. 
		У листопаді 2017 року ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» надало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а ухвалені в справі судові рішення залишити без змін.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суд установив, що 24 квітня 1987 року Виконавчим комітетом Львівської обласної Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області Львівській механізованій дистанції вантажно-розвантажувальних робіт Львівської залізниці (далі - ЛМДВРРЛЗ) надано дозвіл № 06-00-10/350 для вибору земельної ділянки під будівництво. Після цього уповноваженою комісією, створеною наказом начальника Львівського відділення ЗД від 06 травня 1987 року № 137, складено акт вибору ділянки. ЛМДВРРЛЗ отримала висновки, погодження, тощо виконавчого комітету районної Ради народних депутатів, дирекції радгоспу «Львівський», Управління в справах будівництва та архітектури, головного державного санітарного лікаря Пустомитівського району Львівської області, головного державного інспектора по використанню і охороні земель Львівської області щодо вибору ділянки (на підставі відповідного акта), здійснено розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва при відведенні земель (розрахунок та розрахункова відомість).
		У подальшому земельна ділянка площею 0,33 га, що використовувалась як городи громадян радгоспу «Львівський», на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області від 17 липня 1987 року № 06-00-10/606 відведена в натурі.
		Окремо Виконавчим комітетом Водянської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області надано висновок «Про погодження проекту відводу земель ЛМДВРР під будівництво чотирьох чотирьохквартирних будинків в с. Водяне». 
		26 грудня 1990 року складено акт державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію (одного із будинків відповідача).
		12 вересня 1991 року відповідно до положень Земельного кодексу Української РСР 1990 року (далі - ЗК УРСР 1990 року) Виконавчим комітетом Водянської сільської Ради народних депутатів Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення № 52 «Про надання земельної ділянки ЛМДВРРЛЗ під будівництво чотирьох житлових будинків в с. Водяне», яким ЛМДВРРЛЗ надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,3 га для будівництва чотирьох житлових будинків у с. Водяне Пустомитівського району Львівської області.
		15 квітня 2003 року житлові будинки на АДРЕСА_1 згідно з актами передані у приватну власність. Земельна ділянка площею 0,3 га згідно з даними відділу Держземагентства у Пустомитівському районі Львівської області обліковується, як землі житлової забудови.
		Зазначені дозволи, рішення, висновки та інше уповноважених на той час органів є чинними, не скасовані та не змінені.
		Отже, земельна ділянка, право користування якою посвідчується оспорюваним державним актом, передана у користування відповідачу у встановленому законом порядку та підстав для визнання державного акта недійсним немає, оскільки він виданий на підставі рішення компетентних на той час органів відповідно до передбаченої процедури.
		Факт використання земельної ділянки відповідачем відповідно до державного акта підтверджено збірним кадастровим планом ділянки ОСОБА_4 (дочки позивача) та актом встановлення і узгодження меж земельної ділянки, за якими її ділянка межує із землями житлової забудови Львівської залізниці, а також кадастровим планом ділянки.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 16 ЗК Української РСР 1970 року (далі - ЗК УРСР 1970 року) надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею. Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу. Порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР. 
		Статтею 19 ЗК УРСР 1970 року визначено, що колгоспи, радгоспи, інші підприємства, організації і установи у встановлених законом випадках можуть надавати з закріплених за ними земель земельні ділянки у вторинне користування. Порядок і умови вторинного землекористування визначаються законодавством Союзу РСР, цим Кодексам та іншими законодавчими актами Української РСР. 
		Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів Згідно (стаття 20 ЗК УРСР 1970 року).
		Відповідно до статті 21 ЗК УРСР 1970 року видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.
		Статтею 22 ЗК УРСР 1970 року передбачено, що приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється. 
		Згідно зі статтею 24 ЗК УРСР 1970 року залежно від цільового призначення кожної земельної ділянки, наданої в користування, землекористувачі мають право в установленому порядку: 1) зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будови і споруди; 2) провадити посіви сільськогосподарських культур, посадку лісових, плодових, декоративних та інших насаджень; 3) користуватися сінокосами, пасовищами та іншими угіддями; 4) використовувати для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф і водні об`єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі. Права землекористувачів можуть бути обмежені законом у державних інтересах, а також в інтересах інших землекористувачів.
		Відповідно до статті 25 ЗК УРСР 1970 року права землекористувачів охороняються законом. Припинення права користування земельною ділянкою або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню. Відновлення прав здійснюється відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчих комітетів обласних, міських, районних, селищних і сільських Рад народних депутатів, а у випадку, передбаченому статтею 167 цього Кодексу, - судом. Відшкодування збитків землекористувачам, а також втрат сільськогосподарського виробництва здійснюється у відповідності зі статтями 45, 46 і 173 цього Кодексу.
		Статтею 35 ЗК УРСР 1970 року визначено, що право підприємств, організацій і установ на користування наданою їм землею підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках: 1) відпадання потреби в земельній ділянці; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) ліквідації підприємства, організації або установи; 4) виникнення потреби вилучення земельної ділянки для інших державних або громадських потреб; 5) неосвоєння протягом двох років підряд наданої земельної ділянки. Право землекористування може бути також припинене у випадку використання земельної ділянки не відповідно до тієї мети, для якої вона надана, в разі безгосподарного використання землі, а також при необхідності винесення підприємств за межі жилого району з санітарно-гігієнічних умов. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої і частиною другою цієї статті провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.
		Відповідно до статті 36 ЗК УРСР 1970 року громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках: 1) добровільної відмови від користування земельною ділянкою; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) переселення в інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім`ї; 4) припинення трудових відносин, у зв`язку з якими було надано службовий наділ, за винятком випадків, передбачених статтею 134 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством СРСР і Української РСР; 5) смерті всіх членів двору або сім`ї; 6) виникнення необхідності вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб. Право користування земельною ділянкою може бути припинене у випадках вчинення громадянином дій, передбачених статтею 169 цього Кодексу, а також при невикористанні протягом двох років підряд земельної ділянки або використанні її не відповідно до тієї мети, для якої вона надана. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої і частиною другою цієї статті, провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадках, передбачених пунктом 6 цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.
		Підприємства, організації, установи, яким відводяться для будівництва та інших несільськогосподарських потреб земельні ділянки, зайняті сільськогосподарськими угіддями, відшкодовують втрати сільськогосподарського виробництва, зв`язані з вилученням цих ділянок (поряд з відшкодуванням збитків землекористувачам згідно з статтею 45 цього Кодексу). Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік розміри і порядок визначення втрат сільськогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, а також порядок використання відповідних коштів встановлюються Радою Міністрів СРСР (стаття 46 ЗК УРСР 1970 року).
		Відповідно до статті 49 ЗК УРСР 1970 року землями сільськогосподарського призначення визнаються всі землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення використовуються соціалістичними сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і установами відповідно до планів розвитку сільського господарства з метою задоволення зростаючих потреб народного господарства в сільськогосподарській продукції.
		Згідно зі статтею 50 ЗК УРСР 1970 року землі сільськогосподарського призначення надаються в безстрокове користування: 1) колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам і організаціям - для ведення сільського господарства; 2) науково-дослідним, учбовим та іншим сільськогосподарським установам - для ведення польових досліджень, практичного застосування і поширення досягнень науки та передового досвіду в сільському господарстві, а також для виробничих цілей; 3) несільськогосподарським підприємствам, організаціям і установам - для ведення підсобного сільського господарства; 4) громадянам - для ведення особистого господарства без застосування найманої праці. Крім земель, наданих у безстрокове користування, вказаним у цій статті землекористувачам можуть надаватися землі і в тимчасове користування.
		Статтею 51 ЗК УРСР 1970 року передбачено, що підприємствам, організаціям і установам можуть надаватись земельні ділянки для колективного садівництва та городництва в порядку і на умовах, встановлюваних законодавством Союзу РСР і Української РСР.
		Відповідно до статті 56 ЗК УРСР 1970 року землі, надані колгоспові за державним актом на право користування землею, складаються із земель громадського користування і присадибних земель. Присадибні землі відмежовуються в натурі від земель громадського користування.
		Землі громадського користування використовуються колгоспами для ведення громадського господарства, зокрема під посіви сільськогосподарських культур, посадку багаторічних насаджень, сінокоси, пасовища, лісові та декоративні насадження, під будівництво виробничих, житлових, культурно-побутових та інших споруд, а також для інших громадських потреб (стаття 57 ЗК УРСР 1970 року).   
		Згідно зі статтею 58 ЗК УРСР 1970 року присадибні землі використовуються для надання присадибних земельних ділянок колгоспним дворам, а також сім`ям робітників і службовців та інших громадян, які проживають на території колгоспу. Вільні присадибні землі використовуються колгоспами для громадських потреб. При недостачі присадибних земель для надання колгоспним дворам земельних ділянок за нормами, передбаченими статутом колгоспу, допускається збільшення площі присадибних земель за рахунок земель громадського користування за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених), яке затверджує виконавчий комітет обласної Ради народних депутатів.
		Відповідно до статті 59 ЗК УРСР 1970 року внутрігосподарське використання земель, закріплених за колгоспами, здійснюється на підставі статуту колгоспу відповідно до цього Кодексу, а також іншого законодавства Союзу РСР та Української РСР.
		Статтею 63 ЗК УРСР 1970 року визначено, що кожний колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається в порядку і в межах норм, передбачених статутом колгоспу. Присадибна земельна ділянка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями. Присадибна ділянка не може передаватися в користування іншим особам або оброблятися з застосуванням найманої праці. Право колгоспного двору на присадибну ділянку засвідчується записом в земельній шнуровій книзі колгоспу.
		Присадибна земельна ділянка надається колгоспному двору за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених); її розміри встановлюються з урахуванням кількості членів двору та їх трудової участі в громадському господарстві колгоспу. При здійсненні компактної забудови сільських населених пунктів колгосп виділяє колгоспникам біля їх житлових будинків присадибні ділянки в меншому розмірі, надаючи їм решту земельної ділянки за межами житлової зони населеного пункту. При цьому загальна земельна площа, виділена в користування колгоспного двору, не повинна перевищувати розміру присадибної ділянки, передбаченого статутом колгоспу. Новоутворювані колгоспні двори, зареєстровані в сільських (селищних) Радах народних депутатів, мають право на одержання присадибних ділянок в порядку і розмірах, визначених статутом колгоспу. Надання присадибних ділянок провадиться за рахунок вільних присадибних земель (стаття 64 ЗК УРСР 1970 року).
		Відповідно до статті 65 ЗК УРСР 1970 року право на надану присадибну земельну ділянку зберігається за колгоспними дворами, в яких єдиний працездатний член двору призваний на дійсну строкову військову службу в ряди Збройних Сил СРСР або перебуває на виборній посаді, пішов учитися, тимчасово перейшов на іншу роботу за згодою колгоспу або в порядку організованого набору, а також коли в складі колгоспного двору залишились тільки неповнолітні. Право користування присадибною ділянкою зберігається також за колгоспними дворами, всі члени яких втратили працездатність внаслідок старості або інвалідності. В усіх інших випадках питання про збереження присадибної земельної ділянки вирішують загальні збори членів колгоспу.
		Згідно зі статтею 66 ЗК УРСР 1970 року при вибутті або виключенні з колгоспу всіх членів колгоспного двору присадибна земельна ділянка зменшується до розмірів, передбачених статтею 78 цього Кодексу для не членів колгоспу.
		Статтею 67 ЗК УРСР 1970 року передбачено, що при об`єднанні або розукрупненні колгоспів розміри присадибних земельних ділянок колгоспних дворів, як правило, залишаються тими ж, що були в господарствах до об`єднання або розукрупнення, якщо загальні збори членів новоутвореного колгоспу (збори уповноважених) не переглянуть ці розміри, виходячи з наявних площ присадибних земель.
		При перетворенні колгоспів у радгоспи і інші державні сільськогосподарські підприємства розміри присадибних земельних ділянок колгоспників, які перейшли на постійну роботу в ці господарства, встановлюються відповідно до норм, передбачених статтею 78 цього Кодексу для робітників і службовців радгоспів і інших державних сільськогосподарських підприємств. За престарілими і непрацездатними колгоспниками, які не мають в складі сім`ї працездатних, присадибні земельні ділянки зберігаються довічно в розмірах, якими вони користувалися до перетворення колгоспів у державні господарства. В окремих випадках, за постановою Ради Міністрів Української РСР, при перетворенні колгоспів у державні господарства присадибні земельні ділянки колгоспників, які перейшли на постійну роботу в ці державні господарства, зберігаються у попередніх розмірах (стаття 68 ЗК УРСР 1970 року).
		Відповідно до статуту колгоспу колгоспним дворам виділяються пасовища для їх худоби. Колгоспним дворам виділяються земельні ділянки для сінокосіння та інших потреб у порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР (стаття 69 ЗК УРСР 1970 року).
		Відповідно до статті 70 ЗК УРСР 1970 року набуття права власності на жилий будинок і господарські будівлі, належні до цього колгоспному двору, не дає права на користування присадибною земельною ділянкою в розмірі, яким користувався колгоспний двір. Надання присадибних земельних ділянок членам колгоспу, які набули право власності на жилий будинок і господарські будівлі, провадиться в порядку, визначеному статтями 63, 64 цього Кодексу. Якщо особа, яка набула право власності на жилий будинок і господарські будівлі, не є колгоспником, земельна ділянка їй може бути надана в порядку і  розмірах, передбачених статтями 77, 78 і 1061 цього Кодексу.
		Згідно зі статтею 71 ЗК УРСР 1970 року землі, надані радгоспам та іншим державним сільськогосподарським підприємствам і організаціям у безстрокове користування, складаються із земель основного (виробничого) призначення та присадибних земель.
		Статтею 73 ЗК УРСР 1970 року передбачено, що із земель, наданих в користування радгоспам для сільськогосподарських потреб, відповідно до затверджених проектів внутрігосподарського землеустрою, виділяються і відмежовуються в натурі присадибні землі, призначені для надання робітникам і службовцям присадибних земельних ділянок в межах норм, передбачених статтею 78 цього Кодексу. При недостачі присадибних земель для забезпечення робітників і службовців присадибними ділянками за клопотанням керівників господарств площа цих земель може бути збільшена з дозволу виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів.
		Відповідно до статті 77 ЗК УРСР 1970 року радгоспи та інші державні сільськогосподарські підприємства, організації і установи надають присадибні ділянки або городи із земель, призначених для цієї мети, постійним робітникам і службовцям, а також вчителям, лікарям та іншим спеціалістам, які працюють і проживають у сільській місцевості. Надання присадибних ділянок або городів провадиться на основі рішення адміністрації радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ. Колгосп за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених) надає присадибні земельні ділянки вчителям, лікарям та іншим спеціалістам, які працюють і проживають у сільській місцевості. Робітникам, службовцям, пенсіонерам та інвалідам, які проживають у сільській місцевості, при наявності вільних присадибних земель у колгоспах, радгоспах, інших державних сільськогосподарських підприємствах, організаціях і установах, присадибні ділянки можуть надаватися відповідно за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених) або адміністрації радгоспу, підприємства, організації чи установи, затверджуваним виконавчим комітетом сільської Ради народних депутатів. Робітники, службовці та інші громадяни, які проживають у сільській місцевості, використовують надані їм присадибні земельні ділянки для будівництва жилих будинків та господарських будівель, а також ведення особистого підсобного господарства.
		Згідно зі статтею ЗК УРСР 1970 року робітники, службовці і інші громадяни, які проживають у сільській місцевості, користуються присадибними земельними ділянками, включаючи площу, зайняту будівлями, у таких розмірах: 1) постійні робітники, спеціалісти та службовці радгоспів і лісових господарств - не більше 0,40 гектара, а на поливних землях і в радгоспах Південного берега Криму - не більше 0,15 гектара на сім`ю; за робітниками радгоспів, які постійно проживають на території цих господарств, але працюють в них сезонно за неможливістю надати їм постійну роботу, присадибні ділянки зберігаються в таких же розмірах, як і за постійними робітниками;   2) спеціалісти сільського і водного господарства, які працюють в сільськогосподарських і водогосподарських підприємствах, організаціях, установах і проживають у сільській місцевості, робітники і службовці учбових, дослідних, підсобних, відгодівельних та інших сільськогосподарських підприємств і організацій, сільські вчителі, медичні та фармацевтичні працівники з спеціальною освітою, які проживають і працюють у сільській місцевості, а також робітники і службовці підприємств зв`язку, розташованих в сільській місцевості, - не більше 0,25 гектара, а на поливних землях - не більше 0,13 гектара на сім`ю; 3) всі інші робітники і службовці, які проживають у сільській місцевості, але не працюють у сільському господарстві, - не більше 0,15 гектара, а на поливних землях - не більше 0,08 гектара на сім`ю; 4) генерали, адмірали і старші офіцери, що прослужили не менше 25-ти календарних років в Радянській Армії, Військово-Морському флоті, органах Державної безпеки та Міністерства внутрішніх справ, а також генерали, адмірали і старші офіцери, які прослужили не менше 25-ти років і звільнені в запас або відставку за станом здоров`я чи віком і проживають у сільській місцевості, користуються присадибними земельними ділянками в розмірах: генерали і адмірали - до 0,25 гектара, старші офіцери - до 0,15 гектара, а на поливних землях відповідно до 0,13 і 0,08 гектара на сім`ю. Присадибні ділянки в попередніх розмірах зберігаються за вказаними в пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті робітниками і службовцями при переході їх на пенсію по старості чи інвалідності, а також за сім`ями робітників і службовців, що призвані на дійсну строкову службу в ряди Збройних Сил СРСР або пішли вчитися, - на весь строк перебування на військовій службі або в учбовому закладі.
		Відповідно до статті 79 ЗК УРСР 1970 року постійним робітникам і службовцям, а також учителям, лікарям та іншим спеціалістам, які працюють і проживають у сільській місцевості і не мають присадибних ділянок, за рішенням загальних зборів членів колгоспу (зборів уповноважених) або адміністрації радгоспу, підприємства, організації та установи можуть надаватися земельні ділянки під городи в розмірі до 0,15 гектара, а на поливних землях - не більше 0,08 гектара на сім`ю.
		Робітникам, спеціалістам та службовцям радгоспів і інших державних сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, які залишили в них роботу, розмір присадибної ділянки зменшується до норм, встановлених пунктом 3 частини першої статті 78 цього Кодексу, якщо вони не мають права користування присадибною ділянкою в більших розмірах з інших підстав, передбачених зазначеною статтею (стаття 81 ЗК УРСР 1970 року).
		Статтею 83 ЗК УРСР 1970 року визначено, що громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві, яка ґрунтується на особистій праці і праці членів їх сімей, користуються наданими їм ділянками польової та присадибної землі. Порядок користування і розміри ділянок польової та присадибної землі громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві, встановлюються Радою Міністрів Української РСР. 
		Відповідно до статті 103 ЗК УРСР до земель сільських населених пунктів належать усі землі, що розташовані в межах, встановлених для цих пунктів. До їх складу входять: 1) землі, що знаходяться у безпосередньому віданні сільських Рад народних депутатів; 2) землі, закріплені за колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами; 3) землі, надані державним, кооперативним, громадським та іншим несільськогосподарським підприємствам, організаціям та установам. 
		Згідно зі статтею 106 ЗК УРСР 1970 року земельні ділянки в межах сільського населеного пункту, закріплені за колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами, використовуються ними під забудову житловими, культурно-побутовими, виробничими будівлями і спорудами, а також для присадибного землекористування відповідно до статей 58, 63, 64, 73, 77, 78 цього Кодексу. Розміщення на цих землях житлових, культурно-побутових, виробничих будівель і споруд провадиться за погодженням з виконавчим комітетом сільської Ради народних депутатів. При здійсненні компактної забудови перспективних сільських населених пунктів присадибні ділянки при жилих будинках громадян можуть виділятися у відповідності з проектами планування забудови цих пунктів і в меншому проти норми розмірі з наданням решти земельної ділянки за межами житлової забудови сільського населеного пункту.
		Для забезпечення раціонального використання земельних ресурсів ведеться державний земельний кадастр, який містить сукупність вірогідних і необхідних відомостей про природний, господарський і правовий стан земель. Дані державного земельного кадастру служать цілям організації ефективного використання земель та їх охорони, планування народного господарства, розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, меліорації земель і хімізації сільського господарства, а також здійснення інших народногосподарських заходів, зв`язаних з використанням земель (стаття 145 ЗК УРСР 1970 року).
		Відповідно до статті 146 ЗК УРСР 1970 року державний земельний кадастр включає дані реєстрації землекористувань, обліку кількості і якості земель, бонітування грунтів і економічної оцінки земель.
		Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік державний земельний кадастр в Українській РСР ведеться за рахунок держави за єдиною для Союзу РСР системою. Порядок ведення державного земельного кадастру, форми кадастрової документації, періодичність уточнення та оновлення кадастрових даних встановлює Рада Міністрів СРСР (стаття 147 ЗК УРСР 1970 року).
		Згідно зі статтею 148 ЗК УРСР 1970 року землеустрій включає систему державних заходів, спрямованих на здійснення рішень державних органів у галузі користування землею. Завданнями державного землеустрою є організація найбільш повного, науково обґрунтованого, раціонального й ефективного використання земель, підвищення культури землеробства та охорона земель. Землеустрій, включаючи проектно-розвідувальні, зйомочні і обслідницькі роботи, провадиться за рахунок держави.
		Статтею 150 ЗК УРСР 1970 року передбачено, що державний землеустрій включає такі землевпорядні дії: 1) утворення нових, а також упорядкування існуючих землекористувань з усуненням черезсмужжя та інших незручностей в розташуванні земель; уточнення і зміну меж землекористувань; 2) внутрігосподарську організацію території колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ із запровадженням економічно обґрунтованих сівозмін і впорядкуванням всіх інших сільськогосподарських угідь (сінокосів, пасовищ, садів та ін.), а також розробку заходів по боротьбі з ерозією ґрунтів; 3) виявлення нових земель для сільськогосподарського та іншого народногосподарського освоєння; 4) відведення і вилучення земельних ділянок; 5) встановлення і зміну міської межі, селищної межі і межі сільських населених пунктів; 6) проведення топографо-геодезичних, ґрунтових, геоботанічних та інших обслідувань і досліджень; 7) відмежування в натурі присадибних земель сільських населених пунктів, не віднесених до перспективних, від громадських земель в колгоспах та інших земель; 8) здійснення робіт, зв`язаних з веденням державного земельного кадастру.
		Згідно зі статтею 151 ЗК УРСР 1970 року державний землеустрій здійснюється державними землевпорядними органами. Керівництво роботами по державному землеустрою і контроль за їх виконанням здійснюються Міністерством сільського господарства Української РСР та його місцевими органами.
		Відповідно до статті 152 ЗК УРСР 1970 року землеустрій провадиться за рішенням органів державної влади, ініціативою землевпорядних органів або за клопотанням заінтересованих землекористувачів. Землевпорядний процес складається з підготовчих робіт, складання проекту землеустрою, розгляду і затвердження проекту, перенесення його в натуру, оформлення і видачі землевпорядних документів, авторського нагляду за здійсненням проекту землеустрою.
		В процесі землеустрою складаються землевпорядні проекти, а також документи на право користування землею, передбачені статтею 20 цього Кодексу. Складання землевпорядних проектів здійснюється за участю заінтересованих землекористувачів (стаття 153 ЗК УРСР 1970 року).
		Відповідно до статті 154 ЗК УРСР 1970 року землевпорядні проекти розглядаються і схвалюються: 1) в колгоспах - на загальних зборах членів колгоспу (зборах уповноважених) та районними, а в разі необхідності обласними сільськогосподарськими органами; 2) в радгоспах і інших сільськогосподарських підприємствах, організаціях і установах - на технічних радах цих господарств та трестів; 3) в несільськогосподарських підприємствах, організаціях і установах - на нарадах при адміністрації господарств. Проекти внутрігосподарського землеустрою колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ затверджуються виконавчими комітетами обласних Рад народних депутатів. Зміни в проекти внутрігосподарського землеустрою вносяться з дозволу виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів за погодженням з державними землевпорядними органами. Проекти землеустрою по відведенню і вилученню земельних ділянок затверджують ті органи державного управління, які мають право надавати і вилучати земельні ділянки. Проекти землеустрою, пов`язані з зміною меж і розмірів землекористувань, затверджуються у відповідності з статтею 53 цього Кодексу.
		Статтею 155 ЗК УРСР 1970 року передбачено, що землевпорядні проекти після затвердження переносяться за участю заінтересованих землекористувачів в натуру (на місцевість) з позначенням меж землекористувань межовими знаками встановленого зразка. Встановлена в порядку землеустрою внутрігосподарська організація території є обов`язковою для колгоспів, радгоспів та інших підприємств, організацій і установ.
		Згідно зі статтею 156 ЗК УРСР 1970 року землевпорядна документація, затверджена в порядку, передбаченому статтею 154 цього Кодексу, а також документи на право користування землею видаються землекористувачам.
		Відповідно до статті 18 Земельного кодексу Української РСР 1990 року (далі - ЗК УРСР 1990 року) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення, сільськогосподарського використання, ведення особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва і традиційних народних промислів. Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки для будь-яких потреб у межах міста. Районні, а також міські Ради народних депутатів, в адміністративному підпорядкуванні яких є райони, надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства. Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п`ятою цієї статті. Верховна Рада Української РСР надає земельні ділянки за межами населених пунктів у випадках, коли для вилучення цих земель встановлено особливий порядок (стаття 32 цього Кодексу).
		Згідно зі статтею 22 ЗК УРСР 1990 року право володіння або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання наданої земельної ділянки (в тому числі і на умовах оренди) до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право володіння або право користування землею, забороняється. 
		Відповідно до статті 23 ЗК України 1990 року право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР. 
		 
		 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову  ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив із того, що відповідач у встановленому законом порядку набув у користування земельну ділянку площею 0,3 га для будівництва житлових будинків в с. Водяне на території Водянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, що підтверджено оскаржуваним державним актом на право користування землею, виданого ЛМДВРРЛЗ. 
		Що стосується позивача, то жодного рішення компетентного органу про надання йому чи членам його сім`ї (його господарства) у користування чи у власність земельної ділянки на певній частині земельної ділянки відповідача, посвідченої спірним державним актом, що могло б свідчити про порушення його прав чи інтересів виданням оскаржуваного акта, ним не надано; про це не зазначено та про витребування відповідних клопотань не заявлено.
		Рішення профкому Зимноводівської СШ №1 від 06 квітня 1988 року (протокол № 26) про надання дружині позивача - ОСОБА_5 земельної ділянки під город із загальної площі для вчителів школи площею 0,14 га (за школою № 1, права сторона вул . Ковпака) свідчить лише про наміри отримання такої ділянки, тобто попереднє погодження виділення цієї земельної ділянки. Доказів про те, що ділянка, про яку йдеться у рішенні, дійсно розташована на частині ділянки, що посвідчена спірним державним актом, матеріали справи не містять, як і не містять доказів, що ділянка дійсно була виділена у 1988 році чи в подальшому рішенням уповноваженого органу (радгоспу, колгоспу, сільської ради чи іншим органом) сім`ї позивача, у встановленому на той час законом порядку.
		Як відомо із виписки з протоколу засідання адміністративної комісії при Зимноводівській сільській раді від 21 серпня 1995 року, ділянка, якою користувався позивач на частині ділянки відповідача, ним самовільно захоплена.
		Натомість, як відомо з матеріалів справи, позивачу та його дочці надані земельні ділянки у інших місцях: площами 0,0799 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,1066 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
		Що стосується доводів касаційної скарги про відсутність реєстрації державного акта в Книзі записів державних актів на право користування землею, то відсутність такого запису не спростовує факт передання відповідачу у встановленому на той час законом порядку земельної ділянки у користування та надання належного державного акта, як і посвідчення дійсності цього акта в подальшому печаткою зі зображенням Малого Державного герба України - Тризуба.
		Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування судових рішень немає.
		Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції  - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 08 серпня 2017 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді:                                                                                                            С. Ю. Мартєв 
		 
		 
		                                                                                                                        Є. В. Петров
		 
		 
		                                                                                                                        В. М. Сімоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...