Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/9227/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 23.09.2019. Зареєстровано: 24.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.09.2019.
Дата набрання законної сили: 03.12.2019
Результат оскарження 03.12.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		06 вересня 2019 року                      № 640/9227/19
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Білик О.Б., від відповідача - Грищенко Л.В., Тільний А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
		за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фарт Буд»доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Фарт Буд» (далі-позивач/ ТОВ «Фарт Буд») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві  (далі - відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №00006201402.
		Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
		Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового  повідомлення-рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача. 
		Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд 
		ВСТАНОВИВ:
		Співробітниками  Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Фарт Буд» (код 34635545) податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 31.03.2018 та іншого законодавства  за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, результати якої оформлені актом від 22.12.2018 №855/26-15-14-02-02/34635545 (далі -акт перевірки).
		Відповідно до акту перевірки, встановлено порушення ТОВ «Фарт Буд»:
		- п. 5 П(С) БО 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, п. 5 та п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку  15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №29, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, пп. 14.1.11, пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 968056 грн.,  в тому числі за 2015 рік  на суму 842856 грн., за  півріччя 2016 року на суму 29985 грн., за 3 кв. 2016 року на суму 60252 грн., за 2016 рік на суму 87606 грн., за 3 кв. 2017 року на суму 37594 грн., за 2017 рік на суму 37594 грн.;
		- пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п.44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого  встановлено заниження податку на додану вартість на суму 9139696 грн.;
		- пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 164.5 ст. 164, п. 171.2 «а» ст. 171 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог  податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся  на загальну суму 28737,88 грн.;
		- пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено  порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування  військового збору до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1963,76 грн.;
		- р. 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманих з них податку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України  від 13.01.2015 №4 та пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, щодо подання податкових розрахунків за формою №1-ДФ, за 3 та 4 квартали 2016 року.
		На підставі вказаних висновків акту перевірки,  Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.02.2019 №00001931402, №00001911402, №00001921402 та від 15.02.2019 №00027242018, №002734208, №0002744208.
		Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржені ТОВ «Фарт Буд» в адміністративному порядку.
		Рішення Державної фіскальної служби України від 26.04.2019 №19977/6/99-99-11-04-01-25 про результати розгляду скарги, скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18.02.2019 №00001911402 в частині висновків перевірки про заниження фінансового результату за рахунок заниження доходів на суму протермінованої кредиторської заборгованості  та за рахунок встановлених порушень по взаємовідносинах з ТОВ «Фаетон-Буд Плюс» і у відповідній частині застосовані штрафні санкції, скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 18.02.2019 №00001921402, №00001931402 в частині висновків перевірки щодо заниження  податкового зобов`язання з ПДВ з посиланням на порушення товариством вимог п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України та в частині висновків перевірки щодо заниження податкового кредиту з ПДВ на суму 60138 грн. з посиланням на порушення товариством п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а також щодо встановлених порушень по взаємовідносинах з ТОВ «Фаетон-Буд Плюс» і у відповідній частині застосовані штрафні санкції, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення  та податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 15.02.2019 №0002734208, №0002744208, №0002724208 залишено без змін.
		В подальшому, на підставі висновків акту перевірки від 22.12.2018 №855/26-15-14-02-02/34635545 та рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 26.04.2019 №19977/6/99-99-11-04-01-25, Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №00006201402, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 842856,00 грн. ( за податкових зобов`язанням - 842856 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 0 грн.).
		Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення від 07.05.2019 №00006201402 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду. 
		Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
		Приписами п.14.1  ст.14 ПК України  визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).
		За правилами підпункту    134.1.1    пункту    134.1    статті    134 ПК України    об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
		Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
		Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
		Таким чином фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.
		          Приписами абзацу 1 пункту  138.2  статті  138 Податкового кодексу України  визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених  розділом II цього Кодексу.
		          Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт  139.1  статті  139 Податкового кодексу України).
		          Згідно з пунктом  198.1  статті  198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
		          Згідно з п.  185.1. ст.  185, п.  187.1. ст.  187, п.  188.1. ст.  188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
		          Відповідно до п. 201.1., 201.4.,      201.6. ст.  201 ПК України     платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п.  201.1. ст.  201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
		          Пунктом      200.1. ст.  200 ПК     Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		          При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3.,  198.6. ст.  198 ПК України     датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).
		          З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
		          При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
		          Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
		          З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
		Відповідно до      статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"     цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
		          Згідно з частиною    2      статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"  бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
		          Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до      статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
		          Згідно із      статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"     господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
		          Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		          Як зазначено у частини 1      статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		          Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого      наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.
		          Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
		          Відповідно до пункту  44.1     статті  44 ПК України     для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених      статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному  статтею 50 цього Кодексу.
		Як вбачається зі змісту акту перевірки, відзиву ГУ ДФС у м. Києві, контролюючий орган дійшов висновку про заниження ТОВ «Фарт Буд» доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків) визначених за правилами бухгалтерського обліку, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «АНТ-Інжиніринг» не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер.
		Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд  зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин. 
		Так, фінансово-господарські відносини між позивачем (покупець)  в особі директора Білана Юрія Ярославовича , що діє на підставі Статуту,  та товариством з обмеженою відповідальністю «АНТ-Інжинірінг», в особі директора Ноготкова Віктора Анатолійовича , що діє на підставі Статуту, грунтувались на підставі договору поставки від 02 червня 2014 року №02/06/14-1, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець приймає і оплачує товари згідно умов Договору, предметом продажу є будівельні матеріали.
		Згідно умов Договору, найменування, асортимент, кількість, якість та ціна поставки кожної партії товару узгоджуються сторонами і оформлюється рахунком-фактурою. Замовлений товар передається покупцю в термін 10 днів з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця. Прийом-передача товару по кількості відбувається згідно видаткових накладних  та при обов`язковій наявності довіреності.
		На підтвердження виконання укладеного договору, руху активів у процесі здійснення господарських операцій з контрагентом, до перевірки та до матеріалів справи позивачем надані копії видаткових накладних, рахунків-фактури, товарно-транспортних накладних, банківських виписок по рахунку.
		Придбані будівельні матеріали в подальшому використані в господарській діяльності позивача, згідно договору з ПАТ «ВПБФ «Атлант» від 23.07.2015 №23/07-15 та від 02.03.2015 №02/03-15 (копії яких, форми КБ-3, КБ2В долучено до матеріалів справи), відповідно до яких позивач приймає на себе зобов`язання виконати власними та залученими силами і засобами комплекс робіт по зовнішньому утепленню фасадів та інших будівельно-монтажних робіт.
		За результатами дослідження вказаних первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог  Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого  наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.
		Водночас, за змістом акту перевірки, контролюючий орган  дійшов висновку про фіктивність вказаних господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, що обґрунтовує наступним:
		Так,  відповідач посилається на інформацію стосовно контрагента позивача, відповідно до якої ТОВ «АНТ-Інжиніринг» припинено, але не знято з обліку, встановлено відсутність основних засобів, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності.
		З приводу вищевикладеного, суд зазначає, що здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.
		Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.
		          У відповідності статті  627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
		          При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту
		          Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.
		Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.
		Щодо посилань в  акті перевірки на наявність досудового розслідування відносно контрагента позивача та на допит директора, головного бухгалтера, засновника «АНТ-Інжиніринг», який заперечує своє відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства, суд зазначає наступне
		Частиною 1  статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України  визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Згідно частини першої  статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України  суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
		Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є  Кримінальний процесуальний кодекс України  (далі  КПК України).
		У ч.1  ст.23 КПК  закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
		Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Частиною 4  ст.95 КПК України  передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому  статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
		Відповідно до частини 6  статті 78 КАС України  вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.
		Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.
		Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо закінчення досудового розслідування та наявності вироку суду у кримінальній справі за кримінальними провадженнями відносно позивача, його контрагентів чи їх посадових осіб.
		Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.
		Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, який в силу вимог ч.5  ст.242 КАС України  має бути врахований судом при виборі і застосуванні.
		Отже, посилання відповідача на фіктивність господарських відносин між позивачем та його контрагентом носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності таким контрагентом, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб`єктом господарювання.
		При цьому, надані первинні документи оформлені належним чином, містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують участь позивача та контрагента у виконанні обумовлених послуг.
		Слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 
		Отже, з наведеного вище вбачається, що податкова інформація про порушення податкової дисципліни, допущені контрагентами платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Безпідставними є доводи податкового органу про відсутність у контрагентів позивача управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, та іншого майна, які економічно необхідні для виконання таких робіт, з огляду на те, що жодного доказу суду на підтвердження цієї інформації відповідачем не надано, як і не доведено неможливості контрагентів укладати договори в межах своєї господарської діяльності з іншими суб`єктами господарювання з метою виконання зобов`язань перед товариством (позивачем у справі).
		Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.
		Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
		Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з зазначеним вище контрагентом, який на момент здійснення господарських операції був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами.
		Суд враховує, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.
		У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням       статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
		За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення від 07.05.2019 №00006201402 протиправним та таким, що підлягає скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню. 
		Згідно частини 1    статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених    статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2    статті 77 цього Кодексу    передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України,    при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		В И Р І Ш И В:
		1.Позов  Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт Буд"  задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №00006201402 від 07.05.2019р.
		3.Витрати по сплаті судового збору в сумі 12642 (дванадцять тисяч шістсот сорок дві) грн. 85 коп. відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фарт Буд".
		 
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
		Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2019.
		 
		 
		Суддя                                                                                                С.К. Каракашьян

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...