Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/9485/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 23.09.2019. Зареєстровано: 24.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.09.2019.

Номер судового провадження: 1-кп/759/63/19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000002629

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ун. № 759/9485/17 пр. № 1-кп/759/63/19 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 вересня 2019 року м. Київ
		Святошинський районний суд м. Києва в складі колегії суддів: 
		головуючого судді: ОСОБА_1 ,
		суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		при секретарях ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження (№ 42016000000002629, внесене до ЄРДР 28 вересня 2016 року) за обвинуваченням:
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Вілівка Зміївського району Харківської області, громадянин України, (і.п.н. НОМЕР_1 ), освіта вища, відома остання адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , не судимий, -
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, 
		сторони провадження: прокурори ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник  ОСОБА_11 , -
		В С Т А Н О В И В:
		Громадянин України ОСОБА_10 , будучи суддею Апеляційного суду АР Крим, вчинив державну зраду, а саме, умисно на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України надавав Російській Федерації (далі  РФ) як іноземній державі допомогу в проведенні підривної діяльності проти України за таких обставин.
		Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України  Автономна Республіка Крим та м. Севастополь (далі  АР Крим), а в подальшому і незаконна анексія цієї території України.
		Зокрема, 11 березня 2014 року в умовах воєнної окупації Верховна Рада АР Крим проголосила АР Крим «незалежною державою - Республіка Крим», а 18 березня 2014 року представники розпущеної постановою Верховної Ради України від 15березня 2014року №891-VII«Верховної Ради АР Крим» за наслідками проведення в умовах воєнної окупації незаконного «референдуму» підписали з Президентом РФ «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» (далі  «Договір»). За результатами ратифікації цього «Договору» 21 березня 2014 року був прийнятий Федеральний Конституційний Закон РФ № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» (далі - Закон РФ № 6-ФКЗ), положеннями якого передбачено створення на території АР Крим федеральних органів державної влади РФ, в тому числі судової системи (ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		На далі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
		Таким чином, підривна діяльність з боку РФ проти України мала відкриту активну фазу, яка виражалася в окупації частини території України, що триває по теперішній час, та подальшій анексії цієї окупованої території.
		Під час цих подій громадянин України ОСОБА_10 , будучи суддею Апеляційного суду АР Крим та маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим, з власної ініціативи добровільно вирішив надати допомогу РФ в проведенні такої діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, тобто вчинити державну зраду.
		З вказаною метою діючий суддя судової влади України ОСОБА_10 особисто взяв участь в утворенні та функціонуванні на території АР Крим системи незаконних органів окупаційної судової влади РФ. Зокрема, реалізовуючи свій злочинний умисел на вчинення державної зради, ОСОБА_10 , діючи добровільно та умисно в інтересах РФ на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, упродовж березня  грудня 2014 року, перебуваючи в приміщенні Апеляційного суду АР Крим по вул. Павленка, 2 в м. Сімферополь, використовуючи матеріально-технічну базу суду, власні теоретичні знання і практичні навички, продовжив здійснювати «правосуддя» на підставі ч. 5 ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ, керуючись як «суддя Апеляційного суду Республіки Крим» законодавством РФ, тобто незаконно створеного на тимчасово окупованій території України «судового органу РФ» до створення та початку діяльності на окупованій території України судів РФ.
		Продовжуючи реалізаціювказаного злочинногоумислу,суддя Апеляційногосуду АРКрим ОСОБА_10 ,перебуваючи натериторії АРКрим,упродовж березня-листопада 2014року свідомота умиснопідготував таподав доВищої кваліфікаційноїколегії суддівРФ особистузаяву прорекомендацію навакантну посаду«судді» незаконноствореного натериторії АРКрим «ВерховногоСуду РеспублікиКрим» танеобхідний дляцього пакетдокументів,передбачений ч.6ст.5Закону РФ«Про статуссуддів»,чим підтвердивособисту згодувиконувати функціїпредставника судовоївлади країни,яка окупувалата анексувалаАР Кримяк частинутериторії України,з метоюмати можливістьпродовжити надаватидопомогу РФу проведенніпідривної діяльностіпроти Українита забезпечитиподальшу окупаціютериторії АРКрим.Після цього ОСОБА_10  взяв участь у проведенні конкурсу на заміщення посади «судді» вказаного «суду».
		За результатами проведеного державними органами РФ конкурсу Указом Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 суддя Апеляційного суду АР Крим громадянин України ОСОБА_10 призначений на посаду «судді Верховного Суду Республіки Крим» на окупованій території АР Крим та продовжив здійснювати правосуддя від імені РФ вже як «суддя» вказаного «суду».
		Вказаними умисними діями на той час суддя Апеляційного суду АР Крим ОСОБА_10 в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, присяги судді забезпечив становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши тим самим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
		Застосовані судом правові процедури.
		Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) (т. 1 а. 149-152; т. 3 а. 91-92), останній показань суду не надавав, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавав.
		Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою.
		Доводи сторони захисту про те, що процедура спеціального судового провадження була розпочата безпідставно, суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на процесуальному законі.
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_12 до слідчого (прокурора) (т. 1 а. 95-106, 111-129; т. 4 а. 34-73) та суду (т. 1 а. 45-51, 57-62, 66-69, 71-73), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри (т. 1 а. 81-94; т. 4 а. 1-12, 22-33), висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження (т. 1 а. 135-139, 143-149, 153-159; т. 3 а. 137-144; т. 4 а. 236-241; т. 5 а. 231-236: т. 6 а. 1-15 та ін.) свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_10 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_12 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Позиція сторони захисту.
		Захисник не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим і з`ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення.
		На думку захисту, у матеріалах провадження відсутні дані, які підтверджували б відмову ОСОБА_12 від участі в даному судовому процесі, а поданий до суду обвинувальний акт не відповідає вимогам закону, оскільки не містить сформульованого обвинувачення. Винуватість ОСОБА_12 у вчиненні поставленого у провину злочину не доведена допустимими, належними та переконливими доказами поза розумним сумнівом (, ОСОБА_13 мав право на працю, чим і скористався), а відтак суду належить ухвалити виправдувальний вирок через недоведення участі ОСОБА_12 у вчиненні злочину.
		Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
		Тимчасова окупаціяз бокуРФ частинитериторії України АРКрим,яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
		Так, постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		11березня 2014 року постановою Верховної РадиАР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою»- «Республікою Крим».Указом ПрезидентаУкраїни від14березня 2014року № 296/2014 дія цієї постанови Верховної РадиАР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014 визнана неконституційною.
		18 березня 2014 року представниками розпущеної постановою Верховної Ради України від 15березня 2014року №891-VII«Верховної Ради АР Крим» підписаний «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року  Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 166-203), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 4 а. 157-163).
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Крім того, згідно з Постановою Верховної Ради України від 09 грудня 1994 року № 278/94-ВР «Про обласний суд Автономної Республіки Крим» вказаний суд було перейменовано у Верховний суд АР Крим, а згідно з Указом Президента України від 20 серпня 2001 року № 642/2001 «Про Мережу та кількісний склад суддів апеляційних судів» на базі Верховного суду АР Крим було утворено Апеляційний суд АР Крим з кількісним складом суддів 91 особа та адресою розташування: Україна, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Павленка, 2.
		Вказані резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України та Указ Президента України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
		Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.
		Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
		Статус ОСОБА_12 станом на 2014-2015 роки як судді Апеляційного суду АР Крим підтверджено дослідженими судом належними копіями постанов Верховної Ради України від 19 травня 2005 року № 2582-IV «Про обрання суддів», за якою ОСОБА_12 обрано суддею Апеляційного суду АР Крим (т. 2 а. 9-10) та від 19 квітня 2016 року № 1305-VІІІ «Про звільнення судді», за якою він звільнений з посади судді Апеляційного суду АР Крим у зв`язку із порушенням присяги (т. 2 а. 115).
		За даними листа Департаментуконтррозвідки СБУ№ 212/8-22047від 14червня 2016року (т. 4 а. 133-139) ОСОБА_10 (п. 16), колишнє місце роботи  Апеляційний суд АР Крим, ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 14 червня 2016 року постійно проживає на території АР Крим, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
		Згідно з дослідженим судом рішенням Вищоїкваліфікаційної комісіїсуддів Українивід 10листопада 2015року №3009/дп-15 (т. 2 а. 54-72), за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно суддів АР Крим, в тому числі ОСОБА_12 , встановлено, що на підставі Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені РФ на території АР Крим ОСОБА_10 , який займав посаду судді Апеляційного суду АР Крим, призначений на посаду «судді Верховного Суду Республіки Крим». У такій спосіб, як констатується у рішенні, не будучи у встановленому законом порядку звільненим з посади судді України, ОСОБА_10 прийняв на себе повноваження «судді» іншої держави.
		Згідно з дослідженим судом рішенням Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1206/0/15-15 (т. 2 а. 75-112), за результатами розгляду згаданого рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України внесено подання про звільнення серед інших суддів АР Крим і судді Апеляційного суду АР Крим ОСОБА_12 за порушення присяги судді.
		Ці дані узгоджуються між собою, а також і з відомостями про звільнення ОСОБА_12 з посади судді Апеляційного суду АР Крим за порушення присяги, які містить вже згадана постанова Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1305-VІІ.
		Обставини щодо призначення ОСОБА_12 на посаду «судді суду РФ», який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим, знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні протоколу оглядуінтернет-виданьвід 07квітня 2015року тадодатків донього у виді нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента РФ (т. 2 а. 116-132). Так, згідно із п/п. «а» п. 2 згаданого Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 ОСОБА_10 призначений на посаду «судді Верховного Суду Республіки Крим».
		Звісно правовий акт індивідуальної дії, розміщений в мережі Інтернет, сам по собі не є переконливим доказом його фізичного існування, тим більше реалізації. Натомість, перевіривши всі сумніви захисту з цього приводу в частині, що стосується обвинуваченого ОСОБА_12 , колегія суддів визнає їх безпідставними.
		Згідно з дослідженим в судовому засіданні протоколом оглядуофіційного сайту«Верховного СудуРеспубліки Крим»від 06травня 2017року тадодатків донього у виді фото таблиць (т. 3 а. 116-133), ОСОБА_10 є діючим «суддею судової колегії в кримінальних справах» вказаного «суду» і на протязі 2015 року активно здійснював «правосуддя» на підставі законодавства РФ. Обставини продовження здійснення ОСОБА_14 «правосуддя» як «судді Верховного Суду Республіки Крим» станом на 2015 рік підтверджені даними, які містить досліджені судом офіційні матеріали, що надійшли на адресу Мінюсту України від Мінюсту РФ в порядку міжнародної правової допомоги у справі щодо гр-на України ОСОБА_15 (т. 3 а. 72-115). За цими даними ОСОБА_10 як «суддя судової колегії в кримінальних справах» у складі «Верховного Суду Республіки Крим» постановив апеляційну ухвалу від 16 липня 2015 року (а. 110-115).
		Обставини здійснення ОСОБА_14 правосуддя від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді Апеляційного суду АР Крим відповідно до законів України упродовж березня - грудня 2014 року як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Апеляційного суду Республіки Крим», а також і після його призначення на посаду «судді» утвореного в системі правосуддя РФ «Верховного Суду Республіки Крим» знайшли своє підтвердження і під час дослідження судом листа Мінюсту України № 2911-0-26-16/12.1 від 21 березня 2016 року та додатків до нього (т. 3 а. 1-7) у виді судових рішень судових органів окупаційної влади на території АР Крим, в тому числі офіційно надісланих компетентним органом РФ до компетентного органу України для виконання в порядку міжнародної правової допомоги. Серед таких наявне рішення «Апеляційного суду Республіки Крим», до складу якого входив ОСОБА_10 і який здійснював «правосуддя» на підставі законодавства РФ, від 03 липня 2014 року (т. 3 а. 2-7), а також рішення «Верховного Суду Республіки Крим», до складу якого також пізніше увійшов ОСОБА_10 , від 13 серпня 2015 року (т. 3 а. 8-14). При цьому, якщо ОСОБА_10 будучи «суддею федерального суду РФ» на території АР Крим  «Верховного Суду Республіки Крим» керувався законодавством РФ із зрозумілих причин, то, будучи «суддею Апеляційного суду Республіки Крим» керувався таким законодавством, посилаючись на положення згаданого вже Закону РФ № 6-ФКЗ та Федерального Закону РФ від 07 травня 2014 року № 91-ФЗ «Про застосування положень Кримінального кодексу Російської Федерації та Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» (ухвала від 03 липня 2014 року - т. 3 а. 2-7).
		Обставини здійснення ОСОБА_14 «правосуддя» від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді відповідно до законів України, знайшли своє підтвердження і під час дослідження судом протоколу огляду документів від 02-15 серпня 2016 року (т. 3 а. 15-71), зокрема такі дані містять оглянуте «судове рішення», ухвалене за участі «судді» ОСОБА_12 на підставі законодавства РФ 03 липня 2014 року (а. 64-65).
		Звертає на себе увагу відповідність текстів вказаного судового рішення, ухваленого за участі «судді» ОСОБА_12 і одержаного слідчими органами з різних джерел, в тому числі офіційних РФ, що додатково вказує на достовірність цієї інформації.
		Як вбачається під час дослідження в судовому засіданні протоколу оглядуінтернет-виданьвід 08квітня 2015року тадодатків донього у виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим (т. 4 а. 164-232), на виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, тобто станом на 21 березня 2014 року (а. 166-203). Згідно із Федеральним Законом РФ № 154-ФЗ від 23 червня 2014 року «Про створення судів Російської Федерації на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя…» (а. 204-225) та постановою Пленуму Верховного Суду РФ № 21 від 23 грудня 2014 року «Про день початку діяльності федеральних судів на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя…» (а. 229-232) на території АР Крим були створені суди РФ, які розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року.
		Як вбачається з досліджених судом листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 18-2153/15 від 16 лютого 2015 року (т. 2 а. 18-20) та Вищої радиюстиції №112/0/9-15від 12січня 2015року (т. 2 а. 22-24) суддя Апеляційного суду АР Крим ОСОБА_10 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи Вищої ради юстиції із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не звертався, хоча таку можливість мав і такі заяви фактично подали у першому випадку - інші 53 судді, більшість з них була реалізована вже станом на 16 лютого 2015 року, а в другому  33 судді судів АР Крим, в тому числі, у зв`язку із окупацією та припиненням громадянства України.
		Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, колегія суддів визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_12 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку. Відтак зауваження захисту в цій частині є безпідставними. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.
		Окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_12 та фактів з цього приводу.
		Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
		Згідно з положеннями Закону України «Про громадянствоУкраїни» від18січня 2001року,який визначаєпідстави іпорядок набуттята припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство Україниприпиняється внаслідоквиходу згромадянства Україниза клопотаннямгромадянинаУкраїни та  втратигромадянства Українивнаслідок добровільногонабуття повнолітнімгромадянином Українигромадянства іншоїдержави(ст. ст. 17, 18 та 19).Прицьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні злочину. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).
		За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		Як вбачається із згаданого вже протоколу оглядуінтернет-виданьвід 08квітня 2015року тадодатків донього у виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим (т. 4 а. 164-232), згідно із правилами ст. 4 згаданого вже Закону РФ № 6-ФКЗ з дня прийняття АР Крим до РФ, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до РФ. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів РФ за умови наявності в них громадянства РФ, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах РФ (ч. ч. 2 та 5 ст. 9), які, як вже відомо, розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року.
		Отже, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, ОСОБА_10 , продовжуючи з 21 березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів РФ» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ  «Верховний Суд Республіки Крим» фактично отримав за законодавством РФ громадянство РФ як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку РФ з 21 березня 2014 року за ним автоматично визнається громадянство РФ і він своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористався. Водночас, навіть за вказаним законодавством РФ, залишаючи протягом одного місяця з 21 березня 2014 року можливість зберегти громадянам України на території АР Крим громадянство України та не розповсюджуючи на таких громадян України протягом вказаного місця передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад як на осіб, що мають громадянство іншої країни, РФ визнавало за громадянами України, а відтак і за ОСОБА_14 протягом періоду з 21 березня по 21 квітня 2014 року не тільки громадянство РФ, а й громадянство України, яке була можливість зберегти, хоча і обмежена у часі.
		Більш того, за вже загаданими матеріалами міжнародної правової допомоги у справі щодо уродженця Росії ОСОБА_15 компетентні і спеціально уповноважені органи РФ також визнали за цією особою, яка станом на 12 березня 2015 року проживала на території АР Крим (м. Сімферополь, вул. Лісгоспна, 4  т. 3 а. 75, 90, 110; АДРЕСА_2  т. 3 а. 79, 100) громадянство України (т. 3 а. 73, 86-88).
		Колегія суддів при цьому бере до уваги, що законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
		Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_10 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Через оголошену ОСОБА_16 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускаєтьсяі йоговихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_14 громадянства РФ не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
		Згідно з дослідженим листом АдміністраціїПрезидента Українивід 28вересня 2016року №03-01/3021 клопотання про вихід ОСОБА_12 з громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходило (т. 4 а. 106).
		Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, об`єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку, проаналізувавши діюче законодавство України, дійшов таких висновків.
		Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України  АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території України, що є формами триваючої підривної діяльності з боку РФ проти України на шкоду її суверенітетові та територіальної цілісності. З метою становлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.
		За результатами оцінки доказів суд вважає доведеним поза розумним сумнівом те, що:
		- гр-н України ОСОБА_10 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року формально-юридично мав статус судді Апеляційного суду АР Крим, при цьому положення також дослідженого судом листа ГоловиВерховного СудуУкраїни від28березня 2016року №202-1305/0/8-16 (т. 4 а. 85-88) щодо втрати ним статусу судді України через припинення здійснення правосуддя від імені України не спростовують цих висновків колегії суддів, оскільки наведені виключно в контексті втрати ним права на захист статусу судді з боку держави Україна;
		- гр-н України ОСОБА_10 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненим з посади судді Апеляційного суду АР Крим, упродовж березня - грудня 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Апеляційного суду Республіки Крим» здійснював «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави  РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду «судді Верховного Суду Республіки Крим», прийняв на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави  РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;
		- здійснення ОСОБА_14 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
		Що стосується періоду незаконної діяльності ОСОБА_12 як «судді Апеляційного суду Республіки Крим» упродовж березня  липня 2014 року, який ставиться у провину обвинуваченому, однак не охоплюється виявленими органом досудового розслідування та дослідженими судом «судовими рішеннями», ухваленими за участю ОСОБА_12 , то суд бере до уваги прямі приписи з цього приводу ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ, юрисдикцію якого для себе визнав ОСОБА_10 , за якими, починаючи з 21 березня 2014 року, тобто дати, з якої за законодавством РФ «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ, застосування російського законодавства на анексованій території АР Крим було безапеляційним та обов`язковим, чим і послуговувався ОСОБА_10 з огляду на його подальшу кар`єру в системі правосуддя РФ. Відтак обвинувачення і в цій частині суд вважає доведеним.
		Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_12 для усвідомлення ним фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про його кваліфікаційний рівень підготовки як судді в галузі кримінального права, який дозволяв йому здійснювати тривалий час правосуддя в суді другої інстанції з функціями апеляційного контролю за законністю рішень судів першої інстанції.
		Використання ОСОБА_14 під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази Апеляційного суду АР Крим, його власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується даними згаданих вище «судових рішень» окупаційних органів судової влади про організацію та проведення судових засідань в приміщенні відповідного «суду» та використання під час їх ухвалення інтелектуальних здібностей «суддів» (теоретичних знань, правосвідомості та життєвого досвіду).
		На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_12 з надання допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_10 , починаючи з 21 березня 2014 року, не складає своїх повноважень судді Апеляційного суду АР Крим, як суддя не вчиняє жодних дій у зв`язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжує здійснювати «правосуддя» як «суддя Апеляційного суду Республіки Крим», керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, бере успішну участь у конкурсі на зайняття посади «судді Верховного Суду Республіки Крим», процедура якого передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім`ї, та в подальшому здійснює «правосуддя» на цій посаді, принаймні по 2015 рік.
		Колегія суддів безумовно вважає слушними тезиси сторони захисту про необхідність поважати права і свободи обвинуваченого, зокрема, право на працю та на вільний вибір місця свого проживання, право на зміну громадянства. Більш того, суд з повагою ставиться і до права будь-якого громадянина мати власну оцінку політичним подіям, що бурхливо відбувалися протягом 2013  2014 років. Водночас, ОСОБА_10 як суддя, відтак публічна особа, що наділений правом приймати доленосні рішення від імені держави, а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, до речі зазіхання на які в даному контексті є доволі небезпечним рішенням на перспективу, мав би розраховувати на те, що і від нього вимагатимуть поважливого ставлення до права. Вибір ОСОБА_12 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування. Принциповим є те, що вказана особа у зв`язку з такими рішеннями не склала повноважень судді держави, яку раніше представляла і здійснювати правосуддя від імені якої на далі відмовилася, а навпаки, саме експлуатуючи цей статус почала здійснювати «правосуддя» від імені держави, яка тим часом окупувала та анексувала частину території України. ОСОБА_10 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але він при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям.
		Натомість, дотримуючись раніше сформованої позиції щодо підвищеного порогу вимогливості до доказування, суд не вбачає правових підстав для поставлення обвинуваченому у провину тих діянь, які не підтверджені доказами обвинувачення.
		Так, керуючись правилами ч. 3 ст. 337 КПК України, колегія суддів виключає з обвинувачення ОСОБА_12 посилання на нібито його причетність до надання допомоги окремим представникам іноземної держави (РФ), оскільки таких конкретних фактів не встановлено, протиправна діяльність ОСОБА_12 , яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням з його боку допомоги іноземній держави (РФ) в цілому.
		Крім того, враховуючи межі висунутого звинувачення та керуючись принципом презумпції невинуватості, суд також виключає з обвинувачення ОСОБА_12 посилання на його дії на шкоду недоторканості України, оскільки будь-яких даних його участі в посяганнях на територію України із застосуванням з боку іншої держави військової сили, а так само в порушенні недоторканності кордонів України, не надано. Більш того, з цього приводу відсутні посилання і серед фактичних обставин, які визнані прокурором встановленими і викладені в обвинувальному акті.
		Інші подані стороною обвинувачення та досліджені судом документи доказового значення в межах даного кримінального провадження не мають.
		Порушень процесуального закону щодо відкриття кримінального провадження, його руху, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено. Окрема увага суду приділена руху провадження в контексті перевірки належності доказів, які подала сторона обвинувачення. У цьому зв`язку вивченням матеріалів (т. 4 ) встановлено, що різні кримінальні провадження (ЄРДР № …1733, …0134, …0611) були об`єднані з провадженням ЄРДР № …1732 від 25 грудня 2014 року. Згодом з провадження ЄРДР № …1732 були виділені матеріали щодо всіх суддів АР Крим в провадження ЄРДР № … 1289 від 26 червня 2015 року, а з останнього були виділені матеріали щодо ОСОБА_12 в провадження ЄРДР № … 2629 від 28 вересня 2016 року (т. 4 а. 1-2), яке і передано до суду. Відтак подані стороною докази збиралися стороною обвинувачення в належний спосіб.
		Отже, дії ОСОБА_12 , який будучи громадянином України та суддею Апеляційного суду АР Крим, умисно, починаючи з березня 2014 року по 2015 рік (більш точно не встановлено) забезпечив становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, колегія суддів кваліфікує за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VIIвід 08квітня 2014 року та № 1689-VIIвід 07жовтня 2014 року), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Колегія суддів не знаходить правових підстав для кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону до 07 жовтня чи до 08 квітня 2014 року), оскільки вчинений ним злочин має триваючий характер і не закінчився станом на 31 жовтня 2014 року  дата набрання чинності Законом України № 1689-VIIвід 07жовтня 2014 року.
		При призначенні обвинуваченому ОСОБА_16 покарання суд згідно з вимогами ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, його ставлення до вчиненого, який свідомо розірвавши всі правові стосунки з державою, яка надала йому право діяти від її імені, більш того, особистим прикладом як суддя суду другої інстанції, до повноважень якої входило формувати правозастосовну практику судів нижчої інстанції на всій території АР Крим, вплинув на прийняття рішення зрадити Україні іншими менш досвідченими суддями, а також дані про його особу, який раніше не судимий, компрометуючі дані щодо нього відсутні. Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_16 , не встановлено. Водночас, в контексті тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, колегія суддів бере до уваги і загальну обстановку на території АР Крим, в якій вимушено опинилися громадяни України внаслідок збройної агресії з боку РФ, швидкоплинність якої через безпорадність влади України забезпечила в короткі строки повну окупацію цієї території України та подальшу незаконну анексію іноземною державою.
		Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, а також похилий вік обвинуваченого, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_16 мінімальне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VIIвід 08квітня 2014 року та № 1689-VIIвід 07жовтня 2014 року), оскільки саме таке основне покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним та іншими особами нового злочину.
		Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України (в редакції Закону № 1689-VIIвід 07жовтня 2014 року) конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення ним злочину мав високий статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_16 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна.
		На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 323, ст. ст. 368, 373-376 КПК України, колегія суддів, -
		У Х В А Л И Л А:
		ОСОБА_6  визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VIIвід 08квітня 2014 року та № 1689-VIIвід 07жовтня 2014 року), за якою призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього належного йому майна.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_17 рахувати з дня його затримання та приведення даного вироку до виконання.
		Заходи забезпечення кримінального провадження  залишити без зміни.
		Речові докази після набрання вироком законної сили  залишити в матеріалах справи.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		 
		СУДДІ: ОСОБА_18 
		 
		ОСОБА_19 
		 
		ОСОБА_20

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...