Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 530/443/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: 26.09.2019. Зареєстровано: 27.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2019.
Дата набрання законної сили: 31.10.2019
Номер судового провадження: 2/530/668/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                       Справа № 530/443/17
		2/530/668/19 
		 
		 
		 
		З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А І Н И
		19.09.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом
		    ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , Полтавська область, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», що знаходиться за адресою: 01001, м.Дніпро, вулиця Набережна Перемоги,50 в особі Зіньківського відділення філії "Полтавське головне регіональне управління публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про захист прав споживачів та повернення незаконно вилучених грошових коштів, - 
		ВСТАНОВИВ:
		Відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		В Зіньківський районний суд Полтавської області із позовною заявою звернувся  ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , Полтавська область, АДРЕСА_2 , село АДРЕСА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», що знаходиться за адресою: 01001, м.Дніпро, вулиця Набережна Перемоги,50 в особі Зіньківського відділення філії "Полтавське головне регіональне управління публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про захист прав споживачів та повернення незаконно вилучених грошових коштів.
		Згідно з заявою від 31.07.2018 року позивач збільшив позовні вимоги та просив визнати нечесною і недобросовісною застосовану по відношенню до нього відповідачем підприємницьку практику, яка полягає у тому, що відповідач сплачувані позивачем грошові кошти на погашення споживчого кредиту по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року зараховував на кредитні картки по договору № НОМЕР_1 , а потім з кредитних карток проводив погашення заборгованості за споживчим кредитом по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року, з метою збільшення боргу позивача по кредитній картці за договором №SANDN51000021109740 і нарахування більших процентів та штрафних санкцій ніж по споживчому кредиту за кредитним договором PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року.
		Ухвалою суду від 20.09.2018 року було закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду.
		В судове засідання позивач не з`явився, направивши на адресу суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності. 
		Представник відповідача, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст.ст. 129-131 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою його місця проживання, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа від 27.11.2018 року, від 21.07.2019 р., рекомендованих судових повісток на 10.05.2019 року на 11 год. 20 хвилин. Причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав.
		Згідно зіст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і він не з"явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст.191ч. 2,281 ЦПК України.
		Частиною першоюстатті 44 ЦПК Українивстановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.
		В зв`язку із викладеним та беручи до уваги вищевикладене суд встановив, що відповідач належним чином був повідомленим, в судове засідання тричі не з"явився знаючи про те, що в Зіньківському районому суді знаходиться цивільна справа про стягнення заборгованості.
		Судова повістка надсилалась відповідачу в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8ст. 128 ЦПК України, на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.
		Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст.223ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
		В порядкуст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином.
		Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
		Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
		Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
		Суд зазначає, що 15.12.2017 року набрав чинностіЗакон України від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
		   Згідно з п.п. 9 п. 1 Розділу ХІІ «Перехідні положення» ЦПК України,справи усудах першоїта апеляційноїінстанції,провадження уяких відкритодо набраннячинності цієюредакцією Кодексу,розглядаються заправилами,що діютьпісля набраннячинності цієюредакцією Кодексу.
		Заслухавши представника позивача, який просить задовити всі позовні вимоги повністю та дослідивши наявні матеріали справи суд приходить до висновку.
		Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Статтею 18 ЦПК України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
		У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
		Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
		Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.
		Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
		Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
		Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
		Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
		Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
		У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.
		Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
		Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
		В судовому засіданні було встановлено, що  ОСОБА_1 , в період з 16.12.2013 року по 07.04.2014 року працював підсобним робітником в Товаристві «Укроліяпродукт».
		Для виплати заробітної плати роботодавцем, як позивачу пояснили за зарплатним проектом, було відкрито зарплатну картку в ПАТ КБ «Приватбанк», на яку перераховувалась заробітна плата.
		Таким чином він став споживачем банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», щодо отримання своєї заробітної плати на пластикову картку.
		Через деякий час, позивач помітив, що з його зарплатної картки, зарплата стала зникати, спочатку невеликі суми, але в березні 2014 року з його зарплатної картки зникло близько тисячі гривень.
		Так-як у квітні 2014 року він звільнився з роботи, то після цього на зазначену картку йому більше грошей не перераховували, але на роботі не змогли пояснити куди зникла його заробітна плата.
		Після консультації з адвокатами позивач дізнався, що може взяти у банку виписку по рахунку своєї колишньої зарплатної картки, про що раніше він не знав, бо ні в банку, ні на роботі ніхто нічого не пояснював.
		Отримавши 28.02.2017 року виписку позивач дізнався, що в період з 14.01.2014 року по 21.03.2014 року, з його зарплатної картки банком було незаконно знято 1030,32 грн. заробітної плати. Як зазначено у виписці - «Автоматическое списание денег для погашения просроченной задолженности».
		Як вбачається із листа відповідача від 14.04.2017 року із зарплатної картки позивача банком знімались кошти на рахунок погашення заборгованості за договором №SAMDN51000021109740 (за кредитною карткою № НОМЕР_2 ).
		16.08.2017 року позивач звернувся до відповідача з тим щоб отримати виписку за операціями по зазначеній кредитній картці № НОМЕР_2 , за договором №SAMDN51000021109740.
		Однак з невідомих причин йому дали виписку по картці/рахунку НОМЕР_3 , за період з 14.05.2008 року по 16.08.2017 року, з якого вбачається, що в період з липня 2008 року по липень 2010 року позивач користувався кредитною карткою з кредитним лімітом 3440 грн..
		Як вбачається із виписки в липні 2010 року позивач останній раз погасив залишок боргу по кредитній картці в сумі 848,20 грн. і в подальшому позивач карткою більше не користувався, так-як він здав її працівникам банку, які в його присутності її знищили шляхом перерізання картки ножицями навпіл.
		Але, як виявляється, майже через два роки, у січні 2012 року, без відому та згоди позивача, на його ім`я відкрили іншу кредитну картку, якої позивач ніколи в руках не тримав і навіть не бачив її, і на зазначену картку, невідомо кому дали 1050 грн. кредитних коштів.
		Після цього по банківській виписці вбачається, що начебто в період з березня 2012 року по лютий 2013 року, позивач сплачував на неї по 70 грн. щомісяця, в березні 2013 року сплатив 100 гри., в квітні 2013 року - 270 грн., в липні 2013 - 50 грн., в грудні 2013 - 300 грн., в січні 2014 - 375,77 грн., в лютому 2014 - 300 грн., в березні 2014 - 972 грн. і в квітні 2014 - 949 грн..
		При цьому вбачається, що із позивача картки щомісяця знімались грошові кошти, однак у позивача в цей час не було кредитної картки і він знімати з картки грошей не міг, і не клав ніяких грошей на цю картку.
		Разом з тим із виписки також видно, що за відсутності погашення кредиту у березні 2013 року кредитний ліміт було збільшено банком ще на 3 тисячі.
		Позивач вказує, що в січні 2012 року він брав у відповідача споживчий кредит на придбання побутової техніки в сумі 5860 грн. по кредитному договору PLZ 1RU49380056 від 17.01.2012 року.
		З березня 2012 року по лютий 2013 року позивач регулярно сплачував на погашення цього кредиту по 70 грн. щомісяця, в березні 2013 року сплатив 100 грн., в квітні 2013 року - 270 грн., в липні 2013 - 50 грн., а потім позивач перестав платити на погашення кредиту, так-як втратив роботу і у нього не було грошей.
		Позивач, взявши виписку по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року на суму кредиту 5868,80 грн., виявив, що по зазначеному кредитному договору немає і ніколи не було ніякої заборгованості, кредит погашений повністю і у встановлені строки, і ніколи не було ніяких прострочок по оплаті, що позивача збентежило, адже він повністю не сплатив цього кредиту і заборгованість була близько 4000 грн..
		Позивач платив на погашення кредиту по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року, а з незрозумілих причин зараховувались на якісь невідомі кредитні картки за договором №SAMDN51000021109740, про які позивачеві не було нічого відомо, а потім із кредитних карток, без відому та згоди позивача, знімались грошові кошти на погашення споживчого кредиту по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року.
		Таким чином банк за відсутності проплат по кредитній картці підняв кредитний ліміт до 4000 грн..
		Представник позивача вказує, що це було потрібно для того, щоб на кредитній картці хватило суми коштів на погашення боргу за споживчим кредитом по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року, а також щоб збільшився позивача борг по кредитній картці, так-як на борг по кредитній картці по договором №SAMDN51000021109740, відповідач міг нарахувати більше процентів та штрафних санкціях, аніж на борг за споживчим кредитом по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року.
		Таким чином з боку відповідача до позивача вбачається застосування нечесної і недобросовісної підприємницької практики, та порушення прав споживачів фінансових послуг.
		Відповідно ч. 1, 3, ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовомому виразі яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
		Як передбачено нормою частини 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		За змістом ст. 25 Закону України «Про оплату праці», забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством. Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи.
		Згідно ст. 26 Закону України «Про оплату праці», відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством; При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п`ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам. Обмеження, встановлені частиною другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
		Таким чином, в порушення вимог статей 25, 26 Закону України «Про оплату праці», відповідачем було обмежено позивача у праві вільно розпоряджатися своєю заробітною платою та протиправно проводились відрахування заробітної плати із зарплатної картки позивача, в супереч вимогам чинного законодавства.
		Відповідно до пункту 5 ч. 1 ст. 1 Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Вичерпний перелік фінансових послуг наведений у частині першій статті 4 цього Закону.
		Таким чином отримання заробітної плати на пластикову картку банківської установи є фінансовою послугою, яка надається відповідачем.
		Відповідно ст. 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
		Із вищезазначеного слідує, що надання фінансових послуг підпадає під дію положень Закону України «Про захист прав споживачів».
		Відповідно частини 1, 2, ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів). Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.
		За змістом ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. Захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди. Захист прав споживачів у сфері безпечності та якості Харчових продуктів, інформування про їх властивості, у тому числі маркування, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та якості харчових продуктів.
		Як передбачено нормою ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
		З огляду на те, що зарплатна картка відкривалась позивачу не з його власної ініціативи, а роботодавцем згідно п. 6.7. Інструкції НБУ №492 від 12.11.2003 р., і позивача ніхто не попереджав про те, що банк зможе на власний розсуд, у будь-який час, знімати з його зарплатної картки зарплату, і позивач не надавав своєї згоди на те, щоб банк знімав позивача зарплату, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому були порушені права позивача як споживача фінансової послуги, яку надав відповідач.
		Як вбачається із виписки підставою для знімання банком позивача заробітної плати з його картки зазначається «Автоматическое списание денег для погашения просроченной задолженности».
		Згідно п. 6.7. Інструкції НБУ №492 від 12.11.2003 р., обслуговування зарплатних карток відкритих здійснюється банком у відповідності до договору укладеного між банком та роботодавцем і ніяких коштів за обслуговування картки позивач платити не повинен.
		Відповідно дост..82ЦПК України,підстави звільненнявід доказування: обставини,які визнаютьсяучасниками справи,не підлягаютьдоказуванню,якщо судне маєобґрунтованого сумнівущодо достовірностіцих обставинабо добровільностіїх визнання.Обставини,які визнаютьсяучасниками справи,зазначаються взаявах посуті справи,поясненнях учасниківсправи,їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		Відповідно до ухвали Зіньківського районного суду Полтавської області від 20.09.2018 року було витребувано у відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» оригінали та належним чином засвідчені копії кредитних справ, в тому числі: по споживчому кредиту за кредитним договором РLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року; по кредитному договору №SAMD51000021109740 (за кредитною карткою№ НОМЕР_2 ); по картці/рахунку НОМЕР_3 .
		На день розгляду справи, дані матеріали від відповідача так і не надійшли без поважних причин.
		Відповідно до ст. 84 ЦПК України ч.10 вказано, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
		В зв`язку із викладеним та відповідно до ст. 84 ЦПК України, в зв`язку з неподання учасником справи, а саме представником відповідача Публічногоакціонерного товариствакомерційний банк«Приват Банк» з неповажних причин та без повідомлення причин доказів, які мають значення для вирішення справи, витребуваних судом, суд визнає обставину  нечесною і недобросовісною, застосовану по відношенню до позивача відповідачем підприємницьку практику, яка полягає у тому, що відповідач сплачувані позивачем грошові кошти на погашення споживчого кредиту по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року зараховував на кредитні картки по договору № НОМЕР_1 , а потім з кредитних карток проводив погашення заборгованості за споживчим кредитом по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року, з метою збільшення боргу позивача по кредитній картці за договором №SANDN51000021109740 і нарахування більших процентів та штрафних санкцій ніж по споживчому кредиту за кредитним договором PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року.
		Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Також, ЄСПЛ у рішенні від 04 квітня 2019 року у справі «KUNERT v. POLAND» (заява № 21851/03) констатував відсутність порушення права на справедливий суд, закріпленого статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки відповідач не проявив належної старанності в оформленні процесуальних документів, які він подав до суду.
		Проте, на думку суду, відповідач не довів обставини, які передбачали б незадовлення позовних вимог. 
		Таким чином, суд вбачає порушення суб`єктивного права, що є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. А тому, вимоги позивача підлягають задоволенню.
		У відповідності до ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Відповідно дост.44ЦПК України учасники судовогопроцесу таїхні представникиповинні добросовіснокористуватися процесуальнимиправами;зловживання процесуальнимиправами недопускається. Залежновід конкретнихобставин судможе визнатизловживанням процесуальнимиправами дії,що суперечатьзавданню цивільногосудочинства,зокрема: неподання відповідачем, без повідомлення причин доказів, витребуваних судом.
		Щодо інших тверджень, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов"язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов"язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
		   За змістом ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
		Виконавши всівимоги цивільногосудочинства,ухвалюючи рішенняна основіповного івсебічного з`ясуванняобставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданніта керуючись 1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268 ЦПК, ЗУ "Про судовий збір" суд, - 
		В И Р І Ш И В:
		Позовні вимоги  ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», що знаходиться за адресою: 01001, м.Дніпро, вулиця Набережна Перемоги,50 в особі Зіньківського відділення філії "Полтавське головне регіональне управління публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про захист прав споживачів та повернення незаконно вилучених грошових коштів  задоволити. 
		Визнати нечесною і недобросовісною застосовану по відношенню до позивача відповідачем підприємницьку практику, яка полягає у тому, що відповідач сплачувані позивачем грошові кошти на погашення споживчого кредиту по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року зараховував на кредитні картки по договору № НОМЕР_1 , а потім з кредитних карток проводив погашення заборгованості за споживчим кредитом по кредитному договору PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року, з метою збільшення боргу позивача по кредитній картці за договором №SANDN51000021109740 і нарахування більших процентів та штрафних санкцій ніж по споживчому кредиту за кредитним договором PLZ1RU49380056 від 17.01.2012 року.
		Стягти з ПАТ КБ ПриватБанк, місцезнаходження: 49094 м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, буд.50, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 (одну тисячу тридцять) гривень 32 копійки грошових коштів, як незаконно вирахованих із зарплатної картки.
		Стягти з ПАТ КБ ПриватБанк, місцезнаходження: 49094 м. Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, буд.50, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_4 на користь держави судовий збір в сумі - 551 грн. 20 коп. 
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		   Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		       Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
		        Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		   Написано власноручно.
		 
		Суддя Зіньківського районного суду
		Полтавської області С.Р.Должко
		 
		Секретар :                      Л.Г.Стрілець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...