Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/937/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 27.09.2019. Зареєстровано: 28.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2019.
Дата набрання законної сили: 24.09.2019
Номер судового провадження: 22-ц/801/1826/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/937/17
		Провадження № 22-ц/801/1826/2019
		Категорія: 54
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К.П.
		Доповідач:Сало Т. Б.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 вересня 2019 рокуСправа № 127/937/17м. Вінниця
		 
		 
		Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого суддіСала Т.Б., суддів Марчук В.С., Стадника І.М., секретар Кирилюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2017 року, ухвалене суддею Гуменюком К.П. в м. Вінниці, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної акціонерної компанії «Укрресурси» про стягнення середньомісячного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, компенсації втраченої частини коштів та відшкодування моральної шкоди,
		встановив:
		У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток в сумі 13500 грн за час затримки повного розрахунку за період з 23.11.2016 по 17.01.2017 на суму 23 500 грн або на день вирішення справи в суді, та компенсацію втраченої частини коштів внаслідок затримки в термінах їх виплати та інфляції, згідно розрахунку, що буде наданий додатково, моральну шкоду в сумі 100000 грн та за отримання юридичної допомоги 3500 грн.
		У подальшому надав суду розрахунок компенсації втраченої частини доходів при затримці терміну їх виплати і інфляції, згідно рішень місцевих судів м. Вінниці, що набули законної сили та рішення Апеляційного суду Вінницької області встановлених рішеннями судів на суму 794 173 грн.
		Позовна зава мотивована тим, що наказом ДАК «Укрресурси» №1 від 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора заводу «Модуль» та 26 грудня 2015 року йому видана трудова книжка. 
		Рішеннями Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2016 року, 11 травня 2016 року, 22 листопада 2016 року встановлені ці факти та обставини про наказ, дату звільнення, та стягнуто з відповідача середній заробіток за затримку трудової книжки по 26.12.2015, компенсації за дні невикористаних відпусток.
		Крім того, зазначеними рішеннями суду встановлена обставина щодо розміру його середньомісячного заробітку, який становить 13500 грн, періоди за які стягнуті відшкодування і компенсації.
		Обставини встановлені судовими рішеннями на підставі ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
		Приписами ст. 117 КЗпП України передбачена відповідальність за весь час затримки повного розрахунку при звільнені шляхом стягнення середнього заробітку.
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року з відповідача стягнуто середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні по 22 листопада 2016 року, а тому підлягає стягнення середній заробіток в сумі 13500 грн за період з 23.11.2016 по 16.01.2017 на суму 23500 грн., або на день вирішення судом справи.
		Крім того, позивач зазначає, що рішеннями Вінницького міського суду Вінницької області від 24 квітня 2012 року; 05 лютого, 13 червня 2013 року; 14 квітня, 23 травня, 22 жовтня 2014 року; 24 лютого, 08 липня, 04 грудня 2015 року; 02 лютого, 01 квітня, 11 травня, 22 листопада 2016 року з відповідача стягувались грошові кошти за порушення вимог трудового законодавства відносно позивача (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки та ін.), які досі не виплачені, а тому зазнали інфляції, знеціненню та підлягають компенсації, на підставі Постанови КМУ від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок компенсації утраченої частини грошових доходів громадян у зв`язку з порушенням термінів їхньої виплати на один і більше календарних місяців.
		Також вказав, що він є учасником бойових дій, ветеран війни, інвалід 2-ї групи, пенсіонер. У зв`язку з порушенням його прав страждає, нервує, втратив нормальні життєві зв`язки, а з грудня 2014 року по лютий 2016 року неодноразово проходив стаціонарне лікування, ніс витрати на лікування, морально страждав. Спричинену моральну шкоду внаслідок невиплати йому заробітної плати оцінює в 100 000 грн.
		Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2016 року по 06 березня 2017 року в сумі 20200 грн. Стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь держави судовий збір в розмір 617 грн. 60 коп. У решті позовних вимог відмовлено.
		Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення в частині стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку за період 23.11.2016 по 06.03.2017, вказавши суму 47000 грн. чи на день ухвалення рішення апеляційним судом; доповнити рішення суду стягненням компенсації втраченої частини коштів, як зарплати так і доплати за сумісництво посад за період 01.03.2002 по 26.12.2015 внаслідок затримки термінів виплати і інфляції на суму 140298 грн; доповнити рішення суду стягненням з відповідача понесених фактичних матеріальних витрат на суму 702 грн, моральну шкоду 10000 грн, а всього на суму 198000 грн, а в іншій частині залишити рішення без змін.
		Скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги наявні три останні рішення суду, якими встановлений розмір середньомісячного заробітку; судом помилково відмовлено в індексації невиплачених вчасно доходів в частині доплат за сумісництво посад та середньомісячного заробітку за затримку видачі трудової книжки, оскільки доплата за сумісництво посад і стягнення середньомісячного заробітку не є одноразовими виплатами; судом невірно застосовано норму щодо утримання податків; помилковим є висновок суду, що в ДАК «Укрресурси» не допускається сумісництво посад; судом не застосовано ст. 237-1 КЗпП України щодо відшкодування власником моральної шкоди внаслідок порушення відповідачем його трудових прав.
		Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2017 року в частині стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2016 року по 06 березня 2017 рокускасовано, ухвалено в цій частині нове рішення - стягнуто з ДАК «Укрресурси» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2016 року по 06 березня 2017 року в сумі30 300 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 10 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 11 травня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що на день звільнення позивача відповідачем ДАК «Укрресурси» не було проведено з ним розрахунок, також не було його проведено і на момент ухвалення рішення, а тому, періодом затримки розрахунку при звільненні позивача є період з 23 листопада 2016 року (рішення суду №127/12108/16-ц) до 6 березня 2017 року (ухвалення рішення судом першої інстанції), тобто 3 місяці 11 днів. При цьому необхідно взяти при розрахунку розмір середньої заробітної плати за місяць в розмірі 6000 грн.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2016 року до 6 березня 2017 року та ухвалюючи в цій частині нове, апеляційний суд (постанова від 11.05.2017) виходив з того, що суд першої інстанції, визначаючи розмір заборгованості, помилково взяв для розрахунку середньомісячну заробітну плату в розмірі 6000 грн, а не 9000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Скасовуючи рішення апеляційного суду Вінницької області від 11 травня 2017 року, касаційний суд прийшов до наступних висновків:
		апеляційний суд прийшов до передчасного висновку про розмір середньомісячного заробітку позивача  9000 грн, так як в матеріалах справи є інші судові рішення, якими встановлено, що середньомісячний заробіток позивача становить 13500 грн, і ухвалюючи нове рішення в цій частині апеляційний суд не навів, чому він взяв за основу саме рішення, якими встановлено розмір середньомісячного заробітку 9000 грн;
		при визначенні середньомісячного заробітку за весь період розрахунку треба розрахувати середньоденний заробіток, який встановлюється відповідно до вимог Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995;
		розрахунок належних звільненому працівникові сум має бути проведений на день ухвалення рішення саме апеляційним судом;
		суди дійшли помилкового висновку, що позивачем не доведено факт заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди, так як відшкодування моральної шкоди в даному випадку відбувається на підставі ст. 237-1 КЗпП України.
		Відповідно до ч.1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої інстанції та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
		Разом з тим, частина друга цієї статті, говорить, що постанова касаційного суду не може містити вказівку, зокрема, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
		Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що касаційний суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав лише про недоліки при ухваленні апеляційним судом рішення, і ці недоліки є вказівками, які слід врахувати при новому розгляді (перегляді) рішення суду першої інстанції.
		Фактично, касаційний суд, вказавши на недоліки, не зробив висновків про наявність чи відсутність підстав для стягнення сум, вказаних позивачем у позові, а відтак, не зробив висновок про законність вимог ОСОБА_1 , що потрібно буде перевірити при новому розгляді справи.
		Встановлено, що з 11 листопада 1992 року ОСОБА_1 працював заступником директора по будівництву Вінницького заводу «Модуль», правонаступником якого є відповідач.
		В постанові Апеляційного суду Вінницької області у справі № 127/22110/ 17 говориться, що рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 січня 2001 року у справі за позовом ОСОБА_1 зобов`язано ДАК «Укрресурси» звільнити Яворовенка ОСОБА_2 з посади заступника директора Вінницького заводу «Модуль» на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, з видачою йому дубліката трудової книжки. 
		В даному рішенні була встановлена обставина звільнення ОСОБА_1 21.11.1994 за ст. 40 п.1 КЗпП України - у зв`язку із скороченням штатів.
		Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 позов ОСОБА_1 до ДАК «Укрресурси» про зміну дати наказу про звільнення та стягнення середньомісячного заробітку задоволено частково, зобов`язано ДАК «Укрресурси» змінити дату наказу № 25-а-к від 07.03.2002 про звільнення ОСОБА_1 виданого на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.01.2001 та провести з ним повний розрахунок. 
		На підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 листопада 2010 року, ухваленого у справі №2-6489/10, змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 17 квітня 2007 року на 16 листопада 2009 року.
		Наказом ДАК «Укрресурси» від 08 травня 2012 року змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 16 листопада 2010 року на 08 травня 2012 року.
		Наказом ДАК «Укрресурси» від 01 грудня 2015 року №1 змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 08 травня 2012 року на 01 грудня 2015 року. Як зазначено в наказі, його підставою є рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.01.2001 року.
		Рішенням Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 у справі «Яворовенко М.М. та інші проти України» Державу Україна зобов`язано, зокрема, виконати в 3-х місячний строк рішення Замостянського районного суду від 01.03.2004.
		В наказі №1 від 01.12.2015 ДАК «Укрресурси», на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження виданого ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 22.10.2015, зазначено:
		«Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з 08.05.2012 на 01.12.2015 на підставі рішення Замостянського районного суд м. Вінниці від 25.01.2001, про що внести відповідний запис в трудову книжку, яку він вислав цінним листом з описом вкладення. Трудову книжку вручити особисто ОСОБА_1 26.12.2015».
		ОСОБА_1 за весь час після його фактичного звільнення в 1994 році неодноразово звертався до суду з позовами про зміну дати звільнення у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки, і як наслідок, вимагав здійснити з ним розрахунок.
		В даній цивільній справі ОСОБА_1 теж, на підставіст.117КЗпП України, просить стягнути середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, при цьому наголошував в позові, що його було звільнено 01.12.2015 (хоча в матеріалах справи є судові рішення де дата звільнення була змінена на 26.12.2015).
		Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. 
		Згідно статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у встановлені законодавством строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Колегія суддів, беручи до уваги судові рішення, які згадує в позові ОСОБА_1 , як рішення в яких встановлено певні факти та обставини, беручи до уваги наказ № 1 від 01.12.2015 про зміну дати його звільнення прийшла до висновку, що позивач в даній справі вважає, що його звільнено 01.12.2015, і з ним не проведений повний розрахунок при звільненні.
		Вимоги ОСОБА_1 з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку є безпідставними.
		Спершу слід зазначити, що беззаперечним фактом є факт звільнення ОСОБА_1 21.11.1994, і про даний факт стверджується в постанові апеляційного суду Вінницької області від 13 лютого 2018 року (залишена без змін постановою ВС від 10.04.2019) у справі № 127/27237/15-ц.
		Цією ж постановою апеляційного суду встановлено, що до винесення Державною акціонерною компанією «Укрресурси» наказу №1 від 01 грудня 2015 року про зміну дати звільнення ОСОБА_1 на 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 вважався звільненим з посади з 08 травня 2012 року, проте, з ним не було проведено повного розрахунку відповідно до вимог статей 47, 116 КЗпП України.
		Статтею 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Частиною 7 цієї статті встановлено захист законом права на своєчасне одержання винагороди за працю.
		Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Вищезгаданим рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 зобов`язано провести з ОСОБА_1 повний розрахунок при звільненні. Дане рішення було предметом дослідження Європейським судом з прав людини, яким 17.07.2014 прийнято рішення (справа №25663/02) про зобов`язання держави України виконати рішення національних судів, зокрема і згадане рішення Замостянського районного суду м. Вінниці.
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.02.2019 у справі № 802/840/16-а, (п. 46 постанови) зроблено категоричний висновок, що рішення Європейського суду виконано в повному обсязі.
		Після проведення повного розрахунку з позивачем змінювались дати звільнення ОСОБА_1 , зокрема, і наказом №1 від 01.12.2015 ДАК «Укрресурси», яким змінено дату звільнення на 01.12.2015.
		Хибним твердженням ОСОБА_1 у позові є те, що його було звільнено з 01.12.2015, адже згаданим наказом по підприємству лише змінено дату звільнення. 
		Спорів між ОСОБА_1 та підприємством про незаконне звільнення, про поновлення на роботі не було, а відтак трудові відносини ОСОБА_1 з підприємством після зміни дати його звільнення не поновлювались і не могли бути поновленими.
		Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст.21 КЗпП України).
		Згідно з статтею 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Безпідставність вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку полягає в тому, що особа, не працюючи жодного дня на підприємстві після його звільнення, не виконуючи жодної роботи, бажає, щоб йому була виплачена заробітна плата і просить стягнути середній заробіток за час затримки при розрахунку з ним при звільненні, і підставою для цього є лише зміна дати його звільнення.
		Крім того, ОСОБА_1 висуває вказану вимогу після того, як виконано рішення Замостянського районного суду про зобов`язання провести з ним повний розрахунок при звільненні.
		В діях позивача вбачається певний алгоритм, за яким він регулярно звертається до суду з різними вимогами, в тому числі про зміну дати його звільнення, і, отримавши бажаний результат у виді судового рішення, стверджує про наявність трудових відносин з відповідачем, а відтак наявність підстав для здійснення з ним повного розрахунку, в який включено і його заробітну плату за період до зміненої дати, а вразі затримки у виплаті, стягувати рішеннями судів грошову компенсацію у виді середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку чи за конкретні періоди.
		Такі дії позивача судовими рішеннями місцевих судів (справа 127/4135/17, № 127/22110/17), розцінені як зловживання ОСОБА_1 своїми правами, оскільки останній, при наявності виконаного рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, невиконання якого було предметом розгляду ЄСПЛ, намагається схилити суди до винесення нового по суті рішення суду, оскільки рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 не було передбачено видачу нового наказу, а лише зміну дати наказу про звільнення ОСОБА_1 , що і було зроблено Арбітражним керуючим-ліквідатором ДАТ «Укрресурси» при видачі наказу №1 від 01.12.2015.
		Крім того, слід зауважити, що джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідокїх господарськоїдіяльності (ст. 4 Закону України «Про оплату праці»).
		Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (Господарський кодекс України).
		Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на момент розгляду справи апеляційним судом, ДАК «Укрресурси» знаходиться в стані припинення з 05 червня 2012 року в справі за рішенням Господарського суду м. Києва про визнання юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
		Постановою Господарського суду м. Києва від 16.11.2010 визнано відповідача банкрутом та призначено ліквідатора боржника, і на час розгляду апеляційної скарги продовжено строк ліквідаційної процедури у справі про банкрутство.
		Отже, підприємство не веде господарської діяльності, а відтак, відсутнє джерело для нарахування та виплати заробітної плати.
		Враховуючи всі вищезазначені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що підстав для нарахування заробітної плати ОСОБА_1 з 2012 року по 01.12.2015 у підприємства не було, оскільки після звільнення ОСОБА_1 лише вносились зміни до дати його звільнення, і який в трудових відносинах з відповідачем після звільнення не перебував.
		В даному випадку, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
		Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як наслідок, не підлягає задоволенню вимога про стягнення моральної шкоди, яка є похідною від основної вимоги.
		Разом з цим, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення компенсації втраченої частини коштів внаслідок затримки в термінах їх виплати та інфляції, виходячи з наступного.
		Ставлячи таку вимогу, ОСОБА_1 , керувався постановою КМУ від 21.02.2001 № 159, якою затверджено «Порядок компенсації утраченої частини грошових доходів громадян у зв`язку з порушенням термінів їхньої виплати на один і більше календарних днів» (далі по тексту Порядок).
		Кабінет міністрів України затвердив вказаний Порядок з метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
		Відповідно до ст. 1 цього Закону, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частинидоходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		Стаття 3 цього Закону вказує, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		В даному випадку ОСОБА_1 просить стягнути таку компенсацію за невиплату коштів, присуджених рішеннями суддів, які не виконуються.
		По-перше, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що судові рішення, про які згадує ОСОБА_1 - це не рішення про стягнення заробітної плати, а про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за дні невикористаних відпусток.
		Це підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду (справа № 910/4518/16), в якій вказано, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
		Виплати за судовими рішеннями мають разовий характер, а періодичність звернень ОСОБА_1 до суду з позовами та отримання ряду судових рішень не можна ототожнювати з доходами громадян, які не мають разового характеру.
		По-друге, Верховний Суд в постанові від 10.04.2019 у справі №127/27237/15-ц за черговим позовом ОСОБА_1 до АК «Укрресурси» про стягнення середнього заробітку та компенсації за невикористанні дні відпустки вказав, що коли має місце невиконання рішення суду про виплату сум, стягнутих на підставі ст. 117 КЗпП України, то до цих правовідносин права стягувача (колишнього працівника) забезпечуються ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання грошового зобов`язання.
		Враховуючи все вищевказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, зробивши висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ухвалив помилкове рішення, яке підлягає скасуванню в цій частині. Підставою для скасування є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
		Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 384, 389 ЦПК України, суд, 
		постановив:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 березня 2017 року в частині стягнення середньомісячного заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї вимоги.
		У решті рішення залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя Т.Б. Сало
		 
		Судді В.С. Марчук
		 
		І.М. Стадник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...