Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/9831/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 27.09.2019. Зареєстровано: 29.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2019.
Дата набрання законної сили: 17.12.2019
Результат оскарження 17.12.2019 Сьомий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: 240/9831/19/9980/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		27 вересня 2019 року м. Житомир справа № 240/9831/19 
		категорія 106030000
		 
		Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
		судді Лавренчук О.В., 
		розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії, 
		 
		встановив:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова у якому просив визнати неправомірними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки в період 2015 -2018 років і зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період 2015- 2018 років, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підпунктами 17-18 статті 10.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» .
		В обґрунтування позову вказує, що у червні 2019 року звернувся до відповідача із заявою у якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказує, що 30 липня 2019 року отримав відмову відповідача у задоволенні заяви та якою роз`яснено, що військовослужбовцю як учаснику бойових дій пільга у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плат протягом 14 календарних днів під час "особливого періоду" не здійснюється, відповідно право на отримання компенсації за невикористання такої відпустки у даної категорії осіб, не виникає. Вважає, що дії відповідача не відповідають нормам чинного законодавства України і рахую їх безпідставними та незаконними.
		Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року відрито спрощене позовне провадження.
		Копію ухвали позивач отримав 09.08.2019, а відповідач - 09.08.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
		Відділом документального забезпечення суду 16 вересня 2019 року зареєстровано відзив на позовну заяву в якому відповідач вказує, що виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Обставини, на підставі яких військовослужбовцю надається додаткова відпустка, повинні мати документальне підтвердження. Так, статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Разом з тим, за весь час проходження військової служби в Житомирському військовому інституті, Позивач жодного разу не звертався з приводу надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій чи компенсації за неї. Таке звернення є виключним правом Позивача. Зазначає, що позивач з вимогою нарахування та виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2018 роки на адресу командування військового інституту не звернувся, відповідні рапорти та заяви щодо надання такої відпустки не направляв. Тобто до звернення позивача до суду будь-яких зобов`язуючі правовідносини між Позивачем та Відповідачем не було. Позивач звернувся до Житомирського військового інституту з приводу нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за вказаний період лише після звільнення з військової служби та виключення його зі списків особового складу військового інституту 21 червня 2019 року. Що вказує на відсутність предмету спору у даній справі та як Позивач не маючи відповідних звернень під час проходження служби та відмов у надані такого виду відпустки з боку керівника військового інституту. Окрім того, вказує, що позивач, як учасник бойових дій, за своїм правом, про яке він дізнався з набранням відповідного статусу, 16 жовтня 2015 року, а не обов`язком Відповідача, щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій при звільненні, звернувся до суду лише через 10 (десять) місяців після звільнення, хоча п. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства встановлено місячний строк для звернення до суду.
		Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з таких підстав.
		Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
		Встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 16.10.2015.
		Наказом першого заступника Міністра оборони України №49 від 10.09.2018 (по особовому складу) підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, а згідно наказу начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова (по стройовій частині) №278 від 05.10.2018 ОСОБА_1 із 05.10.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова.
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова із заявою від 21.06.2019 у якій просив негайно нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		Листом №519/2274 від 18 липня 2019 року за підписом начальника Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова повідомлено ОСОБА_1 про те, що: п.12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлена пільга учасникам бойових дій в одержанні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Виходячи із норм статті 12 вказаного закону вищевказана відпустка є додатковою. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян, що визначена статтею 16-2 вищезгаданого закону не належить до виду щорічних відпусток і відповідно статей 11 та 24 цього ж закону не може бути перенесена на інший період та не визначена, як додаткова за невикористання якої передбачена виплата компенсації. Враховуючи те, що за період з 16.10.2015 по 05.10.2018 Ви були військовослужбовцем - на час проходження військової служби на Вас не розповсюджувалася дія Закону України "Про відпустки", а розповсюджувалася дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в якому вказано, що: 17. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин... 19. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям- жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Одночасно повідомляю, що довідку про невикористання відпустки за період 2015-2017 років Вам не може бути надано так, як військовий інституту не володіє інформацією, яку Ви повинні були викласти в своєму рапорті про надання такої відпустки під час проходження військової службу. Тому встановити термін відпустки, дати їх початку та закінчення не представляється можливим. Надання Вам довідки про розмір можливого нарахування компенсаційних виплат є неможливим через відсутність поданого Вами, під час проходження військової служби, відповідного рапорту про надання Вам такого виду пільгової відпустки, яка в свою чергу рішенням законодавця не надається, що передбачено ст. 24 Закону України "Про відпустки".
		Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
		Щодо твердження відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне. 
		Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) висловила позицію про те, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
		Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
		Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу наявності у військовослужбовця, звільненого з військової служби, права на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначених підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Верховним Судом 16 травня 2019 року було прийнято постанову у зразковій справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19), залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року. Верховний Суд, ухвалюючи вказане судове рішення, зазначив, що ознаками типової справи є: позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України "Про відпустки", статті 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стаття 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; - відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; - позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
		Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
		Згідно із п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.
		Враховуючи предмет спору у даній справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що адміністративна справа №240/9831/19 є типовою справою по відношенню до зразкової справи №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19).
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду зразкової справи №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19) та зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
		При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
		Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011)
		Згідно приписів ст. 1 Закону №2011, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
		Приписами ст. 1-2 Закону №2011 визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		Статтею 10-1 Закону №2011 визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них. Частиною 8 вказаної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		Відповідно до ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551) визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
		Встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 16.10.2015.
		Пунктом 12 ч.1 ст. 12 Закону №3551 визначено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
		Отже, позивач, як учасник бойових дій, під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.
		Разом з тим, пунктами 17 та 19 частини першої статті 12 Закону №2011 встановлені обмеження щодо реалізації учасниками бойових дій їх права на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
		Приписами п. 21 ч. 1 ст. 12 Закону №2011 визначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
		Суд зазначає, що визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543) та Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932 ).
		Статтею 1 Закону №3543 визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Однак, згідно ст. 1 Закону №1932, особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Статтею 1 Закону №3543 визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
		Приписами ч. 8 ст. 4 Закону №3543 встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
		Із аналіз зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
		Суд відмічає, що Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
		З матеріалів справи вбачається, що протягом 2015-2018 років ОСОБА_1 свої правом на отримання додаткової відпустки учасникам бойових дій не скористався, у зв`язку з введенням у зазначений період особливого періоду.
		Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
		У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		Отже військовослужбовець, який під час проходження військової служби не використав додаткову відпустку, право на яку він мав відповідно до закону, при звільненні його з військової служби має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки.
		Суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що відсутність поданого позивачем під час проходження військової служби відповідного рапорту про надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік унеможливлює нарахування та виплату компенсації за таку відпустку, однак право позивача на компенсацію всіх невикористаних днів відпусток гарантоване законодавством України
		Судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби грошова компенсація за невикористану в 2015-2018 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій виплачена не була, що підтверджується копією витягу із наказу №278 від 05.10.2018 (а.с.12).
		Спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням з військової служби виникли в особливий період.
		У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Разом з тим, норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
		Обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".
		Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551.
		Разом з тим, суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
		Отже, при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані у 2015-2018 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У зв`язку з цим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.
		Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		 
		вирішив:
		Позовну заяву задовольнити.
		Визнати протиправною бездіяльність Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова(проспект Миру, 22 корпус ЖВІ, Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08183359) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
		Зобов`язати Житомирський військовий інститут імені С.П.Корольова (проспект Миру, 22 корпус ЖВІ, Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08183359) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		 
		 
		Суддя О.В. Лавренчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...