Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/21689/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 27.09.2019. Зареєстровано: 29.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2019.
Дата набрання законної сили: 11.12.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		26 вересня 2019 року                      № 640/21689/18
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Патратій О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:           
		                       ОСОБА_1 
		до                     Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни
		про                     визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни (надалі - відповідач), в якій позивач просить:
		- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Л,Л. з розгляду журналістського звернення (заяви№1) ОСОБА_1 від 22 листопада 2018 року №В0014/1 «повідомлення щодо порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» законодавства про інформацію та журналістську діяльність посадовими особами Національної Академії аграрних наук України та про недоліки в їх діяльності і про незаконну відмову у доступі до інформації», зі здійсненням повної та об`єктивної перевірки всіх викладених в заяві доводів, участі заявника при розгляді заяви, можливості ознайомлюватися з матеріалами перевірки, а також інших прав заявника, зазначених в заяві заявника;
		- зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісову Л.Л. провести належний розгляд журналістського звернення (заяви №1) ОСОБА_1 від 22 листопада 2018 року №В0014/1 «повідомлення щодо порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» законодавства про інформацію та журналістську діяльність посадовими особами Національної Академії аграрних наук України та про недоліки в їх діяльності і про незаконну відмову у доступі до інформації», з забезпеченням дотримання прав заявника відповідно до положень Закону України "Про звернення громадян";
		- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. 
		В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян» при розгляді його звернення від 21.11.2018 року №В0014/1.
		Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вважає позовні вимоги незаконними й необґрунтованими та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Як зазначає відповідач, позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як журналіст щодо захисту професійних прав, тому його лист розгляду відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
		Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
		Як вбачається з матеріалів справи, 23 листопада 2018 року до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшло звернення журналіста Всеукраїнського журналу «Корупціонер в Україні» ОСОБА_1 щодо порушення Національною Академією аграрних наук України права на інформацію, що полягає у ненаданні інформації на журналістський запит на отримання публічної інформації від 31.10.2018 №В0014/7.
		Листом №5/15-К330601.18-1/10-151 від 03.12.2018 р. представником Уповноваженого з дотримання інформаційних прав та представництва у Конституційному Суді України   В . Барвіцьким було надано відповідь, в якій позивача повідомлено, що з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення захисту професійної діяльності журналістів» було посилено гарантії здійснення журналістами своєї професійної діяльності, зокрема, передбачено кримінальну відповідальність за незаконну відмову в доступі журналіста до інформації. 
		Повідомлено, що згідно частини 2 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
		З огляду на вказане звернення позивача було направлено до Національної поліції України для проведення перевірки обставин справи та вжиття відповідних заходів.
		Позивач вважає, що фактично відповідачем розгляд його заяви від 21.11.2018 року №В0014/1 у порядку, передбаченому положеннями Закону України «Про звернення громадян» не здійснювався, а відповідь формально підпадає під ознаки повідомлення про пересилання заяви за належністю відповідному органу, що, на думку позивача, підпадає під ознаки протиправної бездіяльності з боку відповідача.
		Також, позивач зазначив, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та приниженні честі та гідності з тих підстав, що він є громадським активістом та журналістом, який присвятив багато свого часу, творчої енергії та сил на викривання правопорушень посадових осіб центральних органів виконавчої влади в сфері приватизації. Позивачу притаманні особливо розвинуте емоційне сприйняття дійсності та почуття справедливості, а тому нехтування відповідачем під час здійснення розгляду його заяви його законними правами, сприймалося ним, як прояв образи з боку відповідача, що призвело до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самопочуття, емоційного хвилювання. Внаслідок протиправних дій відповідача, позивач вважає, що було порушено його стан душевної рівноваги, для відновлення якого йому доводилося докладати додаткові вольові та психологічні зусилля, у зв`язку з чим, він був позбавлений можливості повноцінно працювати, виконувати свої обов`язки професійного творчого працівника - журналіста, для чого потрібен виважений стан емоційного спокою.
		Крім того, позивач послався на те, що додатково дисциплінуючи себе, йому доводиться витрачати набагато більше часу для підтримки необхідної продуктивності праці, що позначається щоденно на його фізичному та моральному стані, через що він не встиг закінчити роботу над серією публікацій, присвячених актуальному стану приватизації державного майна. Гострота цих переживань посилюється тим, що в позивача, як громадського активіста, загострене почуття справедливості.
		Більш того, позивач зазначив, що внаслідок неправомірних дій відповідача, були порушені його нормальні життєві зв`язки з партнерами, яким він змушений додатково пояснювати чому він припинив виконувати свої обов`язки журналіста, перестав писати публікації для ЗМІ, які так чекає загальна аудиторія.
		Також позивач послався на те, що дії відповідача, на його думку, носять навмисний характер, про що може свідчити зміст листа відповідача №5/15-К330601.18-1/10-151 від 03.12.2018, з якого вбачається, що представник відповідача замість здійснення заходів реагування щодо поновлення прав позивача фактично надав останньому правову допомогу з роз`яснення його прав в аспекті кримінального закону.
		При цьому, за доводами позивача, відповідач усвідомлював, що якщо він звернувся з заявою, то факти, викладені в ній, є достовірними, заслуговують уваги широкого кола громадян та становлять загальний суспільний інтерес, а тому зневага прав позивача, в тому числі, спрямована й на підрив його авторитету серед громадян, приниженні честі та гідності як громадського активіста та журналіста.
		Крім того, в обґрунтування заподіяння моральної шкоди, позивач послався й на те, що він змушений захищати своє порушене право в судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого часу, побуту, оскільки у зв`язку з необхідністю звернення до суду для належного відстоювання своїх прав він повинен був звертатись за правовою допомогою.
		На підставі викладеного, позивач зазначив, що оцінює заподіяну йому моральну шкоду у 5000,00 грн.
		Вирішуючи спір  по суті суд виходить з наступного.
		Як вбачаться з наданої суду копії журналістського звернення (заяви) №1 ОСОБА_1 - повідомлення щодо порушення вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації", законодавства про інформацію та журналістську діяльність посадовими особами Національної Академії аграрних наук України та про недоліки в їх діяльності і про незаконну відмову у доступі журналіста до інформації,  позивач 22 листопада 2018 року звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з вказаною заявою.
		У цій заяві позивач зазначив, що 31 жовтня 2018 року розпоряднику інформації - Національній Академії аграрних наук України на його офіційну електрону адресу журналістом ОСОБА_1 було надіслано журналістський запит на отримання публічної інформації від 31.10.2018 №В0014/7 щодо листів НААНУ, проте станом на 22.11.2018 року позивачу не надано інформації на вищезазначений запит.
		Також у зверненні було викладено прохання про зобов`язання посадових осіб НААНУ терміново надати позивачу достовірну, точну та повнк інформацію на відповідний журналістський запит; вжити заходи щодо притягнення до відповідальності службових та посадових осіб НААНУ, винних у порушенні прав позивача на інформацію та негайно скласти адміністративні протоколи про адміністративне правопорушення за інші порушення Закону України «Про звернення громадян»; при виявленні фактів незаконної відмови у доступі журналіста ОСОБА_1 до інформації, зазначеної в журналістському запиті від 31.10.2018 №В0014/7, проінформувати правоохоронні органи щодо фактів кримінального правопорушення за ст.171 ККУ - перешкоджання посадовими особами НААНУ законній професійній діяльності журналіста ОСОБА_1 ; забезпечити виконання прав заявника при розгляді заяви, встановлених статтею 18 Закону України "Про звернення громадян".
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією    та законами України.
		Приписами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі -ЗУ № 393/96-ВР) передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого  самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (ст. 3 ЗУ № 393/96-ВР)
		Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
		Відповідно до приписів ст. 5 вказаного Закону письмове звернення може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).
		В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним.
		Положеннями ч. 1 ст. 7 ЗУ № 393/96-ВР передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.
		Згідно з приписами ст. 15 ЗУ №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
		Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
		Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
		Статтею 18 цього ж Закону визначені права громадянина при розгляді його заяви чи скарги, зокрема, громадянин, який звернувся з заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;  бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;  користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
		У свою чергу, обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг визначені у ст. 19 цього Закону, якою передбачено, що останні зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
		Частиною 1 ст. 20 ЗУ №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
		Разом з цим, положеннями ст. 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР (далі - ЗУ № 776/97-ВР) встановлено, що Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб.
		Статтею 16 цього визначено, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує, зокрема,  за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників.
		Згідно з приписами статті 17 вказаного Закону Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України    "Про звернення громадян".
		При розгляді звернення Уповноважений:
		1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
		2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
		3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
		4) відмовляє в розгляді звернення.
		Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 10 цього Закону для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, за результатом розгляду звернення позивача від 22 листопада 2018 року представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було надано відповідь, у якій повідомляється, що звернення позивача направлено до Національної поліції України для проведення перевірки. Крім того, представником також роз`яснено мотиви, що слугували підставою для прийняття зазначеного рішення.
		Водночас, відповідно до вказаних вище норм законодавства, суд зазначає, що прийняте відповідачем рішення не можна вважати відмовою у прийнятті звернення до розгляду, оскільки як вбачається зі змісту вказаного рішення, воно прийнято саме внаслідок розгляду звернення. Тобто звернення позивача було прийнято відповідачем до розгляду.
		Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не було дотримано вимог чинного законодавства щодо відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина, а також роз`яснення позивачу заходів, які він має вжити, у разі такої необхідності.
		Крім того, суд також наголошує, що відповідачем не було дотримано вимог ЗУ «Про звернення громадян», зокрема, не виконано свого обов`язку щодо запрошення позивача, на його вимогу, бути присутнім при розгляді його заяви. Хоча у своєму зверненні позивачем було викладено прохання про забезпечення дотримання прав, встановлених статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» , зокрема: - після призначення виконавця (посадової особи, яка здійснить перевірку заяви) та внесення даних про це в реєстраційно - контрольну картку (постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року №348),  повідомити ОСОБА_1 про дату та час перевірки поданої заяви для забезпечення виконання його права брати участь у перевірці та для забезпечення виконання його права особисто викласти аргументи особі, що перевіряла цю заяву; - повідомити щодо дати закінчення перевірки та повідомити про час і дату для реалізації права знайомитися з матеріалами перевірки; - право бути присутнім при розгляді заяви (бути присутнім на засіданні при розгляді заяви), а саме на доповіді виконавця (особи, що перевіряла заяву) про результати перевірки, щодо проекту резолюції та щодо проекту прийнятих рішень, під час прийняття Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини рішень з порушених питань у заяві (відповідно до додатків № 1, №4 постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року №3480 та при підготовці письмової відповіді за результатом розгляду заяви (стаття 16 Закону України «Про звернення громадян»), яку в обов`язковому порядку підписує керівник органу.
		Так, положеннями ст. 18 та 19 ЗКУ "Про звернення громадян" чітко визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, а органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
		Отже, з наведеного слідує, що відповідач зобов`язаний був запросити позивача на засідання по розгляду його звернення.
		При цьому, суд наголошує, що Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України у відповідності до Закону України  "Про звернення громадян".
		Доводи відповідача відносно того, що позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як журналіст щодо захисту професійних прав, тому його лист не підлягає розгляду відповідно до Закону України "Про звернення громадян", суд до уваги не приймає.
		Згідно з статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		За правилами статті 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження".
		Отже, усі інші звернення громадян не виключаються зі сфери дії вказаного Закону.
		Европейський суд з прав людини у своїх рішенням неодноразово наголошував, поняття «приватне життя» у широкому розумінні в принципі не виключає діяльність професійного або ділового характеру. Зрештою, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки із зовнішнім світом (див. рішення у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), від 16 грудня 1992 року, пункт 29, Серія A № 251B, та згадані рішення у справах «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 165, «Барбулеску проти Румунії» (Barbulescu v. Romania), пункт 71). Отже, професійне життя є частиною зони взаємодії між особою та іншими людьми, що за певних обставин навіть в публічному контексті може підпадати під сферу «приватного життя» (див. згадане рішення у справі «Фернандез Мартінез проти Іспанії» (Fernandez Martinez v. Spain), пункт 110).
		У статті 20 Закону №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів
		Отже, реалізація права на звернення має наслідком виникнення кореспондуючого обов`язку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів його розглянути і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.01.2019р. у справі №800/416/17.
		Вичерпні підстави для відмови у розгляді звернення визначені у статті 8 Закону України «Про звернення громадян», частиною другою якої передбачено, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
		Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
		Аналіз викладених положень Закону України «Про звернення громадян» дає підстави для висновку, що підприємство, установа, організація може відмовити у розгляді звернення з підстав, визначених у частині 2 статті 8 Закону України «Про звернення громадян», за наявності сукупності таких умов:
		1) звернення подане від однієї і тієї ж особи до одного і того ж органу (тотожність суб`єктів) і стосується одного і того ж питання (тотожність змісту);
		2) попереднє звернення вирішено по суті.
		З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем під час розгляду звернення позивача не було дотримано вимог Закону України    "Про звернення громадян", а також Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", що відповідно є підставою для визнання бездіяльності останнього щодо належного розгляду електронного звернення позивача протиправною та зобов`язання відповідача розглянути звернення позивача повторно з дотриманням порядку, встановленим Законом України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР.
		Щодо моральної шкоди, це питання регламентовано чинним законодавством наступним чином. Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		В той же час, в частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд не знаходить правових підстав для їх задоволення, оскільки позивачем не було надано до суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди саме на суму 5000 грн. та не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову. 
		Суд зауважує, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача щодо неналежного розгляду заяви позивача, не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
		На підставі викладеного позовні вимоги в цій частині позову задоволенню не підлягають.
		Стосовно вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10203,75 грн, суд зазначає наступне.
		Відповідно до   статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України     судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
		За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України     розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Згідно з частинами 6, 7   статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України     вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
		Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій     статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
		При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»     від 05 липня 2012 року №5076-VI  договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
		Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої  статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI  ).
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої     статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
		Відповідно до   статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»     від 05 липня 2012 року №5076-VI  гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Як вбачається з наданої суду копії договору про надання правових послуг №7/12/ЗГ-КДМ від 13 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Гронь М.А., останній зобов`язався надати позивачу за плату правові послуги, визначені у цьому Договорі.
		Пунктом 2 Договору визначено зміст послуги. Також, умовами договору передбачено, що розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт.
		Розмір гонорару за фактично надані послуги підтверджується актом приймання - передачі наданих послуг, який підписується сторонами цього договору та складає його невід`ємну частину. (пункт 6.4. Договору)
		У відповідності до пункту 6.5. Договору оплата гонорару адвоката за цим договором здійснюється у наступному порядку:
		6.5.1 клієнт сплачує адвокату авансовий платіж у розмірі 2000,00 грн без ПДВ не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту укладання цього Договору.
		6.5.2. клієнт оплачує гонорар, у розмірі визначеному у акті приймання - передачі наданих послуг за вирахуванням сум авансового платежу, не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дня ухвалення судом першої інстанції рішення по суті.
		Як вбачається з наданої суду копії Акту приймання - передачі надання правових послуг від 18 грудня 2018 року за договором про надання правових послуг №7/12/ЗГ-КДМ від 13 грудня 2018 року, цим актом сторони підтвердили, що адвокат фактично надав, а клієнт прийняв правові послуги на загальну суму 10203,75 грн без ПДВ.
		Розмір витрат клієнта, як зазначено у акті складається з наступних послуг:
		- аналіз фактичних обставин справи: дослідження змісту та форми поданої клієнтом до УВРУзПЛ заяви №1 від 22.11.2018 року, дослідження відповіді представника УВРУзПЛ від 03.12.2018 року, встановлення конкретних порушень прав та законних інтересів клієнта, передбачених Законом України «Про звернення громадян» - 1 год. 30 хв. *50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1440,75 грн;
		- аналіз судової практики з розгляду судових спорів щодо порушень прав та інтересів осіб, пов`язаних з порушенням законодавства України зі звернення громадян до суб`єктів владних повноважень - 3 год.*50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2881,50 грн;
		- обґрунтування правової позиції та способу захисту прав та інтересів клієнта, включаючи право на відшкодування моральної шкоди - 3 год.*50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2881,50 грн;
		- складання та подання позовної заяви до Окружного адміністративного суду міста Києва - 3000,00 грн.
		В матеріалах справи наявний ордер на надання правової допомоги серії ПТ№ 063623 від 13 грудня 2018 року.
		Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт сплати адвокату Гронь М. А. грошової суми саме у розмірі 10203,75 грн. раом з тим, позивачем надано квитанцію від 19.12.2018, якою здійсненно платіж в якості авансового платежу за послугою по Договору №7/12/зг-кдм від 13.12.2018 в розмірі 2000 грн.
		Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої   наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218. Проте, таких доказів позивачем суду надано не було.
		Тобто, позивачем не доведено, а судом не встановлено обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу саме на суму 10203,75 грн в цій адміністративній справі, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10203,75 грн., проте наявні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
		В іншій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1409,60 грн. Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд присуджує на користь позивача пропорційно до задоволених вимог, судові витрати у розмірі 704,80 грн.
		На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
		2. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни, яка полягає у неповному та невсебічному розгляді журналістського звернення ОСОБА_1 - заяви від 22 листопада 2018 року «повідомлення щодо порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», законодавства про інформацію та журналістську діяльність посадовими особами Національної Академії аграрних наук України та про недоліки в їх діяльності і про незаконну відмову у доступі до інформації».
		3.Зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісову Людмилу Леонтіївну провести належний розгляд журналістського звернення (заяви №1) ОСОБА_1 від 22 листопада 2018 року №В0014/1 «повідомлення щодо порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», законодавства про інформацію та журналістську діяльність посадовими особами Національної Академії аграрних наук України та про недоліки в їх діяльності і про незаконну відмову у доступі до інформації» з дотриманням порядку, встановленим Законом України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР.
		4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
		5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни (01108, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 21/8, код ЄДРПОУ 21661556).
		6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни (01108, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 21/8, код ЄДРПОУ 21661556).
		 
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
		 
		 
		Суддя                                                                                                О.В. Патратій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...