Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/4923/13-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 26.09.2019. Зареєстровано: 29.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2019.
Дата набрання законної сили: 26.09.2019
Номер судового провадження: К/9901/11507/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ф
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 вересня 2019 року 
		Київ
		справа №802/4923/13-а
		адміністративне провадження №К/9901/11507/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року (судді: Сало П.І., Бошкова Ю.М., Дончик В.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року (судді: Совгира Д.І., Білоус О.В., Курко О.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення недоплаченої заробітної плати та компенсації витрат частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування 
		У червні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути на його користь з Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі - ГУЮ в Хмельницькій області, відповідач 1) 512,94 грн., з яких 135,67 грн. заборгованість по заробітній платі за період з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2002 року та 377,27 грн. компенсації за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року;
		- стягнути на його користь з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області (далі - ТУ ДСА в Хмельницькій області, відповідач 2) 274 169,69 грн., з яких 95 475,52 грн. заборгованість по заробітній платі за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року та 178 694,17 грн. компенсації за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року.
		- стягнути на його користь судові витрати, пов`язані із розглядом адміністративної справи, а саме: витрати на оплату вартості судової експертизи в сумі 6660 грн. та витрати на прибуття до Вінницького окружного адміністративного суду за весь час судового розгляду справи. При цьому позивач зазначає, що він проживає у с. Грузевиця Хмельницького району Хмельницької області і для прибуття на судові засідання у цій справі поніс витрати, які складаються з вартості оплаченого пального на заправлення автомобіля та вартості квитків на проїзд у транспорті міжобласного сполучення, що підтверджується наданими фіскальними чеками.
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у 2002 році відповідач 1 протиправно та в порушення вимог частини четвертої статті виплачував йому щомісячну надбавку за вислугу років у заниженому розмірі, а саме в розмірі 20% від посадового окладу, хоча стаж його роботи на посаді судді становив понад 15 років. Тому, на переконання позивача вказана надбавка мала обчислюватись у розмірі 25% посадового окладу. У зв`язку з цим заборгованість по заробітній платі склала      135,67 грн. 
		Крім того, згідно з висновком експерта компенсація за несвоєчасну виплату цієї суми станом на березень 2015 року становить 377,77 грн. 
		Також позивач зазначає, що відповідач 2 не виконував наказів голови Хмельницького міського суду № 22 від 11 квітня 2003 року, № 64 від 21 липня 2003 року та наказу голови Хмельницького міськрайонного суду № 41-к від 16 травня 2005 року про збільшення посадового окладу судді на 50% та встановлення щомісячної надбавки за напруженість і складність роботи в розмірі 80% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, виплата яких була передбачена Указом Президента України № 220 від 05 березня 2002 року. 
		Крім того, з червня по грудень 2005 року відповідач 2 повинен був здійснювати нарахування заробітної плати судді виходячи з її співмірності з посадовим окладом Голови Верховного Суду України. У цей ж період позивачу також не нараховувалась та не виплачувалась доплата за роботу з таємними документами в розмірі 10% до посадового окладу, право на яку визнано судовим рішенням, яке набрало законної сили. 
		Отже, як стверджує позивач, загальна сума невиплаченої позивачу заробітної плати внаслідок неврахування вищевказаних спірних доплат і надбавок становить 95 475,52 грн. за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року. Крім того, компенсація за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року становить 178 694,17 грн., що підтверджується висновком експерта.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
		Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2013 року у справі № К/9991/72637/12 касаційну скаргу позивача задоволено, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 80 907,87 грн. та компенсацію за порушення термінів її виплати станом на березень 2015 року в розмірі 148 159, 93 грн. за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року включно. У задоволенні решти позовних вимог відмолено. Також вирішено стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 1665 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року в частині стягнення на користь позивача 1665 грн витрат, пов`язаних з розглядом справи, та в цій частині прийнято нову постанову, якою з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто понесені ним судові витрати в сумі 3330 грн. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
		Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач та ТУ ДСА в Хмельницькій області оскаржили їх у касаційному порядку. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2016 року у справі № К/800/35089/15, № К/800/33946/15 частково задоволено відповідні касаційні скарги, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.
		Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області на користь позивача заборгованість із заробітної плати за період з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року в сумі 135,67 грн. та компенсацію за порушення термінів її виплати в сумі 377,27 грн., а всього 512 грн. 94 коп.
		Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести нарахування та виплатити позивачу недоплачену заробітну плату судді за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року з урахуванням надбавки до посадового окладу в розмірі 10 % за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, окрім самої надбавки, виплату якої позивачу за вказаний період вже присуджено постановою Красилівського районного суду Хмельницької області від 09 листопада 2011 року у справі № 2-а-2652/11.
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 16 грн 16 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області.
		Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення в частині зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, окружний адміністративний суд, з позицією якого погодився Вінницький апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області на користь позивача заборгованості із заробітної плати за період з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року в сумі 135,67 грн. та компенсації за порушення термінів її виплати (станом на лютий 2015 року) в сумі 377,27 грн., а всього 512,94 грн. 
		При цьому з метою дотримання захисту прав та інтересів позивача, виходячи з предмету спору та беручи до уваги постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 09 листопада 2011 року у справі № 2-а-2652/11, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та зобов`язав ТУ ДСА в Хмельницькій області провести нарахування і виплатити позивачу недоплачену заробітну плату судді за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року з урахуванням надбавки до посадового окладу в розмірі 10% за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, окрім самої надбавки, виплату якої позивачу за вказаний період вже присуджено вищезазначеним рішенням суду у справі № 2-а-2652/11.      
		Суд першої інстанції зазначив, що згідно з висновком експерта від 30 березня 2015 року № 1165/14-21, результати дослідження нарахування надбавки за вислугу років згруповано та наведено в Додатку № 1 до висновку "Результати дослідження нарахування заробітної плати позивача відповідно до наданих розрахункових документів та проведеного дослідження за період з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2003 року та за період      з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2005 року". 
		Тому, беручи до уваги висновки експерта з цього питання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд вказував на протиправну бездіяльність відповідача 1 щодо не нарахування та не виплати позивачу щомісячної надбавки за вислугу років у розмірі 25% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас за період з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року. 
		При цьому судом першої інстанції вказано, що хоча у висновку експерта з цього питання вказано період з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2002 року, такий період необхідно вважати періодом експертного дослідження, оскільки фактично збільшення позивачу розміру надбавки за вислугу років згідно з експертними розрахунками мало відбутись за період з 01 червня 2002 року по 31 грудня 2002 року і донарахована експертом недоплата до заробітної плати в сумі 135,67 грн стосується саме такого періоду.      
		Також, в силу положень статті  34 Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року, вказували про необхідність виплати компенсація за порушення термінів виплати вищезазначеної заборгованості із заробітної плати. 
		Разом з цим суди також керувалися висновком експерта, згідно з яким розмір такої компенсації при умові виплати в березні 2015 року, тобто станом на лютий 2015 року, складав 377,27 грн. (том 3, а.с. 43).
		Вимоги щодо стягнення на його користь з ТУ ДСА в Хмельницькій області недоплаченої заробітної плати судді в сумі 95 475,52 грн за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, суди попередніх інстанцій вважали необґрунтованими,  з огляду на таке. 
		Посадовий оклад позивача, як судді Хмельницького міського суду, а згодом - судді Хмельницького міськрайонного суду становив: на 01 січня 2003 року - 220 грн., на 01 квітня 2003 року - 235 грн., на 01 вересня 2003 року - 310 грн., у 2004 році - 310 грн. та у 2005 році - 439 грн. 
		При цьому поетапне збільшення посадового окладу позивача відбувалось з огляду на зміну розміру посадового окладу судді відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема постанови № 298 від 06 березня 2003 року "Про внесення змін у додатки до постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288" та постанови № 1207 від 06 серпня 2003 року "Про підвищення посадових окладів працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".
		Крім того, у період з 01 липня 2003 року по 31 грудня 2003 року та з 01 травня 2005 року по 31 грудня 2005 року посадовий оклад позивача збільшувався на 50% на підставі наказів голови суду № 64 від 21т липня 2003 року та № 41-к від 16 травня  2005 року, що визнається обома сторонами.
		Указом Президента України № 220/2002 керівникам судів загальної юрисдикції рекомендовано встановлювати, з урахуванням рівня кваліфікації судді, здійснюваних ним додаткових функцій, участі у правовій експертизі нормативно-правових актів і проектів таких актів, у підвищенні професійного рівня суддів та рівня правової освіти населення посадові оклади, посадові оклади, збільшені на 50 відсотків, а також щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи - у розмірі 80 відсотків посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
		На підставі вказаного Указу головою Хмельницького міського суду прийнято наказ № 22 від 11 квітня 2003 року, яким з 01 січня 2003 року суддям Хмельницького міського суду, зокрема позивачу, збільшено посадові оклади на 50% та встановлено щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи у розмірі 80% посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас (том 3, а.с. 135-136).
		Наказом голови Хмельницького міського суду № 64 від 21 липня 2003 року з 01 липня 2003 року позивачу збільшено посадовий оклад на 50% та встановлено щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи у розмірі 80% посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Водночас згідно з пунктом 3 цього наказу скасовано наказ № 22 від 11 квітня 2003 року (том 3, а.с. 154).
		Наказом голови Хмельницького міського суду № 41-к від 16 травня 2005 року з 01 травня 2005 року суддям Хмельницького міського суду, зокрема позивачу, збільшено посадові оклади на 50% (том 3, а.с. 153).
		Позивач вважає, що зазначені вище накази голови суду були обов`язковими до виконання відповідачем 2, але у спірні періоди безпідставно не виконувались, внаслідок чого його заробітну плату було неправомірно знижено.      
		Проте, пунктом 3 Указу Президента № 220/2002 визначено, що Кабінет Міністрів України повинен здійснювати фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Указу, з 01 січня 2003 року в межах коштів, передбачуваних у Державному бюджеті на утримання судів.
		Надавши керівникам судів загальної юрисдикції право встановлювати суддям відповідного суду збільшені на 50% посадові оклади та надбавку за складність роботи в розмірі 80% посадового окладу, Указ № 220/2002 обумовив можливість їх фактичної виплати з наявністю у Державному бюджеті України коштів на такі цілі.
		В силу приписів частин першої та другої статті 23  Бюджетного Кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом. 
		Відповідно до пункту 5 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 228 від 28.02.2002 року, установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду. 
		Згідно з частинами 4, 5, 6 статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління      бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом. 
		Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. 
		Будь-які зобов`язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов`язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов`язань не можуть здійснюватися. 
		Крім того, частиною 8 статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів лише у разі: 
		1) наявності відповідного бюджетного зобов`язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 
		2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 
		3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.
		Тому, виконання наказів голови Хмельницького міського суду № 22 від 11 квітня 2003 року та № 64 від 21 липня 2003 року, прийнятих на виконання Указу Президента України від 05 березня 2002 року № 220/2002 «Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів», здійснювалось виключно в межах кошторисних призначень ТУ ДСА в Хмельницькій області та за наявності бюджетних асигнувань. Оскільки в спірний період не було коштів на збільшення посадового окладу суддів на 50% та встановлення їм надбавки за напруженість і складність роботи в розмірі 80% від посадового окладу, суди прийшли до висновку що вимоги позивача про стягнення недоплаченої заробітної плати задоволенню не підлягають.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заробітної плати з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року на підставі статті 44 Закону України „Про статус суддів" №2862-ХІІ суди вказували, що Кабінет Міністрів України на період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону України "Про статус суддів", а саме до встановленого цією нормою співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України.
		Суди вказували, що не дивлячись на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону України "Про статус суддів", а не статтею 8 Закону України "Про оплату праці", виплата заробітної плати судді була й підпорядкована нормам Закону України "Про оплату праці", зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.
		Оскільки в період з 01 червня 2005 року по 01 січня 2006 року жодних змін ні в об`ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.
		Суди зазначили, що таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року (справи за №№ 822/505/13-а, 2-а-9288/10/2270) та постанові від 11 листопада 2015 року (справа № 2а/0270/3001/12).
		Що стосується задоволення судом вимог щодо нарахування та виплати позивачу належного розміру заробітної плати з урахуванням надбавки в розмірі 10% до посадового окладу за роботу з таємними документами за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, суд, для повного захисту інтересів позивача, вийшов за межі позовних вимог, посилаючись на те, що таке право позивача на отримання надбавки до посадового підтверджене рішенням суду, яке набрало законної сили. 
		Вказували на постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 09 листопада 2011 року у справі № 2-а-2652/11, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2015 року, якою визнано протиправною бездіяльність Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, яка полягала у невидачі з 01 червня 2005 року наказу про встановлення позивачу надбавки до посадового окладу в розмірі 10% у зв`язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці, та зобов`язано ТУ ДСА в Хмельницькій області донарахувати позивачу з 01 червня 2005 року по січень 2009 року включно до заробітної плати та щомісячного грошового утримання і виплатити надбавку за роботу з матеріалами, що мають відомості, які становлять державну таємницю по формі 3 у розмірі 10% від посадового окладу за період його роботи суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області (том 4, а.с. 52-58).
		Стягуючи з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 16,16 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, суди дійшли висновку про обґрунтованість з`явлення суми відшкодування тільки в цій частині, оскільки позов задоволено частково, в частині суми 512,94 грн., що становить 0,19% (8506,56х0,19/100) від загальної суми вимоги.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги  
		У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року і прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 
		Касатор зауважив, що він має право на отримання заробітної плати на підставі Указу Президента України від 05 березня 2002 року № 220/2002 «Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів» незалежно від наявності бюджетного фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Указу та компенсації за порушення термінів її виплати за період з 01 січня 2003 року по 06 червня 2005 року.
		Також касатор зазначив, що приписами Конституції України та законів України, на підставі статті 44 Закону України „Про статус суддів" №2862-ХІІ, з 01 червня 2005 року посадові особи відповідних органів державної влади (судів усіх інстанцій, ДСА України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України) зобов`язані були нараховувати заробітну плату суддям, передбачати у кошторисах та здійснювати видатки на ці цілі виходячи із процентного співвідношення окладу Голови Верховного Суду України.
		Вказував, що судом відхиллено клопотання позивач про призначення судово-економічної експертизи щодо нарахування заробітної плати позивачу з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року на підставі статті 44 Закону України „Про статус суддів" №2862-ХІІ та компенсацію за порушення термінів її виплати.
		Тому, невиплата вказаної різниці заробітної плати з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року, належної судді на підставі закону, є невиправданим, незаконним втручанням у його право на мирне володіння своїм майном, передбачене, зокрема й статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції.
		Також, на переконання позивача, зобов`язавши Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести нарахування та виплату недоплачену заробітну плату судді за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року з урахуванням надбавки до посадового окладу в розмірі 10 % за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, окрім самої надбавки, виплату, якої присуджено постановою Красилівського районного суду від 09 листопада 2011 року, суд всупереч статті 11, 162 КАС України безпідставно змінив обраний спосіб захисту порушеного права позивача, і в порушення положень статті 34 Закону України „Про оплату праці", Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати",  Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року відмовив у стягненні (зобов`язанні нарахування) такої компенсації.
		Позивач зазначає, що Вінницький апеляційний адміністративний суд всупереч вимог статей 205 та 206 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) не прийняв рішення щодо апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області.
		Також вказує, що ігноруючи вимоги частини третьої статті 94 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року), суд першої інстанції не стягнув з Державної судової адміністрації України судові витрати, які, за його підрахунками, склали 8506, 56 грн, а суд апеляційної інстанції, ігноруючи вимоги статті 206 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) та відхиляючи апеляційну скаргу позивача жодних мотивів з цього приводу не навів.
		Касаційна скарга не містить доводів щодо невірного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині задоволених позовних вимог.  
		Позиція інших учасників справи 
		Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило. 
		Рух касаційної скарги 
		Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 09 червня 2016 року відкрив касаційне провадження на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року.
		15 березня 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Желтобрюх І.Л., Смокович М.І., Стрелець Т.Г.
		За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Соколова В.М.
		Сторони не заявляли клопотання про розгляд справи за їх участю. 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року прийнято адміністративну справу до провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Позивач на підставі рішення Хмельницької обласної ради народних депутатів № 11 від 25 грудня 1992 року зарахований на посаду народного судді Хмельницького міського народного суду.
		17 квітня 2003 року позивача обрано суддею Хмельницького міського суду безстроково.
		З довідки управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області № 1060 від 20 жовтня 2006 року про нараховану та виплачену заробітну плату за період роботи з січня 1996 року по грудень 2005 року включно вбачається, що до складу заробітної плати позивача у такий період входили наступні виплати:
		- посадовий оклад;
		-збільшений посадовий оклад відповідно до Указу Президента України № 220 від 05 березня 2002 року (виплачувався з липня по грудень 2003 року включно та з травня по грудень 2005 року включно);
		- доплата за кваліфікаційний клас;
		- надбавка за інтенсивність праці (виплачувалась з січня 1997 року);
		- надбавка за вислугу років;
		- додатковий посадовий оклад.
		Також, у вказаний період позивачу нараховувались та виплачувались матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, премія, грошові суми, пов`язані із виходом у відпустку, проводилась індексація доходів. (том 1, а.с. 28-29).
		Позивач вважаючи, що ГУЮ в Хмельницькій області недоплачувало йому заробітну плату у сумі 135,67 грн. за період з 01 серпня 2001 року по 31 грудня 2002 року та компенсацію за порушення термінів її виплати в сумі 377,27 грн. станом на березень 2015 року звернувся до суду з даним позовом. 
		Також позивач вважає, що ТУ ДСА у Хмельницькій області недоплатила йому заробітну плату в сумі 95 475,52 грн за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року та компенсацію за порушення термінів її виплати станом на березень 178 694,17 грн. 
		ОСОБА_1 зазначив, що ТУ ДСА протиправно не збільшула посадовий оклад позивача на 50% та не встановлювала щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи в розмірі 80% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас згідно з Указом Президента України № 220 від 05 березня 2002 року та  не здійснило нарахування заробітної плати позивача виходячи з її співмірності з окладом Голови Верховного Суду України.
		На переконання позивача така недоплата його заробітної плати та компенсація за порушення термінів її виплати повністю ґрунтується на висновку експерта Вінницького відділення Київського НДІ СЕ № 1165/14-21 від 30 березня 2015 року за результатами проведення судово-економічної експертизи при наданні якого та обчисленні загальної суми недоплаченої позивачу заробітної плати експерт враховував усі спірні надбавки та доплати (том 3, а.с. 32-74).
		Релевантні джерела права й акти їх застосування.
		Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Закон України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-XII регулював питання оплати праці суддів на час виникнення спірних правовідносин і встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, в тому числі гарантії щодо належного рівня оплати праці.
		Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 05 березня 2002 року № 220/2002 Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв`язку з додатковим навантаженням рекомендовано керівникам суддів загальної юрисдикції встановлювати, виходячи з рівня кваліфікації судді, здійснюваних ним додаткових функцій, участі у правовій експертизі нормативно - правових актів і проектів таких актів, у підвищенні професійного рівня суддів та рівня правової освіти населення: посадові оклади, збільшені на 50 %; щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи - у розмірі до 80 % посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
		Статтею 2 Указу рекомендовано президіям відповідних судів загальної юрисдикції встановлювати перелічені у статті 1 Указу посадові оклади та надбавки керівникам цих судів та їх заступників. 
		Згідно з статтею 3 Указу Президента України від 05 березня 2002 року № 220/2002 Кабінету Міністрів України здійснювати фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього указу з 01 січня  2003 року в межах коштів, передбачуваних у державному бюджеті на утримання суддів.
		Згідно з частиною першою статті 44  Закону України "Про статус суддів" заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
		Відповідно до частини четвертої статті  44  Закон України "Про статус суддів" суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
		Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя (частина друга статті 44 Закону № 2862-ХІІ).
		Згідно з частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. 
		Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом (статті 13 Закону України "Про оплату праці").
		Постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України" з 1 червня 2005 року підвищено розміри посадових окладів, встановлено надбавки, доплати та порядок преміювання, зокрема, Голові Верховного Суду України.
		Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 № 865 затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів. Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювались виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати.
		31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» (була чиною на час виникнення спірних відносин), згідно з якою, зокрема, пункт 5 був викладений у такій редакції: «ця постанова набирає чинності з дня втрати чинності Указів Президента України від 10 липня 1995 року № 584, від 19 вересня 1996 року № 856, від 5 березня 2002 року № 220, від 25 листопада 2002 року № 1061, статей 3 та 4 Указу Президента України від 11 грудня 2002 року № 1150, абзацу першого статті 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173 у частині встановлення надбавки суддям військових місцевих та військових апеляційних судів». 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації  всіх форм власності та  господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з  вини власника або уповноваженого ним органу (особи). 
		Нормами статті 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства. 
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		На виконання Указу Президента України № 220/2002, головою Хмельницького міського суду прийнято наказ № 22 від 11 квітня 2003 року, яким позивачу з 01 січня 2003 року збільшено посадовий оклад на 50% та встановлено щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи у розмірі 80% посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
		Наказом голови Хмельницького міського суду № 64 від 21 липня 2003 року скасовано наказ № 22 від 11 квітня 2003 року та на виконання Указу Президента України № 220/2002 позивачу збільшено посадовий оклад на 50% та встановлено щомісячну надбавку за напруженість та складність роботи у розмірі 80% посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
		Також на виконання Указу Президента України № 220/2002 головою Хмельницького міськрайонного суду прийнято наказ№ 41-к від 16 травня 2005 року, яким  збільшено позивачу посадовий оклад на 50%.
		Статтею 3 Указу № 220/2002 визначено, що Кабінет Міністрів України повинен здійснювати фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Указу, з 01 січня 2003 року в межах коштів, передбачуваних у Державному бюджеті на утримання судів.
		Отже, надавши керівникам судів загальної юрисдикції право встановлювати суддям відповідного суду збільшені на 50% посадові оклади та надбавку за складність роботи в розмірі 80% посадового окладу, Указ № 220/2002 обумовив можливість їх фактичної виплати з наявністю у Державному бюджеті України коштів на такі цілі.
		На підставі аналізу кошторисів ТУ ДСА в Хмельницькій області на 2003-2005 рр., довідок про зміни кошторису на 2003 рік від 07 листопада 2003 року та від 22 жовтня 2003 року, довідок про зміни кошторису на 2004 рік від 27 липня 2004 року, від 02 вересня 2004 року та від 10 листопада 2004 року, довідок про зміни до кошторису на 2005 рік від 18 квітня 2005 року, а також звітів виконання загального фонду кошторису за 2003-2005 рр. (том 4, а.с. 27-31, 64-81), виділені з державного бюджету кошти на виплату заробітної плати працівників судів області, в тому числі суддів, ТУ ДСА в Хмельницькій області використовувались повністю і в тому обсязі, який передбачався кошторисом на відповідний рік.
		При цьому статтею 59 Закону України " Про Державний бюджет України на 2003 рік" від 26 грудня 2003 року встановлено, що керівники бюджетних установ (військових формувань) утримують чисельність працівників (військовослужбовців) та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове утримання), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового  утримання), затверджених для бюджетних установ (військових формувань) у кошторисах. 
		Тобто, фінансування витрат відповідно до Указу Президента від 5 березня 2002 року № 220/2002 здійснюється тільки в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних судів. Надбавки та премії рекомендовано встановлювати, виходячи з рівня кваліфікації судці, здійснюваних ним додаткових функцій, участі у правовій експертизі нормативно-правових актів і проектів таких актів.
		Згідно з статтею 26 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік", зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань, не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є бюджетним правопорушенням, за яке посадові особи несуть особисту відповідальність.
		Тому, за відсутності бюджетного фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією Указу № 220/2002, підстави для стягнення з ТУ ДСА у Хмельницькій області недоплаченої заробітної плати та компенсації за порушення термінів її виплати за період з 01 січня 2003 року по 06 червня 2005 року, на які посилається позивач у касаційній скарзі, є необґрунтованими. 
		При цьому судами встановлено, що не заперечується позивачем, ТУ ДСА в Хмельницькій області отримавши додаткові кошторисні призначення на оплату праці у 2003 та 2005 роках, проводило позивачу та іншим суддям виплату заробітної плати, збільшену на 50% посадового окладу згідно з Указом Президента № 220/2002 в період з 01 липня 2003 року по 31 грудня 2003 року та з 01 травня 2005 року по 31 грудня 2005 року.
		Що стосується доводів касаційної скарги щодо стягнення заробітної плати з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року на підставі статті 44 Закону України „Про статус суддів" №2862-ХІІ та компенсацію за порушення термінів її виплати Верховний Суд зазначає. 
		Кабінет Міністрів України на період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року не привів посадові оклади суддів України у відповідність із вимогами статті 44 Закону № 2862-XII, а саме до встановленого цією нормою співвідношення посадового окладу судді з окладом Голови Верховного Суду України. 
		Незважаючи на те, що розмір заробітної плати судді встановлений спеціальним законом - статтею 44 Закону № 2862-XII, а не статтею 8 Закону № 108/95-ВР, виплата заробітної плати судді підпорядкована нормам Закону № 108/95-ВР, зокрема статті 13, відповідно до якої оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджується одночасно з бюджетом.
		Оскільки в період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року жодних змін ні в об`ємі фінансування, ні у виплаті заробітної плати суддів України (крім посадових осіб, зазначених в постановах № № 513, 514) законодавчі чи інші нормативні акти не передбачали, то правових підстав для виплати суддям різниці в заробітній платі не було.
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року справа № 2а -1796/09-10/2270/12 (провадження №К/9901/11563/18).
		Суд звертає також увагу, що відповідно до статті 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» до суду може бути оскаржена лише відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації.
		Таким чином звернення до суду без отриманої відмови власника або уповноваженого ним органу є передчасним. 
		Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій  про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення на його користь з ТУ ДСА в Хмельницькій області недоплачену заробітну плату в сумі 95 475,52 грн за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року та пов`язану із нею вимоги про стягнення компенсації за порушення термінів виплати такої заробітної плати в розмірі 178 694,17 грн.
		Посилання позивача на не призначення судом судово-економічної експертизи щодо нарахування заробітної плати позивачу з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року на підставі статті 44 Закону України „Про статус суддів" №2862-ХІІ та компенсацію за порушення термінів її виплати є безпідставним, так як таке питання було предметом дослідження Київським науково - дослідним інститутом судових експертиз та викладено у висновку  № 1165/14-21 від 30 березня 2015 року. 
		Суди попарних інстанцій дійшли висновку, що обставини які підлягають встановленню підтверджені належними доказами. 
		При цьому слід зазначити, що вказаним висновком експертизи не досліджувались такі нормативно правові акти при обрахунку заробітної плати позивача за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року які затверджуються одночасно з бюджетом та обумовлюють наявність відповідного фінансування на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету.
		Також необґрунтованими є доводи позивача, що ігноруючи вимоги частини третьої статті 94 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року), суд першої інстанції не стягнув з Державної судової адміністрації України судові витрати, які, за його підрахунками, склали 8506, 56 грн, а суд апеляційної інстанції, ігноруючи вимоги статті 206 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) та відхиляючи апеляційну скаргу позивача не навів мотивів з цього приводу, оскільки судові витрати відшкодовані пропорційно задоволених позовних вимог відповідно до частини третьої статті 94 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року). 
		Посилання скаржника на безпідставну зміну обраного способу захисту порушеного права позивача щодо нарахування та виплату недоплаченої заробітної плати судді за період з 01 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року з урахуванням надбавки до посадового окладу в розмірі 10 % за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, окрім самої надбавки, виплату, якої присуджено постановою Красилівського районного суду від 09 листопада 2011 року є необґрунтованими через не зазначення позивачем підстав неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині рішення. 
		У касаційній скарзі позивач зазначає, що Вінницький апеляційний адміністративний суд всупереч вимог статей 205 та 206 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) не прийняв рішення щодо апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області.
		Проте, такі доводи є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з рішення суду апеляційної інстанції, апеляційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року в Хмельницькій області була предметом розгляду Вінницького апеляційного адміністративного суду.
		В резолютивній частині рішення зазначений висновок щодо результату розгляду апеляційної скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року.
		При цьому не зазначення судом апеляційної інстанції  у вступній частині постанови в якості апелянта - Територіальне управління Державної судової адміністрації України є підставою для виправлення допущеної описки у рішенні, а не для його скасування.
		Встановлені у цій справі обставини свідчать про необґрунтованість посилань позивача на незаконне втручання у його право на мирне володіння своїм майном.
		Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії1 (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29)
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову. 
		Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду попередніх інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги позивача Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
		Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
		За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Судові витрати
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2016 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                А.Г. Загороднюк 
		судді                                                                                                     Л.О.Єресько 
		                                                                                                    В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...