Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/7320/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 27.09.2019. Зареєстровано: 29.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2019.
Дата набрання законної сили: 26.09.2019
Номер судового провадження: К/9901/20376/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		26 вересня 2019 року 
		Київ
		справа №826/7320/17
		адміністративне провадження №К/9901/20376/19; №К/9901/17459/19;          №К/9901/19352/19; №К/9901/20932/19; №К/9901/21294/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В., 
		суддів Єресько Л.О. , Калашнікової О.В., 
		 
		секретар судового засідання Кучер Р.В., 
		 
		за участю:
		позивача ОСОБА_2;
		представник позивача Лещенко О.В.;
		представник відповідача Гришакової Н.Є;
		представника АТ "Укргазвидобування" Федоша Т.М.;
		представник САП Генеральної прокуратури України Перова А.В.;
		представник НАБУ Ярчака І.С.,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні справу
		за касаційними скаргами Генерального прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. та Національного антикорупційного бюро України
		на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Літвіної Н.М.)
		та касаційними скаргами Національного антикорупційного бюро України, Акціонерного товариства "Укргазвидобування", Генерального прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. та Державної фіскальної служби України
		на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року (колегія суддів у складі головуючого судді Аблова Є.В., суддів: Григоровича П.О., Смолія І.В.)
		та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Літвіної Н.М.)
		у справі №826/7320/17
		за позовом ОСОБА_2 
		до Державної фіскальної служби України
		про встановлення наявності та відсутності повноважень суб`єкта владних повноважень.
		I. ПРОЦЕДУРА
		1.  ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив:
		- встановити наявність у Голови Державної фіскальної служби України повноважень на прийняття рішень про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов`язання та/або податкового боргу без обмежень у сумі та в межах одного бюджетного року;
		- встановити відсутність повноважень у Голови Державної фіскальної служби України на здійснення аналізу фінансового стану платника податку, який звернувся із заявою про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов`язання та/або податкового боргу при прийнятті рішення про таке розстрочення та/або відстрочення;
		- встановити відсутність повноважень Голови Державної фіскальної служби України приймати рішення про відмову в розстроченні та/або відстроченні грошового зобов`язання та/або податкового боргу за наявності висновку територіального органу Державної фіскальної служби про можливість розстрочення та/або відстрочення грошового зобов`язання платника податку та/або податкового боргу та заяви платника податку про їх розстрочення та/або відстрочення з додатками, визначеними пунктом 3.1 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України №574 від 10 жовтня 2013 року.
		2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року, адміністративний позов задоволено.
		3. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року відкрито провадження у справі за апеляційними скаргами Національного антикорупційного бюро України, Державної фіскальної служби України, Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування", Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у цій справі.
		4. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 у справі №826/7320/17 закрито.
		5. Генеральна прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. у поданій касаційній скарзі (№К/9901/17459/19) на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в частині закриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою і направити справу в частині щодо цієї апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		6. Національне антикорупційне бюро України у поданій касаційній скарзі (№К/9901/19352/19) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		7. АТ «Укргазвидобування» у поданій касаційній скарзі (№К/9901/20376/19) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і закрити провадження у справі.
		8. Державна фіскальна служба України у поданій касаційній скарзі (№К/9901/20932/19) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
		9. Генеральна прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. у поданій касаційній скарзі (№К/9901/21294/19) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і закрити провадження у справі.
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		10.          Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 у проміжок часу з 5 травня 2015 року по 3 березня 2017 року виконував обов`язки на посаді Голови Державної фіскальної України.
		11.          Розпорядженням Кабінету Міністрів України №134-р від 3 березня 2017 року позивача відсторонено від виконання обов`язків за посадою Голови Державної фіскальної служби України.
		12.          2 березня 2017 року детективом Національного антикорупційного бюро України повідомлено позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України у кримінальному провадженні №42015110000000121, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 березня 2015 року.
		13.          З наявної в матеріалах справи копії повідомлення про підозру від 2 березня 2017 року судом першої інстанції встановлено, що за результатами проведеного у кримінальному провадженні досудового розслідування встановлено, що Головою ДФС України ОСОБА_2 за період з травня 2015 року по березень 2016 року прийнято ряд безпідставних та незаконних рішень про розстрочення сум платежів з рентної плати за користування надрами на вказану в повідомленні про підозру суму, що заподіяло майнову шкоду державним інтересам.
		14.          З огляду на те, що існує нормативна розбіжність, на думку позивача, в реалізації компетенції структурних підрозділів в системі органів Державної фіскальної служби в частині порядку та повноважень під час прийняття рішень про розстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу), він звернувся до суду з цим позовом.
		III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
		15.          Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір є компетенційним, виник між суб`єктами владних повноважень (Головою ДФС України та ДФС України) з приводу реалізації їх компетенції у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу), а позовні вимоги є обґрунтованими.
		16.          Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, дійшов висновку, що позивач не позбавлений права на звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів шляхом встановлення судом наявності/відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень, та з огляду на предмет цього позову він підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що цей спір є компетенційним.
		17.          Водночас, оскільки в апеляційних скаргах не оскаржувались висновки суду першої інстанції, які стали підставою для прийняття рішення про задоволення позовних вимог по суті спору, а вимоги апеляційних скарг обґрунтовані лише доводами щодо процесуальної можливості розгляду такої категорії справ адміністративними судами, то суд апеляційної інстанції не досліджував обставини, що стали підставою для задоволення позову, обмежившись розглядом справи в межах доводів апеляційних скарг.
		18.          Закриваючи апеляційне провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вирішення цього спору не впливає на права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, як не стосується їхніх прав, свобод, інтереси та (або) обов`язків оскаржуване рішення суду першої інстанції.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		19.          Генеральна прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. у своїй касаційній скарзі (№К/9901/17459/19) зазначає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки безпосередньо зачіпає реалізацію апелянтом (його співробітниками - прокурорами) функції підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 . Оскаржуваним рішенням фактично констатовано, що реалізація ОСОБА_2 відповідних повноважень, що йому інкримінуються, не була умисним вольовим актом і що в нього не було можливості не реалізовувати ці повноваження.
		20.          Таким чином, зазначає скаржник, оскаржуваним рішенням вирішено питання законності інтересів апелянта з належної реалізації ним своїх повноважень.
		21.          Касаційна скарга (№К/9901/19352/19) Національного антикорупційного бюро України обґрунтована тим, що детективами останнього здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні, в якому повідомлено про підозру ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другої статті 364 КК України.
		22.          Питання, які висвітлені у змісті повідомлення про підозру ОСОБА_2 , де безпосередньо вказано які саме повноваження використовувались Головою ДФС під час прийняття необґрунтованих рішень, співпадають з предметом позову у цій справі.
		23.          Тому рішення суду першої інстанції в цій справі щодо встановлення повноважень та законність їх використання працівниками ДФС України пов`язані з предметом досудового розслідування у згаданому кримінальному провадженні, що може вплинути на права, інтереси та обов`язки Національного антикорупційного бюро України і його посадових осіб у частині доведення вини підозрюваної особи ОСОБА_2 
		24.          Зазначає, що оскільки позивачем клопотання про закриття апеляційного провадження заявлено повторно, то суд апеляційної інстанції повинен був визнати такі дії позивача як зловживання процесуальними правами та, відповідно, залишити його без розгляду або повернути заявнику.
		25.          Звертає увагу, що під час розгляду інших справ за участю Національного антикорупційного бюро України суддя Аблов Є.В. неодноразово заявляв заяви про самовідвід, однак в цій справі цього не зробив, що може свідчити про його упередженість.
		26.          Також скаржник не погоджується з висновками судів по суті спору, вважає, що суди внаслідок порушення норм матеріального права дійшли хибного висновку про задоволення позову.
		27.          АТ «Укргазвидобування» в своїй касаційній скарзі (№К/9901/20376/19) зазначає, що відповідно до вимог КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) позивачем у компетенційному спорі є суб`єкт владних повноважень, який вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач у такому спорі, своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або у випадку, коли прийняття такого рішення чи вчинення дій є прерогативою позивача.
		28.          Тобто, компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб`єктами владних повноважень та сторонами у таких спорах, як позивачем, так і відповідачем, є суб`єкти владних повноважень.
		29.          В той же час адміністративний позов у цій справі подано не суб`єктом владних повноважень, а фізичною особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності щодо пред`явлення такого позову, про що свідчать і зміст позовної заяви і зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
		30.          Обов`язковими елементами, за наявності яких можна стверджувати, що існує компетенційний спір, зазначає скаржник, є: 1) суб`єктний склад (позивач та відповідач є суб`єктами владних повноважень); 2) між такими суб`єктами владних повноважень наявний спір, тобто один суб`єкт владних повноважень оспорює наявність або відсутність компетенції у іншого суб`єкта владних повноважень.
		31.          З огляду на відсутність вказаних елементів, а також норму пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративного суду не поширюється на цю справу, а провадження у справі повинно було бути закрите судом першої інстанції, оскільки цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		32.          Окремо скаржник звертає увагу суду на те, що оскільки ДФС України реалізує свою компетенцію у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу) через Голову ДФС України, то «спір між суб`єктами владних повноважень» - Головою ДФС України та очолюваним ним ДФС України відсутній, так як суб`єкт владних повноважень один і той самий, бо ДФС України виконує свої повноваження та функції через Голову ДФС України.
		33.          Навіть якщо б позивач звернувся до суду з позовом як суб`єкт владних повноважень, зазначає скаржник, то оскільки заявлена ним вимога не містить жодних ознак наявності адміністративного спору між суб`єктами владних повноважень (Головою ДФС України та очолюваним ним ДФС України щодо реалізації владних повноважень), то така справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції, встановлених статтею 19 КАС України.
		34.          Крім того, судами не враховано правові позиції Великої Палати Верховного Суду в аналогічних спорах.
		35.          Також вказує на порушення судами норм процесуального права в частині незалучення в якості третіх осіб власне АТ «Укргазвидобування», а також ТОВ Фірма «ХАС», ТОВ «Надра Геоцентр» та ТОВ «Карпатнадраінвест» та в частині врахування судом апеляційної інстанції відзивів на апеляційну скаргу АТ «Укргазвидобування», що подані з пропуском процесуального строку.
		36.          ДФС України в своїй касаційній скарзі (№К/9901/20932/19) зазначає, що відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, що була чинна на час ухвалення оскаржуваної постанови суду першої інстанції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори саме між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
		37.          Зазначає, що позов у цій справі подано ОСОБА_2 як фізичною особою, а не як Головою ДФС України і на момент подачі адміністративного позову ОСОБА_2 не здійснював ніяких владних управлінських функцій на основі законодавства, а отже не був суб`єктом владних повноважень.
		38.          Також, звертає увагу відповідач, судами попередніх інстанцій зроблено передчасний висновок щодо наявності компетенційного спору між ОСОБА_2 та ДФС України і розглянуто справу по суті без урахування висновків Верховного Суду у аналогічних справах.
		39.          Вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на пункт 5 частини першої статті 5 та частину другу статті 245 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, оскільки позивач з позовом звернувся до суду в червні 2017 року, оскаржувану постанову суду першої інстанції ухвалено 23 листопада 2017 року, тобто до 15 грудня 2017 року.
		40.          Крім того, є незрозумілим в чому полягає порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача з боку ДФС України, зазначає остання.
		41.          Генеральна прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. у своїй касаційній скарзі (№К/9901/21294/19) зазначає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року у цій справі, якою було встановлено наявність та відсутність повноважень Голови ДФС України під час прийняття рішень щодо надання розстрочки та/або відстрочки грошового зобов`язання та/або податкового боргу, що фактично є предметом дослідження у кримінальному провадженні та безпосередньо впливає на подальшу можливість доведення події кримінального правопорушення та вини ОСОБА_2 у його вчиненні та фактично є нічим іншим як спробою втручання в це кримінальне провадження шляхом створення так званої «квазі-преюдиції». Наведене, зазначає скаржник, свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження.
		42.          Звертає увагу, що в суді першої інстанції неправильно визначено категорію спору, внаслідок чого порушено вимоги щодо автоматизованого розподілу справи, що свідчить про розгляд і вирішення справи неповноважним судом.
		43.          Крім того скаржник не погоджується з висновками судів по суті спору, вважає, що розглядуваний спір не є компетенційним, тому суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову. З огляду на це, провадження у справі підлягає закриттю зі скасуванням оскаржуваних судових рішень.
		44.          У поясненнях АТ «Укргазвидобування» останнє погоджується з доводами касаційної скарги прокуратури (№К/9901/17459/19), вважає що вона підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню.
		45.          Натомість у відзиві адвоката ОСОБА_2 . - Лещенка О .В. останній не погоджується з доводами касаційної скарги прокуратури, вважає їх безпідставними, тому просить залишити касаційну скаргу прокуратури (№К/9901/17459/19) без задоволення, ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
		46.          У відзиві адвоката ОСОБА_2 - Лещенка О.В . на подані у цій справі касаційні скарги, останній не погоджується з їх доводами, тому просить залишити касаційній скарги Державної фіскальної служби України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, Національного антикорупційного бюро України, ПАТ «Укргазвидобування» без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
		47.          У судовому засіданні представники скаржників вимоги своїх касаційних скарг підтримали з підстав, викладених в них, просили задовольнити їх, позивач, його представник проти касаційних скарг заперечували з мотивів, викладених у відзивах на касаційні скарги, та просили відмовити в їх задоволенні.
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		48.          Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
		49.          Щодо рішень судів попередніх інстанцій по суті спору, а саме: постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року, Верховний Суд зазначає наступне.
		50.          Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось раніше (пункт 14 цієї постанови) позивач звернувся до суду з позовом про встановлення наявності/відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень, оскільки, на його думку, існує нормативна розбіжність в реалізації компетенції структурних підрозділів в системі органів Державної фіскальної служби в частині порядку та повноважень під час прийняття рішень про розстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу).
		51.          Положення статті 100 глави 9 розділу II Податкового кодексу України передбачають порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків. 
		52.          Відповідно до пункту 100.13 статті 100 Податкового кодексу України порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
		53.          Таким центральним органом виконавчої влади є Міністерство фінансів України відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 375.
		54.          Водночас діяльність Міністерство доходів і зборів України визначалось Положенням про Міністерство доходів і зборів України, чинним на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови та затвердженим Указом Президента України від 18 березня 2013 року N 141 (далі - Положення №141). 
		55.          Діяльність Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (пункт 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236 (далі - Положення №236).
		56.          Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення №236 ДФС України організовує роботу та здійснює контроль за проведенням роботи з відстрочення, розстрочення та реструктуризації грошових зобов`язань та/або податкового боргу, а також недоїмки із сплати єдиного внеску; приймає рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань та/або податкового боргу та повідомляє Мінфіну про прийняті рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов`язань платників податків чи податкового боргу на строк, що виходить за межі одного бюджетного періоду та/або більше бюджетних років; організовує в межах повноважень, передбачених законом, списання безнадійного податкового боргу та недоїмки із сплати єдиного внеску.
		57.          ДФС України очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра фінансів. Голова ДФС має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України, внесеним Міністром фінансів на підставі пропозицій Голови ДФС (пункт 10 Положення №236).
		58.          ДФС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (пункт 2 Положення №236).
		59.          Відповідно до статті 100 глави 9 розділу II Податкового кодексу України та пункту 9 Положення №141 виданий наказ Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №574 «Про затвердження Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) платників податку» (далі - Наказ №574), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за №1853/24385.
		60.          Цей Наказ №574 є нормативно-правовим актом - актом управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		61.          Згідно з пунктом 2.1. розділу II «Органи, які приймають рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу» Наказу №574 розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) можуть надавати в межах повноважень за кожним окремим випадком:
		- Міністерство доходів і зборів України - без обмежень суми;
		- головні управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників - на суму не більше 3 млн гривень;
		- державні податкові інспекції, спеціалізовані державні податкові інспекції - на суму не більше 300 тис. гривень.
		62.          Згідно з пунктом 2.2. цього розділу II Наказу №574 рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку:
		- щодо загальнодержавних податків та зборів - керівником органу доходів і зборів (його заступником);
		- щодо місцевих податків і зборів - керівником органу доходів і зборів (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.
		63.          Положеннями пункту 2.3. розділу II Наказу №574 передбачено, що рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу) щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, приймається керівником (заступником керівника) Міністерства доходів і зборів України, про що повідомляється Міністерство фінансів України.
		64.          Таким чином, за змістом цих положень колегія суддів констатує наступне:
		1) положення пункту 2.1. розділу II Наказу №574 передбачають владні управлінські функції органу - суб`єкта владних повноважень, а також суми коштів, в межах розмірів яких зазначені органи уповноважені надавати розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу);
		2) положення пунктів 2.2. і 2.3. зазначеного розділу II Наказу №574 встановлюють спосіб реалізації вказаних владних управлінських функцій органу - суб`єкта владних повноважень, передбачених у пункті 2.1. розділу II.
		65.          Аналізуючи вказані норми Наказу №574, суд першої інстанції зазначив, що Міністерство доходів і зборів (не Голова ДФС України) наділене повноваженнями на надання розстрочень за кожним окремим випадком - без обмежень суми (п.2.1), в той час як безпосередньо рішення про розстрочення приймається керівником (його заступником) відповідного органу доходів і зборів (п.2.2), а тому дійшов висновку про можливість існування, в даному випадку, спору між суб`єктами владних повноважень (Головою ДФС України та ДФС України) з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу).
		66.          З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне вказати, що такі висновки суд першої інстанції зробив внаслідок неправильного розуміння цитованих норм та не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про можливість існування спору між суб`єктами владних повноважень (Головою ДФС України та ДФС України) з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов`язань (податкового боргу), які містяться в п.п.2.1., 2.2. Наказу №574.
		67.          ДФС України як юридична особа - суб`єкт владних повноважень, виконує власні повноваження та функції через Голову ДФС України, а не самостійно, що виключає можливість існування компетенційного спору в розумінні КАС України між Головою ДФС України і ДФС України. 
		68.          У цій справі фактично йдеться про вимоги з приводу наявності чи відсутності компетенції (повноважень) у Голови ДФС України як суб`єкта владних повноважень щодо надання розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), які визначені пунктами 2.1. - 2.3. Наказу №574. При цьому ДФС України не оспорюється наявність та/або відсутність відповідної компетенції позивача, що становить предмет позову останнього. 
		69.          До того ж слушними є доводи, викладені в касаційній скарзі (№К/9901/20376/19) АТ «Укргазвидобування», про те, що ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом саме як фізична особа, а не як Голова ДФС України, що підтверджується матеріалами справи (власне змістом самої позовної заяви, оскаржуваних судових рішень).
		70.          Наведені обставини в сукупності дають підстави для висновку про відсутність компетенційного спору в розумінні КАС України між Головою ДФС України і ДФС України в цій справі.
		71.          Колегія суддів зазначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 КАС України в редакції, що діяла на час вирішення справи в суді першої інстанції).
		72.          Відповідно до пункту 3 частини другої статті 17 КАС України (в редакції, що діяла на час вирішення справи в суді першої інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
		73.          Положеннями пункту 6 частини четвертої статті 105 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.
		74.          Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 за змістом наведених правових норм, компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
		75.          В постанові Верховного Суду від 5 липня 2019 року у справі №802/833/17-а сформовано висновок, відповідно до якого, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов`язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов`язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб`єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв`язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень. 
		76.          За таких обставин, а також беручи до уваги правові висновки, зроблені Великою палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 та від 12 червня 2019 року у справі №9901/70/19, за відсутності компетенційного спору між позивачем та відповідачем провадження у справі підлягає закриттю.
		77.          Отже рішення судів першої та апеляційної інстанцій необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.
		78.          Щодо касаційних скарг Генерального прокуратура України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. та Національного антикорупційного бюро України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року Верховний Суд вказує таке.
		79.          Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції керувався частиною першою статті 293 КАС України (учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом) та пунктом 3 частини першої статті 305 КАС України (суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося).
		80.          В оскаржуваній ухвалі від 20 червня 2019 року суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вирішення цієї справи не впливає на права, свободи, інтереси та/або обов`язки Генеральної прокуратури України і Національного антикорупційного бюро України та судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалось, тому закрив апеляційне провадження.
		81.          Даючи оцінку оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає таке.
		82.          Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		83.          Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. 
		84.          Таким чином, участь органів державної влади в судовому процесі пов`язана саме з їх компетенцією в здійсненні їх повноважень, що одночасно виключає наявність у них будь-яких прав, свобод та інтересів.
		85.          Тому суд апеляційної інстанції не міг досліджувати та встановлювати статус Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України і Національного антикорупційного бюро, як осіб з певним обсягом прав, свобод та інтересів, в контексті питання чи вирішувались вони судом першої інстанції, оскільки вказані скаржники їх не мають.
		86.          Натомість суд апеляційної інстанції повинен був перевірити статус і повноваження цих органів, які визначені Конституцією України та відповідними законами України.
		87.          За таких обставин, оскаржувана ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, яким повинно відповідати судове рішення (стаття 242 КАС України), а отже підлягає скасуванню.
		88.          Частиною першою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		89.          Вказана норма КАС України зобов`язує суд касаційної інстанції направляти справу для продовження розгляду в разі скасування судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		90.          Однак враховуючи результат розгляду справи по суті, а також відсутність адміністративного спору в цій справі (пункти 76, 77 цієї постанови), немає необхідності направляти справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, оскільки це не вплине результат розгляду цієї справи.
		91.          Тому оскаржувану ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року необхідно скасувати без направлення справи для продовження розгляду до вказаного суду.
		92.          Щодо касаційних скарг Національного антикорупційного бюро України та Генеральної прокуратури України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І., на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у цій справі, варто зазначити таке.
		93.          Положеннями частини другої статті 60 КАС України (в редакції, що була чинною на момент подання апеляційної скарги) передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави. 
		94.          Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		95.          Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в адміністративному суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання адміністративному суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 108 цього Кодексу. 
		96.          За змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		97.          Положеннями частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, зокрема, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		98.          Верховний Суд, аналізуючи наведені норми, неодноразово у своїх рішеннях (постанова від 8 листопада 2018 року у справі №826/3492/18, постанова від 18 липня 2019 року у справі №826/15794/17) сформулював наступні правові висновки.
		99.          Прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.
		100.          Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах громадянина, які за певних очевидних і об`єктивних причин не здатні захистити свої порушені або оспорювані права чи реалізувати процесуальні повноваження. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		101.          Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно базуватись на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.
		102.          Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
		103.          Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.
		104.          Водночас зазначеним порядком для вступу у судовий процес Спеціальна антикорупційна прокуратура Генеральної прокуратури України не скористалась, а наполягала в судовому засіданні суду касаційної інстанції на тому, що вона бере участь у цій справі не в якості спеціального суб`єкта (прокуратура), а в якості юридичної особи. Національне антикорупційне бюро України також наполягало на тому, що воно виступає в якості юридичної особи.
		105.          Тому можливість участі Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України в цій справі на стадії касаційного провадження необхідно перевіряти з огляду на викладене.
		106.          Відповідно до частини шостої статті особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, має право подати касаційну скаргу на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за її апеляційною скаргою. У разі відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.
		107.          Зазначена норма процесуального закону дозволяє особі, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, звернутись до суду з касаційною скаргою на судове рішення лише після його перегляду в апеляційному порядку за апеляційною скаргою цієї ж особи.
		108.          В судовому засіданні 26 вересня 2019 року представником позивача - Лещенком О.В. було заявлено два клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України відповідно на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року.
		109.          В задоволенні вказаних клопотань ухвалами суду від 26 вересня 2019 року було відмовлено з тих підстав, що такі клопотання є передчасними, оскільки на той момент ставилась під сумнів обставина, що рішення суду першої інстанції не переглядалось за апеляційними скаргами саме Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, бо в разі скасування ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року та направлення справи для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був би переглянути рішення суду першої інстанції за апеляційними скаргами зазначених скаржників.
		110.          Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, однак без направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції з огляду на результат розгляду справи по суті, можна стверджувати про те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції не переглядалась за апеляційними скаргами саме Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України. 
		111.          Ця обставина, відповідно до частини шостої статті 328 КАС України, є перепоною для оскарження Національним антикорупційним бюро України та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою Генеральної прокуратури України постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у порядку касаційного провадження.
		112.          В контексті звернення до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами Національного антикорупційного бюро України і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року варто врахувати й висновки, зроблені Верховним Судом у пунктах 83-85 цієї постанови.
		113.          Так, необхідно вказати, що зазначеними в попередньому пункті цієї постанови оскаржуваними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не вирішувались і не могли вирішуватись права, свободи, інтереси Національного антикорупційного бюро України і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, оскільки останні не можуть їх мати в силу свого статусу та повноважень, як зазначалось.
		114.          За таких обставин, касаційне провадження за касаційними скаргами Національного антикорупційного бюро України та Генеральної прокуратури України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І., на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі №8260/7320/17 необхідно закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 339 КАС України.
		115.          Частиною першою статті 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
		116.          Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		117.          Суд касаційної інстанції, закриваючи провадження у справі, не зазначає відповідно до частини першої статті 239 КАС України суд, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, з огляду на те, що ця справа непідсудна жодному суду.
		118.          Такий висновок ґрунтується на правовій позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №9901/70/19.
		119.          Так, у вказаній справі суд зазначив, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
		120.          З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 238, пункту 3 частини першої 339, 341, 344, 353, частина перша 354, 355, 356, 359 КАС України
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційні скарги Генеральної прокуратури України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І. та Національного антикорупційного бюро України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі №826/7320/17 задовольнити частково. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі №826/7320/17 - скасувати.
		Касаційні провадження за касаційними скаргами Національного антикорупційного бюро України та Генеральної прокуратури України в особі заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницького Н.І., на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі №8260/7320/17 закрити.
		Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" задовольнити повністю.
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2019 року скасувати, провадження у справі №8260/7320/17 закрити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		М.В. Білак
		Л.О. Єресько 
		О.В. Калашнікова,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...