Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 483/1015/16-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2019.
Дата набрання законної сили: 26.09.2019
Номер судового провадження: 61-24975ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		26 вересня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 483/1015/16-ц
		провадження № 61-24975св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Миколаївська місцева прокуратура № 1,
		відповідачі: Очаківська районна державна адміністрація Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		треті особи: ОСОБА_4 , Управління Держгеокадастру в Очаківському районі Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, Миколаївська обласна державна адміністрації,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 червня 2017 року у складі судді Чаус Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Козаченка В. І., Яворської Ж. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		Стислий виклад позиції позивача
		У липні 2016 року Миколаївська місцева прокуратура № 1 звернулася до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.
		Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ОСОБА_1 розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 03 жовтня 2008 року № 388 затверджено проект землеустрою, передано у власність земельну ділянку, площею 0, 07 га, для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. На підставі цього розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на землю. Цю земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2008 року відчужено ОСОБА_4 , який 29 січня 2014 року за договором купівлі-продажу відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є співвласниками цього майна на цей час, по 1/2 частки кожен. Під час видання розпорядження, на переконання прокурора, Очаківською районною державною адміністрацією Миколаївської області порушено норми земельного законодавства України. Так, спірна земельна ділянка незаконно надана для індивідуального дачного будівництва, хоча відноситься до земель сільськогосподарського призначення, тобто відповідач безпідставно змінив цільове призначення спірної земельної ділянки. Крім того, спірна земельна ділянка розташована у межах пляжної зони Чорного моря, де забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, та в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а відтак не могла бути передана у приватну власність.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 червня 2017 року позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Очаківської районної державної адміністрації від 03 жовтня 2008 року № 388 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 44 громадянам України для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, не наданих у власність або користування в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області» в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0, 07 га, для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 жовтня 2008 року, серії ЯЗ №  137632 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010802101316 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0, 07 га, з кадастровим номером 4825184800:04:000:0441, для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області; витребувано у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у власність держави земельну ділянку, площею 0, 07 га, з кадастровим номером 4825184800:04:000:0441, що розташована в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Суд першої інстанції у своїх висновках виходив з того, що розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації від 03 жовтня 2008 року № 388 ОСОБА_1 неправомірно передано у власність земельну ділянку, площею 0, 07 га, і видано державний акт на право власності на цю земельну ділянку, а відтак вважав, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави та повинна бути витребувана із незаконного володіння відповідачів, у зв`язку з чим вимоги прокурора про поновлення порушених прав шляхом скасування неправомірного розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки вважав обґрунтованими.
		Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 червня 2017 року залишено без змін.
		Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо незаконності та скасування розпорядження Очаківської райдержадміністрації в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки та визнання недійсним державного акта на право власності на землю. Обґрунтованим визнано також висновок суду про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які набули право власності на неї за договором купівлі-продажу, оскільки у цьому випадку права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту з використанням правового механізму, встановленого статтею 388 ЦК України. Доводи апеляційної скарги щодо пропуску прокурором строку позовної давності є безпідставними. Чинне законодавство щодо регулювання діяльності прокуратури не передбачає постійного системного нагляду органів прокуратури за дотриманням законності суб`єктами публічного та приватного права. Про наявні порушення земельного та водного законодавства при передачі спірної земельної ділянки прокурор дізнався у 2016 році після перевірки, проведеної у зв`язку з порушенням кримінального провадження за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Очаківської районної державної адміністрації, про які стало відомо прокуратурі під час перевірки. Крім того, під час розгляду справи Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, яке уповноважене державною на розпорядження землями сільськогосподарського призначення, не підтримувало вимоги прокурора, що враховано судом першої інстанції. З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що позовна давність не спливла.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		ОСОБА_2 , не погодившись із судовими рішеннями, у вересні 2017 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу закрити.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що прокурор пропустив позовну давність для звернення із позовом. Вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тому перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор. Крім того, зміни до статті 88 ВК України та статті 60 ЗК України, які встановили законодавче врахування прибережних захисних смуг при відсутності проектів землеустрою, набрали чинності тільки з 2011 року. Судом порушено принцип правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу перший заступник прокурора області зазначає, що, враховуючи те, що прокурор у справі виступає на захист інтересів держави як самостійний позивач, початок перебігу позовної давності необхідно обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про факт встановлення акта, що оскаржується, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про його суперечність вимогам закону. Зміст оскаржуваного розпорядження не містить інформації, яка б свідчила про його незаконність. Таким чином, дізнатися про незаконність рішень райдержадміністрації прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування земельної ділянки на місцевості із залученням спеціалістів землевпорядних організацій, отримання від них додаткових відомостей. Факт порушення законності при ухваленні розпоряджень Очаківською РДА став відомий органам прокуратури лише у січні 2015 року під час вивчення публічної кадастрової карти, за результатами якого 17 січня 2015 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення за фактом перевищення службових повноважень посадовими особами Очаківської РДА. Крім того, спірна земельна ділянка повністю розташована у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а тому при наданні земельної ділянки необхідно було враховувати нормативні розміри прибережної захисної смуги.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.
		Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року 
		№ 1618-IV) (далі - ЦПК 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення. 
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка в загальному масиві земель перебувала у користуванні радгоспу «Чорноморський» Очаківського району Миколаївської області і була віднесена за цільовим призначенням до земель сільськогосподарського призначення.
		Розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації від 06 травня 2008 року № 148 надано дозвіл 44 громадянам України, в їх числі й ОСОБА_1 , на розробку проектів відведення земельних ділянок, загальною площею 4, 4 га (по 0, 1 га кожному), у власність для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.
		03 жовтня 2008 року виконуючим обов`язки голови Очаківської районної державної адміністрації видано розпорядження № 388, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 44 громадянам України, у тому числі ОСОБА_1 , земельної ділянки, площею 0, 07 га, для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, не наданих у власність або користування в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.
		На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_1 13 жовтня 2008 року видано державний акт, серії ЯЗ № 137632, на право власності на земельну ділянку, площею 0, 07 га, за цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, з кадастровим номером 4825184800:04:000:0441, що розташована в межах території Чорноморської сільської ради, що підтверджується копією цього державного акта.
		14 жовтня 2008 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку ОСОБА_4 , а 29 січня 2014 року останній за договором купівлі-продажу відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , по 1/2 частини кожному. На час розгляду справи вони були співвласниками цієї земельної ділянки, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 січня 2015 року № 32829620.
		Згідно з висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 18 вересня 2008 року № 01-04/5447-05 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною площею 4, 25 га, в тому числі спірної земельної ділянки, зазначені земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги за межами населеного пункту в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, на час передачі у власність громадянам перебували у державній власності та відносилися до категорії земель сільськогосподарського призначення - пасовищ.
		Земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_1 , надана адреса: Миколаївська область, Очаківський район, територія Чорноморської сільської ради, та змінено її цільове призначення: із земель сільськогосподарського призначення вона віднесена до земель, призначених для індивідуального дачного будівництва.
		Ці обставини підтверджуються й висновком відділу земельних ресурсів у Очаківському районі Миколаївської області від 11 червня 2008 року 
		№ 548/01-12, в якому зазначалося обмеження по використанню виділених земельних ділянок як таких, що розташовані в прибережній захисній смузі.
		Також при виготовленні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 22, 42 метрів від урізу води Чорного моря, що слідує із збірного кадастрового плану та кадастрового плану земельної ділянки, плану меж зон обмежень земельної ділянки.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
		Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
		Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
		Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України 
		(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
		Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3, 00 га). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).
		Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
		Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
		Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України 
		(у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.
		Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
		Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3, 00 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3, 00 га - 50, 00 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100, 00 м.
		Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
		Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (у редакції, чинній станом на 03 жовтня 2008 року), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.
		Враховуючи зміст норм законодавства, чинних станом на 03 жовтня 2008 року, доводи касаційної скарги про те, що зміни до статті 88 ВК України та статті 60 ЗК України, які встановили законодавче врахування прибережних захисних смуг при відсутності проектів землеустрою, набрали чинності тільки з 2011 року, є безпідставними.
		Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.
		Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
		Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).
		Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
		Стосовно доводів касаційної скарги про втручання у мирне володіння майном Верховним Судом враховано таке.
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
		Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
		Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» 
		від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» 
		від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, за якими слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
		У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.
		Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
		У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності заявника критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
		Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
		Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.
		З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
		Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
		Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
		У спорах стосовно прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, недопущенні погіршення екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
		Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18), від 07 листопада 2018 року у 
		справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18).
		Отже, витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.
		Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.
		За таких обставин результат розгляду судом позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу. 
		Щодо доводів касаційної скарги про пропуск позовної давності Верховним Судом враховано таке.
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
		Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).
		Позов у цій справі прокурор подав до суду 07 липня 2016 року.
		Таким чином, враховуючи встановлені судами обставини справи, зокрема, що про порушення прокурору стало відомо лише у січні 2015 року під час вивчення публічної кадастрової карти у межах розслідування кримінального провадження за фактом перевищення службовими повноваженнями посадовими особами Очаківської РДА при розпорядженні землями в межах прибережної захисної смуги, крім того, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, яке уповноважене державою на розпорядження землями сільськогосподарського призначення, не підтримало позицію прокурора та заперечувало проти витребування земельної ділянки, висновки судів про відсутність пропуску позовної давності є обґрунтованими.
		Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах щодо оцінки спливу позовної давності викладений у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 483/1013/16-ц. Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив. 
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, що здійснена судами попередніх інстанцій та перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 17 серпня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                  С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                            А. С. Олійник
		 
		 
		                                                                                                            В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...