Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/10371/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2019.
Дата набрання законної сили: 21.08.2019
Номер судового провадження: 14-344цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 серпня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 711/10371/17
		Провадження № 14-344цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Головне управління Національної поліції в Черкаській області (далі - ГУ НП в Черкаській області),
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ГУ НП в Черкаській області
		 
		на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2018 року у складі судді Шиповича В. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 року у складі колегії суддів Фетісової Т. Л., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.
		 
		у цивільній справі за позовом  ОСОБА_1 до ГУ НП в Черкаській області про встановлення факту нещасного випадку при виконанні службових обов`язків, визнання незаконними та скасування актів, зобов`язання провести розслідування та
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: встановити, що нещасний випадок (травма), який мав місце 06 жовтня 2016 року у приміщенні Уманського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області (далів - Уманський ВП), трапився під час виконання ним службових обов`язків поліцейського із забезпечення публічної безпеки і порядку; визнати незаконним та скасувати акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 22 листопада 2016 року за формою Н-5*, що стався 06 жовтня 2016 року о 05 год 30 хв; визнати незаконним та скасувати акт від 23 грудня 2016 року № 1 за формою НТ* про нещасний випадок невиробничого характеру; зобов`язати ГУ НП в Черкаській області провести повторне службове розслідування за фактом нещасного випадку, який трапився з ним 06 жовтня 2016 року у приміщенні Уманського ВП, протягом семи робочих днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили, з урахуванням матеріалів і доказів, здобутих у попередньо проведених службових розслідуваннях та при судовому розгляді справи, та не пізніше трьох днів з дати завершення розслідування видати йому складені акти за встановленою формою. 
		 
		На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що із 07 листопада 2015 року по 07 липня 2017 року він проходив службу у органах Національної поліції. Остання займана ним посада - старший інспектор з особливих доручень інспекторського відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Черкаській області. 
		 
		Наказом ГУ НП в Черкаській області від 21 вересня 2016 року № 1669 «Про виїзд зведеного загону ГУ НП до м. Умань» його відряджено з 26 вересня 2016 року до Уманського ВП для участі у забезпеченні публічної безпеки і порядку під час перебування брацлавських хасидів у м. Умані.
		 
		06 жовтня 2016 року близько 05 год 30 хв у приміщенні Уманського ВП з ним стався нещасний випадок, а саме: спускаючись сходами на перший поверх, він послизнувся і впав, унаслідок чого вдарився головою об сходи та на декілька хвилин втратив свідомість. 
		 
		Його обстежили в Комунальному закладі «Уманська міська лікарня» та запропонували пройти курс стаціонарного лікування, від якого він відмовився за браком коштів та з огляду на закінчення строку відрядження до м. Умані.
		 
		Про нещасний випадок, що стався під час проходження служби, він того ж дня (06 жовтня 2016 року) повідомив керівника тимчасового оперативного штабу ГУ НП у м. Умань Іванькова В. М. та надав рапорт старшому інспектору управління кадрового забезпечення ГУ НП в Черкаській області Макаренку  А.  О.
		 
		У подальшому за місцем проживання із 07 по 17 жовтня 2016 року за попередньо встановленим діагнозом він пройшов курс стаціонарного лікування у неврологічному відділенні Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Черкаській області» (далі - ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області»).
		 
		За наслідками розслідування нещасного випадку, що стався з ним 06 жовтня 2016 року у приміщенні Уманського ВП, комісія ГУ НП в Черкаській області склала акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 22 листопада 2016 року за формою Н-5*, що стався 06 жовтня 2016 року о 05 год 30 хв; акт від 23 грудня 2016 року № 1 за формою НТ*про нещасний випадок невиробничого характеру.
		 
		Посилався на порушення роботодавцем строків розслідування нещасного випадку, а також на безпідставне віднесення комісією ГУ НП в Черкаській області зазначеногонещасного випадку, що трапився з ним у період проходження служби, до такого, що не пов`язаний із виконанням службових обов`язків.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) від 22 листопада 2016 року за формою Н-5*, що стався 06 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 , складений комісією ГУ НП в Черкаській області із розслідування нещасного випадку. Скасовано акт про нещасний випадок невиробничого характеру від 23 грудня 2016 року № 1 за формою НТ*, що стався 06 жовтня 2016 року із ОСОБА_1 , складений комісією ГУ НП в Черкаській області із розслідування нещасного випадку. Зобов`язано керівника ГУ НП в Черкаській області організувати проведення повторного розслідування нещасного випадку, що стався 06 жовтня 2016 року із ОСОБА_1 у приміщенні Уманського ВП, зі складанням за результатами розслідування відповідних актів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 рокуапеляційну скаргу ГУ НП в Черкаській області залишено без задоволення, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2018 рокузалишено без змін.
		 
		Задовольняючи позов  ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що відповідач порушив Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затверджений наказом МВС України від 27 грудня 2002 року № 1346 (далі - Порядок № 1346).
		 
		Суд вважав передчасним висновок комісії відповідача про відсутність технічних причин нещасного випадку з позивачем, пославшись на пояснення потерпілого про невідповідність сходів, на яких він упав, державним будівельним нормам, а також про те, що не було проведено обстеження місця події, а саме частини приміщення Уманського ВП, не відібрано пояснень у потерпілого ОСОБА_1 та свідків указаної події.
		 
		Указавши, що суд не може підміняти собою орган, уповноважений на здійснення розслідування нещасного випадку, суд зробив висновок, що відсутні підстави для встановлення вказаного факту в судовому порядку.
		 
		Також суд зазначив, що незгода з актами, складеними за результатами повторного розслідування нещасного випадку, не позбавляє ОСОБА_1 права заявити вимогу до роботодавця про їх складення згідно з формою, закріпленою Порядком № 1346, та взяття на облік нещасного випадку, що стався з ним у період проходження служби при виконанні службових обов`язків.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У жовтні 2018 року ГУ НП в Черкаській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 року, провадження у справі закрити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір пов`язаний із проходженням позивачем публічної служби, а тому належить до виключної юрисдикції адміністративного суду.
		 
		Крім того, суд не з`ясував наявності причинно-наслідкового зв`язку між падінням ОСОБА_1 06 жовтня 2016 року у приміщенні Уманського ВП та встановленим йому 07 жовтня 2016 року діагнозом, що призвів до втрати працездатності на період із 07 по 17 жовтня 2016 року, ураховуючи ту обставину, що у день, коли стався нещасний випадок, позивач відмовився від госпіталізації та повернувся на робоче місце, що свідчить про недоведеність обставин заподіяння шкоди його здоров`ю унаслідок раптового впливу на позивача небезпечного виробничого фактору чи середовища, що сталися у процесі виконання трудових обов`язків.
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін, посилаючись на обґрунтованість висновків судів про наявність правових підстав для визнання незаконними і скасування оскаржуваних актів про розслідування нещасного випадку та зобов`язання відповідача провести повторне розслідування нещасного випадку.
		 
		Крім того, зазначив, що під час розгляду справи № 823/696/17 у порядку адміністративного судочинства представник відповідача стосовно юрисдикції стверджував зовсім протилежне, ніж наведене у касаційній скарзі у справі, що розглядається.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 29 травня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Суди встановили, що наказом ГУ НП в Черкаській області від 07 листопада 2015 року № 1 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора з особливих доручень управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Черкаської області.
		 
		Наказом ГУ НП в Черкаській області від 07 липня 2017 року № 177 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
		 
		Факт перебування ОСОБА_1 у службовому відрядженні в м. Умань та чергування в приміщенні Уманського ВП як керівника робочої групи тимчасового оперативного штабу з 20 години 05 жовтня 2016 року до 08 години 06 жовтня 2016 року не заперечувався сторонами під час судового розгляду та підтверджений дослідженими судом доказами, а саме:
		 
		- наказом т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області від 21 вересня 2016 року № 1669 «Про виїзд зведеного загону ГУ НП до м. Умань»;
		 
		- наказом т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області від 22 вересня 2016 року № 1697 «Про створення тимчасового оперативного штабу ГУ НП по забезпеченню підтримання публічної безпеки і порядку у м. Умань під час масового перебування брацлавських хасидів у вересні-жовтні 2016 року»;
		 
		- протоколом наради тимчасового оперативного штабу ГУ НП в м. Умані від 26 вересня 2016 року;
		 
		- графіком чергування членів робочої групи тимчасового оперативного штабу ГУ НП в м. Умані, затвердженим 26 вересня 2016 року.
		 
		Згідно з довідкою чергового лікаря приймального відділення Уманської міської лікарні від 06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приймального відділення лікарні.
		 
		Відповідно до протоколу медичного огляду від 06 жовтня 2016 року № 419 та акта хіміко-токсикологічних досліджень № 1343 ОСОБА_1 визнаний тверезим.
		 
		Рапортом від 06 жовтня 2016 року на ім`я т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області ОСОБА_1. повідомив про нещасний випадок, який стався з ним у приміщенні Уманського ВП.
		 
		Із 07 по 17 жовтня 2016 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» з приводу закритої черепно-мозкової травми, що підтверджено випискою № 1745/14.
		 
		07 жовтня 2016 року лікар-невролог ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» склав та направив до ГУ НП в Черкаській області сигнальний листок про нещасний випадок із ОСОБА_1 
		 
		Наказом т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області від 18 листопада 2016 року № 2072 для проведення розслідування нещасного випадку із ОСОБА_1 , який стався 06 жовтня 2016 року, створено комісію у складі: Бойко Л. Д. - інженер центру обслуговування ГУ НП в Черкаській області, Юхимович Л. М. - спеціаліст ВЛМТЗ ГУ НП в Черкаській області, Кобилка В. М. - начальник УОАЗОР ГУ НП в Черкаській області, Приз А. М. - заступник начальника управління - начальник відділу УКЗ ГУ НП в Черкаській області, Труба О.П. - голова Черкаської обласної організації професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України.
		 
		22 листопада 2016 року комісія з розслідування нещасного випадку, створена наказом т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області від 18 листопада 2016 року № 2072 склала за формою Н-5* акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення), що стався 06 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 
		 
		Комісія встановила, що, перебуваючи в складі робочої групи тимчасового оперативного штабу ГУ НП в м. Умань, під час чергування 06 жовтня 2016 року о 05 год 30 хв у приміщенні Уманського ВП ОСОБА_1 , спускаючись сходами на 1-й поверх до чергової частини, не втримав рівноваги, послизнувся і впав.
		 
		Причинами нещасного випадку комісія вважала порушення ОСОБА_1 статті 14 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII).
		 
		За висновком комісії нещасний випадок стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків.
		 
		23 грудня 2016 року т.в.о. начальника ГУ НП в Черкаській області затвердив акт № 1 про нещасний випадок невиробничого характеру, що стався 06 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 , складений за формою НТ* комісією із розслідування нещасного випадку, створеною наказом від 18 листопада 2016 року № 2072.
		 
		Комісія визнала, що травмування ОСОБА_1 виникло внаслідок власної необережності, чим порушено статтю 14 Закону № 2694-XII, а тому нещасний випадок є таким, що стався в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків.
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		 
		Вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
		 
		За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
		 
		За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).
		 
		Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
		 
		Згідно із частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
		 
		За змістом пункту 2 частини другої зазначеної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів. 
		 
		Аналогічні положення закріплені у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), передбачено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		 
		Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		 
		Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними нормативно-правовими актами.
		 
		Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначено відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
		 
		Згідно з пунктом 3 Положення № 114 на службу в органи внутрішніх справ приймаються на добровільних засадах особи, які досягли 18-річного віку (крім випадків, встановлених законодавством), здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров`я виконувати покладені на них обов`язки. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 20 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» представник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.
		 
		Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
		 
		Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон. Зразки та порядок видання службових посвідчень та спеціальних жетонів затверджує Міністр внутрішніх справ України (стаття 17 Закону № 580-VIII).
		 
		Суди попередніх інстанцій дослідили, що у справі на а. с. 22 у т. 1 міститься витяг з наказу ГУ НП в Черкаській області від 07 листопада 2015 року № 1 о/с, згідно з яким відповідно до пунктів 9, 12 розділу ХІ Закону № 580-VIII призначено тих, що прибули з Міністерства внутрішніх справ України, з присвоєнням спеціальних звань поліції в порядку переатестації та установленням посадових окладів згідно зі штатним розписом із 07 листопада 2015 року, зокрема ОСОБА_1 , який мав спеціальне звання підполковник міліції, призначено старшим інспектором з особливих доручень управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Черкаській області із присвоєнням йому спеціального звання - підполковник поліції; вислуга років на день призначення складає 19 років 08 місяців 18 днів. 
		 
		На а. с. 24 у т. 1 знаходиться копія посвідчення НОМЕР_2, виданого УМВС України в Черкаській області підполковнику міліції ОСОБА_1 , старшому інспектору штабу. 
		 
		Також на а. с. 25 у т. 1 міститься копія посвідчення НОМЕР_1 , виданого 15 грудня 2016 року ГУ НП в Черкаській області підполковнику поліції ОСОБА_1 , старшому інспектору з особливих доручень.
		 
		З викладеного вбачається, що  ОСОБА_1  проходив службу спочатку в органах внутрішніх справ, а потім у Національній поліції України, отримав відповідні посвідчення, тобто перебував на публічній службі.
		 
		За правилами адміністративного судочинства розглядаються спори, пов`язані з проходженням публічної служби, одним з різновидів якої є служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції України.
		 
		Позивач заявив вимоги, які стосуються виконання ним службових обов`язків поліцейського із забезпечення публічної безпеки і порядку у Національній поліції України, тобто спірні правовідносини виникли під час проходження позивачем публічної служби.
		 
		Разом з тим у справі на а. с. 51-56 у т. 1 знаходяться копії судових рішень, ухвалених у справі № 823/696/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Черкаській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, а саме ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, про задоволення клопотання представника відповідача; провадження у справі № 823/696/17 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії), оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Вбачається, що  ОСОБА_1 звертався у травні 2017 року до суду з адміністративним позовом з тими самими предметом і підставами, що й у справі, яка розглядається.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 170 КАС України у редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
		 
		Оскільки адміністративний суд закрив провадження в адміністративній справі за позовом, поданим до того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, що і в цій справі, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на припис частини п`ятої статті 170 КАС України позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, пункт 230).
		 
		Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		 
		ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06), у якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), у якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18-24)).
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що постановлення окружним адміністративним судом ухвали про закриття провадження у справі поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
		 
		З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п`ятої статті 170 КАС України Велика Палата Верховного Суду вважає, що ця справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.
		 
		Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила й у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18).
		 
		Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.
		 
		Суди попередніх інстанцій проаналізували нормативні акти, які регулюють спірні правовідносини.
		 
		Наказом МВС України від 27 грудня 2002 року затверджено Порядок № 1346.
		 
		Указаний Порядок № 1346 підлягав застосуванню під час розслідування нещасного випадку, який стався 06 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 .
		 
		Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 1346 розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров`я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі (далі - нещасні випадки).
		 
		За результатами розслідування складаються акти за формою Н-1* і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов`язків (пункт 2.2 Порядку № 1346).
		 
		Якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1*, тобто нещасний випадок не пов`язаний з виконанням службових обов`язків, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ* (пункт 2.4 Порядку № 1346).
		 
		Про кожний нещасний випадок (у тому числі поранення) працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу підрозділу і вжити заходів до надання необхідної допомоги (пункт 3.1 Порядку № 1346).
		 
		Керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), крім випадків зі смертельним наслідком та групових випадків травматизму, наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підрозділу (голова комісії), керівник (безпосередній або прямий начальник) структурного підрозділу, де працює потерпілий, інші посадові особи, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС (пункт 3.5 Порядку № 1346).
		 
		Відповідно до пункту 3.8 Порядку № 1346 комісія з розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) зобов`язана протягом трьох діб після утворення комісії:
		- обстежити місце події, опитати свідків і осіб, причетних до неї, і одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;
		- визначити відповідність умов служби (праці, навчання) вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;
		- з`ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку (у тому числі поранення), визначити осіб, які припустилися порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;
		- визначити, чи трапився нещасний випадок (у тому числі поранення) у період проходження служби при виконанні службових обов`язків (не пов`язаний з виконанням службових обов`язків);
		- скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1* (НТ*) у п`яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу, який призначив комісію.
		 
		Тобто у вказаному Порядку № 1346 детально і поетапно визначено, як мала діяти комісія з розслідування нещасного випадку.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову).
		 
		Аналогічні положення містяться й у статті 12 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), у частині четвертій якої зазначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		У частині другій статті 59 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Аналогічні вимоги містяться й у статті 78 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
		 
		Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
		 
		Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що зазначеними нормами матеріального права на комісію покладено обов`язок вжиття низки дій стосовно розслідування нещасного випадку, однак, як установив суд на підставі зібраних у справі доказів, розслідування нещасного випадку проведено неналежним чином.
		 
		Зокрема, суд зазначив, що комісією з розслідування нещасного випадку (або її члени) не допитано потерпілого та свідків, не проведено обстеження місця події.
		 
		Також суд належно оцінив, що надані представником відповідача копії письмових пояснень ОСОБА_1 та інспектора - чергового Уманського ВП з приводу обставин нещасного випадку отримані у жовтні 2016 року, тобто ще до створення 18 листопада 2016 року комісії з розслідування нещасного випадку, крім того, отримано особами, які не були членами цієї комісії.
		 
		Суд вмотивовано вважав, що за відсутності результатів обстеження місця події висновок комісії про відсутність технічних причин нещасного випадку є передчасним та необґрунтованим.
		 
		Суд зробив належний висновок про наявність підстав для скасування оспорюваних актів та про зобов`язання відповідача організувати проведення повторного розслідування нещасного випадку, що стався 06 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 у приміщенні Уманського ВП, зі складанням за результатами розслідування відповідних актів.
		 
		Наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, а відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		З огляду на вказане оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		 
		У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області залишити без задоволення.
		 
		Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 11 вересня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                        О. С. Золотніков                         
		                                              Т. О. Анцупова                                       О. Р. Кібенко
		С. В. Бакуліна                                         Л. М. Лобойко
		В. В. Британчук                                      Н. П. Лященко
		Ю. Л. Власов                                          О. Б. Прокопенко
		М. І. Гриців                                              Л. І. Рогач
		Д. А. Гудима                                           О. С. Ткачук       
		В. І. Данішевська                                  В. Ю. Уркевич
		                                              Ж. М. Єленіна                                        О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...