Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/416/17-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.09.2019. Забезпечено надання загального доступу: 30.09.2019.
Дата набрання законної сили: 07.08.2019
Номер судового провадження: 14-242цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		7 серпня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 200/416/17-ц
		Провадження № 14-242цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивачка) до арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни (далі також - відповідачка) про визнання права на частку у спільній частковій власності та про заборону вчинення дій
		за касаційною скаргою позивачки на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року, постановлену суддею Шевцовою Т. В., й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі Лаченкової О. В., Варенко О. П. і Городничої В. С.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           29 грудня 2016 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила:
		1.1.       Визнати за нею право на «частку у розмірі 2,84/100» у праві спільної часткової власності на матеріали, обладнання й інше майно, яке відповідно до проектно-кошторисної, будівельно-монтажної, фінансової, бухгалтерської та іншої документації було використане у процесі будівництва незавершеної будівництвом адміністративної будівлі комерційного призначення, розташованої на вул. Мечникова, 19 у м. Дніпрі на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:02:414:0064 (далі - будівля).
		1.2.       Заборонити відповідачці, яка є ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «Консоль ЛТД» (далі - товариство), включати до ліквідаційної маси цього товариства матеріали, обладнання й інше майно, яке відповідно до проектно-кошторисної, будівельно-монтажної, фінансової, бухгалтерської та іншої документації було використане в процесі будівництва будівлі та перебуває у спільній частковій власності, а також ініціювати та провести державну реєстрацію права власності товариства на будівлю.
		2.           Позов мотивувала такими обставинами:
		2.1.       29 січня 2004 року позивачка уклала з товариством два договори про спільну діяльність з пайової участі у будівництві багатофункціонального офісного центру у формі простого товариства - № 0207/304-6 і № 0208/304-7(р) (далі - договори пайової участі).
		2.2.       Згідно з пунктами 3.3 договорів пайової участігрошові та майнові внески товариства і пайовика (позивачки), а також зведений у результаті спільної діяльності об`єкт (зокрема, незавершений будівництвом) є їх спільною частковою власністю.
		2.3.       За договором від 29 січня 2004 року № 0207/304-6 позивачка внесла у спільну діяльність 395 035 грн, що за курсом Національного банку України на день сплати було еквівалентно 74 100 дол. США, а за договором № 0208/304-7(р) - 1 027 286,05 грн, що за курсом Національного банку України на день сплати було еквівалентно 193 200 дол. США.
		2.4.       Станом на час звернення до суду з цим позовом будівля була готова майже на 85 % і не введена в експлуатацію.
		2.5.       Відповідно до повідомлення № 34285, розміщеного 8 серпня 2016 року на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України, товариство визнане банкрутом, розпочата процедура його ліквідації, а ліквідатором призначена відповідачка.
		2.6.       У межах ліквідаційної процедури відповідачка відмовила у наданні інформації на запит позивачки щодо включення чи невключення будівлі до ліквідаційної маси товариства.
		2.7.       Вказане порушує права позивачки як пайовика, а якщо будівля у процедурі ліквідації товариства буде включена до ліквідаційної маси, то це призведе до порушення прав позивачки як співвласника матеріалів, обладнання й іншого майна, використаного для будівництва будівлі.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.           13 січня 2017 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі.
		4.           Мотивував ухвалу так:
		4.1.       Щодо товариства триває ліквідаційна процедура.
		4.2.       Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон України про визнання банкрутом) з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, і у межах провадження у справі про банкрутство.
		4.3.       Дії (бездіяльність) ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть оскаржити до господарського суду учасники справи про банкрутство, права яких порушують такі дії (бездіяльність).
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		5.           19 квітня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
		6.           Мотивував ухвалу так:
		6.1.       Ухвала суду першої інстанції оскаржена з підстав юрисдикції, а відповідно до пункту 5 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, окремо від рішення суду могли бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали про відкриття провадження у справі лише у разі недотримання правил підсудності, а не юрисдикції.
		6.2.       Оскільки ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі оскаржена з підстав юрисдикції, то її слід залишити без змін.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.           10 травня 2017 року позивачка подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Скаржиться на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої й апеляційної інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження та для продовження розгляду. 
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		8.           3 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
		9.           Вказану ухвалу мотивував тим, що позивачкаоскаржує ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)         Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		10.        Позивачка мотивує касаційну скаргу так:
		10.1.    Висновок суду першої інстанції про необхідність оскарження дій ліквідатора товариства до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушені такими діями (бездіяльністю), є помилковим і ґрунтується на неправильному тлумаченні приписів Закону України про визнання банкрутом.
		10.2.    Відповідно до статті 1 Закону України про визнання банкрутом позивачка не є ні стороною, ні іншим учасником справи про банкрутство товариства, а тому звертатись з позовом до господарського суду не має права.
		10.3.    Відповідно до статей 1, 2, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, позивачка як фізична особа не належала до осіб, які мали право звертатися до господарського суду з таким позовом, а відповідачка як фізична особа-суб`єкт незалежної професійної діяльності, не була особою, яка може виступати у господарському процесі відповідачем.
		10.4.    Спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
		10.5.    Ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі відповідно до пункту 4 частини першої статті 293 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, можна було оскаржити окремо від рішення суду, а наведені в апеляційній скарзі доводи щодо юрисдикції мав оцінити апеляційний суд, але цього не зробив.
		(2)         Позиції інших учасників справи
		11.        У липні 2017 року відповідачка подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні останньої, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
		12.        Мотивує заперечення на касаційну скаргу так:
		12.1.    12 березня 2015 року Господарський суд Київської області у справі № 911/5186/14 постановив ухвалу, якою порушив провадження про банкрутство товариства, а 4 серпня 2016 року прийняв постанову, якою визнав останнє банкрутом, відкрив його ліквідаційну процедуру та призначив відповідачку ліквідатором.
		12.2.    Майнові вимоги до боржника, стосовно якого порушене провадження про банкрутство, треба розглядати за правилами господарського судочинства.
		12.3.    Позивачка має звернутися з вимогами до товариства, а не до відповідачки, оскільки остання жодних правовідносин з позивачкою не має.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1)         Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1)     Щодо неможливості оскарження ухвали суду першої інстанції
		13.        Згідно з частиною другою статті 292 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього кодексу.
		14.        Відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 293 ЦПК України у вказаній редакції окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі та щодо відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності.
		15.        Отже, ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі можна було оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду у всіх випадках, тоді як ухвалу цього ж суду про відкриття провадження у справі - виключно з підстав порушення правил підсудності.
		16.        Оскільки суд першої інстанції відмовив позивачці у відкритті провадження на тій підставі, що справу має розглядати господарський суд, таку ухвалу відповідно до вказаних приписів процесуального закону позивачка могла оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку. 
		17.        В ухвалі від 19 квітня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області правильно вказав, що позивачка оскаржує ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року про відмову у відкритті провадження у справі. Однак, залишаючи цю ухвалу без змін, у мотивувальній частині суд апеляційної інстанції зробив висновки щодо неможливості оскарження в апеляційному порядку з підстав порушення правил юрисдикції ухвал про відкриття провадження у справі.
		18.        З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що позивачка не могла оскаржити ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року окремо від рішення суду в апеляційному порядку.
		19.        Крім того, необґрунтованим є висновок апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин висновку Верховного Суду України (щодо застосування пункту 5 частини першої статті 293 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом), викладеного у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2190цс15, в якій її учасник оскаржував ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі.
		(1.2)     Щодо юрисдикції суду 
		20.        Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		21.        Суд першої інстанції встановив, що відносно товариства триває ліквідаційна процедура, в межах якої арбітражним керуючим призначена відповідачка.
		22.        Позивачка мотивує вимоги порушенням відповідачкою як арбітражним керуючим товариства права власності позивачки на частку у спільній частковій власності. Отже, спірні правовідносини виникли у позивачки (як пайовика за договором про спільну діяльність) із товариством.
		23.        Закон України про визнання банкрутом у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року № 4212-VI (далі - Закон України № 4212-VI) у частині четвертій статті 10 визначив, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника.
		24.        Підпункт 1 пункту 7 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI доповнив частину першу статті 12 ГПК України пунктом 7, згідно з яким господарським судам стали підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
		25.        4 листопада 2012 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов`язань» від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI (далі - Закон України № 5405-VI), який, зокрема, вніс зміни до Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI, що на той час ще не набрала чинності.
		26.        Закон України № 5405-VI у пункті 6 його розділу I доповнив розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України про визнання банкрутом в редакції Закону України № 4212-VI пунктом 1-1, згідно з яким положення Закону України про визнання банкрутом застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом; положення Закону України про визнання банкрутом, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
		27.        Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Закону України № 5405-VI зазначений пункт 6 його розділу I набирав чинності одночасно із Законом України № 4212-VI.
		28.        Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подальшого удосконалення адміністрування податків і зборів» № 5518-VI від 6 грудня 2012 року (далі - Закон України № 5518-VI) частину четверту статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI (пункт 13 Закону України № 5518-VI), яка на той час ще не набрала чинності, та пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України (пункт 14 Закону України № 5518-VI) викладено в новій редакції.
		29.        Закон України № 5518-VI набрав чинності з 1 січня 2013 року, крім пунктів 13 і 14 розділу I цього Закону, які набрали чинності одночасно із Законом України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI.
		30.        Відповідно до пункту 1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI ця редакція Закону про визнання банкрутом набирала чинності через рік з дня його опублікування, крім окремих положень, до яких не належали частина четверта статті 10 та підпункт 1 пункту 7 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
		31.        Закон України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI був вперше офіційно опублікований у газеті «Голос України» 18 січня 2012 року. Отож, частина четверта статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI і № 5518-VI) і пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI і № 5518-VI) відповідно до пункту 1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI набрали чинності 19 січня 2013 року.
		32.        Таким чином, пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI і № 5518-VI) та частина четверта статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI і № 5518-VI) з 19 січня 2013 року встановили юрисдикцію господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо всіх майнових спорів з вимогами до боржника у такій справі.
		33.        Отже, якщо спір з майновими вимогами до боржника, щодо якого до 19 січня 2013 року порушене провадження про банкрутство, ініційований за правилами цивільного судочинства до вказаної дати, господарський суд не має юрисдикції щодо розгляду такого спору. Якщо ж цей спір ініційований за правилами цивільного судочинства 19 січня 2013 року чи пізніше, господарський суд не має юрисдикції щодо його розгляду лише тоді, якщо станом на 19 січня 2013 року цей суд вже прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
		34.        Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12. 
		35.        З позовом у цій справі позивачка звернулася 29 грудня 2016 року. Як вказала відповідачка у запереченнях на касаційну скаргу, провадження у справі про банкрутство товариства порушено 16 липня 2012 року, а 4 серпня 2016 року Господарський суд Київської області прийняв постанову про визнання товариства банкрутом.
		36.        Оскільки позов поданий після 19 січня 2013 року, до спірних правовідносин застосовуються приписи частини четвертої статті 10 Закону України про визнання банкрутом у редакції Закону України № 4212-VI (зі змінами, внесеними Законами України № 5405-VI і № 5518-VI) та пункту 7 частини першої статті 12 ГПК України у редакції того ж Закону, що набрали чинності 19 січня 2013 року. 
		37.        Відповідно до частини четвертої статті 40 Закону України про визнання банкрутом у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії (бездіяльність) учасників ліквідаційної процедури та здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
		38.        Арбітражний керуючий - це фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України (абзац другий частини першої статті 1 Закону України про банкрутство).
		39.        Арбітражні керуючі є суб`єктами незалежної професійної діяльності. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника (частина перша та друга статті 4 того ж Закону).
		40.        Відповідно до частини одинадцятої статті 41 Закону України про визнання банкрутом дії (бездіяльність) ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю).
		41.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідачка є особою, яка має спеціальний статус арбітражного керуючого. Отже, відповідачка здійснює повноваження відповідно до Закону України про визнання банкрутом та несе юридичну відповідальність лише у межах її повноважень як арбітражного керуючого.
		42.        Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 29 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). Аналогічний за змістом припис закріплений у частині першій статті 47 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
		43.        Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники (частина третя статті 38 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду; близький за змістом припис закріплений у частині третій статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
		44.        Оскільки арбітражний керуючий діє від імені підприємства-боржника у межах наданих повноважень, така особа у цивільному процесі не має самостійної процесуальної дієздатності.
		45.        З огляду на все викладене вище необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Вимоги цієї позовної заяви має вирішувати суд у порядку, визначеному Законом України про визнання банкрутом, за правилами господарського судочинства.
		(2)         Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1)     Щодо суті касаційної скарги
		46.        Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. 
		47.        Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
		48.        Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		49.        Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		50.        З огляду на те, що суди першої й апеляційної інстанцій, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми матеріального права, касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року й ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року з урахуванням висновків, сформульованих у цій постанові.
		(2.2)     Щодо судових витрат 
		51.        Враховуючи правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій щодо відмови у відкритті провадження у цій справі, судовий збір, який позивачка сплатила у судах апеляційної та касаційної інстанцій, слід покласти на позивачку.
		Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою та четвертою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.    Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2.    Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року змінити в мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції цієї постанови; в іншій частині ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукВ. В. Пророк Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...