Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/3250/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано для оприлюднення: 30.09.2019. Зареєстровано: 01.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.10.2019.
Дата набрання законної сили: 19.12.2019
Номер судового провадження: П/520/5787/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   Харківський окружний адміністративний суд   61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710  Рішення  
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  
		 Харків
		 
		  "26" вересня 2019 р.                                                                       № 520/3250/19  
		Харківський окружний адміністративний суд  у складі 
		Головуючого судді   Спірідонов М.О.   
		за участю секретаря судового засідання  Ліпчанська Я.В. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
		   Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )   до   Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46)    про  скасування вимоги про сплату боргу ,
		В С Т А Н О В И В:
		              Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до     Харківського окружного адміністративного суду         з         зазначеним позовом та просить суд:
		               1. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-141422-17 від 19.02.2019 року;
		2. Судові витрати покласти на відповідача.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за 2018 рік ФОП ОСОБА_1 було сплачено єдиний внесок на обов`язкове державне соціальне страхування в сумі 9828,72 грн. Разом з тим, як зазначає позивач,  Головним управлінням ДФС у Харківській області від 19.02.2019 року за №Ф-141422-17 винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) за єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, якою зобов`язано сплатити заборгованість для платника, який проводить незалежну професійну діяльність в розмірі 10002,02 грн., що на думку позивача, призвело до подвійного оподаткування його діяльності.
		Позивач не погоджується із зазначеною вимогою по сплаті боргу (недоїмки) за єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, звернувся до суду з позовом, в якому просить її скасувати.
		Представником Головного управління ДФС в Харківській області до суду надано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та одночасно як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат). Позивач своєчасно сплачував ЄСВ за себе як за фізичну особу-підприємця на спрощеній системі оподаткування, однак не в повному обсязі сплачував ЄСВ як за самозайняту особу. Таким чином, оскаржуване рішення є правомірним, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Ухвалою суду від 03.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
		          Ухвалою суду від 05.06.2019 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 520/3939/19 (№ Пз/9901/10/19).
		          Ухвалою суду від 17.09.2019 поновлено провадження у даній справі, призначено судове засідання на 26.09.2019.
		          Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву від 26.09.2019, в якій просить розглядати справу без його участі.
		          Відповідач в судове засідання також не прибув, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи судом. Про причини неприбуття суд не повідомив.
		Частиною першою статті 205 КАС визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.                                                                      Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , зареєстрований як приватний підприємець з 13.11.2002 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_1 . 
		Згідно довідки про взяття на облік платника податків №583 від 03.02.2012 роки ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку у Київській ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області з 08.01.2000 року за №4251 та є платником єдиного податку зі ставкою 5%, без найманих працівників.
		Згідно повідомлення про взяття на облік фізичної особи - підприємця, ОСОБА_1 взятий на облік в управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова з 17 грудня 1999 року.          
		Судом також встановлено, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність як адвокат, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №900 від 16.12.1999 року.                                                                                                                                             За 2018 рік Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було сплачено єдиний внесок на обов`язкове державне соціальне страхування в сумі 9828,72 гривні (819,06 х 12), що підтверджується копіями квитанцій про сплату ЄСВ за 2018 рік.
		Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік було подано до Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС України у Харківській області  30 січня 2019 роки .                                                                                                                        За січень-лютий 2019 рокуФОП ОСОБА_1 було сплачено єдиний внеск на обов`язкове державне соціальне страхування в сумі 1836.12 гривень, що підтверджується копіями квитанцій про сплату  ЄСВ за 2019 рік .
		Основним видом діяльності позивача згідно КВЕД є діяльність у сфері права (клас 69.10 КВЕД). Також як приватний підприємець, ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність на підставі КВЕД за класами: 46.14, 47.99, 63.99, 70.22, 73.20, яка пов`язана із наданням юридичних послуг адвоката.
		          Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області  19.02.2019 року винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-141422-17,  якою зобов`язано ОСОБА_1 сплатити заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як для платника, який провадить незалежну  професійну діяльність в розмірі 10002,02 гривень.
		          Вважаючи дії відповідача щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) та вимогу протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
		Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
		          Під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що підставою для формування спірної вимоги стало твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов`язку нараховувати та сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем, а також як самозайнятою особою - адвокатом.
		          Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).
		          Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
		          Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону №2464 визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
		          Відповідно до п.4, 5 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є:
		          фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
		          особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
		          Згідно п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
		          Відповідно до п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
		          Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
		          З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, сплачувався ЄСВ за 2018 рік та за січень-лютий 2019 року, що підтверджується копіями квитанцій, які містяться у матеріалах справи.
		          Щодо твердження відповідача про наявність у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ і як самозайнята особа, суд зазначає наступне.
		          Відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
		          Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
		          Згідно пунктів 63.1, 63.2 ст.63 Податкового кодексу України, облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
		          Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.
		          Взття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.
		          Пунктом 63.5 ст.63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
		          Фізичні особи-підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
		          Відповідно до п.65.2 ст.65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
		          Згідно пп.65.4.4 п.65.4 ст.65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
		          Відповідно до положень ч.4 п.6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
		          У такому разі фізична особа зобов`язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою «Зміни» та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.
		          Відповідно до положень п. 178.1, п. 178.2 ст. 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.
		          Відповідно до п.19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.
		          Податковий кодекс України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов`язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.
		          Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
		          Таким чином, суд вважає, що із системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно ст.178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
		          Слід зауважити, що позивач здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права та адвокатську діяльність займається одним і тим же видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов`язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.
		          Судом встановлено, що позивач, перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець з 13.11.2002 року, є платником єдиного податку ІІІ групи з 08.01.2000 та має ознаку незалежної професійної діяльності.
		          Відтак, суд зазначає, що позивачем, як фізичною особою-підприємцем, добросовісно виконувався обов`язок щодо сплати ЄСВ, а тому донарахування ЄСВ позивачу, як само зайнятій особі є протиправним.
		          Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 15 травня 2018 року (далі - Порядок №435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.
		          Пунктом 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку №435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).
		          Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		          Положення пункту 16 розділу IV "Формування звіту" Порядку №435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника "фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності" формою звіту не передбачено.
		          Отже, приписи пункту 16 Порядку №435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.
		          Суд констатує наявність колізії між приписами нормативно-правових актів різної юридичної сили - невідповідність між приписами закону та положеннями підзаконного нормативно-правового акта. За правилом колізійного принципу "lex superior derogate legi interior" нормативний акт вищої юридичної сили має пріоритет над нормативним актом нижчої юридичної сили. Отже, потрібно резюмувати, що положення закону за своєю юридичною силою превалюють над нормами підзаконних нормативно-правових актів. Відповідно визначення спеціального "змішаного" правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку), з огляду на невідповідність положенням закону, є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в аспекті правозастосовної діяльності.
		          Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон №2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.
		          Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		          Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		          Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		          У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).
		          Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
		          Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява №39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява №33014/05, пункт 51, 52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява №77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява №18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об`єднаного Королівства" (№1) ("SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)"), серія А, №30, пункти 48-49; "Мелоун проти Об`єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), серія А, №82, пункт 66); " Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), серія А, № 226-А, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), №11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), серія А №176-В, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
		          Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).
		          У пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява №48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
		          Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону №2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.
		          Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону №2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.
		          Вказана правова позиція викладена в рішенні Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 02.09.2019 по зразковій справі №520/3939/19 (адміністративне провадження №Пз/9901/10/19).
		          Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		          У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		          Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		          Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		          Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		          Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
		          Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій.
		          Розподіл судових витрати здійснити у відповідності до  ч.1 ст.139 КАС України
		          Керуючись ст.ст.246,250,255,295 КАС України, суд,
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )  до  Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46)    скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити в повному обсязі. 
		          Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-141422-17 від 19.02.2019 року;
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46, Код ЄДРПОУ 39599198) на користь  Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )     судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		          Повний текст рішення виготовлено 30 вересня 2019 року.
		 
		Суддя                                                                                                                   Спірідонов М.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...