Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 813/1180/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.10.2019. Зареєстровано: 04.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2019.
Дата набрання законної сили: 03.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/63389/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		03 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №813/1180/18
		адміністративне провадження №К/9901/63389/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
		суддів: Шишова О.О.,  Яковенка М.М., 
		 
		розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Генеральної прокуратури України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року у складі головуючого судді Грень Н.М. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від  04 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Улицького В.З. (головуючого), Гулиди Р.М., Запотічного І.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,-
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		1.           ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової прокуратури Західного регіону України та просив:
		- визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень - Військової прокуратури Західного регіону України (наказ від 24.01.2018 року №41к «Про внесення змін в наказ військового прокурора західного регіону України від 29.12.2017 року №740к) про зменшення ОСОБА_1 виплати компенсації при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки;
		- зобов`язати Військову прокуратуру Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки (90 календарних днів) в розмірі 101580,90 грн.;
		- стягнути з Військової прокуратури Західного регіону України середній заробіток за весь час затримки з 31.12.2017 року по день фактичного розрахунку;
		- відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити рішення про присудження грошового забезпечення (компенсації за невикористану відпустку) та стягнення середнього заробітку до негайного виконання з урахуванням п.1 ч. 2 ст. 371 КАС України у розмірі всієї суми боргу.
		2.          Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від  04 вересня 2018 року позов задоволено частково.
		2.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Військової прокуратури Західного регіону України від 24.01.2018 року №41к «Про внесення змін в наказ військового прокурора західного регіону України від 29.12.2017 року №740к, яким зменшено ОСОБА_1 виплату компенсацій при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки.
		2.2. Зобов`язано Військову прокуратуру Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки (90 календарних днів) в розмірі 101580 грн. 90 коп.
		2.3. Стягнуто з Військової прокуратури Західного регіону України на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку, з 31.12.2017 року по день фактичного розрахунку.
		2.4. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
		3.          Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено: 
		3.1. На підставі наказу Міністра оборони України від 27.12.2017 № 951 по особовому складу та наказу військового прокурора Західного регіону України від 29.12.2017 №740к ОСОБА_1 було звільнено з органів військової прокуратури за станом здоров`я у відставку за пунктом «б» та виключено із списків особового складу з 31.12.2017.
		3.2. Відповідно до наказу військового прокурора Західного регіону України від 29.12.2017 №740к розрахунок при звільненні включав виплату компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 117 календарних днів та виплату грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби (23 роки), виплата яких передбачена ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		3.3. Однак, при здійсненні розрахунку виплати здійснено у значно меншому розмірі, крім того, грошові кошти було виплачено через місяць після звільнення позивача.
		3.4. 07.02.2018 року ОСОБА_1 звернувся до військової прокуратури Західного регіону України з листом, в якому просив переглянути рішення щодо невиплати в повному обсязі грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, так як працівники бухгалтерського відділу відповідача повідомили йому про зменшення розміру вказаного грошового забезпечення при звільненні без зазначення причин.
		3.5. 09.03.2018 року листом за №10/5-164вих-18 позивачу повідомлено, що розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки було зменшено наказом військового прокурора Західного регіону України № 41к від 24.01.2018 року, а саме змінено редакцію наказу військового прокурора Західного регіону України про звільнення ОСОБА_1 від 29.12.2017 № 740к та зменшено грошову компенсацію із визначених в наказі 117 днів на 27 календарних днів.
		3.6. Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, позивач звернувся із даним позовом до суду.
		4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при визначенні права на отримання компенсації за невикористану щорічну відпустку минулих років при звільненні необхідно враховувати, що позивач не втратив права на час звільнення в 2017 році отримати всі дні невикористаної щорічної основної відпустки за минулі роки (2015, 2016 рр). Враховуючи, що військовою прокуратурою Західного регіону України з 31.01.2018 і по час винесення судового рішення не було повністю проведено виплату грошового забезпечення при звільненні з військової служби (101580,9 грн. - компенсація при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки), позивач набув право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку. Судами зазначено також, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби в Збройних Силах України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, тому суди дійшли висновку про можливість застосування статті 116 та 117 КЗпПУ як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби Збройних Сил України.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
		5.          Генеральна прокуратура України звернулася із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в позові.
		6.          Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій не було  застосовано «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затв. Наказом МОУ 07.06.2018 №260, зареєстр. в МЮУ 14.07.2008 №638/15329 (далі - Наказ 260). 
		7. У відзиві на касаційну скаргу позивачі просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, як такі, що є законними та обгрунтованими. 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
		8. Судами встановлено, що 12.11.2014 Міністерством оборони України укладено письмову угоду (контракт) з ОСОБА_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України.
		9. За умовами Контракту, держава в особі її органів, в даному випадку військової прокуратури Західного регіону України, до якої ОСОБА_1 відряджений для проходження військової служби, зобов`язалася відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження служби позивачем та забезпечити додержання і не порушення його прав, в тому числі і належної виплати грошового забезпечення.
		10. Пунктом 7 Контракту передбачено, що у разі порушення умов, визначених Контрактом, сторони несуть відповідальність згідно із законом.
		11. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІІ).
		12. Відповідно до статті 40 цього Закону гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
		13. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
		14. Розділом II Закону встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо використання щорічних основних відпусток та отримання відповідної компенсації при звільненні у разі невикористання вказаної відпустки.
		15. При визначенні права на отримання компенсації за невикористану щорічну відпустку минулих років при звільненні необхідно суди виходили із того, що позивач не втратив право на час звільнення в 2017 році отримати всі дні невикористаної щорічної основної відпустку за минулі роки (2015, 2016 р. р.).
		16. Зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що впродовж служби у військовій прокуратурі з 14.11.2014 до 31.12.2017 позивачу надавалася щорічна відпустка в поточних роках за минулі роки, що підтверджується копіями наказів відповідача долучених до матеріалів справи.
		17. Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закон №2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
		18. Пунктом 16 статті 10-1 Закону №2011-XII визначено, що у разі відкликання військовослужбовця із щорічної основної відпустки, невикористана її частина надається йому, як правило, в поточному році.
		19. Як установлено судами, упродовж служби позивачу надавалася щорічна основна відпустка повної тривалості, але останній був відкликаний з такої. При цьому враховано, що законодавство не містить імперативної норми, що при відкликанні із відпустки, обов`язково має бути надана щорічна основна відпустка в поточному році, а значить може бути надана в наступних роках.
		20. Пунктом 21 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням особливого періоду, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
		21. Тобто, Закон передбачає надання щорічної відпустки впродовж року терміном 90 днів за минулі роки у разі їх ненадання під час дії особливого періоду.
		22. Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.23. Колегія суддів оцінює критично доводи прокуратури про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані відпустки.
		24. Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.25. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19).
		26. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач в 2017 році мав право на отримання щорічної основної відпустки за 2015-2016 роки та право на відпустку за 2017 рік.
		27. Таким чином, оскільки позивач має право на використання щорічної основної відпустки за минулі роки, а відтак - наявні правові підстави на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
		28. Тому, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки.
		29. Виходячи із зазначеного судами вірно враховано, що заборгованість відповідача з виплати компенсації за невикористану щорічну основну відпустку (з урахуванням виплаченої компенсації за 27 календарних днів) становить 90 календарних днів, а заборгованість компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з урахуванням виплаченої становить 101580,9 грн. (34988,98 : 31 х 90 к. д. = 101580,9 грн.).
		30. Таким чином, колегія судів погоджується з висновками судів про визнання протиправним наказу Військової прокуратури Західного регіону України від 24.01.2018 року №41к «Про внесення змін в наказ військового прокурора західного регіону України від 29.12.2017 року №740к, яким зменшено ОСОБА_1 виплату компенсацій при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки; зобов`язання Військової прокуратури Західного регіону України виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за всі дні невикористаної щорічної відпустки (90 календарних днів) в розмірі 101580,90 грн. та стягнення з Військової прокуратури Західного регіону України середнього заробітку за весь час затримки з 31.12.2017 року по день фактичного розрахунку.
		31. Колегія суддів зазначає також, що обставини, які зазначені скаржником у касаційній скарзі, досліджувалися та перевірялися судами попередніх інстанцій з наданням їм належної правової оцінки.
		32. За змістом частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		33. Частиною 1 статті 350 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		34. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - залишенню без змін.
		РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА:
		35. Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України - залишити без задоволення.
		36. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від  04 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової прокуратури Західного регіону України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,- - залишити без змін.
		37. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		 
		Cуддя-доповідач                                                                                   І.В. Дашутін
		 
		Судді                                                                                                        О.О. Шишов
		 
		                                                                                                                 М.М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...