Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 819/2619/14-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на доходи фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 03.10.2019. Зареєстровано: 04.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2019.
Дата набрання законної сили: 01.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/5798/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		01 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №819/2619/14-а
		адміністративне провадження №К/9901/5798/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., 
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015 (головуючий суддя Святецький В.В., судді: Гудим Л.Я., Довгополов О.М.)   у справі №819/2619/14-а за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.09.2014 №0059581702.
		 
		Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 позов задоволено.
		 
		Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015 скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. 
		 
		Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 оскаржила його у касаційному порядку. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 залишити без змін.
		 
		В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального і матеріального права. ОСОБА_1 вказує, що договір щодо списання заборгованості між нею та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» не підписувався. Позивач наполягає, що у даному випадку було здійснено списання заборгованості за рахунок резерву, а не анулювання (прощення) боргу. Як зазначає позивач, повідомлення податкового органу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» про списання боргу за рахунок страхового резерву не свідчить про анулювання заборгованості, оскільки відсутні документи про таке анулювання. Крім того, позивач вважає, що приймаючи рішення про списання заборгованості за рахунок резерву, фінансова установа тільки фіксує збиток, очищаючи баланс від проблемної заборгованості та створеного під неї резерву.
		 
		Відповідач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
		 
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.11.2015 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015 у справі №819/2619/14-а.
		 
		Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №819/2619/14-а за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27.09.2019 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 01.10.2019.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.
		 
		За результатами перевірки складено акт від 26.08.2014 №19-18-17-03/ НОМЕР_1 . Перевіркою встановлені порушення податкового законодавства зокрема: неподання податкової декларації про майновий стан і доходи одержані в 2013 році до Тернопільскої ОДПІ, чим порушено вимоги підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України, неперерахування до бюджету до 01.08.2014 податку на доходи фізичних осіб за отримані доходи у 2013 році в сумі 120898,37грн., чим порушено пункт 176.1 статті176, пункт 179.7 статті 179 Податкового кодексу України.
		 
		На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.09.2014 №0059581702, яким визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 151122,97грн. (120898,37грн. за основним платежем та 30224,60грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).
		 
		Висновки податкового органу базуються на тому, що ОСОБА_1 у 2013 році отримала дохід в сумі 805989,14грн. внаслідок прощення ТзОВ ,,Факторингова компанія ,,Вектор плюс" боргу на вказану суму. Однак, на порушення приписів Податкового кодексу України податкову декларацію про майновий стан і доходи одержані в 2013 році до Тернопільської ОДПІ не подала та не перерахувала до бюджету до 01.08.2014 податок на доходи фізичних осіб за отримані у 2013 році доходи в сумі 120898,37грн.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість, списана за рахунок коштів страхового резерву, не є анульованою заборгованістю, а фінансова установа має право вимагати сплати боргу навіть після її списання. Тому, дія підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України не розповсюджується на зазначений вид правовідносин, а наслідки недотримання вимог зазначеного підпункту статті 164 Податкового кодексу України не поширюються на позивача.
		 
		Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд посилався на те, що оскільки ОСОБА_1 та ТОВ ,,Факторингова компанія ,,Вектор плюс" уклали договір про припинення зобов`язання переданням відступного, тому в силу приписів підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України позивач зобов`язана була подати декларацію про доходи за 2013 рік та сплатити податок з доходів фізичних осіб в сумі 120898,37грн. Як вказав апеляційний суд, доводи суду першої інстанції про те, що списана за рахунок коштів страхового резерву заборгованість, не є анульованою заборгованістю, а фінансова установа має право вимагати сплати боргу навіть після її списання, що в свою чергу звільняє позивача від сплати податку з доходів фізичних осіб апеляційний суд визнає безпідставними. ТОВ ,,Факторингова компанія ,,Вектор плюс" повідомила, що внаслідок прощення борг ОСОБА_1 на загальну суму 805989,14грн. анульований та внесений до податкового розрахунку форми 1 -ДФ за підсумками звітного періоду у 4 квартал 2013 року. Тому, борг є анульованим повністю і фінансова установа не може вимагати його погашення після списання.
		 
		Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
		 
		Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
		 
		Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються)  платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та  не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.
		 
		Згідно з підпунктом 159.2.1 пункту 159.2 статті 159 ПК України банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії (далі - страховий резерв).
		 
		Для цілей цього підпункту під комісією розуміються платежі, що сплачені фінансовій установі за здійснення операцій з кредитами, цінними паперами та іншими активними банківськими операціями.
		 
		Страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та порядку, передбаченими методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до повноважень та включається до складу витрат.
		 
		Відповідно до підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України платником податку є, зокрема, податковий агент.
		 
		Згідно пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей,  визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
		 
		Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
		 
		За змістом пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.
		 
		Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
		 
		Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 19.06.2008    ОСОБА_1 уклала з Акціонерним комерційним банком ,,ТАС-Комерцбанк" Кредитний договір №1908/0608/45-005, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у строки, передбачені договором.
		 
		Апеляційний суд вказав, що 28.11.2012 на підставі укладеного договору факторингу №15 відбулося відступлення права вимоги заборгованості по Кредитному договору №1908/0608/45-005 від 19.06.2008.
		 
		Крім того, 28.11.2012 відбулося відступлення права за іпотечним договором від 19.06.2008 №1908/0608/45-005 на підставі договору факторингу №15 від 28.11.2012 та договору про відступлення права за іпотечними договорами.
		 
		Відповідно до зазначених договорів до ТОВ ,,Факторингова компанія ,,Вектор плюс" перейшли всі права вимоги за іпотечними договорами, котрі первісно належали ПАТ ,,Сведобанк", який є правонаступником Акціонерного комерційного банку ,,ТАС-Комерцбанк", що сторонами не заперечується.
		 
		Судами вказано, що 23.10.2013 ТОВ ,,Факторингова компанія ,,Вектор плюс" та ОСОБА_1 уклали  договір №1908/0608/45-005/10 про припинення зобов`язання переданням відступного, відповідно до якого було припинено зобов`язання, визначені Кредитним договором, а за рішенням нового кредитора відбулося передбачене в пункті 2.1. Договору анулювання залишку боргу, не пов`язаного з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності боржнику ОСОБА_1 по Кредитному договору від 19.06.2008 №1908/0608/45-005.
		 
		Згідно листа ТзОВ ,,Факторингова компанія ,,Вектор плюс" від 05.06.2014 №11-06/2014 борг фізичної особи ОСОБА_1 перед товариством станом на 23.10.2013 становив 811744,29грн., з яких 738949,97грн. заборгованість по тілу кредиту, 67039,17грн. - по відсотках та 5755,15грн. - по штрафах (пенях).
		 
		На виконання Постанови Правління Національного банку України від 01.06.2011 №172 борг фізичної особи ОСОБА_1 перед ТОВ ,,Факторингова компанія ,,Вектор плюс" за Кредитним договору від 19.06.2008 №1908/0608/45-005 в сумі 811744,29грн. відшкодований за рахунок сформованого страхового резерву, а сума боргу перенесена на позабалансовий рахунок.
		 
		ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» відобразила суму боргу 805989,14грн, відшкодованого за рахунок страхового резерву в «Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку» за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було відшкодовано за рахунок резерву, а саме в звітності за IV квартал 2013 року з ознакою доходу « 126» додаткове благо.
		 
		ТОВ ,,Факторингова компанія ,,Вектор плюс" включила суму прощеного боргу щодо заборгованості по тілу кредиту, відсотках та нарахованих комісій на загальну суму 805989,14грн. до податкового розрахунку форми 1-ДФ за підсумками звітного періоду у 4 кварталі 2013 року.
		 
		Тернопільська ОДПІ листом від 25.06.2014 повідомила ОСОБА_1 про те, що вона була зобов`язана подати до 01.05.2014 декларацію про доходи за 2013 рік та включити суму доходу як додаткове благо, отриманого від ТОВ ,,Факторингова компанія ,,Вектор плюс".
		 
		З урахуванням викладеного, на підставі встановлених судами обставин, керуючись нормативним регулюванням, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій, оскільки судами не в повній мірі з`ясовано обставини справи.
		 
		Верховний Суд зауважує наступне. Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 162.2.17 пункту 16.2 статті 162 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є вичерпним, до якого згідно з підпунктом "д" включається суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
		 
		Згідно з підпунктом "б" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання.
		 
		Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Згідно з частиною першої статті 546 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		 
		Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		 
		Згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
		 
		Аналіз наведених норм законів дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг. 
		 
		Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку. 
		 
		Відсутність в підпункті "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (процентного) кредитором за його самосійним рішенням, була усунута шляхом внесення змін Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015. 
		 
		Згідно з підпунктом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній з 01.01.2015) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
		 
		Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.  
		 
		Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що прощені (анульовані) банком за його рішенням проценти за користування кредитом та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходом платника податків та, як наслідок, не підлягають оподаткуванню та декларуванню.
		 
		У свою чергу, судами попередніх інстанцій не встановлювались обставини щодо сум по тілу кредиту, по відсоткам, по штрафам. Як слідує з акту перевірки податкового органу, відповідачем вказано, що залишок заборгованості становить 811744,29грн. в цілому, у тому числі: з розрахунком по тілу кредиту, заборгованості по відсоткам, комісії, штрафам (пеням). Проте, судами вказані обставини не встановлювались та їм не надана належна правова оцінка.
		 
		Відтак, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не надано вищевикладеному правову оцінку та не в повній мірі встановлені обставини, що впливають на прийняття обґрунтованого рішення. З оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами здійснено належну оцінку як поданих позивачем документів, так доводам і документам відповідача, якими останній підтверджував мотиви прийняття рішення та його законність.
		 
		Приписи Глави 5 КАС України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо. 
		 
		Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього КАС України покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. 
		 
		Згідно положень частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		 
		Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, не надано оцінку доводам сторін з урахуванням принципу рівності та змагальності, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
		 
		За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
		 
		При новому розгляді справи необхідно перевірити доводи митного органу щодо обґрунтованості витребування від декларанта додаткових документів у зв`язку з виникнення сумніву щодо достовірності заявленої ним митної вартості товару, встановити, чи подавав декларант на вимогу органу доходів і зборів необхідні додаткові документи, чи є обсяг відомостей, що містилися у таких документах, достатнім для висновку про усунення розбіжностей; встановити інші обставини, необхідні для повного та всебічного розгляду справи. Судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
		 
		Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015 скасувати.
		 
		Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		.....................
		 
		....................
		 
		.....................
		В.В. Хохуляк
		Л.І.Бившева 
		 Т.М. Шипуліна
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...