Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 822/540/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 04.10.2019. Зареєстровано: 06.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.10.2019.
Дата набрання законної сили: 04.10.2019
Номер судового провадження: К/9901/68017/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		04 жовтня 2019 року 
		Київ
		справа №822/540/18
		адміністративне провадження №К/9901/68017/18
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., судді Шарапи В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у складі судді Гнап Д.Д. від 12 квітня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ватаманюка Р.В., Мельник-Томенко Ж. М., Сторчака В. Ю., від 19 листопада 2018 року, 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2017 року ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, у якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України про затвердження висновку щодо призначення йому одноразової грошової допомоги з урахуванням відсотка втрати працездатності;
		- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області надіслати висновок, виходячи з 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб;
		- зобов'язати Державну фіскальну службу України затвердити висновок Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.
		Позовна заява мотивована тим, що розрахунок, закладений в основу висновку про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 з урахуванням відсотка втрати працездатності, не відповідає жодним нормативно-правовим актам, що регулюють питання виплати одноразової грошової допомоги.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року, позовні вимоги задоволено. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в Законі України «Про міліцію», у Порядку та умовах призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850) зазначений розмір виплати в 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, установленого для працездатних осіб, у разі встановлення ІІ групи інвалідності. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018  року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада  2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Державна фіскальна служба України звернулась з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга Державної фіскальної служби України подана до суду 12 грудня 2018 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 822/540/18 за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України.
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Чиркіна С.М. та Шарапу В.М.
		 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в податковій міліції Державної фіскальної служби у Хмельницькій області та наказом від 10 листопада 2016 року № 298 о/с  був звільнений з органів податкової міліції за пунктом "Б"  статті 64 (через хворобу).
		31 жовтня 2016 року згідно з висновком ХО МСЕК був встановлений причинний зв'язок між захворюваннями ОСОБА_2 з його проходженням служби в органах внутрішніх справ, встановлено позивачу ІІ групу інвалідності, ступінь втрати професійної працездатності 60%.
		На підставі вказаних документів 20 січня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області з метою подання заяви (рапорту) про нарахування та виплату грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності, проте отримав відмову у прийнятті таких документів.
		06 лютого 2017 року позивач отримав лист Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, яким ОСОБА_2 відмовлено у здійсненні виплати грошової допомоги, оскільки призначення та виплата її у зв'язку із встановленням групи інвалідності можливі лише після внесення змін до нормативно-правових актів.
		Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду по справі від 22 лютого 2017 року №822/549/17  адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області щодо неподання до Державної фіскальної служби України у 15-денний строк з дня реєстрації заяви (рапорту) ОСОБА_2 висновку щодо виплати грошової допомоги разом із підтверджуючими документами, які подані до заяви. Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області направити до Державної фіскальної служби України висновок щодо нарахування та виплати грошової допомоги позивачу у зв'язку із встановленням II групи інвалідності відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію». 
		Постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в адміністративній справі №822/549/17 набрала законної сили 29 березня 2017 року.
		Виконуючи вищевказану постанову суду, Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області сформувало, а Державна фіскальна служба України затвердила висновок від 19 квітня 2017 року про призначення одноразової допомоги ОСОБА_2 у розмірі 174000,00 грн з урахуванням відсотка втрати працездатності.
		Вищевказане підтверджується висновком про призначення підполковнику податкової міліції ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в разі інвалідності працівника податкової міліції від 19 квітня 2017 року та платіжним дорученням від 01 грудня 2017 року №1664 на суму 174000,00 грн.
		Позивач, вважаючи, що відповідачами неправильно сформовано та затверджено висновок про призначення йому одноразової грошової допомоги від 19 квітня 2017 року з урахуванням відсотка втрати працездатності, зазначеного у довідці МСЕК, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що стаття 23 Закону України "Про міліцію"   зазначає, що грошова допомога виплачується у разі інвалідності, що настала за період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності в розмірах, відповідно до встановленої групи інвалідності, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Вищенаведене свідчить, що при визначенні розміру нарахування та виплати одноразової грошової допомоги повинен враховуватись ступінь втрати працездатності працівника міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ відповідно до норм законодавства.
		Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу Державної фіскальної служби України не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
		Згідно з частиною шостою статті 23 Закону України "Про міліцію" у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
		Закон України "Про міліцію" втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року. При цьому у пункті 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
		Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про Національну поліцію".
		Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що за позивачем, якому під час перебування на службі в органі податкової міліції, встановлено інвалідність у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з проходженням служби, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України "Про міліцію".
		Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 07 березня 2018 року у справі № 464/5571/16-а, від 21 червня 2018 року у справі № 822/31/18 та від 28 серпня 2018 року у справі № 804/6297/17.
		Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).
		Положеннями підпункту 2 пункту 2 Порядку № 850 року передбачено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності II групи.
		Верховний Суд погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що  застосування  такого показника як 60 % втрати працездатності для визначення розміру грошової допомоги суперечить положенням статті 23 Закону України "Про міліцію", яка містить чіткий розмір, а саме: 200-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у випадку встановлення працівнику міліції ІІ групи інвалідності. З аналізу статті судами встановлено, що ступінь втрати працездатності застосовується для визначення групи інвалідності особи при її встановленні, а не для обрахування розміру одноразової грошової допомоги.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/395/18, від 27 листопада 2018 року у справі № 822/1656/16, від 06 березня 2019 року у справі № 822/163/18.
		Відтак, правильним є висновок судів у цій справі, що Головне управління Державної фіскальної служби в Хмельницькій області при формуванні, а Державна фіскальна служба України при затвердженні висновку про призначення одноразової допомоги ОСОБА_2 з урахуванням 60 % втрати працездатності діяли протиправно, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та  підлягають задоволенню.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу  Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.
		Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                       І.В. Желєзний 
		Судді:                                                                                  С.М. Чиркін
		                                                                                                        В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...