Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/674/17-ц : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 07.10.2019.
Дата набрання законної сили: 26.09.2019
Номер судового провадження: 61-29481ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		26 вересня 2019 року
		м. Київ
		справа № 303/674/17
		провадження № 61-29481св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5, 
		третя особа - Мукачівська державна нотаріальна контора, 
		третя особа - приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Ковач Наталія Олексіївна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_7, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року у складі судді Заболотного А. М. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів Фазикош Г. В., Бисаги Т. Ю., Готри Т. Ю.,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду до ОСОБА_5, треті особи: Мукачівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу Ковач Н. О., з позовом, в якому просив визнати за ним право на обов'язкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини всього спадкового майна та внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
		Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_9 В подальшому ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати -              ОСОБА_8 
		Спадкоємцями першої черги після смерті матері є позивач та його брат            ОСОБА_5, які у  встановлений законом строк подали заяви про прийняття спадщини. 
		Разом з тим, при зверненні до нотаріуса, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки його брат ОСОБА_5 успадкував все майно за заповітом.
		Позивач вважає, що не зважаючи на зміст заповіту на користь брата, він має право на обов'язкову частку у спадщині, оскільки є повнолітнім непрацездатним сином спадкодавця.  
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 11 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області                  від 14 вересня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що факт отримання позивачем ОСОБА_4 пенсії на пільгових умовах, починаючи з 21 вересня 2011 року, не свідчить про його непрацездатність в розумінні статті 1241 ЦК України, як особи, що має право на обов'язкову частку у спадщині, оскільки на день смерті матері він мав вік 59 років, а не 60 років, як це передбачено статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Пенсія за вислугу років не свідчить про втрату загальної працездатності особи. Вихід особи на пенсію на пільгових умовах не свідчить про її непрацездатність та не надає права на обов'язкову частку у спадщині, а отже, позов задоволенню не підлягає. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов у повному обсязі.   
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норм частини першої статті 1241 ЦК України, відповідно до якої повнолітні непрацездатні діти, незалежно від змісту заповіту мають право на спадкування половини частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
		Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій послались на положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування», які носять рекомендаційний характер та не є актом правозастосування, тому не звільняють від обов'язку вирішувати спори виключно на підставі законодавства. 
		Оскільки Цивільний кодекс України не містить безпосереднього визначення поняття «непрацездатний», відтак, для правильного тлумачення цього поняття при розгляді даної цивільної справи слід виходити з законів, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності таких - із загальних засад законодавства (аналогія права).
		У зв'язку з неоднозначним застосуванням судами України положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України, громадяни України (ОСОБА_10 та ОСОБА_11) звернулися з конституційними зверненнями до Конституційного Суду України, який надав офіційне тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (про обов'язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця).
		Конституційний Суд України у рішенні від 11 лютого 2014 року №1-рп/2014 дійшов висновку, що незалежно від змісту заповіту, право на обов'язкову частку у спадщині мають повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності. Розкриття змісту поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов'язкову частку у спадщині, має ґрунтуватися на положеннях Сімейного кодексу та пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний».
		Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
		ОСОБА_4 є не тільки непрацездатним пенсіонером, а ще й має пряму заборону на додаткову роботу за професією при отриманні пенсії за вислугу років.
		Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_4 встановлено пенсію за вислугу років, зайнятому на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності у віці 55 років. Тобто для осіб, які мають право на пільгову пенсію, пенсійний вік скорочений.
		Статтею 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Тобто, за логікою законодавця пенсійний вік - це не конкретний вік чоловіка чи жінки, а саме той вік, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
		Статті 1241 ЦК України не містить застережень щодо терміну «непрацездатними повнолітні дітьми спадкодавця», не застосовується до осіб, яким призначено трудову пенсію за вислугу років, тобто на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тому позивач має право на обов'язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.
		Вжите у частині першій статті 1241 Цивільного кодексу України, положення «повнолітні непрацездатні діти спадкодавця», розуміються, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, які мають право на призначення державного пенсійного забезпечення та отримання пенсії як державної виплати, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
		Таким чином, факт призначення фізичній особі пенсії, зокрема пенсії за вислугою років, навіть ще до досягнення цією особою віку 60-ти років для чоловіків та 55-ти років для жінок - є засвідченням знаходження цієї особи у стані, який вважається непрацездатним в розумінні частини першої                  статті 1241 ЦК України.
		У зв'язку з наведеним, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що до позивача не може бути застосовано положення статті 1241 ЦК України, оскільки ним не досягнуто 60-річного віку, що давало б право на пенсію за віком.
		Позивач досяг пенсійного віку, встановленого законом, є пенсіонером, а тому є непрацездатним, а отже згідно частини першої статті 1241 ЦК України, як непрацездатний, має право на обов'язкову частку у спадщині.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції            
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року         № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального 
		кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		На підставі наведених норм, касаційну скаргу разом з цивільною справою передано до Верховного Суду.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу, представник ОСОБА_5, заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано. 
		 
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		 
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача ОСОБА_8 Після її смерті відкрилася спадщина на все спадкове майно, що належало спадкодавцеві. 
		За життя, ОСОБА_8, 12 листопада 2012 року склала заповіт на відповідача ОСОБА_5, який є сином померлої та рідним братом позивача ОСОБА_4
		29 листопада 2016 року ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8, однак йому було відмовлено, з підстав видачі 13 грудня 2016 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_5
		Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на наявність у нього обов'язкової частки у спадщині незалежно від змісту заповіту з тих підстав, що на день відкриття спадщини він був повнолітнім непрацездатним сином спадкодавця, зокрема, отримував пенсію, призначену на пільгових умовах. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Між сторонами виник спір щодо права позивача на обов'язкову частку у спадщині ОСОБА_8 відповідно до вимог статті 1241 ЦК України.
		Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Право на обов'язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241                               ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
		Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.  
		Згідно із частиною третьою статті 75 СК Українинепрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.  
		Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, що діяла на час смерті спадкодавця, непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.
		Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, пенсійний вік для чоловіків встановлений 60 років при стажі роботи не менше 25 років.
		Аналогічне положення також містить стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
		Розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК Українищодо права на обов'язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у рішенні                  від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014  (справа про право на обов'язкову частку у спадщині неповнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця), виходив з положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частину четверту статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та абз. 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та вирішив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов'язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку незалежно від групи інвалідності.
		При цьому, висновків щодо наявності права на отримання обов'язкової частки іншими категоріями «непрацездатних» дітей спадкодавця вказане рішення Конституційного Суду України не містить. 
		Відмовляючи у задоволенні позову,  суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач не має права на обов'язкову частку у спадщині, оскільки на день її відкриття не досяг пенсійного віку, встановленого законом для чоловіків, так як на момент смерті спадкодавця, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, виповнилося повних 59 років, тобто він не мав віку, визначеного пунктом 2 частини першої статті 26             Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»  (60 років), не був інвалідом та спадкодавець ОСОБА_8 не була годувальником ОСОБА_4, який мав самостійний дохід.  
		Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що він отримував пенсію на пільгових умовах (за вислугою років) не свідчать про його непрацездатність і не дає йому права на обов'язкову частку  у спадщині, оскільки у осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових умовах, право на обов'язкову частку у спадщині не виникає.
		До аналогічного висновку також прийшов Верховний Суд України у постанові від 13 квітня 2011 року (справа № 6-21635св08), а також Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 208/9389/15-ц (провадження             № 61-32940св18).
		Суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права та дійшли обґрунтованих висновків, що отримання позивачем пенсії за вислугою років, не свідчить про його непрацездатність в розумінні статті 1241 ЦК Українияк особи, що має право на обов'язкову частку у спадщині.
		Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо неможливості, за встановлених у цій справі обставин віднесення особи, яка не досягла пенсійного віку, встановленого законом на момент відкриття спадщини, до непрацездатних осіб, які за положеннями статті 1241 ЦК України, мають право на обов'язкову частку у спадщині. 
		У справі, що переглядається, судами правильно застосовано наведені вище норми матеріального права, а доводи касаційної скарги позивача ґрунтуються на помилковому їх розумінні і трактуванні. 
		В силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.  
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області                       від 11 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області            від 14 вересня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                     В. С. Висоцька
		 
		      І. В. Литвиненко
		 
		      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...