Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/22197/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 07.10.2019. Зареєстровано: 08.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2019.

Номер судового провадження: 2/200/603/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                               Справа № 200/22197/16-ц
		Провадження № 2/200/603/19
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		 І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		           
		20 вересня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська 
		 
		в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.
		за участю секретаря: Яковенко А.С.
		представника позивача: ОСОБА_1 
		відповідача: ОСОБА_2 
		представника відповідача: ОСОБА_3 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора про скасування постанови, встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності та за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спадщини, визнання права власності,- 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		14 грудня 2016 року позивач ОСОБА_5 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на 1/3 квартири в порядку спадкування за законом.
		Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Єлісєєвої Т.Ю. від 19 грудня 2016 року відкрито провадження у цивільній справі № 200/21351/16-ц за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на 1/3 квартири в порядку спадкування за законом, та призначено до розгляду.
		В подальшому ОСОБА_5 неодноразово уточнювала та доповнювала позовні вимоги та остаточно сформулювала позовні вимоги в уточненій позовній заяві від 27.06.2019 року та просила суд:
		-визнати борг ОСОБА_7 перед донькою ОСОБА_5 у вигляді 37,4 кв.м. загальної площі житла за невиконання гарантії збереження прав дитини на житло та особистих зобов`язань при продажу частки спільної сумісної квартири АДРЕСА_1 ;
		- визнати за ОСОБА_5 право власності на 37,4 кв.м. загальної площі житла у квартирі АДРЕСА_2 ;
		- визнати борг ОСОБА_7 перед донькою ОСОБА_5 з виплати аліментів у сумі 58619,51 грн. згідно з Постановою ВП №16974118 від 23.03.2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
		- визначити розмір до стягнення заборгованості померлого ОСОБА_7 зі сплати аліментів - з кожного спадкоємця, що вчасно, у визначений Законом термін, звернувся до нотаріальної контори з відповідною заявою - 1/3 частину, тобто 19539,83 грн.;
		- стягнути з ОСОБА_2 борг ОСОБА_7 у сумі 19539,83 грн. на користь ОСОБА_5 ;
		- стягнути з ОСОБА_4 борг ОСОБА_7 у сумі 19539,83 грн. на користь ОСОБА_5 ;
		- розподілити спадковий залишок - (90,9 - 37,4) = 53,5 кв.м. загальної площі квартири АДРЕСА_2 між спадкоємцями, що вчасно, у визначений Законом термін, звернулися до нотаріальної контори з відповідними заявами, на 3 рівні частки - по 17,83 кв.м. загальної площі квартири кожному спадкоємцю;
		- визнати за ОСОБА_5 , 1997 р.н., право власності на 17,83 кв.м. загальної площі квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 ;
		- визнати за ОСОБА_2 право власності на 17,83 кв.м. загальної площі квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 . Оскільки ця частка дорівнює 1/5 загальної площі квартири, не може бути виділена в натурі (відсутність жилих приміщень площею 9,53 кв.м.), спільне володіння неможливе через те, що сторони знаходяться в неприязних стосунках, не є членами родини, припинення права власності не завдасть істотної шкоди, оскільки ОСОБА_2 зареєстрована та має житло в іншому місці, виплатити їй грошову компенсацію, виходячи з оцінки майна, виконаної на замовлення ОСОБА_4 на рік смерті ОСОБА_7 - 1 кв.м. = 6525,0 грн., тобто 17,83 кв.м.х 6525 грн/кв.м. = 116340,75 грн.;
		- визнати за ОСОБА_4 право власності на 17,83 кв.м. загальної площі квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 . Оскільки ця частка дорівнює 1/5 загальної площі квартири, не може бути виділена в натурі (відсутність жилих приміщень площею 9,53 кв.м.), спільне володіння неможливе через те, що сторони знаходяться в неприязних стосунках, не є членами родини, припинення права власності не завдасть істотної шкоди, оскільки ОСОБА_4 зареєстрована та має житло в іншому місці, виплатити їй грошову компенсацію, виходячи з оцінки майна, виконаної на замовлення ОСОБА_4 на рік смерті ОСОБА_7 - 1 кв.м. = 6525,0 грн., тобто 17,83 кв.м.х 6525 грн/кв.м. = 116340,75 грн.;
		- стягнути з ОСОБА_5 на користь інших спадкоємців - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - вартість їхніх часток спадкового майна (116340,75 грн.) за вирахуванням розміру успадкованої заборгованості (19539,83 грн.) в сумі 96800,92 грн.
		- визнати право власності на квартиру АДРЕСА_2 в цілому - 100% - за ОСОБА_5 .
		В обґрунтування позову ОСОБА_5 вказала, що вона є спадкоємцем за законом після батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До одруження 06.03.1993 року з матір`ю позивачки - ОСОБА_8 , ОСОБА_7 свого житла не мав, та після одруження був прописаний до дружини на АДРЕСА_1. 20 липня 1999 року ОСОБА_8 разом з донькою ОСОБА_5 виїхали за кордон для лікування. 15 листопада 2000 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_7 не виписався з чужого житла та продовжував там жити. В той час, коли позивачка знаходилась за кордоном, ОСОБА_7 приватизував квартиру по АДРЕСА_1 загальною площею 112,2 кв.м., на себе, ОСОБА_8 та позивачку. 28 березня 2002 року ОСОБА_7 звернувся до Управління у справах дітей Бабушкінської районної ради м.Дніпропетровська з проханням дозволити продаж 1/3 квартири по АДРЕСА_1 , яка належала неповнолітній ОСОБА_5 , у зв`язку з придбанням нового житла, ат взяв на себе зобов`язання при придбанні нового житла врахувати інтереси доньки. 04 червня 2002 року ОСОБА_7 продав вказану квартиру. Таким чином, у нього виник майновий борг перед донькою, тобто позивачкою, у вигляді 37,4 кв.м. загальної площі проданої квартири. 12 серпня 2002 року ОСОБА_7 купив квартиру АДРЕСА_2 , одноосібно, на своє ім`я, чим порушив конституційні права доньки. Після повернення з лікування у 2006 році позивачка разом з матір`ю оселились в квартирі бабусі по АДРЕСА_4 , де мешкає по цей час. Свого житла ОСОБА_5 не має. Мати позивачки ніколи нічого їй не розповідала про взаємовідносини з батьком, стосунки з батьком не підтримуються з 2007 року. На запит позивачки Управління-служба у справах дітей Шевченківської районної у місті Дніпрі ради 20.09.2017 року надала висновок, що при придбанні квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_7 не було враховано інтереси дитини та порушено право дитини на житло. Після отримання вказаної відповіді позивачка дізналась, що в неї була особиста частка спільного житла. Ніякої довіреності ОСОБА_8 на здійснення дій від свого імені та від імені доньки ОСОБА_7 не надавала, оскільки знаходилась за кордоном і в Україну до 2006 року не в`їжджала. З 23 березня 2011 року на спадкову квартиру АДРЕСА_2 накладено арешт за несплату ОСОБА_7 аліментів згідно з постановою ВП № 16974118 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Згідно розрахунку державного виконавця, станом на 23.07.2015 року борг ОСОБА_7 з аліментів складав 58619,51 грн. Таким чином, у ОСОБА_7 виник грошовий борг перед донькою ОСОБА_5 в сумі 58619,51 грн., який на момент його смерті не погашений. Заповіту ОСОБА_7 не складав, у квартирі АДРЕСА_2 ніхто, крім нього, не був прописаний. Крім ОСОБА_5 , з заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_2 - мати ОСОБА_7 , ОСОБА_4 - дружина ОСОБА_7 , у шлюбі з 2011 року. Проте нотаріус відмовив ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину, в зв`язку з тим, що нею не надані правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності померлого на вищевказану квартиру.
		Відповідач ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву ОСОБА_5 , в якому вказала, що позивачем невірно визначено коло спадкоємців першої черги, оскільки не залучено сина ОСОБА_7 - ОСОБА_6 , тому відповідач не погоджується з визначеними позивачем частками спадкоємців у спадковому майні. Також вказує, що з часу порушення, на думку позивача, його права, тобто з 2002 року, минуло 14 років. У 2007 році ОСОБА_8 , діючи як в своїх інтересах, так і в інтересах доньки ОСОБА_5 , вже зверталась до ОСОБА_7 з такими ж вимогами. Спір було вирішено в позасудовому порядку, та ОСОБА_7 надав ОСОБА_8 10000 доларів США, отримані ним від продажу квартири, про що вона склала розписку, в якій вказала, що претензій к ОСОБА_7 не має. На той час, коли ОСОБА_7 продав квартиру по вул.Харківській , ОСОБА_8 була розлучена з ним та знаходилась з донькою за межами України, в зв`язку з чим він не міг придбати квартиру на ім`я ОСОБА_5 Порушень прав доньки з його боку не було, так як він передав гроші. Чому мати ОСОБА_5 не придбала квартиру, невідомо. Квартира по АДРЕСА_2 фактично придбана ОСОБА_4 , яка на цей час проживала разом з ОСОБА_7 як чоловік та жінка. Покупцем вказано ОСОБА_7 , так як ОСОБА_4 вважала, що немає різниці, на кого з подружжя буде оформлено право власності, тим паче що в неї на цей час була реєстрація за місцем проживання у службовій квартирі, яку у випадку придбання іншої нерухомості необхідно було б повернути. Щодо боргу по аліментам, то ОСОБА_7 вважав, що коли віддав ОСОБА_8 гроші за свою частку від продажу квартири по вул.Харківська , то це є гроші на утримання доньки ОСОБА_5 в рахунок сплати аліментів. Просить у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.
		Відповідач ОСОБА_2 письмового відзиву на позовну заяву не надала.
		Позивач ОСОБА_5 надала відповідь на відзив відповідача, в якій зазначила, що ніяких грошей за продаж майна та на користь доньки ОСОБА_8 від ОСОБА_7 не отримувала, до суду не зверталась, так як ОСОБА_7 їй погрожував. Вказує, що ОСОБА_6 згідно ст.ст.1270, 1272 ЦК України спадщину не прийняв. 
		Також, 27 грудня 2016 року позивач ОСОБА_4 звернулась до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на таке майно в порядку спадкування за законом.
		Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Шевцової Т.В. від 02 березня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі № 200/22197/16-ц за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, та призначено до розгляду.
		В подальшому, 19.03.2018 року позивач ОСОБА_4 уточнила позовні вимоги та просила суд:
		-скасувати постанову Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 23.01.2011 року по виконавчому провадженню №16974118 про арешт на майно боржника та оголошення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_2 в зв`язку з закриттям виконавчого провадження та смертю боржника ОСОБА_7 ;
		- визнати факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_7 однією сім`єю в період з ІНФОРМАЦІЯ_4 по 18 червня 2011 року;
		- визнати квартиру АДРЕСА_2 майном ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які проживали однією сім`єю, але не перебували в шлюбі між собою, набутим ними за час спільного проживання, яке належить їм на праві спільної сумісної власності;
		- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з : 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 , як майно подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які проживали однією сім`єю, але не перебували в шлюбі між собою, набутим ними за час спільного проживання;
		- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/8 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з : 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка ОСОБА_7 ;
		- визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/8 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з : 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 його батька ОСОБА_7 ;
		- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з: 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 її сина ОСОБА_7 ;
		- визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/8 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з: 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька ОСОБА_7 ;
		- судові витрати стягнути з позивача.
		        ОСОБА_4 свої позовні вимоги обґрунтовує наступним.
		        ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7 , після його смерті відкрилась спадщина у вигляді чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 є дружиною померлого. ОСОБА_6 є сином померлого - факт родинних відносин встановлено рішенням суду від 29.11.2016 року. ОСОБА_2 - мати померлого. ОСОБА_5 - донька померлого ОСОБА_7 від першого шлюбу з ОСОБА_8 . На час відкриття спадщини зі спадкодавцем постійно проживали ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Всі спадкоємці у встановлений строк звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. Постановою від 15.11.2016 року нотаріус відмовив ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з тих підстав, що на квартиру накладено арешт постановою Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 23.01.2011 року. На заяву ОСОБА_4 про зняття арешту начальник Бабушкінського ВДВС запропонував звернутися до суду. Позивач також вказує, що вона почала зустрічатися з ОСОБА_7 з 1997 року і жити в однокімнатній квартирі позивача по АДРЕСА_12 . Від цих стосунків ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_6 . ОСОБА_7 знав, що це його син. Одразу не подали до відповідних органів заяву про те, що ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_7 тоді перебував у шлюбі з ОСОБА_8 15 листопада 2000 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було розірвано. З 1998 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 жили однією сім`єю, вели спільне господарство, виховували сина ОСОБА_6 , накопичували кошти з метою придбання нового житла. В 2002 році ОСОБА_7 придбав квартиру АДРЕСА_2 . Ця квартира була придбана на сумісні кошти, які заощадили разом ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , для забезпечення житлом їх сина ОСОБА_6 , та подальшого проживання однією сім`єю. ОСОБА_7 переконав позивача в тому, що нікому іншому, окрім як Кирилу, квартира в майбутньому не може належати. Ці переконання були підкріплені тим, що перша дружина ОСОБА_7 разом з донькою виїхали на постійне проживання до Ізраїлю, про що отримали від ОСОБА_7 згоду на виїзд за кордон. З 12 серпня 2002 року позивач та її син ОСОБА_6 проживали у спірній квартирі без реєстрації, вели спільне господарство. 18 червня 2011 року між позивачем та ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб. Визнати своїм сином ОСОБА_6 ОСОБА_7 не встиг, оскільки раптово помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29.11.2016 року встановлено, що ОСОБА_6 є сином ОСОБА_7 .
		       Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Шевцової Т.В. від 03 квітня 2018 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора про скасування постанови, встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності та цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спадщини, визнання права власності, присвоївши об`єднаній справі № 200/22197/16-ц.
		       03 травня 2018 року та 01.07.2019 року ОСОБА_5 подала відзив на позовну заяву ОСОБА_4 , де вказала, що згідно вимог ЦК України, який діяв до 2004 року, заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах у період з 1998 по 2002 рік судовому розгляду не підлягали. ОСОБА_6 зареєстрований за адресою АДРЕСА_12 , заяву про прийняття спадщини не подавав, згідно ст.1272 ЦК України спадщину не прийняв. Заперечує проти скасування постанови про накладення арешту на майно, оскільки постанова накладена за злісне ухиляння від сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 . Спадкоємці, які прийняли спадщину, повинні відповідно до ст.ст.1230, 1231 ЦК України повернути борги. Просить у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.
		Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_6 відзиву на позовну заяву ОСОБА_4 не надали.
		Справа перебувала в провадженні судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Шевцової Т.В.
		        Згідно автоматичного розподілу справ між суддями від 18.07.2018 року зазначену цивільну справу передано до розгляду судді Женеску Е.В.
		       Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська Женеску Е.В. від 23 липня 2018 року цивільну справу прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання з повідомленням (викликом) сторін.
		       Ухвалою суду від 28 січня 2019 року закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та її представник свої позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Проти позовних вимог ОСОБА_4 заперечували в повному обсязі.
		ОСОБА_4 та її представник проти позовних вимог ОСОБА_5 заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Свої позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
		ОСОБА_2 проти позовних вимог ОСОБА_5 заперечувала в повному обсязі. Позовні вимоги ОСОБА_4 визнала в повному обсязі. Пояснила, що вона є бабусею ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ОСОБА_7 - її син. ОСОБА_7 жив на вул.Харківській разом з першою дружиною ОСОБА_8 , сімейне життя не склалось. Він почав жити з ОСОБА_4 Перша його дружина виїхала в Ізраїль. Він продав квартиру на вул.Харківський . Сумісно з ОСОБА_4 купив квартиру на АДРЕСА_2 . Через кілька років повернулась перша дружина та просила повернути 2/3 грошей за квартиру на вул.Харківській . Після цього написала розписку, що більше не потребує грошей. ОСОБА_4 віддала ще 3000 доларів у рахунок аліментів і це також вказано у розписці.
		Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з`явився про судове засідання повідомлений належним чином, причини не явки не повідомив. 
		Третя особа Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора в судове засідання не з`явилась, надала заяву, в якій просить розглядати справу без участі представника.
		Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
		Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Судом встановлено наступне.
		ОСОБА_7 06 березня 1993 року уклав шлюб з ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 . Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_8 ».
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є рідною донькою ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 .
		ОСОБА_5 змінила ім`я на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_3 , виданим 08 січня 2014 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
		Як вбачається з відмітки у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_5 виїхала за межі України та повернулась в Україну 27.09.2006 року.
		Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_4 , виданого 27 квітня 2011 року Бабушкінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 579 від 15 листопада 2000 року.
		ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належала квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 112,2 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 01 квітня 2002 року, виданим виконкомом Дніпропетровської міської ради народних депутатів.
		04 червня 2002 року ОСОБА_7 , який діяв за себе та як законний представник неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , та по дорученню від імені ОСОБА_8 від 01.03.2002 року, продав квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , Закритому акціонерному товариству «Акта», що підтверджується дублікатом договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Верба В.М.
		12 серпня 2002 року між ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 (продавці) та ОСОБА_7 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прийдак А.П., відповідно до якого ОСОБА_7 купив квартиру №24 житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_2 .
		18 червня 2011 року ОСОБА_7 уклав шлюб із ОСОБА_4 , що підтверджується Витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу. 
		ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 .
		Зі спадкової справи № 543/2016 до майна померлого ОСОБА_7 , наданої Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою на запит суду, вбачається, що ОСОБА_4 звернулась 21.07.2016 року до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_7 
		16 серпня 2016 року до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_7 
		06 серпня 2016 року до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_5 з заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_7 .
		Постановою завідуючої Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черновської Л.Г. від 27.09.2016 року ОСОБА_5 відмовлено у посвідченні нотаріальної дії - видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з відсутністю у спадкоємця оригінала права власності на спадкову квартиру.
		Постановою завідуючої Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черновської Л.Г. від 15.11.2016 року ОСОБА_4 відмовлено у посвідченні нотаріальної дії - видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з зареєстрованим обтяженням - арештом нерухомого майна №10978710, накладеного на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №16974118, виданій Бабушкінським ВДВС Дніпропетровського МУЮ 23.03.2011 року.
		Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 листопада 2016 року у справі №200/18096/16-ц встановлено факт, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду набрало законної сили.
		В матеріалах справи наявний лист завідуючої Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Черновської Л.Г. від 15.12.2017 року вих. №779 на ім`я ОСОБА_6 , в якому зазначено, що згідно рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 листопада 2016 року підтверджено що ОСОБА_6 є спадкоємцем першої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_7 .
		З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця Бабушкінської державної виконавчої служби Дніпропетровського управління юстиції Савостіної О.В. від 23.03.2011 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-6129, виданого 18.01.2010 року Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська, про стягнення аліментів на користь ОСОБА_8 , накладено арешт на нерухоме майно: квартиру за адресою АДРЕСА_2 , що належить боржнику ОСОБА_7 , у межах суми звернення стягнення 9010,23 грн.
		Згідно з розрахунком заборгованості, складеним державним виконавцем Шевченківського ВДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Сапаровою А.С., станом на 23.07.2015 року (повноліття дитини) розмір заборгованості за виконавчим листом № 403/3800 від 10.07.2012 року, виданого Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_7 аліментів на користь ОСОБА_8 на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , становить 58 619,51 грн.
		Стосовно позовних вимог ОСОБА_5 суд зазначає наступне. 
		       Положеннями статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. 
		        ОСОБА_5 просить визнати борг ОСОБА_7 перед нею у вигляді 37,4 кв.м. загальної площі житла за невиконання гарантії збереження прав дитини на житло та особистих зобов`язань при продажу частки спільної сумісної квартири АДРЕСА_1 .
		В обґрунтування своїх вимог посилається на заяву ОСОБА_7 на ім`я в.о. голови Бабушкінської районної ради, в якій він просить дозволити продаж 1/3 частини приватизованої квартири за адресою АДРЕСА_1 , що належить його неповнолітній доньці ОСОБА_5 , та зобов`язується при придбанні нового житла в першу чергу враховувати інтереси своєї неповнолітньої дитини, 
		ОСОБА_5 також посилається на лист Управління-служби у справах дітей Шевченківської районної у місті Дніпрі ради від 20.09.2017 року, в кому вказано, що при придбанні квартири АДРЕСА_2 батьком дитини ОСОБА_7 не було враховано інтереси дитини та порушено право дитини ОСОБА_5 на житло.
		Статтями 15,16 ЦК України передбачено кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 обрано неправильний спосіб захисту права, визначений нею спосіб не передбачено чинним законодавством, в зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
		Не підлягають також задоволенню позовні вимоги про визнання за ОСОБА_5 право власності на 37,4 кв.м. загальної площі житла у квартирі АДРЕСА_2 , та розподілити спадковий залишок - (90,9 - 37,4) = 53,5 кв.м. загальної площі квартири АДРЕСА_2 між спадкоємцями, що вчасно звернулися до нотаріальної контори з відповідними заявами, на 3 рівні частки - по 17,83 кв.м. загальної площі квартири кожному спадкоємцю - як такі, що є похідними від основної позовної вимоги про визнання боргу ОСОБА_7 перед нею у вигляді 37,4 кв.м. загальної площі житла за невиконання гарантії збереження прав дитини на житло.
		Суд також звертає увагу, що позовні вимоги у цій частині взагалі не обґрунтовані посиланнями на жодну норму матеріального права, крім того таке поняття як «спадковий залишок» відсутнє у цивільному праві України.
		Стосовно решти позовних вимог ОСОБА_5 суд зазначає наступне.
		Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
		За смислом ст.ст. 608, 1218, 1219 ЦК України, у зв`язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, у той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		За змістом статті 194 СК України від погашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. У випадку смерті платника аліментів його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов`язані погасити заборгованість за аліментами на дитину.  Обов`язок платника аліментів по їх сплаті після його смерті припиняється як нерозривно пов`язаний з його особою батька і не може бути виконаний іншою особою (стаття 608 ЦК України).
		Вказаний правовий висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі № 161/11682/15-ц.
		Таким чином, заборгованість по аліментах, яка існувала до моменту смерті боржника є зобов`язанням, яке не припиняється зі смертю боржника і включається до спадкової маси. Спадкоємці успадковують як активи так і борги спадкодавця.
		Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.
		Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		Відповідно до ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
		Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
		Разом з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
		Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право.
		       Поняття «строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність».
		Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.
		Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.
		Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення боргу за аліментами померлого включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитора вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до даних правовідносин.
		Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15, з яким погодилась Велика палата Верховного Суду (постанова від 17 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18).
		Верховний Суд роз`яснив, що стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`явлення вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. При цьому, на відміну від пред`явлення вимоги безпосередньо до спадкоємців, кредитор, скеровуючи претензію до нотаріуса, не зобов`язаний зважати на факт прийняття спадщини, оскільки нотаріус повинен прийняти відповідну заяву незалежно від того, чи прийняв спадщину хоча б один із спадкоємців і чи встановлені спадкоємці взагалі.
		Кредитор вправі звернутись до будь-якого нотаріуса за місцем відкриття спадщини, тобто до нотаріуса нотаріального округу за останнім місцем проживання померлого. В такому випадку нотаріус відкриває спадщину за заявою кредитора, адже Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» визначено, що спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви спадкоємця про прийняття спадщини чи про відмову від прийняття спадщини, претензії кредитора та ін. Нотаріус за місцем відкриття спадщини в строк, установлений статтею 1281 ЦК України, приймає претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги. Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_5 дізналась про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 не пізніше 06 серпня 2016 року оскільки саме в цей день вона звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Проте у цій заяві вона не заявила вимог кредитора щодо стягнення з спадкоємців боргу померлого з аліментів. І лише у лютому 2018 року, тобто через півтора року після подачі заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_5 звернулася із позовною заявою до відповідачів, в якій пред`явила вимоги щодо сплати боргу померлого з аліментів в розмірі 58619,51 гривень.
		Таким чином, кредитор пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права вимоги до спадкоємців, оскільки відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця настає лише за умови додержання кредитором вимог статей 1281, 1282 ЦК України, які ним не дотримані.
		Встановивши зазначені обставини, суд доходить висновку про недотримання позивачем ОСОБА_5 передбаченого статтею 1281 ЦК України шестимісячного строку пред`явлення вимоги, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання боргу ОСОБА_7 перед ОСОБА_5 з виплати аліментів у сумі 58619,51 грн. згідно з постановою ВП №16974118 від 23.03.2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; визначити розмір до стягнення заборгованості померлого ОСОБА_7 зі сплати аліментів з кожного спадкоємця, що вчасно, у визначений Законом термін, звернувся до нотаріальної контори з відповідною заявою - 1/3 частину, тобто 19539,83 грн.; стягнути з ОСОБА_2 борг ОСОБА_7 у сумі 19539,83 грн. на користь ОСОБА_5 ; стягнути з ОСОБА_4 борг ОСОБА_7 у сумі 19539,83 грн. на користь ОСОБА_5 .
		       Крім того, суд звертає увагу на наступне.
		Із документів, долучених до матеріалів справи, а саме із розрахунку заборгованості державного виконавця вбачається, що за виконавчим листом по справі №403/3800 від 10.07.2012 року, виданого Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська, з  ОСОБА_7 на користь  ОСОБА_8 стягувалися аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку до досягнення дитиною повноліття. Заборгованість станом на 23 липня 2015 року становила 58 619,51 грн. 
		Відповідно до ст. 179 СК України в редакції, яка діяла на час відкриття спадщини і до внесення змін Законом України № 2037-VIII від 17.05.2017 року, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім`я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини. І лише з 08.07.2017 року - з набранням чинності Закону № 2037-VIII від 17.05.2017 року було внесено зміни до вказаної статті і з того часу встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
		Таким чином, належним кредитором у відносинах щодо права вимоги суми заборгованості з аліментів, присуджених на користь ОСОБА_8 , з померлого ОСОБА_7 станом на 03 березня 2016 року була саме ОСОБА_8 , оскільки вона згідно із законом була власником цих аліментів.
		Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 не пред`являла вимоги до спадкоємців ОСОБА_7 зі сплати вказаної суми боргу. 
		В зв`язку з викладеним суд не вдається до обговорення обставин передачі коштів ОСОБА_8 у сумі 10000 доларів США, як таких, що не мають суттєвого значення для справи.
		Отже, вимоги позивача ОСОБА_5 про визнання її кредитором із заборгованості зі сплати аліментів є помилковими також і з наведених вище підстав.
		Разом з тим, враховуючи, що ОСОБА_5 відповідно до ст.1261 ЦК є спадкоємцем першої черги за законом після смерті її батька ОСОБА_7 , суд погоджується з її доводами про те, що вона має право на частку у спадщині, яка відкрилась після його смерті, тобто квартири АДРЕСА_2 , а отже позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню частково. 
		Щодо розміру частки спадщини, на яку має право ОСОБА_5 , судом буде визначено нижче, після дослідження позовних вимог ОСОБА_4 . 
		Стосовно позовних вимог ОСОБА_4 суд зазначає наступне.
		Позивач ОСОБА_4 вказує у позовній заяві, що вона почала зустрічатися з ОСОБА_7 з 1997 року і жити в однокімнатній квартирі позивача по АДРЕСА_12 . Від цих стосунків ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_6 . ОСОБА_7 знав, що це його син. Одразу не подали до відповідних органів заяву про те, що ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_7 тоді перебував у шлюбі з ОСОБА_8 З 1998 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 жили однією сім`єю, вели спільне господарство, виховували сина ОСОБА_6 , накопичували кошти з метою придбання нового житла. В 2002 році ОСОБА_7 придбав квартиру АДРЕСА_2 . Ця квартира була придбана на сумісні кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_7 З 12 серпня 2002 року позивач та її син ОСОБА_6 проживали у спірній квартирі без реєстрації, вели спільне господарство. 
		В судовому засіданні були опитані свідки, які пояснили наступне:
		        ОСОБА_2 пояснила, що вона є матір`ю ОСОБА_7 ОСОБА_7 проживав разом з ОСОБА_4 приблизно з 1998 року як чоловік та жінка у квартирі на вул .Інженерній ОСОБА_37 купив квартиру на АДРЕСА_2 спільно з ОСОБА_4 
		        ОСОБА_28 пояснила, що знає ОСОБА_7 з 1995 року. Він проживав у квартирі ОСОБА_4 
		ОСОБА_29 пояснив, що знає ОСОБА_7 з 1994 року, і тоді ж познайомився зі ОСОБА_4 , знає їх як пару. Проживали вони на вул.Інженерній, у них народився син ОСОБА_6 , а потім купили квартиру. Цим займалась ОСОБА_4 Після народження ОСОБА_6 уклали шлюб. 
		ОСОБА_31 пояснила, що є подругою ОСОБА_4 , приходила до неї у гості в однокімнатну квартиру на вул.Інженерна , там ОСОБА_4 представила ОСОБА_7 як свого мужчину. Вони проживали як родина, у них були сімейні відносини. Народилась дитина, ОСОБА_7 гуляв з дитиною, разом робили покупки. ОСОБА_7 гостям представляв ОСОБА_4 як свою дружину. Потім свідок дізналась, що ОСОБА_4 купила квартиру.
		Аналогічні пояснення надав свідок ОСОБА_36 . 
		Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 листопада 2016 року у справі №200/18096/16-ц встановлено факт, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду набрало законної сили.
		Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
		Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення і можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
		Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		У відповідності до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України, упершу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
		У відповідності до ч.1 ст.74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що в судовому засіданні належними та достатніми доказами доведено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 з 1998 року проживали однією сім`єю як чоловік та дружина. 
		Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання факту проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_7 однією сім`єю в період з ІНФОРМАЦІЯ_4 по 18 червня 2011 року, а також про визнання квартири АДРЕСА_2 майном ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які проживали однією сім`єю, але не перебували в шлюбі між собою, набутим ними за час спільного проживання, яке належить їм на праві спільної сумісної власності - знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання за нею права власності на 1/2 частки чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 , як майно подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які проживали однією сім`єю, але не перебували в шлюбі між собою, набутим ними за час спільного проживання - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Таким чином, поділу між спадкоємцями підлягає 1/2 частина спірної квартири, яка є власністю ОСОБА_7 .
		Як вбачається з матеріалів справи, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 є його мати ОСОБА_7 , його дружина ОСОБА_4 , його донька ОСОБА_5 та його син ОСОБА_6 , тобто чотири особи.
		Відповідно до ч.1 ст.1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.
		Таким чином, кожен із зазначених осіб має право на 1/4 частку спадщини, тобто 1\2 частини квартири АДРЕСА_2 , або ж на 1/8 частки квартири (1/2 : 4 частини=1/8)
		З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання за нею, за ОСОБА_6 , за ОСОБА_2 , за ОСОБА_5 право власності по 1/8 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з : 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Стосовно позовних вимог ОСОБА_4 про скасування постанови Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ від 23.01.2011 року по виконавчому провадженню №16974118 про арешт на майно боржника та оголошення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_2 в зв`язку з закриттям виконавчого провадження та смертю боржника ОСОБА_7 - суд зазначає наступне.
		       Відповідно до п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;
		Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» У разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
		З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
		Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Оскільки судом задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 та наведено правове обґрунтування щодо наявності у ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 права на визначені вище частки спірної квартири, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на 17,83 кв.м. площі квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 ; визнання за ОСОБА_2 права власності на 17,83 кв.м. площі спірної квартири та виплати їй грошової компенсації за вказану частку; визнання за ОСОБА_4 права власності на 17,83 кв.м. площі спірної квартири та виплати їй грошової компенсації; стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_2 вартість їхніх часток спадкового майна за вирахуванням розміру успадкованої заборгованості в сумі 96800,92 грн.; визнання право власності на квартиру АДРЕСА_2 в цілому за ОСОБА_5 - не підлягають задоволенню як такі, що не ґрунтуються на законі.
		З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають задоволенню частково, а саме необхідно визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/8 частки спірної квартири в порядку спадкування за законом.
		Суд також зазначає, що згідно висновків Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» - згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий,що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,- 
		 
		В И Р І Ш И В: 
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора про скасування постанови, встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності - задовольнити в повному обсязі.
		Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спадщини, визнання права власності - задовольнити частково.
		Скасувати постанову Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 23.03.2011 року по виконавчому провадженню №16974118 про арешт майна боржника та оголошення заборони на відчуження квартири АДРЕСА_2 .
		Визнати факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_7 однією сім`єю в період з ІНФОРМАЦІЯ_4 по 18 червня 2011 року.
		Визнати квартиру АДРЕСА_2 майном ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які проживали однією сім`єю, але не перебували в шлюбі між собою, набутим ними за час спільного проживання, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
		Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з : 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 , як майно подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які проживали однією сім`єю, але не перебували в шлюбі між собою, набутим ними за час спільного проживання.
		Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/8 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з : 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка ОСОБА_7 .
		Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/8 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з : 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 його батька ОСОБА_7 .
		Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з : 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 її сина ОСОБА_7 .
		Визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/8 частки чотирьохкімнатної квартири №24 , яка розташована в житловому будинку, складається з : 1-коридор, 2,3,10,11 -житлові кімнати, 4,5,6,7-комори, 8-туалет, 9-ванна, 12-кухня, 13-лоджія, житловою площею 46,3 кв.м., загальною площею 90,9 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_2 за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька ОСОБА_7 .
		В іншій частині позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається  безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу. 
		Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
		 
		 
		 
		Суддя: Е.В. Женеску

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...