Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 317/5082/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.10.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2019.
Дата набрання законної сили: 02.10.2019
Номер судового провадження: 14-415цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 жовтня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 317/5082/13-ц
		Провадження № 14-415цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»),
		відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазпром» (далі - ТОВ «Нафтогазпром»), Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП Нафтогазпром» (далі - ТОВ «АТП Нафтогазпром»), ОСОБА_2 ,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ «Нафтогазпром» 
		 
		на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року у складі колегії суддів Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.
		 
		у цивільній справі за позовом ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_1 , ТОВ «Нафтогазпром», ТОВ «АТП Нафтогазпром», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії та 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2013 року ПАТ «Фідобанк» звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути солідарно зі  ОСОБА_1 , ТОВ «Нафтогазпром», ТОВ «АТП Нафтогазпром», ОСОБА_2 заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1717 від 12 липня 2006 року у розмірі 1 216 691,15 грн.
		 
		Позовні вимоги ПАТ «Фідобанк» обґрунтовувало тим, що 12 липня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «СЕБ Банк» (далі - ВАТ «СЕБ Банк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «СЕБ Банк» (далі - ПАТ «СЕБ Банк», найменування якого змінено на ПАТ «Фідобанк»), та ТОВ «Нафтогазпром» укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1717 з лімітом 1 000 000,00 грн - з 12 липня 2006 року по 11 травня 2007 року (включно), 670 000,00 грн - з 12 травня 2007 року по 11 червня 2007 року (включно), 340 000,00 грн - з 12 червня 2007 року по 11 липня 2007 року (включно), 0,00 грн - з 12 липня 2007 року. Сума кредиту, наданого позичальнику, не може перевищувати встановлений договором ліміт зі сплатою 16 % річних 12-го числа кожного місяця, починаючи з серпня 2006 року. Строк користування кредитом - з 11 липня 2006 року по 11 липня 2007 року включно.
		 
		06 вересня 2012 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Нафтогазпром» була укладена додаткова угода № 18 до договору про відкриття кредитної лінії № 1717 від 12 липня 2006 року, згідно з якою сторони змінили та виклали договір в іншій редакції. Відповідно до умов додаткової угоди № 18 кредитор надає позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму кредитної лінії 1 094 500,00 грн з терміном дії до 19 серпня 2014 року та сплатою 24 % річних.
		 
		На забезпечення виконання зобов`язання за договором від 12 липня 2006 року про відкриття кредитної лінії № 1717 було укладено: договір поруки № 1717 від 12 липня 2006 року між ВАТ «СЕБ Банк» та ОСОБА_1 , додаткову угоду № 11 від 06 вересня 2012 року до зазначеного договору поруки, договір поруки № 1717/2 від 11 липня 2008 року між ВАТ «СЕБ Банк» та ТОВ «АТП Нафтогазпром», додаткову угоду № 9 до зазначеного договору поруки, договір поруки № 1717-3 від 07 вересня 2011 року між ВАТ  «СЕБ Банк» та ОСОБА_2 та додаткову угоду № 3 від 06 вересня 2012 року до зазначеного договору поруки.
		ПАТ «Фідобанк» зазначало, що ТОВ «Нафтогазпром» кредитні зобов'язання належним чином не виконувало, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом, яка станом на 15 листопада 2013 року становила 1 216 691,15 грн, з яких: прострочені нараховані проценти - 126 976,45 грн, нараховані проценти за період з 15 жовтня 2013 року по 14 листопада 2013 року включно - 21 328,45 грн, пеня за несвоєчасну сплату кредиту та несвоєчасну сплату процентів, розрахованих за період з 16 травня 2013 року по 15 листопада 2013 року включно - 36 364,34 грн, борг за несплаченою (простроченою) частиною кредиту - 630 521,91 грн, залишок строкової заборгованості - 401 500,00 грн. Вимоги про сплату заборгованості, надіслані відповідачам, залишені останніми без належного реагування.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно зі  ОСОБА_1 , ТОВ «Нафтогазпром», ТОВ «АТП Нафтогазпром», ОСОБА_2  на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 12 липня 2006 року № 1717 у розмірі 1 216 691,15 грн.Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що позичальник належним чином не виконував кредитні зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість. Положеннями чинного законодавства України передбачено, що боржник та поручителі несуть цивільно-правову відповідальність за порушення взятих на себе зобов'язань.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року скасовано заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року та ухвалено нове рішення, яким провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Нафтогазпром», ТОВ «АТП Нафтогазпром» про солідарне стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 12 липня 2006 року № 1717 та додаткової угоди від 06 вересня 2012 року № 18 у розмірі 1 216 691,15 грн та судового збору у розмірі 860,25 грн закрито.Позовні вимогиПАТ «Фідобанк» до TOB «Нафтогазпром», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто солідарно з ТОВ «Нафтогазпром», ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 12 липня 2006 року № 1717 та додатковою угодою від 06 вересня 2012 року № 18 у сумі 1 216 691,15 грн, з яких: 126 978,45 грн - прострочені нараховані проценти; 21 328,45 грн - проценти за періодз 15 жовтня 2013 року по 14 листопада 2013 року; 36 364,34 грн - пеня за період з 16 травня 2013 року по 15 листопада 2013 року; 630 521,91 грн - борг за несплаченою (простроченою) частиною кредиту станомна 15 листопада 2013 року; 401 500,00 грн - залишок строкової заборгованості станом на 15 листопада 2013 року. Стягнуто солідарно із ТОВ «Нафтогазпром», ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 12 липня 2006 року № 1717 та додатковою угодою від 06 вересня 2012 року № 18 у сумі 1 216 691,15 грн, з яких: 126 978,45 грн - прострочені нараховані проценти; 21 328,45 грн - проценти за період з 15 жовтня 2013 року по 14 листопада 2013 року; 36 364,34 грн - пеня за період з 16 травня 2013 року  по 15 листопада 2013 року; 630 521,91 грн - борг за несплаченою (простроченою) частиною кредиту станом на 15 листопада 2013 року; 401 500,00 грн - залишок строкової заборгованості станом на 15 листопада 2013 року.Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд керувався тим, що правильним є висновок про наявність підстав для стягнення заборгованості, проте суд першої інстанції не звернув уваги на те, що не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. А тому провадження у справі щодо позовних вимог ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Нафтогазпром» та ТОВ «АТП Нафтогазпром» про солідарне стягнення заборгованості підлягає закриттю, оскільки їх розгляд віднесено до юрисдикції господарських судів.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У червні 2016 року ТОВ «Нафтогазпром» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року, у якій просило змінити рішення суду, викласти резолютивну частину рішення в редакції, викладеній у касаційній скарзі, а саме: закрити провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Нафтогазпром» про солідарне стягнення заборгованості та стягнути заборгованість із поручителів: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд помилково розглянув у порядку цивільного судочинства позовні вимоги ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Нафтогазпром», поручителів, якими є фізичні особи, про солідарне стягнення заборгованості, оскільки не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. На думку заявника, провадження у справі у цій частині позовних вимог підлягає закриттю.
		 
		Враховуючи, що ТОВ «Нафтогазпром» не оскаржує у касаційному порядку  рішення апеляційного суду в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Нафтогазпром», ТОВ «АТП Нафтогазпром» про солідарне стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 12 липня 2006 року № 1717 та додаткової угоди від 06 вересня 2012 року № 18 у розмірі 1 216 691,15 грн, судового збору у розмірі 860,25 грн, відтак згідно з вимогами статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) рішення суду апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 01 березня 2017 року - призначено до судового розгляду.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 10 липня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 серпня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Вирішуючи питання юрисдикційності спору, у зв`язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
		 
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		 
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 
		 
		За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		 
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		 
		Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
		 
		Суди встановили, що з позовом до суду звернулася юридична особа - ПАТ «Фідобанк» про стягнення заборгованості з ТОВ «Нафтогазпром», яке уклало з позивачем договір про відкриття кредитної лінії № 1717 від 12 липня 2006 року, а також до поручителів, якими є фізичні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 Вказані особи є відповідачами у зв`язку з тим, що на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії ПАТ «Фідобанк» уклав такі окремі договори: 12 липня 2006 року - договір поруки № 1717 зі ОСОБА_1 та 07 вересня 2011 року - договір поруки № 1717-3 зі ОСОБА_2 , кожен з яких за умовами договорів поруки погодився солідарно відповідати із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов`язання за договором про відкриття кредитної лінії № 1717.
		 
		Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) у редакції, чинній на час виникнення правовідносин, передбачав спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.
		 
		Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати саме по собі.
		 
		Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
		 
		Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		 
		Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.
		 
		У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.
		 
		Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
		 
		Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений в частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред`явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред`явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов`язок будь-кому із них на свій розсуд.
		 
		Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу. 
		 
		У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
		 
		За статтею 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони щодо предмета спору.
		 
		Однак стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і поручителем, який є фізичною особою.
		 
		ЦПК України на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.
		 
		Умовою розгляду спорів до таких відповідачів була лише наявність єдності предмета і підстав позовних вимог.
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника ТОВ «Нафтогазпром», який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - у частині позовних вимог до поручителів, які є фізичними особами, несуть солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.
		 
		З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд обґрунтовано розглянув у порядку цивільного судочинства справу у частині позовних вимог ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Нафтогазпром», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, оскільки порука є похідною від основного зобов`язання, позовні вимоги взаємопов`язані між собою і не можуть розглядатися за правилами різних видів судочинства.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.
		 
		Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, 21 березня 2018 року № 14-41цс18, 25 квітня 2018 року № 14-74цс18, 20 червня 2018 року № 14-224цс18, від 12 вересня 2018 року № 14-269цс18, від 03 квітня 2019 року № 14-662цс18, від 04 вересня 2019 року № 14-374цс19 та інших і підстав для відступу від них не вбачається.
		 
		Що стосується висновку суду апеляційної інстанції по суті спору в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Нафтогазпром», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованостіза договором про відкриття кредитної лінії, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
		 
		Суди встановили, що 12 липня 2006 року між ВАТ «СЕБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «СЕБ Банк», найменування якого змінено на ПАТ «Фідобанк», та ТОВ «Нафтогазпром» укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1717 з лімітом 1 000 000,00 грн - з 12 липня 2006 року по 11 травня 2007 року (включно), 670 000,00 грн - з 12 травня 2007 року по 11 червня 2007 року (включно), 340 000,00 грн - з 12 червня 2007 року по 11 липня 2007 року (включно), 0,00 грн - з 12 липня 2007 року. Сума кредиту, наданого позичальнику, не може перевищувати встановлений договором ліміт зі сплатою 16 % річних 12-го числа кожного місяця, починаючи з серпня 2006 року (пункт 2.3 договору). Строк користування кредитом - з 11 липня 2006 року по 11 липня 2007 року включно.
		 
		06 вересня 2012 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Нафтогазпром» була укладена додаткова угода № 18 до договору про відкриття кредитної лінії № 1717 від 12 липня 2006 року, згідно з якою сторони домовилися змінити та виклали договір в іншій редакції. Відповідно до умов додаткової угоди № 18 кредитор надає позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з загальною сумою кредитної лінії 1 094 500,00 грн з терміном кредитної лінії до 19 серпня 2014 року та сплатою 24 % річних.
		 
		Пунктом 3.2 додаткової угоди № 18 погоджено, що позичальник виплачує нараховані проценти на суму фактичного залишку заборгованості за кредитною лінією в перший день наступного процентного періоду, а також у дату повного повернення кредиту (т. 1, а. с. 12).
		 
		На забезпечення виконання зобов`язання за договором від 12 липня 2006 року про відкриття кредитної лінії № 1717 було укладено: договір поруки № 1717 від 12 липня 2006 року між ВАТ «СЕБ Банк» та ОСОБА_1 , договір поруки № 1717-3 від 07 вересня 2011 року між ВАТ «СЕБ Банк» та ОСОБА_2 
		23 січня 2013 року у зв'язку з невиконанням ТОВ «Нафтогазпром» зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії на адресу ТОВ «Нафтогазпром», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 були направлені вимоги банку щодо дострокового погашення заборгованості.
		 
		Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
		 
		За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
		 
		За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.
		 
		Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		 
		Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
		 
		Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
		 
		Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого, у разі укладення між ними кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання між ними не виникає солідарної відповідальності.
		 
		Кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі чи частково, але поручитель, що виконав зобов'язання, не вправі пред'явити вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.
		 
		Згідно з пунктом 2.2 договору поруки № 1717 від 12 липня 2006 року ОСОБА_1 (поручитель) зобов'язався перед ВАТ «СЕБ Банк» (кредитором) нести солідарну відповідальність при невиконанні позичальником (ТОВ «Нафтогазпром») зобов'язань за кредитним договором.
		 
		Згідно з пунктом 1.2 договору поруки № 1717-3 від 07 вересня 2011 року у разі порушення боржником (ТОВ «Нафтогазпром») кожного і всіх його боргових зобов`язань, поручитель ( ОСОБА_2 ) та боржник (ТОВ «Нафтогазпром») відповідають перед кредитором (ПАТ «СЕБ Банк») як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.
		 
		У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники, хоч і за порушення умов одного й того ж кредитного договору.
		 
		Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами статті 554 ЦК України відсутні.
		 
		А тому помилковим є посилання у касаційній скарзі про те, що апеляційним судом, який ухвалив рішення про солідарне стягнення з ТОВ «Нафтогазпром», ОСОБА_1 та з ТОВ «Нафтогазпром», ОСОБА_2 суми боргу, чим фактично стягнуто кредитну заборгованість у подвійному розмірі.
		 
		Доказів того, що кредит було погашено боржником чи поручителями, матеріали справи не містять.
		 
		За таких обставин Велика Плата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Нафтогазпром», ОСОБА_1 , ОСОБА_2  про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1717.
		 
		Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		З огляду на вказане оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог ПАТ «Фідобанк» до ТОВ «Нафтогазпром», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованостіза договором про відкриття кредитної лінії необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 
		 
		У цьому випадку згідно з вимогами статті 141 ЦПК України питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		 
		Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 410, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазпром» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазпром»,   ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                   О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                        Л. М. Лобойко
		Ю. Л. Власов                                           В. В. Пророк
		М. І. Гриців                                              Л. І. Рогач
		Ж. М. Єленіна                                         О. С. Ткачук
		О. С. Золотніков                                    В. Ю. Уркевич
		О. Р. Кібенко                                         О. Г. Яновська
		В. С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...